Проблеми ЗСУ: адміністрування, контрнаступ і чи змінить Сирський Залужного

Версия для печати

"...Про необхідність системних змін говорять зараз усі у владі, народні депутати, політики, в суспільстві. Більше за все про необхідність змін в армії говорять військові. Ті самі люди, які зараз тримають фронт, які щоденно знищують ворога і ті святі люди, піхотинці, справжні герої, які в маленьких норах, які вони самі собі риють, зараз тримають оту тонку синю лінію нашого фронту, яка захищає нас від російської навали. На холоді, в дуже важких умовах, під спостереженням і постійними ударами російських дронів, під постійними обстрілами артилерії, танків, усіх видів озброєння. Ціна кожного дня, коли у нас немає змін – це певна кількість життів. Значна кількість життів. Тому зміни необхідні. Зміни назріли. 

РЕФОРМА АРМІЇ. ХТО ЗА ЩО ВІДПОВІДАЄ?

Я коротко охарактеризую проблеми, які, на мій погляд, потребують зараз вирішення у державі для того, щоб негайно врятувати якомога більше українських життів, щоб змінити ситуацію на фронті на нашу користь якомога скоріше. 

Потім будуть відповіді на питання.

Коли ми кажемо про проблеми, треба розуміти, що проблеми Збройних сил мають абсолютно чітку і зрозумілу структуру. Тобто все це можна виправити насправді в дуже короткі терміни за наявності, перше, політичної волі у керівництва країни щось змінювати – оце дійсно питання, на яке ми поки ще не знаємо відповіді, чи є таке бажання чи ні. Поки що є слова, є критика армії з боку правлячої партії "Слуга народу", керівництва армії. Але ми поки що не бачимо ніяких системних зрушень. Що таке системні зрушення?  З чого починається реформа?

Під час війн вищим органом, який ухвалює рішення, є Ставка Верховного Головнокомандувача. Туди входять всі керівники держави які відповідають за оборону в своїх галузях, в тому числі все керівництво Збройних сил. Головнокомандувач Збройних сил і кілька також високопосадовців. Саме Ставка Верховного Головнокомандувача повинна ухвалювати рішення. Не інтерв’ю і не дописи у Фейсбуці змінюють структуру армії. Все це залежить повністю від рішень Ставки Верховного Головнокомандування. Планування починається там.

Друге, що ми говоримо про реформи. У нас є комітет Верховної Ради з оборони. Там є профільний комітет з оборони, безпеки та розвідки. Зміни, які мають оформлювати в законодавстві, плануються там.

Ну і третє, це представницький орган влади від виборців. Третє – це уряд України. До уряду входить міністерство оборони. Міністр оборони, на даний момент, пан Умєров – це та людина, яка відповідає за формування оборонної політики, яка відповідає за стан справ в армії. Тому ми бачимо – є Верховний Головнокомандувач. Він призначає усіх знизу вверх в силові структури в силах оборони. І уряд, міністр оборони, який відповідає політично за армію, як політично уповноважена правлячою партією особа. І комітет Верховної Ради, який отримує зворотний зв'язок від виборців, від військовослужбовців і формує законодавчі акти, акумулює всю інформацію.

ПРО РЕЙТИНГИ ЗАЛУЖНОГО І ЗЕЛЕНСЬКОГО

Що ми бачимо зараз? Багато слів, що там контрнаступ не вдався, чи контрнаступ вдався, треба знімати Залужного – вимагають слуги народу, або не треба знімати Залужного – багато теж інших категоричних думок і в парламенті, і в суспільстві. Є багато слів. І у нас, на жаль, наша війна перетворюється на абсолютно політичне змагання. Мене дуже розчаровує, дуже прикро, що навіть у медіа українських проблема зняття Залужного завжди коментується соціологічними рейтингами, що у Залужного рейтинг вищий, ніж у Зеленського. І на жаль, влада сама, сам президент Зеленський звинуватив Залужного не в якихось професійних, можливо, помилках, в організації бойових дій. Всього цього президент не торкається. Але президент сказав, що він вважає, що Залужний веде політичну діяльність. І це порушення субординації, сказав президент Зеленський в інтерв’ю британському виданню The Sun. Тобто у нас сама влада політизує максимально. Хочу сказати, що сам Залужний жодних політичних коментарів ще не давав. Але його вже звинуватив у політизації відкрито сам Верховний Головнокомандувач, його начальник. Тобто ми бачимо, у нас  дуже складна ситуація. У нас багато невизначеності. У нас управління війною, а це серйозний технологічний процес, він у нас політизується. І на жаль, у нас оці політичні гасла – хто за кого? Ти за Залужного чи за Зеленського? Чи за Сирського? Оце у нас всім цим підміняється рішення конкретних проблем. Так от зараз я хочу сформулювати насправді той перелік основних, основну логіку розгляду проблем в армії, яку мені особисто хотілося б чути від Верховного головнокомандувача, від комітету по обороні, від міністра оборони, чого, на жаль, ми не чуємо. 

Можливо, громадська думка – я думаю, що тільки громадська думка і здатна вплинути на позицію керівництва країни. Я вважаю за необхідне сформулювати це, як я бачу.

ХТО І ЯК КЕРУЄ ВІЙНОЮ?

Отже основне питання перше, яке потребує вирішення. Нам треба визначити порядок управління війною – хто і як керує, хто за що відповідає. Щоб у нас в управлінні не було колгоспу, який у нас є зараз. Тобто управління війною, командування, призначення конкретних посад.

Друге – командування силами оборони, Збройними силами зокрема, родами військ, як воно має бути вибудуване.

Третє. Адміністрування армії. За адміністрування ЗСУ відповідає передусім міністерство оборони, міністр Умєров. У нього скоро 100 днів вже буде.

Подивимося. Теж поговоримо, дамо оцінку діяльності зараз. Саме Міністерство оборони в цьому адмініструванні відповідає за дві ключові речі: за бюджет, тобто за матеріальні ресурси, і за людські ресурси, за людей. А яким чином мобілізовують, застосовують? Ця логіка – це теж в міністерство оборони. Міністерство оборони формує політику. Адміністрування перед тим, як солдат іде в бій, його процес має бути адміністрований, керований, як він туди прийшов, потрапив на цю ділянку фронту. Все це політики, документи, нормативні акти.

Далі, четверте. Організація військ. Як саме будується організація армії? Яка кількість військових частин? Чи потрібні нам ці військові частини? Яка кількість військових посад? Яка організаційна штатна структура? Кого нам більше треба? Можливо, штурмовиків, як постійно вимагає командування ЗСУ, а можливо операторів дронів – така позиція, наприклад, у військах, можливо їх треба більше і треба штатні посади, які у нас досі не визначені.

П’яте. Забезпечення та фінансування людей. Тобто основне у нас, рухають всіма цими гарматами люди. Це основне. І забезпечення фінансування людей, застосування людей – це основне завдання, за яке відповідає і Верховний Головнокомандувач, це його підлеглі, його громадяни, його виборці – за законом це його відповідальність насамперед, головнокомандувач ЗСУ і міністр оборони.

Три у нас відповідальні особи ключові на вищих посадах. Найвищий з них, звичайно, Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський. І призначений його указом Валерій Залужний, Головнокомандувач ЗСУ, і призначений за поданням президента Зеленського міністр оборони Умєров. 

Далі. Підготовка. Мобілізація – складова частина, мобілізація адміністрування, планування мобілізаційних заходів – міністерство оборони насамперед. Але вже підготовка військ, використання людей, застосування людей – це вже основне завдання Генерального штабу головнокомандувача ЗСУ, І останній елемент цієї системи – це озброєння. Отже ми зараз пройдемось коротко по всьому: управління, командування, адміністрування, організація, забезпечення, фінанси, підготовка, озброєння.

