Юрій Касьянов: Не пронесе

Версия для печати

"Навесні 2014 року ми без єдиного пострілу здали Крим. Звичайно, у нас майже не було лояльних військ, менти переметнулися на бік ворога, спецслужби всадили ніж у спину, місцева "еліта" продалася з потрохами, а київська влада була вражена, слабка і розгублена, як юна дівчина перед вінцем.

Чи могли ми не віддати Крим? Звичайно, могли. Змогли ж ми потім не віддати Одесу і Харків. Діяти треба було швидко, жорстко, мобілізувавши всі здорові сили суспільства, спираючись на міжнародне право. Головне - треба було дати силовикам чіткий, категоричний наказ - стріляти!

Росія у 2014-му в Криму була не такою вже й сильною, кремль тільки пробував нас на міцність, отримавши здачі, путін міг згорнути операцію і повернутися до статус-кво.

Але апетит приходить під час їжі. Після анексії Криму взялися на схід і південний схід України. І знову не було віддано однозначного наказу - стріляти! Силовики, що вагалися, переходили на бік ворога, місцеві "еліти" із задоволенням продавалися, банди захоплювали склади зі зброєю і військову техніку.

Млява антитерористична операція була неефективною, бо не спиралася на широку народну підтримку. Широкої мобілізації не було оголошено, зброю патріотам роздавати побоялися. Добробати були не заборонені, але й не дозволені.

Популізм зашкалював. Порошенко обіцяв закінчити війну за три дні, і насамперед, прийшовши до влади, заборонив стріляти. Потім стріляти дозволили, але потихеньку. Ініціативу було втрачено. Божевільний пафосний парад у Києві провели на кістках добровольців Іловайська.

Перший "мінськ" підписали, щоб не стріляти. Щоб не гинули люди. Щоб був мир. Бо "я - президент миру, а не війни". Чи могли тоді перемогти? Так, якби мобілізувалися, і дали наказ - стріляти! Росія тоді була слабка на Донбасі - лише кілька батальйонів, а місцеві сепаратисти являли собою розрізнені погано озброєні банди.

Існує думка (чиста пропаганда колишнього режиму), що "мінськ" дозволив нам побудувати армію, якої, нібито, не було. По-перше, армія була - хто ж тоді воював? По-друге, армію будували не тільки ми. За кілька місяців після першого "мінська" до другого на захоплених територіях було створено два окупаційні армійські корпуси. Росія почала створювати нові бригади, дивізії та армії в прикордонних з Україною районах.

Потім сталася катастрофа Дебальцевого. Чи могли ми тоді виграти ту битву? - Однозначно, так. Ворог напружив усі сили, можна було заходити в інших районах на окуповану територію і зачищати її від сепаратистів, що й продемонстрував "Азов" під Маріуполем.

Але знову не було оголошено мобілізацію, не було оголошено війну, побоялися роздати зброю патріотам і дати однозначний наказ - стріляти!

Дали час і можливість Росії підготуватися до великої війни. Ми будували армію, і вони будували армію. Ми створювали нову бригаду - вони дивізію. Ми ремонтували на рік 50 танків, вони випускали 50 нових танків на місяць. Ми були в становищі черепахи, яка намагається наздогнати коня.

Ми вирішили, що головне - перестати стріляти, подивитись у вічі путіну, і здійснити "велике будівництво", щоб ворожі танки швидше дістались Києва.

Ми відмовлялися вірити в очевидні факти, заперечували підготовку до вторгнення, називали західних лідерів брехунами, не провели евакуацію, не оголосили мобілізацію, і не дали однозначну команду - стріляти!

І ось уже два роки ми (вони) намагаємося жити по-старому, красти, як колись, працювати абияк, ні за що не відповідати, сподіватися на захід, і не оголошувати широкої воєнно-економічної мобілізації, не переводити країну на воєнні рейки, не виготовляти озброєння, відловлювати бідак військкоматами, і думати, може, пронесе.

Не пронесе. Якщо агресора не зупинити, він сам ніколи не зупиниться. Домовитися з ворогом, який скуштував крові, неможливо.

Треба рішуче діяти. Потрібна однозначна команда - стріляти! Усі сили мають бути підпорядковані цій команді. Потрібна тотальна війна, яку може здійснити тільки ефективний державний апарат. А наша система не тільки недієздатна, вона нежиттєздатна. Вона як мертве тіло, підключене до системи життєзабезпечення, яке живиться здоровими силами суспільства. Система жере ресурси, жирує, і майже нічого не робить для перемоги у війні, бо розраховує, що зможе домовитися.

Даремно."

Автор: Юрій Касьянов, ЗСУ

(Джерело).

«Аргумент»

На цю тему:

• Юрій Касьянов: Якщо хочемо перемогти
• Юрій Касьянов: Справедлива мобілізація
• Юрій Касьянов: Дурні вмирають першими