Розбомблена Київщина: гасло "Відбудуємо" тут вже сприймають як знущання влади над людьми

Версия для печати

Попри обіцянки та запевнення постраждалим на Київщині доводиться поновлювати свої розбиті будинки за власний кошт. А там, де люди зібрали гроші та готові поновити дахи та стіни, місцеві чиновники навіть чинять їм опір.

Про це йдеться у статт Цензор. Нет.

Ви не помітили, що кудись зникли гучні гасла про "Відбудуємо", які так рясно прикрашали борди та телемарафон навесні? Наприкінці літа українців почали лякати суворою зимою без електрики та газу. Що потрібно готуватися до відключень. Але на Київщині є селище, де нічого і не включили після окупації російських військ. Звичайно, попереджати населення завчасно, - це правильно. Але ж і робити вигляд, що довкола Києва нічого не сталося, - геть погано. Замість того, щоб допомагати людям ставити вікна, мурувати побиті стіни, накривати зруйновані дахи, чиновники оновлюють дороги, виділяють кошти на меморіали та заморожені ще до повномасштабного наступу об’єкти та годують обіцянками. А у постраждалих досі не вивезене навіть сміття. Не кажу вже про те саме відбудування. Дощовий вересень спричинив у людей паніку – бо в побитих будинках все миттєво стає вогким, та й жити в будинку, дах якого тече, за таких погодних умов нестерпно.

Декілька тижнів я спілкувалася з людьми, які допомагають постраждалим на Київщині, проїхалася селами і містечками біля столиці, поговорила з жителями будинків, куди поцілили російські снаряди. І, на мій превеликий жаль, ніде не почула про допомогу на державному рівні. Ми всі знову залишилися наодинці із своїми проблемами.

Історія 1. Мощун.

Назву цього дачного містечка з березня вивчила вся Україна, бо бої, які тут тривали, призвели до повного зруйнування всіх будинків. Не залишилося нічого цілого. Волонтери, які активно почали допомагати постраждалим, і досі намагаються покращити життя людей. Відомий письменник, музикант, громадський діяч Руслан Горовий буває в Мощуні кожного тижня – возить місцевим жителям необхідне. Він бачить ситуацію на власні очі. І каже, що поки ніяких рухів по відбудові того, що вже можна було б відновити, не бачить.

Руслан Горовий каже, що він забув про те, що є ще й журналістом. Зараз він – насамперед волонтер, який намагається допомогти людям підготуватися до зими

- Мощун – це село плюс кілька садових товариств поруч. Але половина людей там живуть постійно і іншого житла не мають. Знаєш же, як це буває. Діти виросли. Їм залишили квартиру в столиці. А самі перебралися на дачу, яку з роками перебудовували, утеплювали. Скажу більше. Тут, в Мощуні, ми зустріли багато переселенців, які у 2014 році втратили все на Донбасі і втекли від війни поближче до Києва. А тепер і тут придбаний будинок розбомбили. Стан цих людей, розпач і настрій страшенно важкі. Вони вдруге опинилися сам на сам із своїми проблемами.

Найбільша проблема Мощуна всі ці місяці – в частині селища немає світла. Дотепер! Як вияснилося, трансформатор, який працював саме для дачників, не узаконили. І тепер ніхто не хоче брати його на баланс. Люди залишилися біля своїх побитих обійсть ще й без світла! Не могли увімкнути холодильники, пральні машини… Як їм грітися зараз, коли пішли дощі? Мене дуже злить ця ситуація. Невже не можна було ще навесні все це вирішити? 20 кілометрів від столиці – а наче середньовіччя. Людей нікому не шкода.

- Людям допомагає місцева адміністрація?

