Якщо завтра війна: Європа поки що не готова до прямого збройного конфлікту з росією

Версия для печати

ЄС має перейти в режим військової економіки, заявив голова Євроради Шарль Мішель. Очікується, що на саміті 21–22 березня глави держав — членів ЄС домовились про спільні закупівлі зброї, збільшення військових бюджетів країн та прискорення постачання снарядів Києву. Незважаючи на те, що російська армія начебто безнадійно зав'язла в Україні, європейські політики та військові всерйоз побоюються, що в зовсім недалекому майбутньому владімір путін розв'яже новий конфлікт, що загрожує війною вже проти одного з європейських членів НАТО, тобто, по суті, проти майже всієї Європи. Для занепокоєння є всі підстави: чисельність європейських збройних сил знизилася в рази після холодної війни, озброєнь теж поменшало, а всіх снарядів Бундесверу вистачить максимум на два дні бойових дій. Європейцям, які тривалий час покладалися на підтримку США, доводиться різко збільшувати військові витрати, особливо на тлі заяв кандидата в президенти США Дональда Трампа, який загрожує виходом із НАТО.

Європа чекає на війну

Про це йдеться у статті видання The Insider.

На початку року головнокомандувач Збройних сил Швеції Мікаель Бюден закликав громадян «бути готовими до війни», а міністр у справах цивільної оборони Карл-Оскар Болін прямо пов'язав військову загрозу з діями владіміра путіна в Україні. Коли обговорення цього питання дісталося TikTok, лінії психологічної допомоги у Швеції атакували стурбовані діти та підлітки.

Слідом за цим посипалися алармістські заяви європейських політиків і військових щодо майбутньої війни.

Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус повідомив, що необхідно готуватися до того, що Володимир Путін якось вирішить напасти на одну із країн НАТО.

Начальник Штабу оборони (Генштабу) Збройних сил Румунії генерал-лейтенант Георгіце Влад передбачив неминучу військову ескалацію в Молдові в тому випадку, якщо російська армія досягне успіху в Україні, а також спрогнозував збільшення нестабільності на Балканах.

Начальник Генерального штабу Великобританії генерал Патрік Сандерс закликав "мобілізувати націю" перед російською загрозою. У результаті уряду довелося виступати з окремим роз'ясненням, що йдеться про «перелом у суспільній свідомості», а не про плани повернути призов на військову службу.

Щодо термінів російського нападу, думки розходяться. Німецьке видання BILD опублікувало, як заявляється, секретний документ Бундесверу, який описує ймовірний сценарій війни між Росією та НАТО. Згідно з матеріалом, безпосереднє зіткнення в країнах Балтії та районі Сувалкського коридору можливе вже влітку 2025 року. Щоправда, для цього Кремлю потрібно як попередню умову провести нову мобілізацію і досягти рішучого успіху на фронті в Україні влітку цього року.

Сценарій війни між Росією та НАТО у Європі влітку 2025 року за версією BILD

Британський таблоїд Daily Mail у свою чергу порадував читачів футуристичним прогнозом гібридної атаки на Європу в кіберпросторі, на землі, на воді та в повітрі в 2044 році, згадавши, зокрема, російські «танки під контролем штучного інтелекту» та ССО, які розпочнуть вторгнення.

Сценарій війни між Росією та НАТО в Європі у 2044 році за версією Daily Mail

Між цими двома крайнощами — війна вже через рік або через 20 років — лежить більша частина більш авторитетних, ніж фантазії жовтої преси, прогнозів. Експерти сходяться на тому, що на відновлення боєздатності ЗС РФ до рівня, достатнього хоча б для обмеженого конфлікту з НАТО, потрібно від 6 до 10 років. Згаданий вище Борис Пісторіус називає діапазон від 5 до 8 років. Міністр оборони Данії Троельс Лунд Поульсен схиляється до 3–5 років, командувач норвезької армії генерал Ейрік Крістофферсен виходить із 2–3 років у запасі.

