Версия для печати
На початку конференції кожна країна зазвичай ділиться своєю позицією та пріоритетами, чи то офіційно, відкрито чи через неформальні розмови з журналістами. І цього року країна, яку навіть не запросили, все ж заявила про свою присутність. Країна, про яку тут усі говорять – не в кращому сенсі.
У ніч перед Мюнхеном російський ударний безпілотник влучив у саркофаг, що накриває зруйнований четвертий реактор Чорнобильської АЕС. Це був модифікований безпілотник "Шахед" – російський безпілотник, технологію якого Іран передав Росії. Його боєголовка містила щонайменше 50 кілограмів вибухівки. Ми сприймаємо це як глибоко символічний крок Росії. Нещодавно в Україні ми обговорювали вирішальну роль атомної енергетики в підтримці країни, незважаючи на постійні атаки Росії на нашу енергетичну інфраструктуру. Зараз ми готуємо проект розширення нашої Хмельницької АЕС із залученням американського бізнесу, зокрема Westinghouse. Цей проект посилить енергетичну безпеку не лише України, а й усього нашого регіону Європи.
Ми також нещодавно розмовляли з президентом Трампом і його командою про атомну енергетику та найбільшу атомну електростанцію в Європі – нашу Запорізьку станцію, яка зараз окупована Росією. І Росія відповіла – відправила безпілотник, щоб вдарити по саркофагу Чорнобиля, в якому міститься радіоактивний пил і сміття. І це не просто божевілля. Це позиція Росії. Країна, яка здійснює такі напади, не хоче миру. Це не підготовка до діалогу.
Чи не щодня Росія направляє на нас до сотні безпілотників "Шахед". І регулярні атаки балістичними ракетами. І постійне зростання кількості авіаційних бомбардувань. Але це ще не все.
Цього року Москва планує створити 15 нових дивізій, чисельність яких досягне 150 тисяч. Це більше, ніж національні армії більшості європейських країн. У Росії щотижня відкриваються нові центри комплектування армії. І Путін може собі це дозволити – ціни на нафту все ще досить високі, щоб він міг ігнорувати світ.
І ми маємо чітку інформацію, що цього літа Росія планує ввести війська до Білорусі під приводом "навчань". Але саме так вони розставили сили перед повномасштабним вторгненням в Україну. Чи ця російська сила в Білорусі має намір напасти на Україну? Можливо. А може – це для вас. Нагадаю: Білорусь межує з трьома країнами НАТО. Він фактично став плацдармом для російських військових операцій.
За словами Путіна і Лукашенка, Білорусь зараз має заборонену зброю – ракети середньої дальності і навіть ядерну зброю. Путін явно бачить Білорусь як ще одну російську провінцію. Треба бути реалістами: якщо хтось встановлює військовий стартовий майданчик, ми повинні запитати – що з цим робити?
І що ще важливіше – що ми можемо зробити до наступної атаки? Нагадаємо, на польському та литовському кордоні з Білоруссю вже були провокації міграційної кризи, влаштовані російською розвідкою, щоб розбурхати хаос у Європі. Але що, якщо наступного разу це будуть не мігранти? А якщо це російські війська? Чи північнокорейські війська? Не помиляйтесь – північнокорейці не слабкі. Вони вчаться вести сучасну війну. А як же ваші армії? вони готові?
І якщо Росія почне операцію під фальшивим прапором або просто без знаків розрізнення з боку Білорусі – наприклад, як Крим був захоплений у 2014 році – як швидко союзники відреагують? І чи будуть вони відповідати взагалі?
Вчора тут, у Мюнхені, віцепрезидент США чітко дав зрозуміти – десятиліття старих відносин між Європою та Америкою закінчуються. Відтепер все буде інакше, і Європі потрібно до цього пристосуватися.
Я вірю в Європу. І треба вірити. І я закликаю вас діяти – заради себе та заради Європи – людей Європи, ваших націй, ваших будинків, ваших дітей і нашого спільного майбутнього. Для цього Європа має стати самодостатньою – об’єднаною спільною силою, українською та європейською.
Зараз українська армія, підтримана світовою допомогою, стримує Росію. Але якщо не ми, то хто їх зупинить? Давайте будемо чесними – зараз ми не можемо виключити можливість того, що Америка може сказати "Ні" Європі в питаннях, які їй загрожують. Багато лідерів говорили про те, що Європа потребує власної армії – європейської армії. Я вірю, що час настав. Треба створити Збройні сили Європи. Це не важче, ніж стійко протистояти нападам Росії – як ми вже робили.
Але мова йде не лише про збільшення витрат на оборону у відношенні ВВП. Гроші потрібні, так, але одні гроші не зупинять ворожий напад. Люди та зброя не надаються безкоштовно, але знову ж таки справа не лише в бюджеті. Це про те, що люди усвідомлюють необхідність захищати власний дім.
Без української армії європейських армій не вистачить, щоб зупинити Росію. Тільки наша армія в Європі має реальний, сучасний бойовий досвід. Але однієї нашої армії теж недостатньо. Нам потрібно те, що ви можете надати. Зброя. Навчання. санкції. Фінансування. Політичний тиск. І єдність.