- Мені ще не траплялося, щоб хтось сказав, що отримав допомогу. І жодна людина не задоволена адміністрацією… На жаль… Допомагають лише волонтери. Причому з усього світу. З Америки, Австралії. Люди самі купують і привозять будівельні матеріали. На дві хати ми зібрали кошти і купили шифер. Але ж щоб його замінити, потрібно було і самі дахи поремонтувати. То приїздили бригади майстрів. Де могли, там полагодили. 40 вікон ми купили на гроші небайдужих вінничан. Знаю, що п’ять хат на себе взяли інші волонтери – також оплатили вікна. Але все це – крапля в морі того, що потрібно зробити. Всім світом латається одна хата, а в ній живе по три родини. Люди не хочуть їхати далеко від своїх будинків, в яких кожного дня намагаються хоча б щось поновити…

Руслан опікується не лише Мощуном. Майже пів року він постійно перевідує постраждалих у селах, розташованих трохи далі від столиці.

- Є таке село Підгайне в Іванківському районі, - продовжує волонтер. – Там згоріло відсотків 60 будинків. Одна родина живе в шалаші, хоча адміністрація обіцяла, що 1 серпня ці люди справлять новосілля. Вже і 1 вересня минуло… У інших людей також все тимчасове – дахи стоять, затягнуті брезентом, а ремонтні роботи так і не починалися. А вже пішли рясні дощі, вони руйнують будинки ще більше…

У квітні люди масово верталися в рідне село, бо тоді говорилося, що навіть якщо будинок наполовину розвалений, його відбудують. А зараз все, що я бачу, - зроблено тимчасово, аби якось пережити зиму. В селі є п’ятиповерхівка, в якій досі не поновили комунікації…

У Димері та Козаровичах інша проблема. Тут москалі зруйнували інфраструктуру, підприємства, які тут працювали. Тому місцеві люди вже опинилися без роботи. А це ж родини, в яких є діти. І там вже у багатьох немає грошей навіть на їжу. Крім того, багато хто там знімав житло. Тепер немає чим за нього платити… Знаю і іншу ситуацію. Родина із Білопілля з Сумщини винайняла житло в Козаровичах. Але в хазяйське помешкання прилетів російський снаряд. І тепер ці люди розраховують на зданий будинок. Але ж куди діватися переселенцям? Добре, поки до себе їх пустила сусідка. Але ж так не може бути довго.

Загарбники, які прийшли на Київщину, звідси унітази вивозили, а волонтери – постійно їх завозять

- У своїх дописах ти часто говориш про те, що багато хто з постраждалих не переживуть зиму…

- Боюся, так і станеться. Люди просто будуть замерзати. Зима – не така проста штука. Підготуватися до неї у багатьох немає змоги. Будинки не полагоджені. Більшості постраждалих людей просто немає куди. Тим більше, що мої підопічні, як правило, – літні люди. Я страшенно переживаю саме за те, як у цих побитих селах перезимують люди. Бо літо чиновники не використали для того, аби їм допомогти. І реальної роботи я ніде не побачив.

Історія 2. Андріївка

В цьому селі біля Макарова росіяни знесли цілу вулицю. Розбиті всі будинки. Частина з них ще й згоріли. Пам’ятаю розповідь власниці одного з них в перші дні після того, як загарбники пішли з Київщини. Жінка ховалася в погребі, коли військові дії почалися в селі. Але її будинок собі для житла обрали росіяни. Тому вона перебралася подалі від них – до сусідів. А потім в будинок прилетів снаряд. "Він пошкодив дах та стіну, - розповідала жінка. – Але таким чином, що в будинку можна було знаходитися. Я вже й подумки планувала, як можна буде все полагодити. Але ж не так сталося… Москалі готували собі їжу в літній кухні. І у них загорілася плита. То вогонь спалив все дощенту. Нічого не залишилося. Голі стіни. А я ж цей будинок сорок років будувала. Тепер живу в погребі"…

На початку вересня цей будинок залишався в тому ж стані. Цегляні стіни за зруйнованим парканом. Хіба що сміття все зметене на одну купу біля дороги. Тут взагалі все село – суцільні гори сміття обабіч дороги.

- Сміття почали вивозити зовсім недавно, - каже чоловік, який воював у теробороні, поки його жінка і донька були в окупації в селі. – Те, що ви бачите, залишки, а не гори. Раніше були взагалі терикони. Чи допомагають тут людям відбудуватися? Я чув, що декому поставили вікна за рахунок державних програм, але у нас по вулиці – нікому. Представники різних церков привозили шифер. З Рівненщини приїхали люди – відновлювали дахи, аби тим шифером накрити. Про допомогу за рахунок якихось програм, про виділення грошей на відновлення будинків людям лише читаю. Але у нас тут в селі нікому ще держава не допомогла.