Масла у вогонь підливають скандальні заяви кандидата в президенти США від Республіканської партії Дональда Трампа про те, що він заохочуватиме Росію на агресивні дії (буквально «робити все, що вона, чорт забирай, захоче») проти тих країн НАТО, які не витрачають достатньо коштів на оборону, тобто менш як 2% ВВП. Ще у 2020 році президент Трамп заявив голові Єврокомісії Урсулі фон дер Ляйєн, що не прийде на допомогу Європі у разі війни, покине НАТО, а заразом попросив «повернути борг» у $400 млрд, які німці «заощадили» на оборонних витратах.

На Мюнхенській конференції з безпеки, що нещодавно завершилася, загальна думка більш-менш зводилася до того, що порядок, що встановився після 1991 року, не просто піддається викликам, а припинив існування. Яким буде новий — неясно, оскільки, якщо минулого року захід пройшов під егідою трансатлантичної єдності щодо безумовної підтримки України у війні, то тепер настрої учасників характеризуються насамперед невизначеністю.

Як написав прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск, «післявоєнна епоха» змінилася на «передвоєнну», очевидно, проводячи паралелі з періодом перед початком Другої світової війни. Поточний стан справ у міжнародних відносинах справді нагадує другу половину 1930-х років: як і тоді, світ стикається з одночасними великими кризами в різних регіонах (тоді — експансія Німеччини з союзниками в Європі та Африці, вторгнення японців до Китаю, сьогодні — війни в Україні і на Близькому Сході), тоді як інститути, покликані забезпечувати стабільність, довели повну недієздатність (тоді Ліга націй, сьогодні ООН).

За словами Урсули фон дер Ляйєн, війна в Європі навряд чи почнеться найближчим часом, проте вона більше не здається неможливою. Ключове питання, яким задаються експерти та журналісти, має такий вигляд: чи готова Європа захистити себе від російської агресії без допомоги США?

Шольц, Макроне, де снаряди?

За останні 30 років європейські країни серйозно скоротили військові витрати, чисельність армій, масово відмовлялися від обов'язкового призову, відправили на металобрухт або продали до третіх країн гігантські обсяги військової техніки та озброєнь. Кінець холодної війни дозволив звільнити колосальні кошти: всі армії світу (не тільки європейські) переживали подібні процеси скорочення чисельності та переорієнтації на протиповстанські та гуманітарні місії, оскільки ймовірність великої війни розглядалася як незначна мала.

За підрахунками McKinsey, європейці за період з 1992 по 2022 рік заощадили на обороні від $1,6 трлн. (якщо відштовхуватися від встановленого НАТО мінімального рівня в 2% ВВП) до $8,6 трлн (якщо брати як основу для порівняння середні витрати з 1960 по 1992 рік). У найзагальнішому вигляді це прийнято називати «дивідендами миру» — коли витрати, які раніше йшли в оборонний сектор, скорочуються і перенаправляються на інші потреби, наприклад, на розвиток охорони здоров'я та освіти.

Для Німеччини, яка володіла наприкінці 1980-х років найсильнішою армією в Європі, показник недофінансування оборони оцінюється в €394 млрд. Не дивно, що в деяких сферах, зокрема в цифровізації та розвитку захищених систем зв'язку, Бундесвер залишився на рівні 30-річної давності. Важко повірити, але досі використовують факс для передачі наказів і ведуть паперовий документообіг.

Чисельність та оснащеність європейських збройних сил за окремими категоріями пологів військ та видів військової техніки скоротилася у кілька разів за 30 років з 1992 по 2022 рік. На зміну списаним зразкам приходили дорожчі та ефективніші, але набагато менш масові («дрібносерійні») платформи. Зокрема, кількість танків на озброєнні провідних країн (Німеччини, Франції, Великобританії, Італії, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Іспанії та Туреччини) скоротилася з 18 941 до 4362 одиниць, винищувачів — з 3660 до 1586 одиниць, великих надводних кораблів до 109 одиниць, підводних човнів - зі 107 до 57 одиниць.

Ці два процеси — списання техніки часів холодної війни та її поступова заміна штучними високотехнологічними одиницями — у поєднанні призвели до того, що загалом у складі збройних сил домінують застарілі зразки озброєнь. Для сухопутних військ у Європі близько 50% готівкової техніки було введено в дію до 1990 року або засновано на розроблених тоді технологіях та рішеннях, для ВПС – близько 35%, для ВМС – близько 40–50%. Крім того, навіть готівкова техніка не підтримувалася в належному стані: досить згадати епізод, коли перед відправкою шести іспанських танків Leopard 2 в Україну потрібно витратити мільйони євро та кілька місяців на їх ремонт. Звідси випливають досить скромні показники боєздатності наявної військової техніки та озброєнь.