УПРАВЛІННЯ ВІЙНОЮ "ЯК КОЛГОСП" І ЗНИЩЕНА ВЕРТИКАЛЬ УПРАВЛІННЯ

Управління війною у нас, на жаль, організоване просто, як колгосп. На жаль, ніяких чітко визначених сфер відповідальності нема. І основна проблема нашої армії, що за рішенням Верховного Головнокомандувача Володимира Зеленського в армії фактично знищена вертикаль управління. Ставка Верховного головнокомандувача фактично поділила діючу армію на два великі угруповання. В одному угрупованні командує командувач Сухопутних військ Сирський.

В іншому угрупованні командує напряму команда Залужного, головнокомандувача ЗСУ, якому нібито Сирський має підпорядковуватися. А насправді у нас командування сухопутних напряму спілкується з Офісом президента. Президент напряму приїжджає до Сирського, з ним спілкується, до нього.. з ним іде комунікація пряма і він напряму вирішує свої питання з Верховним Головнокомандувачем. Таку пряму комунікацію через голову Головнокомандувача ЗСУ Залужного президент Зеленський вибудував і з іншими військовими керівниками. Вже відомий випадок, коли президент без погодження з Залужним призначив командувача ССО Хоренка, підлеглого Залужного – без узгодження з самим Залужним йому призначили підлеглого і без узгодження з Залужним в прямому ефірі під час інтерв’ю генерала Хоренка президент так само і зняв, не спитавши самого Головнокомандувача.

А потім ще і призначив нового командувача силами спеціальних операція, теж не питаючи Головнокомандувача ЗСУ Залужного. Таке саме призначення у нас у силах логістики. Такі саме призначення у нас, пряма комунікація з повітряними силами. Тобто субординацію в армії фактично знищено.. Тобто парадокс. В інтерв’ю The Sun президент каже, що Залужний порушує субординацію, а насправді – яка субординація, коли сам Зеленський її порушує своїми рішеннями і тим, що він ухвалює. З цим треба закінчувати. Не може так працювати система. Це неправильно. За стан управління війною в армії має відповідати одна людина. Це не українська вигадка, так в усьому світі працює.

ПІДКАЗКА ЗЕЛЕНСЬКОМУ

Не було такого, що, наприклад, фельдмаршал Монтгомері під час Другої світової війни веде бойові дії, а у нього половиною фронту командує він, а половиною – інший генерал, тому що він теж може додзвонитися Черчиллю. Абсурд. На театрі бойових дій має бути один головнокомандувач. Соромно. У нас лінія фронту, активні бойові дії – це близько 800 км. У нас на цих 800 км два фактично головнокомандувача: половина фронту – один, половина – другий. І кожен сам по собі керує армією. Це просто абсурд. Як можна так взагалі у ХХІ столітті підходити до управління війною? Так не можна. З цим треба закінчувати. Якщо президенту Зеленському, Верховному Головнокомандувачу не подобається Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, то я хочу підказати президенту, можливо, він не встиг ще перечитати повноваження по Конституції, закон про оборону, про національну безпеку. Там чітко сказано: президент має ухвалювати рішення. Якщо він вважає, що хтось не може виконувати свої обов’язки, то президент має порушити питання, його має розглянути Рада безпеки та оборони, або Ставка Верховного головнокомандування, або комітет по обороні, або міністерство оборони. Має бути дана оцінка діям посадової особи, указ і так само призначенням міняється керівник. Це адекватний відповідальний підхід керівника. Але не інтерв’ю і не пости у Фейсбуці. Зараз в армії фактично керівництво країни знищило вертикаль управління. Її нема, є конкуренція, конфлікти, скандали, розбірки. Це проявляється в десятках деталей. Боротьба за боєкомплект постійно відбувається, кому і куди йде поповнення. Один ОСУВ конкурує з іншим. Ідуть розбірки. Це ж абсурд. Ви розумієте, що ціна оцьому безладу і хаосу колгоспному у рівні управління – це життя людей. Так не можна. Тому нам треба в управлінні війною налагодити чітку відповідальність. Нам потрібно, щоби президент розглянув ситуацію і все ж таки довірив управління війною одній людині армії. Одному головнокомандувачу ЗСУ. Одному. Не двом, не трьом, не чотирьом. Не кожному роду військ окремо. А одній людині, яка відповідає за результат, за планування дій, застосування військ і всі-всі інші аспекти забезпечення боєприпасами, технікою, за підготовку військ. А зараз у на що вийшло?

Спробуй в чомусь розібратись в Міністерстві оборони. Я вам наведу приклади просто трагікомічні. Наприклад, зараз ці відомі всім військовим фінансистам зміни в наказ 260 або закупівля озброєння. Так не можна знайти. Кожен підрозділ міністерства оборони – одне управління кидає, киває на Генштаб, Генштаб киває на міністерство оборони. Міністр оборони каже, це попередники. Попередники кажуть, у нас все нормально а військові кажуть, нас не забезпечують. Верховний Головнокомандувач каже: а я за це не відповідаю, це вони. Повний безлад. Що в результаті? У нас люди не знають, хто скільки отримує грошей, невизначений цей порядок і повний хаос в цих фінансових розрахунках. Це прямо зараз відбувається і влада не знає, що зробити. Планування рішень нема. Є – створили ситуацію, а потім починають думати: що ж з цим робити? Все це результат фрагментації управління. Треба скласти одне управління в армії.

СИРСЬКИЙ VS ЗАЛУЖНИЙ

Тепер основне питання, про яке зараз говорять. Президент Зеленський очевидно показує, що для нього альтернативою Валерію Залужному, Головнокомандувачу, є генерал Сирський. Давайте поставимо питання таке гостре: якщо Зеленський таки виконає свої наміри і призначить замість Залужного Сирського – це якраз фото яскраве. Це нещодавно, під час цих подій президент висловив в The Sun Залужного і після того демонстративно приїхав і без Залужного зустрівся саме з генералом Сирським. Це він. Справа, як завжди, Єрмак потрапив в кадр.

Незрозуміло, чому особа з невизначеними повноваженнями дивиться військові карти і плани. Але по центру стоїть от в шоломі генерал Сирський. Він командувач Сухопутних військ. І президент вважає, що він сам роздивляється обстановку на фронті, дивиться і підкреслює, що Сирський до нього близький. Дякую за це фото. Все зрозуміло.

Я спілкуюсь з військовими, які в одному ОСУВ, там, де Сирський, і в другому, де, умовно кажучи, люди Залужного керують. Ви знаєте, сказати, що в тому ОСУВ на букву Х, я би так сказав, що там справи ідуть набагато краще, ніж у сусідів, що там краще організація і управління – вибачаюсь, це не так. Чи буде така заміна якісними змінами в ЗСУ? Ні. Я зараз кажу без осуду до наших генералів, але я, відверто кажучи, абсолютно переконаний, що заміна Залужного на генерала Сирського не призведе ні до яких якісних змін в управлінні військами. В усякому разі я не бачу ніяких змін якісних, переваги в тому ОСУВ, яким керує генерал Сирський над тим ОСУВом, де керує генерал, призначений від Залужного, скажімо так. Там нема змін. Можна якісь окремі ситуації розбирати. Але я вибачаюсь, подивіться на ту ситуацію по Бахмуту і Соледару провальну. А що, у нас висновки якісь зроблені з цього? У нас там, що? Хтось будував оборонні рубежі чи якось з прив’язкою до обстановки визначаються завдання військам? Якісь є відмінності якісні в застосуванні? Я не бачу. Я кажу, що це навіть дуже суперечлива думка, де там краще управління. Це дискусійне питання, не для ефіру. Бо його треба прикладами конкретними. Зараз ми не про це. Але я вам хочу сказати, що я не розумію, а навіщо міняти? Тоді це просто політична зміна. Просто одну фігуру менш лояльну, міняють на більш лояльну мені здавалось, що під час війни, якщо президент порушує питання, і комітет по обороні, що йому не подобається головнокомандувач ЗСУ, то причини цього мають бути не політичні. А перше, друге, третє: тут відповідальність, тут не зробив, тут не зробив. Ми міняємо на іншого, який за це візьме відповідальність, тут зробить, тут зробить, тут зробить. Це професійний підхід до війни. Якщо, звичайно, президента Зеленського цікавить результат, а не процес. Ну, от таким чином. Так що, друзі, це по управлінню війною. Наша проблема, що у нас немає вертикалі і немає фігури, якій би президент довірив все управління армією. А фрагментація управління – це не про армію це якесь… я не знаю. Можливо, в Кварталі є кілька бухгалтерів. У 95-му Кварталі є така практика управління - кілька продюсерів, кілька директорів, кілька бухгалтерів. Кожен свої номери виставляє. Кожен свої ток-шоу проводить одночасно на одній сцені. А в армії, на фронті так не працює. Треба якось це змінити.