Я сам пару днів тому з подивом прочитав в Макарівському чаті про допомогу постраждалим. Там було вказано, що якась компанія вже отримала 36 тисяч гривень на відновлення… мого будинку. Який я полагодив за літо сам. Власними силами. Я дуже здивувався, бо до мене на подвір’я ніхто навіть не заходив. Що за компанія, чому саме вона отримала гроші, - так нічого мені і не відомо. Ніхто не може відповісти на мої питання. Зате голова Макарівського ОТГ відзвітувався, що відновив дах… суду. Це ж зараз найголовніше. Десяткам родин немає де жити, а дах зробили на будівлі суду…

Із позитивного можу відзначити хіба що те, що дорогу в нашому селі знову зробили, - з деяким сарказмом додає чоловік. – Через нас же їздять на Бородянку. То її відновили швидко…

Історія 3. Буча

Буча та Ірпінь з квітня стали містами-символами повномасштабного нападу росії на Україну. Сюди возять всі іноземні делегації, аби вони побачили дії "руського міра" та московських "асвабадітєлєй". Але при цьому люди залишилися із своїми бідами один на один. Пошкодженого житла тут безліч. А державна обіцянка "відбудуємо" щось віри не дає.

- В наш батагоповерховий будинок снаряд прилетів 18 березня, - розповідає мешканець будинку за адресою Гмирі, 2, інженер-будівельник за освітою, викладач КНУБА Валерій Нужний. – Восьмиповерховий житловий будинок прицільно обстрілював російський танк. Кумулятивний снаряд викликав займання, від якого вигорів дах і 9 квартир на останніх двох поверхах. Вогонь був такий, що змінювали колір і розтріскувалися залізобетонні плити перекриття, адже пожежу під час окупації не гасили. Також в будинку вигоріли пластикові труби комунікацій. В травні відновили комунікації за рахунок ОСББ "Буча-Квартал", куди входить вісім будинків мікрорайону в тому числі і цей пошкоджений будинок, та звели тимчасовий дах з дерева, вигорілих листів металочерепиці і плівки. Частково матеріалами допомогла влада З того часу триває боротьба за будинок. Після кожного дощу мешканці вичерпують воду, яка протікає через тимчасове накриття, але вода вже протекла до п’ятого поверху і пошкодила на своєму шляху вцілілі квартири.

З червня мешканці активно включилися в роботу, аби відновити свій будинок. Відкрили на ОСББ благодійний рахунок, почали писати пости в соціальних мережах і збирати самотужки гроші. Вони порахували, що на мінімальне відновлення будинку без відновлення пошкодженого фасаду та ремонту в під’їзді потрібно близько 3,5 млн. грн.

- Ми почали збирати кошти з червня, щоб потім в кінці липня оцінити скільки нам залишиться заплатити в складчину грошей з кожної квартири чи комерційного приміщення (у нас всього 67 квартир і комерційних приміщень), щоб принаймні звести дах та виконати первинні ремонтні роботи, - продовжує Валерій. – і раптом до нас завітала комісія з міста і нам повідомили, що нас вирішили запустити під бюджетну програму. Я увійшов у  проєктну групу, розробив проєкт капітального ремонту. Потім виявилося, що в бюджеті обмаль грошей і ми під цю програму не потрапляємо. Найцікавіше, що проєкт капітального ремонту з кошторисом теж нікому не потрібен – нема грошей на капітальний ремонт, значить і нема фінансування на проєкт, тоді нема і рішення міськради та завдання на проектування. А якщо замовником проекту буде ОСББ, а не міськрада, то ми в майбутньому за умови занесення даних проєкту в електронну базу без позначення джерела фінансування від держбюджету можемо не потрапити потім під жодну бюджетну програму, якщо такі будуть. Отже нема грошей на рівні області, нема політичної волі, бо будь-яка діяльність, на яку не виділене фінансування, не може вестися, нема роботи з капітального ремонту – нам порадили шукати благодійників. Є декілька благодійних фондів, які підписали меморандум з міськрадою – їх назви рясніють на біг-бордах по Варшавський трасі. Приходили представники від них, дивилися, нічого не обіцяли і йшли.

