росія намагається повернути свій вплив на Західні Балкани

Версия для печати

Останні події на Західних Балканах свідчать, що Кремль розпочав нові спроби наступу на Західні Балкани, намагаючись дестабілізувати ситуацію в окремих країнах. Москві не подобається їхня націленість на європейську інтеграцію, а саме згадування про НАТО доводить її дипломатів ледь не до істерики. Як і те, що майже всі ці країни підтримують боротьбу України проти рашистської агресії.

Ось кілька прикладів «боїв» на третьому (після українського та сирійського), «західнобалканському фронті» Росії, які наводить ZN.UA.

«Фактор Додіка»

Найслабшою ланкою залишається Боснія і Герцеговина, де 2 жовтня відбулися загальні вибори.

У багатьох європейських столицях розчаровані й стурбовані обранням Мілорада Додіка президентом Республіки Сербської. Він не стільки приятель Путіна, скільки ефективний російський механізм дестабілізації Західних Балкан, і насамперед — БіГ. Знову починає діяти проросійський «фактор Додіка».

Російський президент привітав Додіка з перемогою майже відразу після дня голосування, хоча на той час було підраховано лише 70% бюлетенів. А за 11 днів до виборів була їхня зустріч у Москві, що стало втручанням у передвиборну кампанію і принесло Додіку чимало голосів боснійських сербів.

Не виключено, він отримав і деякі кошти. Журналісти в БіГ писали, що під час виборчої кампанії окремим категоріям населення роздавалися гроші (до 400 євро), а Додік і не приховував, що це відбувається саме у зв’язку з виборами. Але журналістам, на жаль, не вдалося знайти відповіді щодо джерела грошей…

Виступи нового президента РС свідчать, що на своїй посаді він діятиме в інтересах Путіна: надалі підтримуватиме російську агресію проти України та бажатиме окупантам перемоги; РС продовжить блокування вступу БіГ до НАТО і спробує перетворити ентитет на «незалежну державу», для чого «настав час» (примітно, що з лексикону Додіка зникло згадування про приєднання до Сербії). Він змінив своє ставлення до євроінтеграції і проголосив, що це хибний шлях, хоча перед московською зустріччю підтримував європейський вибір.

На БіГ чекають складні часи, оскільки Путін до кінця буде триматися за країну, котру використовуватиме для спроб дестабілізації всієї Європи. А «фактор Додіка» — його остання надія в регіоні.

Сербія відходить

Здається, Путін починає втрачати Сербію, яка стала дрейфувати у бік Євросоюзу. Наприклад, до нового сербського уряду не ввійшли найвідвертіші проросійськи політики (й колеги по партії президента Александара Вучича) — Александар Вулін та Ненад Попович, але побільшало проєвропейських політиків.

Нова-стара глава уряду Ана Брнабіч заявила про розгляд питання щодо приєднання до санкцій Євросоюзу проти Росії. Країна починає відмовлятися від російських газу та нафти.

А на вулицях відбуваються мітинги на підтримку України.

Аплодисменти з Москви

Активно підтримує боротьбу українського народу проти російської агресії дружня Хорватія, надаючи дипломатичну, гуманітарну та військову допомогу.

Тимчасом президента дружньої країни Зорана Мілановича, на відміну від уряду і більшості населення, важко назвати приятелем України. Як і Додік, із яким він має теплі відносини, Міланович сліпо вірить у те, що тільки Росія здатна забезпечити стабільність у Європі та світі.

Його ставлення до України — переспівування російських пісень. Він вважає «недоречною» допомогу Україні в її боротьбі за свободу та незалежність, як і підтримку вступу нашої держави до ЄС і НАТО.

Міланович відмовився взяти участь у першому парламентському саміті Міжнародної Кримської платформи, який відбувся 25 жовтня в Загребі. Причина в тому, що він бачить «багато цинізму і нещирості щодо українського народу й війни». Москва аплодує.

Президент Хорватії не промине нагоди, щоб завдати шкоди Україні або посварити її з іншими країнами. Напередодні набуття нашою державою статусу країни-кандидата в ЄС він заявив, що блокуватиме Україну, якщо такий статус не здобуде і БіГ. Але від Москви — аплодисменти.