ПРО НАГОРОДЖЕННЯ ДРУЗІВ

Друге. Командування. Конфлікт закладений. Конфлікт і в цьому конфлікті командування – це звичайно, проблема того, що має бути фігура, як створює довіру. Має бути довіра між усіма службовими ланками. Це основне. Має бути лідерство. Чи може хтось в цій ситуації політизованій бути альтернативою Валерію Залужному? Я вам хочу сказати своє бачення. Я не буду давати оцінку полководницьким якимось даним, насправді, є не тільки багато позитивного в діяльності ЗСУ, але є і багато речей, які критикуються, які не вирішуються в армії. Люди до посад не прикипають назавжди. Зміни можуть бути. Президент має право проводити зміни в армії. Але ці зміни мають бути обґрунтованими. А хто така альтернатива? Які керівники в армії зараз підтягуються з досвідом війни, з репутаційною історією? Я зараз бачу, що в результаті оцього протистояння між армійськими кланами, яке створив Офіс президента, яке існує, внаслідок цього протистояння просування, якийсь розвиток по вертикалі, поява нових командирів на вищому рівні фактично неможлива. Зараз призначаються на посади тільки знайомі. Дуже суперечливі командири. Наприклад, командир 56 бригади, такий давній приятель генерал Сирського чомусь отримав Героя України і звання бригадного генерала. Чому? Я вам хочу сказати, дуже суперечливі результати управління у цього Героя України Сільченка. Дуже суперечливі. І дуже багато є критики його методів управління. І вона обґрунтована, підтверджена відео, свідченнями бійців. Ну… чому таке призначення? Генерал Богомолов – це теж, якщо чесно. Я не зовсім розумію, яким чином там управління (нерозб) Соледар здійснюється. Я не вмішуюсь в це, звичайно, і не буду це детально коментувати. Але, знаєте, у багатьох командирів бригад, які на цьому напрямку, цей генерал має таке прізвище – Дільничний. Бо він два рази на день проводить абсолютно незрозумілі наради телефонні, м’яко кажучи, які абсолютно далекі від потреб військового управління, оперативного управління військами, а схожі на якусь планерку взагалі в якомусь закладі незрозумілому. Коли всі слухають генерала, який щось собі віщає, всіх слухає. А в цей час іде війна і у людей просто забирають їхній час. Я вже не кажу про планування. Для балансу хочу сказати, що щоб там не говорили, що ми щось вип’ячуємо, що такі самі проблеми є в ОСУВ і тому, який підпорядковується генералу Тарнавському.

Це близька до Валерія Залужного вже людина. Я хочу сказати, а хто робив який аналіз, чому у нас, наприклад, командир корпусу генерал Зубанич отаким чином планує бойові дії? Наскільки ефективна його діяльність була на Південному напрямку, коли планував і керував застосуванням військ? Наскільки  було виправдано обстановкою – його кадрові рішення, ті рішення по управлінню, які він ухвалював? Наскільки ефективно він обороняв Сєверодонецьк і Лисичанськ, за які він взявся відповідати? В цьому, м’яко кажучи, є багато питань. Ніхто на це дивиться, на жаль. Відповідальності нема. А чому нема? Тому що боротьба угруповань. Коли йде боротьба угруоувань, то вже не вимірюється, хто відповідальний, хто компетентний, а вимірюється – ти чий? Ти за кого? За Залужного чи за Сирського? Ну отак. Чи є у тебе постійний прямий зв'язок з Офісом президента? За тебе подзвонять? Оце такий рівень управління, на жаль. Це абсолютно непрофесійний підхід. З цим армії треба закінчувати.

ПРО МІНІСТРА ОБОРОНИ УМЄРОВА

Далі. адміністрування. Міністр оборони Умєров. Прийшла нова команда. Я писав одразу, недоліком цієї команди є те, що в принципі більшість цих людей, як і сам міністр Умєров, ніякого уявлення, що таке армія і її проблеми, не мають. І це основна проблема. Ну, окей, це рішення президента, його відповідальність – призначити людей нізвідки на відповідальні пости. Ну, окей. Тепер подивимось на перші результати роботи.

Хочу сказати, що із позитива, треба відмітити, що на відміну від Резнікова, який просто ставив своїх смотрящих, які робили, що хотіли – контракти, списували гроші, купляли задорого, що непотрібно, не звертали ніякої уваги на будь-які заяви і звернення, тут організація комунікації на даний момент все ж таки якісно інша. Умєров намагається не ховатись. Намагається реагувати, відповідати. Це в принципі єдині такі речі,  які дійсно приємно бачити. Це хоча б публічна політика, а не просто сидить якась людина, яка думає,  що якщо за мене впишеться Єрмак, так мені можна в принципі ні з ким нічого не коментувати і нічого не відповідати ні на що. Тому порівняно з Резніковим є зрушення певні. Ці зрушення, за такий короткий час, якщо ми говоримо про реальні результати, - вони, на жаль, ще не носять системний характер. Є обнадійливі ознаки, я би так сказав. Обнадійливі ознаки чому? Тому що насправді в нашій системі міністр оборони теж не є тією одною фігурою, якій все передали керувати війною. Умєрову, крім того, що вчитися треба, вивчати господарство, яке йому дали, йому ще треба боротися за повноваження з Кабінетом Міністрів, Офісом президента і купою інших міністерств і відомств, які теж мають свій шматок повноважень від міністерств і виконують фактично функції теж близькі до міністерства оборони. Це складний процес. У нас результатом цього складного процесу є те, що знову-таки, не вистачає стратегії. Основна проблема управління війною, командування і адміністрування – що їх поєднує? Все це наслідки відсутності стратегії війни.

ПЛАН ВІЙНИ НА 2024

А якою має бути війна? До якої війни ми готуємо нашу армію, готуємо резерви, мобілізуємо людей, закуповуємо озброєння, просимо озброєння у союзників: ми що воюємо, як? Ми постійно наступаємо чи ми все ж таки будуємо надійну оборону? Це для нас велика і поки що невирішена проблема. Стратегії війни у нас нема. Результатом є що слуги народу, кілька, звинувачують чомусь Головнокомандувача ЗС Валерія Залужного, що у нього нема плану війни на 24 рік. Це, я б сказав, це таке самобічевання. Вибачаюсь, за стратегію війни – а стратегія війни базується на, передусім, адмініструванні ресурсів наявних, прорахуванні, скільки людей ви плануєте мобілізувати, скільки боєприпасів виробити, скільки озброєння озброїти. Яке забезпечення фінансове? Яка підготовка? Вибачте, всі речі комплексно – за них відповідає не Залужний. Залужний має відповідати за проведення операції, застосування військ, за організацію цих військ. Але він не може знати, скільки людей йому мобілізує держава. Бо держава ухвалює законодавчі акти для цього, нормативні акти, має апарат виконання – МВС, Прикордонну службу, інші структури. Велику кількість структур виконання. Все це не може прорахувати сама армія. Це хтось армії має сказати: ми вам даємо перше-друге-третє, а тепер рахуйте, як ви з цим збираєтесь вигравати війну. Такого плану нема. Де він? Тому у нас така проблема.

ПОБУДОВА ОБОРОННИХ РУБЕЖІВ

Проблема організації, до речі стосується і побудови оборонних рубежів. Я хочу сказати, що недаремно з кінця, я не знаю – з якого кінця? З кінця 21 року в інтернеті багато людей пише постійно – чому Україна не будує оборонні рубежі, на відміну від Росії?