Таким чином мешканці втратили цілий місяць: ні коштів активно не збирали, ні починали роботи, бо чекали на допомогу від держави. Станом на середину вересня вже була зібрана певна частина грошей, найнята будівельна організація і почалися роботи вже під осінніми дощами, щоб звести принаймні кроквяні конструкції та покрівлю без утеплення і відновлення мансардних приміщень, щоб не втратити остаточно своє майно. Окремі позиції матеріалів все ж таки вдалося отримати від благодійних організацій та Бучанської міськради, але це наразі дуже мала частка від всієї потреби. Також є надія як гуманітарну допомоги від міської влади отримати металочерепицю та утеплювач на дах безкоштовно, але ніхто не може гарантувати що це відбудеться і саме в той момент коли потрібно.

В середині серпня в Бучі серед голів ОСББ була організована презентація програми капітального ремонту будинків від Фонду енергозбереження . ОСББ "Буча-Квартал" провело загальні збори та готує пакет документів для отримання фінансування ремонту окрім будинку по вул. Б. Гмирі, 2, ще двох будинків мікрорайону, які зазнали менш масштабних ушкоджень від мінометних мін. Поки що програма тільки формується, готуються документи, визначається порядок виплат, які ще не починалися по країні в цілому. Надія є, але час іде, надворі осінь, а далі зима.

З приводу обліку та обстеження пошкоджених будинків в кінці квітня Мінрегіонбуд видав методики щодо обстеження та оцінки будівель. Так всі будинки розділили на три категорії. До першої категорії віднесли ті будинки, що мають руйнування до 40 відсотків та потребують поточного ремонту (до 20 відсотків пошкоджень), коли, наприклад, достатньо замінити вибиті вікна та окремі листи покрівлі для відновлення задовільного стану будинку, або потребують капітального ремонту при ураженнях від 21 до 40 відсотків. До другої категорії потрапили будинки, які потребують капітального ремонту і мають серйозніші ураження з руйнування від 41 до 80 відсотків. До останньої третьої категорії з ураженнями понад 80 відсотків відносять будинки, що потребують зносу.

Таким чином в травні-червні була проведена швидка попередня оцінка будинків у містах області фахівцями провідних будівельних НДІ, метою якої було поділити будинки на категорії. Були складені доволі поверхневі звіти, де писалися рекомендації навіть розбирати уражені вогнем поверхи, хоча багато чого підлягає капітальному ремонту без настільки радикальних і затратних дій.

Все ж таки незначним коштом по місту фінансується поточний ремонт будинків першої категорії, мало-помалу міняють вікна, ремонтують покрівлі над старими п’ятиповерхівками. Навіть приходили замірники вікон від міста до нас і нам замовили вікна для згорілих приміщень при відсутньому даху над будинком.

Мешканці будинків третьої категорії отримали всі документи про пошкоджене майно для майбутнього відшкодування (порядок якого досі ніким не визначений) та право на тимчасове модульне житло. А от з будинками другої категорії ситуація дуже неоднозначна. Капітальні ремонти житлових будівель не фінансуються по області, у той час як документи про знищене житло і право на місце у тимчасовому модульному містечку отримали лише власники ушкоджених квартир, які отримали акти спеціального зразка через місто. А що робити іншим мешканцям будинку, у яких квартири неушкоджені формально, а в будинку немає даху? При чому наш будинок за методикою має близько 20 відсотків пошкоджень, але тут є ключове слово "капітальний ремонт", коли ремонтуються та відновлюються несучі конструкції. Капітальні ремонти житла на рівні області не фінансуються, і за неофіційною інформацію не будуть фінансуватися до кінця війни.