Скорочення торкнулися чисельності збройних сил. У 1991 році тільки в Центральній та Північній Європі було дислоковано майже 1 млн військових. До кінця 2010-х їх кількість скоротилася в 2,5 рази. Сьогодні загальна чисельність збройних сил країн — членів НАТО в Європі становить трохи менше 2 млн осіб — правда, з них 460 тисяч осіб припадає на Туреччину, а у власне континентальній Європі найбільшу армію має Франція, і це всього 200 тисяч осіб.

У результаті щодо європейських армій найчастіше використовується термін bonsai armies, тобто мініатюрні копії справжніх армій. Такий підхід був логічним у рамках концепції, яка покладає на збройні сили лише допоміжну роль стримування на початковому етапі у разі війни. Потім мало наслідувати втручання США.

Величезний європейський ВПК з 1990 року також послідовно скорочувався, втративши деякі найважливіші компетенції. Наприклад, з 2008 року в Європі залишилася по суті єдина виробнича лінія з випуску сучасних основних бойових танків — німецьких Leopard 2. Станом на лютий 2023 року виробничі потужності всіх країн ЄС оціночно могли випускати лише 230 тисяч артилерійських боєприпасів на рік — це приблизно обсяг споживання у ході війни в Україні. Франція сьогодні здатна робити лише 2 тисячі артилерійських пострілів на місяць і лише планує збільшити обсяг випуску до 3 тисяч одиниць. У масштабах поточної війни в Україні цього вистачить на один день бойових дій за максимальної економії боєприпасів.

Не дивно, що країни Євросоюзу не змогли виконати обіцянку на постачання 1 млн. артилерійських боєприпасів для ЗСУ до березня 2024 року. За майже два роки війни їм вдалося відправити лише 300 тисяч снарядів калібру 155 мм. За деякими оцінками, у пікові дні за інтенсивністю артилерійського вогню в ході наступу на Донбасі влітку 2022 року ЗС РФ використовували більше артилерійських боєприпасів, ніж є всі готівкові запаси на складах британської армії. Бундесвер, ймовірно, має запаси боєприпасів лише на два дні бойових дій.

Чи готова Європа до війни

Навіть після вторгнення в Україну країни НАТО (крім США) лише на 2% збільшили сукупні оборонні витрати у 2022 році та на 8,3% у 2023 році (обидві цифри оціночні). Усього 11 країн із 31 учасника виконують вимогу витрачати на оборону не менше 2% ВВП (у постійних цінах 2015 року). У тій же Німеччині ще в лютому 2022 року оголосили про докорінний перегляд політики оборонного будівництва, але €100 млрд для модернізації збройних сил досі не виділено. Оборонні витрати Німеччини у 2023 році оцінюються лише у 1,2% ВВП.

Сьогодні Європа, найімовірніше, не здатна вести класичну конвенційну війну, яка потребує гігантських обсягів техніки та боєприпасів. Без США європейські країни опиняються у вразливому становищі й у разі неконвенційного, тобто ядерного конфлікту. Європейські ядерні держави Франція і Великобританія мають на двох лише 500 боєголовок — у 10 разів менше за російський арсенал.

З іншого боку, історично французька ядерна доктрина ґрунтувалася не на застосуванні обмеженої кількості спеціальних боєприпасів безпосередньо на полі бою, а на загрозі ударів по радянських містах, яка мала переконати керівництво СРСР не нападати на територію Франції. Проте виникають закономірні питання, наскільки ця стратегія застосовується до захисту не лише французьких, а й загальноєвропейських інтересів: журнал The Economist, розмірковуючи про європейську ядерну доктрину, риторично запитує, чи готовий президент Емманюель Макрон «розміняти Тулузу на Таллінн».