Тобто Росія нас переважає в кількості людей і будує оборонні рубежі, а ми – ні. Якісно побудовані, технікою, з бетонними перекриттями. Проблема очевидна – нема організації. Нема стратегії, яка цю організацію визначає. Президент Зеленський 1 грудня заявив, що треба будувати оборонні рубежі. 1 грудня – це кілька днів тому. Вперше за війну це питання порушене на вищому рівні. Вперше. До того всі казали: це не ми. Міністр оборони казав: не я. президент: не я. офіс президента: не ми Військові: не ми, у нас нема ресурсів, тракторів, бетону, фахівців. Все. Тепер президент визначив. Ну, от тепер у нас взимку починається будівництво оборонних споруд. Яким воно може бути? Якої має бути якості? Взимку… Але про це говорять. Оце результат відсутності стратегії, відсутності організації, яка з того походить. По організації, що важливо в армії? Ми зараз бачимо велику кризу. Кризу, коли у нас не вистачає штурмовиків, але великий надлишок військових частин. Буквально тисячі. У нас потрібен величезний апарат для адміністрування величезної кількості військових частин. У нас не вистачає в першу чергу не тільки людей. У нас командирів не вистачає, не солдат. Не вистачає командирів. Компетентний командир витрачає людей більш якісно, знищує ворога і зменшує свої втрати. Так у нас замість зміни командування основний запит – дайте людей. Дайте ще закиньте мобіків, ще штурмовиків. Всі штурмовики.. так воювати не можна. І ця організація – це дійсно питання не тільки Міністерства оборони, але і самого Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Він за це відповідає.

СКОРОЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО АПАРАТУ

У нас зараз надлишкова організація, величезний адміністративний апарат, величезна кількість військових частин. Це просто складно навіть таким процесом керувати. Він дуже складний. Треба всюди компетентні бухгалтери, фінансисти, діловоди, велика кількість – тили, забезпечення, зв'язок. Просто велика кількість апарату забезпечення. Все це потребує негайного перегляду, скорочення. Адміністративну частину армії треба скорочувати. Треба забезпечувати людьми компетентних командирів. Кращих солдат кращим командирам, кращим солдатам – кращу зброю. Ми маємо будувати армію на рівнях якісної переваги. А у нас доктринально про це нічого нема. У нас є якась структура, яка хаотично склалась без всякого плану під час війни, коли розгортаються одна з іншою десятки бригад. І тепер є велика проблема – чим їх поповнювати? І у нас стоїть величезна купа бригад, батальйонів неукомплектованих або які не мають резервів, не мають поповнення. Є бригади, батальйони, які по року не мають поповнення. Витрата людей іде, а поповнення нема. А чому? Тому що створили такі велику кількість, яку неможливо адмініструвати. Це велика проблема. І це проблема організації армії, скорочення кількісно її організаційних структур, спрощення системи управління, зменшення кількості проміжних ланок управління – це дуже велика проблема. Якби у нас на це дивились, то у нас інша б була логіка взагалі організації військ. Подивіться, наскільки важлива організація. Фронт активних дій – 800 км. Нам треба забезпечити певний комплект озброєння, засобів розвідки, дронів, гармат, танків, щоб вести активні бойові дії на відносно невеликій активній бойовій частині фронту. Там треба зосередити основні зусилля. Да, якісь резерви потрібні. Насамперед, ці 800 км. І армію треба адаптувати для цих 800 км. Має бути відповідальність. Має бути постійне планове забезпечення, поповнення людьми з боєприпасами, технікою. І треба давати найпідготовленішим розрахункам, найкращим командирам. Щоби якість застосування зростала постійно. Той, хто краще вражає цілі, той і отримує. 

Про after-action review я хотів сказати, про операційний аналіз. Так от, з організацією у нас проблеми, тому що правильна організація визначає правильне застосування ресурсів людських і матеріальних. І шлях один – скорочувати кількість військових частин. Скорочувати паперовий документообіг, який просто зростає в неймовірних кількостях. Таким чином, це будуть якісні зміни.

ПРО ДОПЛАТИ

Далі. Забезпечення та фінанси. Дуже гостре питання. Зараз у нас просто тотальний аврал. Я написав пост-звернення військових фінансистів, які кажуть, що зараз після сумлінного виконання нових наказів і роботи аудиторської служби міноборони в армії просто паралізовані всі фінансово-адміністративні підрозділи. Тому що тепер на кожному рівні, в тому числі, у батальйонах у зоні бойових дій треба заповнювати, а хто саме виконував бойове розпорядження і має отримати 100 тисяч, а хто не має. Це просто якийсь абсурд. Тобто зараз, щоб отримати більш високий розмір грошового забезпечення, військовослужбовець сам має бігати і дбати, щоб у нього належним чином завірена звітність, що він стільки-то днів такій-то посаді виконував такі завдання і це дійсно гідне рішення першої… таких-то доплат. Абсурдна ситуація. Уявіть собі. Зараз у нас в артилерії розрахунок гармати або самохідної артилерійської установки отримує доплати як за першу лінію бойових дій – 100 тис. А командно-спостережний пункт, який видає дані для стрільби і знаходиться до противника ближче, ніж ця гармата, який керує вогнем фактично, - таких доплат не отримує. Це вже інша, більш низька категорія оплати. І все це в одній батареї, уявляєте собі? Що думає особовий склад? Ми виконуємо приблизно одну і ту саму роботу командну, злагоджену, але один отримує більше, а другий – менше. Це ж абсурд? Абсурд. Так само зараз в усіх теж бойових частинах. Частина стоїть в першій лінії. Є штаб батальйону. Є піхота, яка веде бій. Офіцери управління. Вони можуть там, буває всяке – хтось сидить у підвалі, а хтось навпаки виводить людей на позиції і керує боєм, бере на себе відповідальність за реалізацію рішень командування. Від командного складу залежить управління боєм. І тут знов починається. Треба тепер доводити, що такий-то в такому-то батальйоні така-то частина людей безпосередньо мають отримувати 100 тисяч, а такі-то мають доводити, що вони мають право на отримання 100 тис. і все це вимагається, тому що є такий дуже складний перелік, який треба забезпечувати. Чому так відбувається? Тому що у нас створена бюрократична система, яку зараз аудиторська служба Міноборони почала ретельно перевіряти. Не задумуючись про наслідки. В армії завжди посилення бюрократичної роботи, посилення документообігу ніколи не призводить до боротьби з корупцією, а навпаки посилює корупцію. Але обов’язково створює одне – проблеми особовому складу, тим людям, які сидять далеко від цього документообігу, не мають часу. Їм легше всього, на жаль, ними маніпулювати. Я говорив вчора після цього посту з представниками міністерства оборони і мене запевнили, що нібито найближчим часом міністр Умєров буде вирішувати це питання і буде спрощувати звітність, за якою ідуть нарахування. І буде все спрощено. Моя думка така. Держава дійсно не має зараз ресурсів всім сплачувати ті підвищені зобов’язання, які з переляку, без підготовки прийняли. Нема грошей в бюджеті, це правда. Армія велика, треба багато грошей. Треба планування. Але навіщо отак людям викручувати руки? Візьміть на себе відповідальність, скажіть: 100 тис не можемо, але 80 можемо – і це гарантовано буде зроблено. Люди зрозуміють. Але не треба викручувати руки. Це дуже складна звітність в рамках вже одного батальйону це регулювати.