- При цьому,- продовжує Валерій. - Наш будинок вимагає повного ремонту на 6-7 мільйонів грн. А в Ірпені є будівлі, в які треба вкласти 50 мільйонів! Але і ми, і вони відносимося до однієї статті витрат, а значить і черговості виконання робіт. Це не зовсім правильно, як на мене. Варто враховувати не тільки відсоток уражень, а і їх локалізацію, вартість відновлення. При цьому в усіх наших містах вже активно ремонтують дороги… Поверх не зовсім пошкодженого асфальту вже вкладають свіжішій шар. Хочеш-не хочеш, а замислишся про те, навіщо це робиться і скільки на це витрачається… Також виникають особисті думки про школи, які звісно можуть викликати суперечки і можуть бути наведені зустрічні аргументи більш вагомі. Так в школах також здійснювалися ремонти і часто саме за благодійні кошти фондів та іноземних донорів, але чи є це першочерговим, адже під час Ковіду-19 та війни наші діти з вчителями вже відпрацювали дистанційне навчання, та і хто буде ходити в школи і повертатися до міста, якщо житло зруйноване? При тому, що Буча, на щастя, не зазнала на стільки серйозних і масових уражень, як інші міста в районі і області.

- Як мешканці сприймають ситуацію?

- Регулярно виникає паніка, що не встигнемо зробити ремонт, що будинок і далі буде руйнуватися. Адже саме це і відбувається прямо зараз. Оскільки дощові води по вентиляційних шахтах і по стінах вже пройшли до п’ятого поверху. Були такі урагани, які зривали нашу тимчасову покрівлю і вода текла потоком по сходах і ліфтовій шахті. Та й вода ж завжди знайде собі шлях…

Ще й не відразу всі готові були платити за новий дах по 40 тисяч гривень з власника помешкання. Але коли почалися роботи, їх побачили, люди активніше включилися в те, щоб здати гроші. І то йдеться про просто холодний дах без утеплення і відновлення мансардних приміщень і ремонту ушкодженого фасаду.

Ще нам потрібно зробити ліфт.

- Він також постраждав?

- Після прильоту снарядів сталася пожежа. Згоріла вся автоматика, двигун, редуктор, закоптилися троси на 470 тисяч гривень. Цю проблему будемо вирішувати пізніше. Точно не зараз.

Нашу ситуацію вважаю ще досить непоганою. У нас люди все ж можуть знайти гроші, щоб принаймні накрити дахом. Я зробив проєкт, ми залучили будівельників, які будували цей будинок у 2013 р. і відбудують все нормально під моїм фаховим контролем. А як бути людям подалі від столиці? Мешканцям панельок, пенсіонерам? Розробка проєктів капітальних ремонтів не ведеться системно… А у випадку необхідності, куди людям звертатися по таку допомогу? Проблема величезна. Іноді її країв навіть не видно.

Історія 4. Ірпінь

Тут також люди скидаються грошима самотужки. Кожен тиждень в сусідському чаті вони "доповідають", що зроблено. Обсяги подоланих негараздів лише в одному такому будинку вражають. Прийшлося міняти газорозподільчу шафу, аби підключити будинок до газопостачання. Бетонувати плити на даху, після чого робити стяжку та утеплення. Прибиралися та заново складали стіни в декількох квартирах. Аби закрити дах, прийшлося орендувати висотний бетононасос… І все це гроші-гроші-гроші. На даний момент на цей капремонт люди зібрали майже півтора мільйони гривень. І державної підтримки поки не відчули. Як, власне, і підтримку тих організацій, які б могли допомогти людям поновити комунікації в будинку… "В моїй квартирі досі немає вікон, - каже одна з мешканок будинку. – Наче пообіцяли з цим допомогти. Вже зроблені всі заміри, специфікації. Але, відчуваю, що і це прийдеться зробити самій. Стає все холодніше, дощі. Квартиру потрібно закрити"…

Ті, хто повернувся в Ірпінь навесні, відразу взялися за те, щоб підлатати свої будинки. Хоча вже тоді голосно говорилося про те, що всім допоможуть, всім будуть відновлювати будинки. А тут обсяги зруйнованого величезні. Більше ніж 70 відсотків житлового фонду постраждало. Але чомусь люди відновлюють свої помешкання самі і страшенно обурюються, що грошей на допомогу їм немає, а на будування меморіалу біля зруйнованого Романівського мосту є…