Три роки повномасштабної війни довели, що ми вже маємо основу для об’єднаної європейської військової сили. І зараз, коли ми ведемо цю війну та закладаємо основу для миру та безпеки, ми повинні будувати Збройні Сили Європи. Щоб майбутнє Європи залежало лише від європейців, а рішення щодо Європи приймалися в Європі. Тому ми говоримо з європейськими лідерами і зі Сполученими Штатами про військові контингенти, які можуть забезпечити мир, і не лише в Україні, а й у всій Європі. І тому ми розвиваємо спільне виробництво зброї, особливо безпілотників.
Данська модель об’єднаних інвестицій у виробництво зброї в Україні вже працює добре, дуже успішно. Лише минулого року завдяки українським та партнерським зусиллям ми виготовили понад 1,5 мільйона дронів різних типів. Зараз Україна є світовим лідером у боротьбі з безпілотниками. Це наш успіх. Але це також ваш успіх. І все, що ми будуємо для власної оборони в Україні, зміцнює і вашу безпеку. І те саме має стосуватися артилерії, ППО, бронетехніки.
Усе необхідне для захисту життя під час сучасної війни має вироблятися в Європі – повністю. Європа має все необхідне. Європі просто потрібно об’єднатися і почати діяти так, щоб ніхто не міг сказати Європі "Ні", керувати нею або ставитися до неї як до перешкод. Це не просто накопичення зброї. Йдеться про робочі місця. Технологічне лідерство. І економічна сила для Європи.
Минулої осені у своєму "Плані перемоги" я запропонував замінити частину військової присутності США в Європі українськими силами – якщо Україна, звичайно, буде членом НАТО. Якщо американці самі вирішать піти таким шляхом, зменшуючи свою присутність – це не добре, це небезпечно – але ми всі в Європі повинні бути готові. І я почав обговорювати це ще до виборів у США, тому що бачив, куди рухається американська політика. Але Америці потрібно побачити, куди рухається Європа.
І цей напрямок європейської політики має бути не просто багатообіцяючим – він має спонукати Америку хотіти стояти поруч із сильною Європою. Це абсолютно можливо. Я в цьому впевнений. Ми повинні сформувати цей курс; Європа сама має вирішити своє майбутнє. Нам потрібна впевненість у власних силах, щоб інші не мали вибору, окрім як поважати силу Європи. А без європейської армії це неможливо. І знову – Європі потрібні власні Збройні сили.
Я знаю, що Марк Рутте зараз мене слухає. Марку, мій друже, мова не йде про заміну Альянсу. Йдеться про те, щоб зробити внесок Європи в наше партнерство рівним вкладу Америки. І нам потрібен такий же підхід, коли справа доходить до дипломатії – працювати разом заради миру. Україна ніколи не погодиться на угоди, укладені за нашою спиною без нашої участі. І те саме правило має діяти для всієї Європи.
Жодних рішень щодо України без України. Жодних рішень щодо Європи без Європи. Європа повинна мати місце за столом, коли приймаються рішення щодо Європи. Все інше - нуль. Якщо ми залишимося осторонь переговорів про власне майбутнє, ми всі програємо.
Подивіться, що намагається зробити Путін. Це його гра. Путін хоче переговорів з Америкою сам-на-сам – як перед війною, коли вони зустрічалися в Швейцарії і виглядали, ніби розділять світ. Далі Путін спробує змусити президента США стояти на Красній площі 9 травня – цього року – не як шановного лідера, а як опору в його виступі. Нам це не потрібно. Нам потрібен справжній успіх. Справжній спокій.
Дехто в Європі може не повністю розуміти, що зараз відбувається у Вашингтоні. Але давайте зосередимося на розумінні самих себе – саме тут, у Європі. Спершу ми повинні дати силу Європі. Чи потрібна Америці Європа? Як ринок – так. Але як союзник? Щоб відповідь була "так", Європі потрібен єдиний голос, а не дюжина різних. Навіть ті, хто регулярно приїздить до Мар-а-Лаго, повинні бути частиною сильної Європи – тому що президент Трамп не любить слабких друзів. Він поважає силу.
Деякі в Європі можуть бути розчаровані Брюсселем. Але давайте прояснимо – якщо не Брюссель, то Москва. Це геополітика. Це вже історія. Москва розтягне Європу, якщо ми, як європейці, не будемо довіряти один одному.
Кілька днів тому президент Трамп розповів мені про свою розмову з Путіним. Він жодного разу не згадав, що Америці потрібна Європа за цим столом. Це багато про що говорить. Старі часи минули – коли Америка підтримувала Європу просто тому, що завжди це робила. Але президент Трамп якось сказав: "Важлива не сім’я, в якій ти народився, а та, яку ти створив". Ми повинні будувати якомога тісніші відносини з Америкою, і – так, нові відносини – але як європейці, а не просто як окремі нації.
Тому нам потрібна єдина зовнішня політика – скоординована дипломатія – зовнішня політика спільної Європи. І нехай закінчення цієї війни стане нашим першим спільним успіхом у цій новій реальності.