В учбових частинах зараз, наприклад, треба кількість учбових годин виписувати в окремий журнал обліку. Навіщо це? Ці журнали все одно ж це буде корупція. Навіщо це робити? Це складність для сумлінних людей. Не для тих, хто хоче змахлювати. Я до чого це веду? Забезпечення пов’язане з організаціє, пов’язане зі стратегією розвитку армії. Якщо ми хочемо мати правильне забезпечення фінансування, це відповідальність насамперед міністра оборони Умєрова, то нам треба не посилювати аудиторські перевірки в кожному батальйоні. А створювати окремі… я не знаю, щоб такий аудит проводити, то це треба цих аудиторів цілий батальйон найняти чи два –на всю армію. А нам треба спрощувати процедури. Міністр має – я вибачаюсь за таку пораду – ну якісь робити висновки з того. Що було в армії, ну не збільшувати паперову роботу, а зменшувати її. Чим менше паперова робота, тим краще це перевіряти, адмініструвати. Ось це треба робити. А у нас, на жаль все доводиться до абсурду. І зараз, коли створили проблему і всі військові фінансисти собі рвуть волосся на голові, бо до них черги з претензіями, кому нарахували, кому не нарахували, чому відмовляєте. Замість того, щоб спочатку подумати і створити – ну отак, посилили, що називається, аудит. Я сподіваюсь, що найближчим часом те, що мені сказали представники міноборони, вони виконають найближчими днями. Інакше доведеться сказати і написати, що на 100 днів це вже проблема міністра Умєрова. Це не попередник Резніков, це Умєров за це відповідає, за те що ці черги зараз відбуваються. Міністр має взяти, розглянути ситуацію, пробити рішення, спросити звітність, визначити, кому скільки чітко витрачається і щоб це було легше перевіряти. Якщо це батальйон на першій лінії, це має бути спрощена звітність. Там ризик. Зробіть окрему доплату "солдат на передовій". Це зрозуміла дуже оплата. Я щиро вважаю, що кому-кому, а піхотинцю, який сидить в норі, ховається від дрону і веде ближній бій, зарплата має бути максимальна. Там 100 тисяч доплати, 20 тисяч – 120 тисяч це навіть мінімум, який має отримувати піхотинець на передовій. Іншим зробіть менше. Але не треба оці ігри. Визначте категорію: такий-то сидить в піхоті на першій лінії – все, вперед. А той штаб батальйону, зробіть трошки менше. Але припиніть ці ігри. Я розумію, що міністерство оборони хоче скоротити витратити бюджету. Так робіть це не такими єзуїтськими неадекватними методами, а робіть це цивілізовано.

ПІДГОТОВКА МОБІЛІЗОВАНИХ

Далі. Підготовка. Підготовка військ і бойове застосування. Оце взаємопов’язані процеси і в цьому процесі звичайно все це теж потребує якісного застосування людей. У нас із цим великі проблеми. Із застосуванням людей. На жаль, не зменшується, не впорядковується ситуація. Досі погано навчені люди направляються на фронт. Другий рік війни закінчується. Погано підготовлені люди і таке враження, що це як лютий 22 року. Зараз немає ніякої потреби, треба планувати мобілізацію і треба планувати підготовку. Це складові взаємодії. Це вигідно. Фінансово вигідно. Навіщо кидати непідготовлених людей на м'ясо кудись вперед, коли ми можемо підготувати за пів року людей. Вони отримають впевненість в собі, в своїй зброї, в колективі, в товаришах – і після того їх направляти. Тут знов-таки є питання неефективності нашої учбової системи, яка у нас як була з радянських часів, оці не потрібні нікому учбові центри для піхоти, так і є. Учбові підрозділи мають бути зосереджені в бригадах безпосередньо.

ОЗБРОЄННЯ ВІЙСЬК

І останнє - озброєння – така складова основна. Все це теж частина стратегії організації військ. Озброєння має йти і має купляти для потреб конкретної кількості військових частин. Забезпечити усі потреби ми не можемо. Але забезпечити 800 км фронту хоча б ми можемо і над цим треба працювати. Для цього нам треба, звичайно, це знов-таки, змінювати організаційно-штатну структуру армії. В армії потрібне якісне застосування дронів.

У нас досі, хочу сказати, в більшій частині сухопутних військ, десантно-штурмових і інших підчастин немає необхідної кількості операторів дронів. Досі армія воює, готується і забезпечується по залишковому якомусь, я не знаю, принципу. Чомусь у нас немає необхідної кількості посад операторів дронів у піхоті і у нас постійно це позаштатні посади. А оскільки вони позаштатні, то армія і держава не відповідають за їхнє забезпечення. І ми чуємо рапорти такі райдужні: держава зараз весь ПДО у місцевої влади забрала, зараз підуть дрони, купляємо дрони. На даний момент більша частина дронів як куплялася волонтерами, так і купляється. Нічого не змінилось. Переважна більшість. Навіть стало гірше. Командири частин критикують рішення влади забрати ПДФО у місцевої влади, бо місцева влада віддавала військовим частинам до 50% ПДФО. І на ці гроші бригади могли щось собі купити. І батальйони. А зараз що? Де ці гроші? Держава нічого не дала військовим частинам. От забрали ПДФО, закон ухвалили. І в листопаді все. А воювати треба. На жаль, ні Офіс президента, ні Верховну Раду, яка ухвалює такі закони, чомусь не цікавить взагалі, що йде перехідний період і ці кілька місяців військам треба воювати. Дрони треба, які Міністерство оборони не прийняло досі на озброєння. І під які Генеральний штаб і Головнокомандувач ЗСУ не створили необхідної кількості операторів. А воювати треба. І армія воює дронами. А виконувати це все – військові скидають або, як правило, просять волонтерів, спонсорів: допоможіть, будь ласка.

ПЕРЕВАГА РОСІЙСЬКИХ ДРОНІВ?

Другий рік війни. Приїжджаєш на фронт, командир бригади дивиться, що у нього там на планшеті, яка кількість дронів, російських, літає над позиціями. Потім дивиться на наших. В чому відмінність? Наші – більша частина – це волонтерські, які треба командиру бригади кожного дня пару годин з кимось говорити, прохати і шукати. А у росіян він отримує їх від держави централізовано. Це предмет постачання озброєння, який Росія, на жаль, нарощує. І дронів у ворога стає з кожним днем все більше. І на більшій частині фронту перевага ворога в дронах вже в кілька разів. І вона збільшується. А у нас досі – ухвалили щось, сидять, чекають. Якщо чесно, скажу вам, у мене постійно таке бажання -навчити зараз наше міністерство оборони, от керівників, фінансів, юристів, управлінців, Офіс президента оцей заступник по оборонній політиці і його апарат дуже дивний, сам Єрмак, який любить у формі поїхати на фронт, народні депутати, які там щось говорять, - дуже хочеться, щоб вони хоча б раз на рік на один день кудись виїжджали, їх відправляли по черзі, щоб вони один день посиділи в норі на передовій з піхотинцем, який тримає позицію. Сам який цю нору викопує лопатою – більше у нього нема нічого. Там у нього є свої засоби, він сидить, сітку натягнув, дивиться, як його бомблять дрони, літає противник, артилерія, думає, щоб не влучило. Я впевнений, що за один день це керівництво міноборони, Офісу президенту, народні депутати – один день, я не кажу постійно, за один день такої реальної екскурсії на нулі стільки передумали про військову політику. Настільки швидко стали б ухвалювати рішення. Бо якщо вони знали, що їх потім знову в цю нору посадять, коментують так у Фейсбуці, пишуть звернення увечері – у них своє життя. Вони там собі ухвалюють, а ви там розбирайтесь собі, самі воюйте. Я вам хочу сказати, що настільки наша влада відірвана від армії, що це дійсно основна проблема ЗСУ, на жаль. Це повна неадекватність вищим політичним керівництвом країни тої проблематики, яка є в армії. І бажання розглядати все, що відбувається, виключно як піар. Не як технологічну проблему. Оце, на жаль.