Чому ж Зоран Міланович такий проросійський? Не тільки ж тому, що товаришує з Додіком. Є багато версій. Згідно з однією, проросійськість президента Хорватії сформульована його залежністю від грошей російських олігархів, які інвестують у Хорватію.

Чергові позачергові

Ситуація в Чорногорії скидається на таку, що найближчим часом у країні можуть відбутися позачергові вибори — як наслідок дволітньої політичної кризи. У 2020 році, вперше з 2006-го, відколи країна стала незалежною, Демократична партія соціалістів на чолі с Міло Джукановичем не змогла отримати більшість в Скупштині та сформувати уряд. Програла вона й місцеві вибори 23 жовтня, — в 11 із 14 муніципалітетів і в столиці Подгориці перемогли просербські партії (читай — проросійські).

Уряд очолив лідер невеликого Цивільного руху URA (Об'єднана реформістська дія) Дрітан Абазович, якого вважали проєвропейським політиком.

Але, ставши главою уряду, Абазович почав загравати з Сербською православною церквою — потужним провідником «сербського світу» і союзником РПЦ, згортати досягнення країни на євроінтеграційному шляху. Він також допустив виникнення протистояння між чорногорцями та сербами і зняв з посад керівників МЗС, Міноборони та Служби безпеки, які системно підтримували Україну.

Це й призвело до розвалу урядової коаліції та відставки уряду. На обрії виникли дострокові парламентські вибори з високою ймовірністю перемоги просербських партій. Результатом такого сценарію стане посилення проросійських тенденцій у зовнішній політиці та уповільнення євроінтеграції Чорногорії.

Буде помилково казати, що події в Чорногорії — великий успіх Росії. Безумовно, ні: чимала роль у цьому належить Белграду, СПЦ, помилкам ДПС і особистій грі Абазовича. Але без московської «допомоги» теж не обійшлося.

Намагання Росії посилити сьогодні вплив на Західних Балканах викликане кількома загальними причинами.

Перша — російська агресія проти України. Граючи на загострення ситуації в регіоні, провокуючи міжнаціональне та міжконфесійне протистояння, Москва намагається відвернути увагу світової спільноти від своїх дій в Україні та пробує знайти коли не союзників, то бодай мовчазну підтримку.

Друга причина: Кремль успішно використовує самозаспокоєність і благодушне ставлення Євросоюзу та США до невирішених питань Західних Балкан. Здається, що в боротьбі з негативними проявами та тенденціями пріоритет у ЄС належить обіцянкам, формуванню нових умов інтеграції, відтермінуванню початку вступних переговорів. Обіцяна у 2003 році на саміті в Салоніках європерспектива привела до ЄС лише Хорватію. І московська пропаганда успішно спекулює на цьому та часом знижує підтримку євроінтеграції в окремих країнах.

Причина третя. Сформувалася парадоксальна ситуація, яка влаштовувала обидві сторони — і ЄС, і країни Західних Балкан, коли справжнє партнерство підмінюється просто виділенням нових і нових обсягів фінансової допомоги. Яка дуже часто використовується не за призначенням. Так, якісь реформи в країнах відбуваються, і коштують вони небагато.

Нарешті, четверта причина: багатолітня толерантність до стабільних, напівдемократичних режимів регіону сформувала так звану стабілократію у Брюсселі. Британський політолог Марк Галеотті дуже чітко розкрив суть цього терміна: вони будуть прикидатися демократами, ми будемо вдавати, що віримо їм. Ми вже знаємо, що відбуватиметься, але принаймні матимемо стабільність, і тому не потрібно турбуватися про Західні Балкани.

Як бачимо, Росія справді намагається повернутися на Західні Балкани, спираючись, у тому числі, на розрив між словами Заходу та прогресом у країнах регіону. Але, незважаючи на окремі успіхи, процес російського повернення все ж таки уповільнюється, а підтримка, яку Москва надає країнам регіону, стає дедалі слабшою.

Фото: Getty Images

«Аргумент»

На цю тему:

• Росія мала вбити і прем'єра Чорногорії, і президента Сербії: план Кремля по підриву Балкан
• Посольство України у Сербії просить українців утриматися від відвідування країни
• Президент Косово обвинил РФ в дестабилизации страны