Розворот оборонної політики

Не можна сказати, що в Європі не усвідомлюють серйозність становища, що склалося. На наших очах відбувається злам багаторічних тенденцій: на європейський континент повернулася індустріальна війна, великомасштабний конфлікт з Росією в галузі гіпотетичної загрози перетворився на ймовірний, НАТО нарешті набуло нового сенсу після зникнення супротивника в особі Організації Варшавського договору.

У червні 2022 року в стратегічній концепції Альянсу Росію вперше окреслили найбільш значну і пряму загрозу. У 2024 році, за прогнозами, загальні військові витрати європейських членів НАТО в середньому вийдуть на ті самі 2% ВВП ($380 млрд).

За оцінкою McKinsey, загальний обсяг збільшення військових бюджетів у Європі за період з 2022 по 2028 рік становитиме $700–800 млрд. Обсяг замовлень семи найбільших європейських оборонних концернів за підсумками 2023 року досяг $300 млрд. До 2025 року, як очікується, обсяг випуску артилерів калібру 155 мм зросте до 1,25 млн. на рік.

Глава Rheinmetall Армін Паппергер, канцлер Німеччини Олаф Шольц та прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен на церемонії закладки нового заводу з випуску снарядів, 12 лютого 2024 року. Фото: AFP

Єврокомісія презентувала першу в історії організації оборонну стратегію. Згідно з проектом документа, до 2030 року держави ЄС витрачатимуть щонайменше половину військових витрат на закупівлі всередині об'єднання, причому до 2035 року ця цифра має зрости до 60%. Також планується до 2030 року здійснювати щонайменше 40% оборонних закупівель на колективній основі.

Але чисельність збройних сил, справність військової техніки та рівень витрат на оборону — не єдині змінні, які слід враховувати. Не менше (якщо не більше) значення у разі повномасштабного конфлікту матиме стійкість роботи критично важливої інфраструктури, включаючи цифрову, готовність транспортної мережі та населення. Крім того, в кулуарах Мюнхенської безпекової конференції обговорювалося створення якогось «європейського виміру НАТО» на той випадок, якщо США дійсно відмовляться від оборонних зобов'язань.

Наскільки ймовірним є конфлікт у Європі

Доки російська армія воює проти України, ймовірність нового конфлікту, тим більше з країною НАТО, видається незначною. Тим часом частина експертів і політиків із Заходу виходять із наступної посилки: російські сухопутні війська справді зазнали значних збитків у ході війни проти України, але військово-повітряні та військово-морські сили зберігають значний бойовий потенціал, не кажучи про гігантський ядерний арсенал.

Багато в чому некритично прийняті твердження Кремля про небачене зростання виробництва в оборонному секторі і рекордні темпи набору добровольців доповнюють картину загрози, що нависає над Європою. Зокрема, йдеться про випуск за рік 4 млн артилерійських боєприпасів та залучення 400 тисяч контрактників навіть без проведення мобілізації.

Водночас європейські країни суттєво виснажили свої арсенали, передавши чимало техніки не лише зі зберігання, а й прямо з наявності національних збройних сил. За оцінкою глави концерну Rheinmetall Арміна Паппергера, Європі потрібно 10 років, щоб відновити запаси до того рівня, що був до початку війни в Україні, і це, безумовно, може розглядатися в Москві як якесь «вікно можливостей», особливо в тому випадку, якщо США тим чи іншим чином змусять сумніватися у своїй готовності стати на захист європейських союзників.

Серед можливих сценаріїв майбутнього конфлікту:

- спроба атакувати Сувалкський коридор, що відокремлює Калінінградську область РФ від Білорусі;

- напад (не обов'язково суто військовий, можливі та гібридні варіанти) на одну з країн Балтії з метою перевірити готовність Альянсу кинути виклик одній з двох найбільших ядерних держав (тут доречне порівняння з популярним у Франції перед початком попередньої світової війни гаслом «Навіщо вмирати за Данциг? »);

- напад чи провокації на кордоні з Фінляндією (скажімо, загроза штучного напливу мігрантів).

Імовірність реалізації одного з цих сценаріїв підвищує невизначеність із довгостроковим фінансуванням України, як і сумніви щодо збереження Євро-Атлантичної єдності у разі приходу до влади у США Дональда Трампа.