Тепер давайте встигнемо на кілька питань відповісти. Павло Себастьянович: чому Генштаб не замовляє у міноборони пікапи та інший транспорт? Чому міністр оборони не підкаже прем’єру, що потрібно перенаправити закупівлі з мирних цілей на воєнні? Чи дійсно МОЗ запросило бюджет на 17 трлн, як це каже Підласа? Чи були обмеження мінфіну по запитах МО, хто і де повинен створити центр виробництва озброєнь, зібрати там підприємців і економістів? Друзі, тут велике питання. Чому Генштаб не замовляє пікапи та інший транспорт? Це очевидно. Тому що насправді у нас немає планування потреб. Ніхто ж його не вносить. Планування потреб залежить від бюджету. Генштабу має міністерство оборони визначити політики, що саме, де купляти. Які ресурси виділяються. Верховний головнокомандувач має за це запитати. Якщо Генеральний штаб не включає в потреби транспорт, то у нас є комітет по обороні, Верховний головнокомандувач зі своє цілою ставкою, рада нацбезпеки та оборони, міністр оборони з усім апаратом, який так само, як головнокомандувач ЗСУ відповідає за армію. І вони його мають поправити. Але вони цього не роблять. І більшу частину теж купують волонтери. Та майже весь купують волонтери. Чому? Я вам хочу сказати, є дві проблеми. Да, є нюанс такий, що у держави мало грошей. Але держава – дуже важливо, щоб вона купляла хоча б невелику частку дронів, хоча б 10%, 20. Невелику частку транспорту. Хоча б 10%. Чому? Тому що держава тим самим створює інфраструктуру. Створює стандарти. Якщо ти купляєш певні машини, під це розгортаються сервісні центри і машини таких марок, таких типів вже вигідно можна буде завозити і приватним волонтерам, приватним компаніям. Створюється логіка застосування. Дешевша експлуатація, дешевша закупівля. З цим зручніше працювати. Ремонтопридатність. Але всього цього не робиться. Чому? В Україні відсутня стратегія, відсутнє планування оборони. Цим ніхто не займається. Всі займається піаром. Президент у газеті Sun критикує Залужного, що він піариться та готується до виборів. А де критика про пікапи? Це нікого не цікавить. Пікапи як не купляли ці роки, так і не купляють і досі. Я не кажу про символічні партії в пару десятків машин. Цього нема.

Чому міністр оборони не підкаже прем’єру?... Ой, ну давайте так. Чому у нас міністр оборони не суб’єктна фігура? Тому що його призначили тільки що. Він не знає, чим займається, вивчає свою справу і не знає ще своїх повноважень, як йому вибудувати стосунки у владі. Тому звичайно, як він може зробити щось? Він вчиться.

Валерій Петрухно: Я би хотів, шановний пане Юрію, щоб ви, якомога об’єктивніше освітили початковий період війни, коли за лічені години була окупована Таврія і розділили відповідальність політичного і військового керівництва. Пане Валерію, звичайно, в цьому… воно Таврія, тобто Південь України був зданий і окупований ворогом приблизно за 5 діб. За 5 діб ворог захопив Енергодар, Токмак, Мелітополь, Бердянськ і вийшов до Маріуполя з боку Бердянська, тобто з заходу. На шостий день війни ворог захопив Херсон і вийшов потім аж до Миколаєва і Вознесенська. І майже до Кривого Рогу дійшов. Ну, що тут сказати? Це просто унікальний провал. Безумовна, основна відповідальність тут лежить на Верховному Головнокомандувачі Володимирі Зеленському, який не віддав вчасно попри всі попередження, всі заяви наших союзників, друзів – все, що було, - не розгорнув війська територіальної оборони, не розгорнув оперативний резерв, не оголосив стан у прикордонних районах і не оголосив побудову оборонних споруд і підготовку і негайне знищення усіх мостів, як тільки почнуться бойові дії. Все це не було зроблено. Тому ворог прокотився на швидкості і за 5 діб взяв ту територію, на якій зараз ідуть важкі бої і гинуть тисячі українських воїнів. Така проблема і за неї насамперед відповідає Зеленський. Я впевнений, що і Володимир Зеленський, і ті люди, які сприяли таким зрадницьким діям здачі Півдня України, обов’язково будуть відповідати перед судом. Це Андрій Єрмак, Руслан Демченко, начальник комітету по розвідці й інші посадові особи. Іван Баканов, агенти ФСБ, яких Зеленський і Баканов призначили на вищі посади, в тому числі і на головне управління СБУ Криму Олега Кулініча, агента ФСБ - за все це доведеться відповідати владі. І військове керівництво, ви абсолютно правильно ставите питання, звичайно має розглядатися відповідальність військових. Вони мали вимагати. Вони мали діяти рішуче, навіть розуміючи зрадницькі дії з боку вищих керівників. Це все одно треба було робити. Але встановити це можна на судовому процесі. Це треба зробити. І не відділяти відповідальність військових від політиків. Це взаємопов’язані речі. Це один процес. Це не якийсь генерал один відповідає чи два. Це відповідає насамперед той, хто їм віддавав накази і призначав їх на посади. А це – Верховний головнокомандувач. 