"Я поки не чула, щоб комусь допомогли за державні кошти, - на мої питання відповідає жителька Ірпеня, родина якої втратила багато нерухомості у березні цього року. Будинок її сватів спалили. В її будинку серйозні пошкодження. Вона з чоловіком і молодшим сином живуть в квартирі родички. Але сам будинок прийшлося також ремонтувати і укріплювати. – На третьому поверсі в кут будинку увійшов чи снаряд, чи ракета. Пройшов наскрізь. Всі, хто має квартири тут, скинулися грошима, аби посилити стіну та перекриття, щоб можна було тут жити. Все робили самі. Знаю, що в декількох будинках, де постраждали тільки вікна, їх поновили за рахунок "Укрзалізниці". Правда, місто відрапортувало, що це його заслуга… Регулярно бачу багатоповерхівку, дах якої був серйозно пошкоджений. Спочатку там почалися якісь роботи, закрили все клейонкою. Але вже на покрівлю грошей не стало… Ми всі, хто постраждав, заповнили форми в "Дії", написали відповідні заяви. На цьому поки все і закінчилося. Наскільки я знаю, матеріалами допомагають лише благодійні фонди. Привезуть то фуру цвяхів, то ще щось. Мої куми, у яких пошкоджений дах, вибиті вікна, все відновили за власний рахунок. Допомоги ми поки не бачили"…

Історія 5. Бузова

Знімки розбитих вщент різнокольорових багатоповерхівок села Бузова вразили ще навесні – росіяни з танків розстрілювали їх системно, прицільно. Пам’ятаю, як у квітні біля будинків стояли мешканці квартир – розгублені та безпорадні. Бо в більшість помешкань неможливо було навіть зайти, аби забрати хоч якісь речі… Здавалося, в будинках не залишилося жодної квартири, в яку можна увійти. Згодом з’ясувалося, що один будинок доведеться знести. Два інші можливо поновити. Але коли це почнуть робити – невідомо.

В цьому селі, як і в сусідній Гурівщині, зруйнованих будинків – десятки. Деякі вигоріли вщент. В якихось – серйозні пошкодження дахів, стін, не кажучи вже про вікна. Влітку страшно було дивитися на людей, які порпаються на попелищі, відокремлюючи згорілі цеглини від закопчених радіаторів та металевих конструкцій. Деякі родини почали будуватися заново самі, не чекаючи допомоги від держави.

Більшість тих, у яких вилетіли вікна під час прильотів важких снарядів та ракет, встановили вікна самотужки. Бо не мали часу чекати рішень місцевої влади та інших інстанцій. Про виплати та компенсації тут лише говорять. А дій поки не видно.

В селі також розбита школа. І все літо не відбувалося ніяких дій щодо її відновлення. Можливо, чекали нападу з боку Білорусі і тому вважали ремонтні роботи недоцільними. Тільки напередодні осені тут на даху з’явилися будівельники і почали іти і дощі… Декілька днів тому побиті вікна закрили вікнами, оплату яких, як кажуть, на себе взяла "Укразалізниця"… Приватні будинки, які також залишилися без вікон, ця організація обіцяє також закрити.

***

Всі, з ким я говорила, чиє житло постраждало під час російської агресії, говорять лише про одне: державі та чиновникам все одно. Більше того, вже починають вилазити вуха можливих схем та вдалого розподілення грошей, які країна отримує задля відбудови інфраструктури. Передусім під ремонтні роботи дивним чином потрапляють ті постраждалі квартали, в яких є нерухомість можновладців чи членів їхніх родин. І це також довго не приховаєш. Тому скандали будуть. І невдоволення буде. Популістські заяви про "Відбудуємо" та "Відновимо всю країну" сприймаються вже як знущання.

Тимчасові вагончики та залізничні вагони, які презентували як житло для тих, кому немає де жити, не витримують навіть критики. Ну день-два, ну тиждень там перебути. Але ж не зимувати… Українці готові терпіти, працювати, відновлювати, але коли бачать справедливість і порядок…Поки щось цього не видно. На жаль.

«Аргумент»

На цю тему:

• Брехливе "відновлення": чому українцям нікуди повертатися