З 2014 року Кремль послідовно підвищував ставки в конфронтаційній лінії зовнішньої політики: анексував Крим і вторгся на Донбас, почав втручатися у громадянську війну в Сирії та активно зближуватися з Іраном, нарешті розпочав повномасштабне вторгнення в Україну та остаточно вбудувався у «вісь зла» КНДР. У цьому контексті напад на одну з країн НАТО видається досить логічним, якщо Кремль очікує, що в Брюсселі вважають кращим переговорний процес, а не війну з перспективою обміну ядерними ударами.

Однак у російській економіці все далеко не так райдужно, і поки що час працює проти неї. З іншого боку, аналіз свідчить, що цифри неймовірного збільшення оборонного виробництва у Росії багаторазово завищені. Принаймні, суттєве зростання у ВПК не фіксується непрямими даними про виробництво хімічної продукції, металів, споживання електроенергії, завантаження на залізничній мережі тощо. Збільшення, напевно, відбувається, але не в рази.

Сукупний оборонний бюджет країн НАТО в 2023 році оцінюється в $1,1 трлн, навіть без урахування США це $356 млрд. Для європейських учасників Альянсу загальний оборонний бюджет на 2023 рік - $347 млрд, на 2024 рік - $380 млрд. Це вдвічі більше, ніж російські військові витрати в 2023 році, які склали (оціночно, оскільки тепер вони здебільшого засекречені) не менше ніж 13,4 трлн рублів (за поточним курсом — близько $150 млрд). У 2019-2021 роках на оборону йшло 3,0-3,6 трлн рублів, у 2022 році - 8,4 трлн рублів. На 2024 рік заплановано ще більше – 14,7 трлн рублів (за поточним курсом – близько $160 млрд).

Тримати військові витрати на рівні понад 40% від усіх видатків федерального бюджету і 6% від національного ВВП скільки-небудь тривалий час видається вкрай малоймовірним. Власне, сам Путін відкрито каже, що Заходу не вдасться «повторити трюк 1980-х років» та втягнути Росію у гонку озброєнь.

Щодо власне Збройних сил Росії, то деякі експерти, наприклад, запрошений науковий співробітник Школи Флетчера Університету Тафтса (США) Павло Лузін, схиляються до думки, що путінська військова машина переживає організаційну та матеріально-технічну деградацію. За деякими оцінками, у 2024-2025 роках Росія досягне піку військових можливостей. Відповідно, якщо ЗСУ за допомогою союзників вистоять, то за цим буде вже довгострокова зміна балансу сил: російська сторона значною мірою вичерпає можливості знімати техніку зі зберігання, а на Заході, навпаки, має вийти на значні обсяги виробництво нової техніки та боєприпасів.

Іншими словами, все це вказує не на збільшення військового потенціалу Росії, а скоріше на його виснаження. Зрозуміло, це зовсім не означає, що Кремль не зважиться на новий військовий конфлікт у Європі (сам факт агресії проти України доводить, що виключати нічого не можна), але об'єктивних передумов до цього небагато, ще менша ймовірність досягнення таким чином якихось зовнішньополітичних цілей.

І ключове питання тут полягає у результаті поточної російсько-української війни. Скоріш за все нові «спеціальні операції» в Центральній та Східній Європі стануть реальністю лише у разі рішучого успіху Кремля в Україні. А такий результат можливий, тільки якщо союзники Києва не зможуть забезпечити військову підтримку на належному рівні. Якщо ж ЗСУ встоять в 2024 році, то далі вже російській стороні доведеться йти в глуху оборону, коли про жодні нові військові операції не може бути й мови.

Переклад: «Аргумент»

На цю тему:

• Ніл Фергюсон: «Якщо ви думаєте, що третя світова війна немислима, прочитайте це»
• Футуролог Френсіс Фукуяма: Доля світової ліберальної демократії – в руках українців
• ЄС потрібна своя армія, війна Росії проти України це довела - EUObserver
• Демілітаризація Європи: країни ЄС беззахисні перед зовнішнім ворогом
• Північна Корея більше не хоче мирного об'єднання з Південною: що змусило Кім Чен Ина порушити завіти діда
• "Вісь опору" або "Шиїтський півмісяць": "проксі" Ірану як фактор третьої світової війни