Юрій Макаров: Гниди

|
Версия для печатиВерсия для печати

Чому нульова толерантність до покидьків має стати неявним, а, може, й явним правилом.

Про це пише у своїй колонці у виданні Тиждень відомий публіцист Юрій Макаров.

А тепер, якщо комусь здалося після знайомства з попередньою колонкою, що я живу в світі ейфорії, замилування й підвищеної бадьорості, яка за поточних умовах загалом вітається, пропоную зазирнути на темний бік, тимчасово, в порядку розширення свідомості. Я про те, чого не мало би бути в Україні, яка чинить опір і викликає захоплення в цілого світу, але воно є.

Власника стратегічного підприємства впіймали на гарячому: він продавав свою продукцію ворогу. Його місто обстрілюють, а він торгує зброєю з тими, хто в нас і в нього самого стріляє. Щоправда, торгує давно, роками, а затримали щойно, але то вже інше окреме питання.

Забудовник, колишній нардеп приніс хабар меру, хотів отримати контракт на будівництво метро. Мер відмовився від 22 мільйонів євро й здав нахабу в НАБУ. Потягнулися ниточки, яка несподіванка!

На митниці затримали вантаж волонтерів для фронту. Митники причепилися до коми, запропонували конфіскувати по-тихому, а вони, мовляв, самі все відправлять. Авжеж.

Стрічка новин з одного боку бадьорить, бо в тилу теж почалися якісь ворушіння, пишуть про затримання, арешти, запрацювала САП, з другого –залишає в розпачі. На тлі героїзму вояків на нулі, якого новітня історія ще не бачила, на тлі самовідданості десятків тисяч волонтерів, які організуються в горизонтальні мережі й за власною ініціативою забезпечують фронт усім тим, що мала би забезпечити держава за останніх вісім, а надто три роки, ще страшніше виглядають новини (або, навпаки, відсутність новин), до яких ми вже були звикли до 24 лютого.

Про те саме СБУ, яке, так, одночасно з усіма своїми досягненнями захищає парафії Московського патріархату. Про ДБР, що притягає до відповідальності колишнього заступника міністра за підпис, якого він не міг не поставити й який його не збагатив. Про МВС, яке так і не вибачилося перед Дугарь, Кузьменко та Антоненком за абсурдну кримінальну справу. Про депутатів від забороненої ОПЗЖ, які продовжуть крутити свої оборудки. Про те, що паскудники почуваються так само вільно, про силу-силенну звичних проявів тієї, іншої, не нашої України. До лютого, припускаю, їхня концентрація не досягнула критичної межі, хоча багато хто вже поговорював, що новий Майдан на часі. Але то було до. Зараз, перепрошую, зовсім інший контекст.

Ми намагаємося не розгойдувати. Усю енергію на розбір польотів варто приберегти на після перемоги, зараз же зчіпити зуби, зібрати волю в кулак і допомагати ЗСУ хто чим може. Але питання собі можна ставити?

На фронті гинуть найкращі з найкращих. Це ті, хто мав би далі рухати Україну в майбутнє. Перепрошую за банальність, наша еліта, правдива й невигадана. Дивитися на їхні фотографії боляче, думати про них нестерпно.

Виходить, війна ввімкнула негативну селекцію, бо найгірші не просто виживають, вони жирують. Ми будемо з ними співіснувати в одній країні, в одному суспільстві, в одному фізичному просторі. Можливо, хтось із них потрапить під караючий меч, його не проґавлять спецслужби й не відпустить суд. Одиниці. Решта залишиться й претендуватиме далі на позиції, статки, вплив, можливість визначати правила. Як жити з ними поруч? Це інший біологічний вид, співіснування з ними в одній біоті — виклик моральний і екзистенційний.

Після 2014-го в суспільстві почалися наївні розмови: ось повернуться з фронту добровольці, й негайно клімат у країні зміниться. Чесні, рішучі чоловіки, звиклі до зброї та небезпеки, нарешті не допустять усього цього, в чому ми за сталими звичаями купаємося. Зараз я чую приблизно те саме. Починаю уявляти: перемога, мир, усе скінчилося, ось ці хлопці й дівчата приїхали зі своїх окопів виснажені, зранені, травмовані, й ми починаємо вимагати від них, щоби вони навели лад? Як? Яким чином? Вони що, влаштовуватимуть суди Лінча? Розстріл на місці? Цього ми від них чекаємо? Подекуди кортить, але навіть я усвідомлюю, що це шлях у нікуди.

Кажуть, у нас є легальний спосіб позбавляти громадянства не лише олігархів, я не перевіряв, треба проконсультуватися в юристів. Так, це було би круто: негідникам, пасивним колаборантам, моральним потворам — позбавлення прав! В ранньому есересері був такий образливий статус: «лішенєц». Але ж питання, хто позбавлятиме? Якщо ті самі, хто саджали Ріффа, я би не поспішав.

Ну давайте вже відверто: до лютого ми були нацією опортуністів — підкреслюю, не пройдисвітів, але опортуністів у кожному разі. «Порєшать», домовитися, обійти правила, скористатися ситуацією було й є досі нашою нормою життя, принаймні більшості з нас, і межу між «не можна», «непорядно», «ганьба» й «усі так живуть», «я ж нікому погано не роблю», «не хочу бути найдурнішим» пролягала не пунктами цивільного або кримінального кодексу, а особистими уявленнями про чесність, а вони в кожного різні. Таких, щоби жодного разу на червоний не піти й із кожної копійки податок заплатити, рік від року ставало дедалі більше, проте це ще не норма.

Зараз на контрасті з жертовністю й самовідданістю одних звична підлість інших стає неприпустимою. Не маю конкретних рецептів, але ясно бачу, що потрібне щось на кшталт надзвичайних законів воєнного часу. Нульова толерантність до покидьків має стати неявним, а, може, й явним правилом. Це не політичне гасло й не юридична пропозиція ­— так, мрійництво. Замість постійних пошуків «не таких» українців серед своїх слід би об’єднатися в протидії справжнім упирям. Ми ж можемо скоординуватися й зібрати на приціл, на «швидку», а якщо закортить, то й на супутник. Невже тут порозумітися не зуміємо?

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У четвер в Україні мінлива хмарність і надзвичайна спека
19:10
DW розповіла, як рф переслідує українські церкви в окупації
18:03
Падіння гривні: девальваційний податок на кожного українця
17:14
Якби армія жила за такими правилами, за якими зараз живе керівництво держави, ми програли б війну ще два роки тому
16:17
Юрій Бутусов: Українські дипломати та прикордонники створили канал контрабанди у Європу, його організатор - генерал Слюсарєв
15:50
Призначено старшого представника НАТО в Україні
13:36
Держспецзв’язку зобов’язала операторів мобільного зв'язку забезпечити 10 годин роботи мережі без світла
12:06
Андрій Соколов: Проблемні питання організації війська та оборони
10:01
Мародерство влади: прокурори не змогли забрати в оточення Татарова "недоарештовану" землю Медведчука у Києві, – Bihus.info (ВIДЕО)
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті та втрати ворога на 17 липня

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]