Ми вже працюємо над тим, щоб 24 лютого, у третю річницю повномасштабного вторгнення Росії, ми могли зібратися разом у Києві та онлайн. Усі європейські лідери. Усі ключові партнери, які захищають нашу безпеку. Від Іспанії до Фінляндії. Від Британії до Польщі. від Вашингтона до Токіо.
Ця зустріч має дати чітке бачення наших наступних кроків – щодо миру, гарантій безпеки та майбутнього нашої спільної політики. Я не вірю в гарантії безпеки без Америки – вона буде просто слабкою. Але Америка не запропонує гарантій, якщо власні гарантії Європи не будуть надійними.
Я також не зніму членство України в НАТО. Але зараз найвпливовішим членом НАТО, здається, є Путін, оскільки його примхи можуть блокувати рішення НАТО. І це при тому, що Росію зупинила армія України – не країна НАТО, не війська НАТО, а лише наш народ і армія.
У цій війні на боці України не воюють чужі армії. Але Путін втратив у цій війні майже 250 тисяч солдатів. Понад 610 тисяч отримали поранення.
Тільки в Курській битві наші війська знищили майже 20 тисяч російських солдатів. Ми повністю знищили ті північнокорейські підрозділи, які Путін мав залучити, тому що його власних сил було недостатньо, щоб стримати наш контрнаступ. Вже понад півроку українці тримаються на території Росії, хоча саме Росія хотіла створити на нашій землі "буферну зону".
Я пишаюся Україною. Я пишаюся нашим народом. Але тепер я прошу вас – кожного з вас – чесно відповісти на це питання: Якби Росія прийшла за вами, чи могла б ваша армія воювати так само? Я не хочу, щоб хтось коли-небудь дізнався – не дай Бог. Тому ми говоримо про гарантії безпеки. І тому ми вважаємо, що стрижнем будь-яких гарантій безпеки для України має бути членство в НАТО. Або – якщо не це – то умови, які дозволяють нам побудувати інше НАТО, прямо тут, в Україні.
Тому що в якийсь момент буде межа між війною і миром. Де цей кордон буде проведено і наскільки він міцний – залежить від нас. Моя пропозиція: східний кордон України, східний кордон Білорусі, східний кордон країн Балтії, східний кордон Фінляндії. Це найсильніша лінія безпеки для всіх нас у Європі, тому що це лінія міжнародного права.
Ви ще пам'ятаєте, що таке міжнародне право? Давайте будемо чесними, міжнародне право – ці два слова – вже звучать трохи застаріло. Але я вважаю, що місія Європи полягає в тому, щоб переконатися, що міжнародне право все ще має значення.
І наостанок – останній момент. Які гарантії безпеки може дати Путін? До війни багато хто сумнівався, чи зможуть українські інституції протистояти російському тиску. Але врешті-решт Путін зіткнувся зі збройним повстанням зсередини. Він був тим, хто мав захищати власну столицю від власних воєначальників. Лише це свідчить про його слабкість.
Тож що відбувається з мільйоном російських військових, які зараз воюють в Україні? Де вони будуть воювати, як не в Україні? Ось чому ми не можемо просто так погодитися на припинення вогню без реальних гарантій безпеки, без тиску на Росію, без системи стримування Росії. Щоб воювати з нами, Путін стягнув війська з Сирії, Африки, Кавказу, навіть частину з Молдови. Зараз він відчуває нестачу бойових сил.
Якщо ця війна закінчиться неправильно, він матиме надлишок випробуваних у боях солдатів, які не знають нічого, крім вбивств і грабунку. І це ще одна причина, чому ця війна не може бути вирішена лише декількома лідерами – ні Трампом і Путіним, ні мною і Путіним, ні будь-ким тут, у Мюнхені, хто сідає з Путіним наодинці.
Ми повинні разом чинити тиск, щоб досягти справжнього миру. Путін не може дати реальних гарантій безпеки. Не лише тому, що він патологічний брехун, а тому, що Росії в її нинішньому стані потрібна війна, щоб утримати владу. І світ від цього треба захистити.
Отже, по-перше, Збройні сили Європи як оновлення НАТО. Друге — спільна європейська зовнішня політика. По-третє, рівень європейської співпраці, до якого Вашингтон має сприймати серйозно. Четверте — міжнародне право. І — п’яте – продовження будь-якого тиску на Росію, тому що саме цей тиск гарантує мир, а не слова Путіна, не просто якісь папери.
Путін бреше. Він передбачуваний. А він слабкий. Ми повинні цим скористатися – зараз, а не пізніше. І ми повинні діяти як Європа, а не як купка окремих людей. Дехто каже, що Новий рік настає не 1 січня, а разом із Мюнхенською конференцією з безпеки. Цей новий рік починається зараз – і нехай він буде роком Європи – об’єднаної, сильної, безпечної та мирної. Дякую Дякую всім за підтримку! Слава Україні!
Зображення вгорі: Зеленський виступає на Мюнхенській безпековій конференції, Мюнхен, Німеччина, 15 лютого 2025 року. AP/Matthias Schrader