Роман Інко: Питання демобілізації – які варіанти розглядають? А ніякі варіанти не розглядають питання демобілізації. Ніякі. У нас зараз створена абсолютно безвідповідальна система. У нас, якщо ти хочеш звільнитися в армії, перевестись, то у тебе варіант один – списуйся взагалі. Інакше тобі не дадуть ні відпусток нормальних, ні відпочинку, нічого. Списуйся, на больничку, як то кажуть, за станом здоров’я, родинним станом, і це масове явище, коли там оформлюють фіктивні стосунки, щоб отримати демобілізацію. А що поробиш? А як ще вийти з цього? Абсурд. Створена система застосування військ виснажлива така, вона одноразова, щоб людина зайшла, перевиснажилась і потім залишала армію. Скільки сил вистачить, сиділа там. Це неправильна система. Її треба змінювати, звичайно. Треба змінювати всю систему мобілізації, підготовки, застосування військ. Щоби люди були  свіжими на позиціях, а не просто байдужими вже навіть до свого життя. Для цього всі умови є. для цього треба не списувати людей, а підготувати їх пів року інтенсивно, якісно і втрати будуть меншими. І тоді ротації стануть частішими. І зараз їх можна зробити частішими, якщо грамотно застосовувати війська і будувати лінію оборони. Все це не робиться. Ми не бережемо людей. Тому у нас мобілізація, як була індивідуальною ініціативою, так і демобілізація – те індивідуальна ініціатива. На жаль. Марко Бачмаха. Оцінить ефективність тактики Залужного наступати малими піхотними групами на укріплені позиції з мінімальною арт- та дроновою підтримкою. Ой… Велике питання. Я так розумію, що вони з газети Washington Post. Я тоді ще зачитаю ще питання є на цю тему. Анна Романова запитала – мені цікавий ваш аналіз статті у Washington Post. Дійсно, давайте подивимось на цю статтю. В цій статті мова про прорахунки та розбіжності у плануванні контрнаступальної операції між США та Україною. Так, ну що сказати? Командування про цю операцію… Насправді, це тема окремого ефіру. Ми присвятимо окремий ефір контрнаступу – що вдалось, що не вдалось. Коротко скажу так. Я вважаю взагалі усі проблеми зараз у нас цього вже так званого контрнаступу – це проблема стратегічного планування. Точніше, його відсутності. Щоб десь наступати, треба бути впевненим у міцності своєї оборони і наявності резервів. Тому що, для того щоб наступати, війна – це як звісно, це логістика. Це не тактика. В питанні, бачите як, і в цій статті, там написано, була тактика одна, тактику змінили, пішли малими групами. Друзі, насправді, у війні тактика нічого не вирішує, якщо нема планування і логістики. Війна – це планування ресурсів, передусім. Солдат, його тактика, його героїзм, може виграти бій. Може виграти два боя. Але війну і битву героїзмом і тактикою не виграти. Тактика має дуже важливе значення. Але якщо в тебе нема резервів, щоб постійно вводити у бій свіжі сили, якщо у тебе немає оборонних позицій і в той час коли ти десь контрнаступаєш, ворог в інших місцях захоплює Бахмут, Соледар, наступає під Куп’янськом, наступає в інших, під Авдіївкою, глибоко оточує – який може бути контрнаступ? Це значить, що у нас сил нема тримати. Ми те, що є, кидаємо в атаку. А там все залишаємо слабким. Сучасна війна – і це показували ще російський наступ на Вугледар взимку 23 року, в січні-лютому – сучасна війна – це війна дронів. Дрони роблять неможливою тактичну раптовість зараз. Великі колони бронетехніки не можуть просто так проїхати. Дрони їх бачать. Велика кількість високоточної зброї завдає ураження. І тому, якщо ми хочемо отакими колонами танків наступати, то таких колон танків має бути Агато. А чи було у нас їх багато? Чи була у нас перевага над ворогом? А її не було.. це ще до початку наступу було зрозуміло. Росія провела мобілізацію і загальна чисельність російських військ не те, що не поступалась українським, а на багатьох ділянках переважає в чисельності противник. У бойовій техніці, по високоточному озброєнню, по кількості дронів – ворог не поступався українцям. Тобто у нас не було переваги. Чим можна компенсувати темп втрат? Тобто чому треба перевага в силах при наступі? Давайте так, коротко буквально скажу. Тому що одна хвиля має проривати оборону, умовно кажучи. Друга хвиля має закріпитися на позиціях, які відбили у противника і відбити контратаки його резервів. Третя хвиля має іти далі. четверта хвиля – закріплюватися. І так далі. ворог побудував ешелоновану оборону. Глибоко ешелоновану. Зосередив на напрямку наших ударів не менше сил, ніж у нас. Мав перевагу у повітрі. Мав перевагу у кількості дронів. Контролював нашу тактичну зону і бойові порядки. Скажіть, будь ласка, яке може бути реалістичне планування в таких умовах? Я скажу чесно, з самого початку цих подій хочу вам сказати, що була і критика на рівні наших бригад таких планів прориву. Була і критика. Але її не почули. Є стратегія війни, стратегія війни вимірюється не тактикою. Не тим, що треба танкові колони або малі групи піхоти. Стратегія війни вирішується аналізом обстановки, співвідношення сил та засобів. Ось це треба рахувати. Якщо це реалістично рахувати і не брехати самим собі, то тоді буде ефективно успішний наступ. Тоді тактика почне працювати на нашу користь і створювати нам перевагу. Під час контрнаступу українські воїни продемонстрували свою перевагу і здатність проломити таку важку оборону. Важку оборону прорвати може тільки якісна організація. Не героїзм. Бо коли над тобою висить основний засіб розвідки дрон, який все бачить, з тепловізором, будь-якого героя помітить за кілька кілометрів і по ньому наведе, скоригує високоточну зброю, то ту вибачайте, тактика що малою групою, що одиночною людиною, що буде іти колона – нічого, на жаль, не спрацює. Героїзм не спрацює. Ворог на цій відкритій місцевості на панівних висотах зможе знищити будь-яку кількість атакуючих сил. Тому, звичайно, тут є питання взагалі – а що ж політичне керівництво? Як воно ухвалювало цю стратегію наступу, невже не дивилось, що мало резервів, що у нас нема переваги над ворогом? На що розрахунок був? Таке враження, що це як політична демонстрація планувалося. Хто за це тоді несе відповідальність? Зараз сучасна війна. Завдяки високій щільності, високій кількості дронів, це війна позиційна. Для того щоб війну позиційну перетворити в маневрену, треба або вдосконалити кількість та тактику застосування своїх дронів. Або дронів зробити більше, щоб вони проривали фронт, або виготовити засоби ефективні для боротьби і нейтралізації дронів противника. А найкраще зробити і перше, і друге. Без боротьби з дронами, без переваги у своїх дронах проривати сучасний фронт неможливо. Кількість піхоту, танків і артилерії прорив фронту в сучасній війні не забезпечує. Кількість дронів може забезпечити. Але для цього треба додати тактику управління і якість організації. А дрони застосування – це планував хтось під час контрнаступу? Ні. Ось тут є питання. А на дрони ті люди, які відповідали за розробку, не звернули уваги. Мені дуже в цій статті Washington Post різонуло, якщо чесно, що там американці, у них було своє якесь бачення. Якщо чесно, не помітив, що там американці взагалі планували. Операція була в деталях. Вона була насправді така… дуже м’яко кажучи кабінетного задуму. Наш контрнаступ пішов таким чином, тому що у нас ніхто не вивчає наш власний досвід. На стратегічному рівні. Я бачив багато усяких, знаєте, у нас розбори,… зараз проводить вище командування, Генштаб проводить розбори тактичних дій. Це проводяться розбори тактичних дій рівня роти-батальйону. Беруться якісь відео, дивляться. Там максимум, до рівня бригади. Але так, дуже рідко. Хочу вам сказати, що насправді узагальнення досвіду війни у нас нема. Наш контрнаступ відбувався в таких же умовах і так же важко, як вже було на війні. Хочу вам сказати, що 14 травня 22 року біля села Вишневе тої самої Запорізької області я також бачив результати нашої невдалої, на жаль, наступальної операції. на той моменти там були підрозділи і танкісти першої танкової бригади, і інших частин. На жаль, ті самі фактори спрацювали, які не дозолили продавити і повністю розірвати фронт в 23 році, в червні. Хто це аналізував? Ніхто. Так само були ті самі помилки, повторені, які були, наприклад, під час вересневих 22 року на Херсонщині коли теж намагались там, 28 бригаду посилали, і 60 бригаду корпусу резерва в ці атаки на Херсонський плацдарм.. проблеми тактики ті самі.

Все це не враховується і не враховується насамперед з точки зору планування ресурсів. У нас завжди операції проводяться в розрахунку на героїзм – що героїзм, відданість, тактична грамотність і волонтерські дрони, які командири підрозділу самі собі намутять десь, десь знайдуть, що оце якось воно допоможе. І постійно у нас шукають героїв своїх, які героїчно готові іти на просто грамотно організовану оборону противника і її проривати своїми тілами. Так не працює сучасна війна. Це було зрозуміло, коли росіяни намагались нас прорвати, і зараз так само зрозуміло тут. Зараз не іде війна, не іде сучасна війна на цьому етапі в 23 році. Вона не іде за те, що хтось щось захопив. Вона іде на знищення бойового потенціалу військ противника, на завдання  неприйнятних втрат у людях і бойовій техніці. Ось на це іде війна. Тому коли ти зосереджуєш десь великі маси бойової техніки і людей, то ворог, противник, збирає купу дронів - і ми так робимо, і вони – одразу це помічається, велике скупчення і великою кількістю сил і засобів починає завдавати великих втрат. І основна зараз ціль, якщо ми кажемо про тактику, це диктування ворогу високого темпу втрат. Там, де є високий темп втрат, не можна витримати, операція буде іти дуже коротко. Якщо ти наступаєш у щільних бойових порядках по одному маршруту на вигідних для противника рубежах, то високий темп втрат буде у наступаючого, ще більше, ніж у тих, хто в обороні. Це треба прораховувати. А якщо людей і техніки не вистачає, якщо операція дронів взагалі не планується застосування дронів, як це відбулося, на жаль, в Запоріжжі, і про це в статті нічого нема в цій у Washington Post, то що сказати? Хочу сказати, що, на жаль, усі ці західні експерти і політичні статті пишуть достатньо поверхнево. Глибинні проблеми організації контрнаступу ми розглянемо в окремому ефірі. Звичайно, далеко не все, а тільки ті нюанси, які можна розповідати, щоб вплинути на керівництво країни, щоб вони нарешті почали вивчати наш власний бойовий досвід, робити з нього висновки – чого не робиться досі.

Галина Іванівна Климович: Необхідність впровадження військової юстиції для наведення порядку в армії і захисту прав військовослужбовців. Ну, що сказати? Багато разів я вже про це говорив. Писав. Нема ніякого порядку в армії. Нема порядку, тому що – а тому що у нас Офіс президента, Андрій Єрмак, його заступник по правоохоронній діяльності Олег Татаров вважають, що армія не повинна мати свою військову юстицію. Що якщо будуть підпорядковані головнокомандувачу ЗСУ військова поліція, військове слідство і військова прокуратура, вони не тільки зможуть… проблема не в тому, що зможуть тоді, буде хоч якась структура. Відповідальна за порядок в армії, яка буде хоча б злочини розслідувати. На відміну від діючих цивільних структур. Яка буде якось забезпечувати порядок у військових частинах. Проблема одна, з точки Єрмака і Татарова, що військова вертикаль правопорядку, військова юстиція – це буде загроза для кого? Для того самого Татарова і Офісу президента. Тому що якщо військовий слідчий отримує в свої руки, на відміну від ДБР, отримає справу про здачу Півдня, то добросовісний слідчий раптом поставить запитання Верховному головнокомандувачу, а які він віддавав накази? Запит зробить такий акуратний. Або викличе на допит начальника комітету по розвідці колишнього Руслана Демченка і запитає: а що ви доповідали керівництву країни стосовно нападу росіян? А раптом ще затримає того Демченка. Тому отих некерованих дій вони бояться і давати Залужному військову юстицію Зеленський не буде. Зеленський, Єрмак Татаров бояться армії. Те, що вони не дають армії військову юстицію, це яскравий приклад. Хочу вам для ілюстрації сказати, що це не моя суб’єктивна думка. Законопроєкт про військову юстицію у Верховній раді партія Слуга народу зареєструвала в лютому 2022 року. Минуло півтори року – і.. і нічого. Немає військової юстиції. Немає військової поліції, яку хотіли утворити в своїх рішеннях. Ось так.

Андрій Кфатман: Питання про відсутність покарання старших та генералів, які приводили до величезних втрат. В медіа, може, не сильно поширювались ці випадки. Але серед військовослужбовців ці випадки добре відомі. Ця тема сильно демотивує. Я і про казарми в Миколаєві, і в Яворові, і про кілька разів обнулені бригади. Це  питання пов'язане саме з аналізом бойового досвіду. Я зараз хочу сказати: покарання бойових дій інтенсивних це складна штука. Вона потребує розслідування і це не завжди можна зробити по гарячих слідах. Придивитися, що там сталося, одразу важко. Але я хочу сказати, про те що я вам говорив багато разів на ефірах. У нас відсутня в усій вертикалі армії after-action review, базовий стандарт НАТО, про який ідеться - 10 років ідеться. Я писав десятки разів про це. В армії США є такий стандарт ТС2520, який у нас чомусь при переході на стандарти НАТО ніхто не хоче застосувати. А чому? Це не кримінальна справа. Це навіть не службове розслідування. Це аналіз попередніх дій. Тобто відбулася бойова операція. Наприклад, невдала атака на Вишневе 14 травня 22 року. І там, наприклад треба було сказати причину, чому не вдалося прорвати оборону і чому були такі значні втрати в танках – там понад 10 бойових машин втратили. На жаль. В тому бою за один день без просування. Так ось. І тоді виявилося б, що противник прив’язав оборону до панівних висот. В посадках-висотах розгорнув протитанкові ракетні комплекси, підняв дрони, підсвітив просування колон танків, організував артилерійський удар, організував обстріл з ПТРК. Всі ПТРК артилерія сама по собі не може знищити. Це маленька ціль. Їх не всі видно навіть. Були проблеми в розвідці, в управлінні, в організації бою, в швидкості виходу на рубежі. Якби тоді, в травні 22 року був би такий аналіз на відео. Відео виклав, на жаль, велику кількість зі своїх дронів ворог. А якщо підняти наші дрони. Підняти командирів підрозділів, які брали участь в цій операції і дуже критично до цього ставились. Якби була зараз така доповідь, то я впевнений, що якщо був би наказ не повторити всі ці помилки, вивчити і не повторювати, то через рік, в 23 році ті самі помилки генерал Зубанич не повторив би під час оцього маршу на Роботине, про який в принципі стаття у Washington Post. Тому що була б якась відповідальність, логіка. Якби люди, як робили б висновки з цього. А у нас нічого нема. У нас іде бойовий наказ. А що вивчати? Насправді, у нас вже все було, ми все знаємо. Ми проривали ешеловану оборону противника, (нерозб) кілька місяців на Херсонщині в 22 році. Вже були бої в травні 22 року на Запоріжжі. Були бойові дії на різних ділянках фронту. Намагались прорватися на Кремінну, на Сватове. Велика кількість досвіду є. Все це треба вивчати, дивитись і планувати бій у наступі. А є у нас висновки про результати наступу? Ні, нема. У нас хтось аналізує це? Ні. У нас є управління в Генштабі, яке займається аналізом. Але воно займається аналізом чого? Письмових доповідей. У нас просто це зробили таку… показуху насправді. Просто зобов'язали командирів і призначили відповідальних офіцерів збирати інформацію про бойовий досвід. Що це таке? Це коли є час, то цей офіцер має дійти до всіх виконавців, учасників операції, запитати, що там було такого числа, якщо ти пам'ятаєш, що ти казав і що там добре.. і там людина щось починає згадувати. І звичайно, про помилки не хоче, щоб ні з ким не псувати стосунки. Зробили окрему вертикаль звітності людей, яку цю звітність обслуговують. У нас так вийшли. А на справді after-action review в сучасній війні має бути не бюрократичний процес. Треба збирати відео противника і своє і аналізувати відео. І з відео робити об'єктивні звіти. А потім до цих звітів подавати свої втрати і втрати противника. Але втрати не ті, які в доповідях пишуться, а ті, які підтверджені відеозвітами. Тоді зовсім інша картина війни буде взагалі в уяві командування на всіх рівнях. І люди зможуть навчатися на цьому. Захотів наступати на цьому напрямку – а ось тобі кілька відео, подивись, як це було раніше. От і все. І робляться висновки. Є у нас це? Нема. Чому ми не вчимось на своїх помилках? Знов-таки – відсутність стратегії, відсутність політичної волі і відсутність бажання робити стратегічні зміни. Замість того у нас керівництво країни нескінченно звинувачує союзників, що нам не додали танків, не додали ракет, не додали грошей. На когось скаржиться, що тут не додали людей. Вибачте, з таким плануванням управління безвідповідальним завжди буде не вистачати ні снарядів, ні ракет, ні людей. Бо ми воюємо проти однієї з найбільших країн світу. Вона хоче нас знищити. І кожен день намагається це зробити на всій цій ділянці фронту. Ми маємо діяти відповідно. Бути розумніше, швидше в своїх рішеннях. Ми не можемо їх випередити в кількості грошей, в кількості снарядів, ракет і дронів. Ми можемо тільки за рахунок одного – більш якісного використання застосування людей, більш інтелектуальних методів управління, швидкості змін. А у нас це є? оце основна проблема. Тому, друзі, отак коротко про основні проблеми ЗСУ.

Я зрозумів, що по цьому ефіру треба більш детально зробити про контрнаступ, ті уроки, які були. І будемо слідкувати по всіх інших проблемах. Я хочу сказати, що основне наше досягнення, основне наше досягнення в нас зараз в нашій армії – це люди. Унікальні люди. Які попри всі негаразди при волонтерській допомозі на власних зусиллях ведуть цю війну і попри велику перевагу ворога, перевагу і в дронах, і в снарядах, і в людях, на жаль, і в багатьох організаційних і управлінських рішеннях теж ворог нас переважає.

Під час нашого ефіру, який я роблю в студії, ви мене бачите, є велика кількість людей, які для того, щоб ми зараз з вами тут зустрілися, вони зараз без усякого зв’язку, тепла сидять в холодних норах, які вони нарили на позиціях, під вогнем, кожної секунду ризикуючи своїм життям. Це саме вони і створюють нам нашу державу, нашу свободу і можливість нам з вами спілкуватися. І велика кількість, більша кількість цих героїв, у лавах Збройних сил України. Тому передусім в цей день ЗСУ я дякую за ефір нашим героям, нашим воїнам. Завдяки яким у мене є можливість говорити, у вас є можливість слухати. Тому сьогодні з вірою в нашу Перемогу більш, ніж будь-коли я хочу з вами попрощатися. Дякую вам. Слава Україні."

(Публікується зі скороченнями).

Джерело: https://censor.net/ua/r3460465