Плагіатний паровозик Шкарлета. Науковці знайшли ще цілу купу краденого у в.о. міністра освіти

Версия для печати

 В Україні біда з наукою! Цю сумну «не новину» ми знов згадали через скандал з ледь не силовим призначенням виконувачем обов’язків міністра освіти і науки Сергія Шкарлета.

Науковці знайшли ще цілу купу плагіату в цього "видатного науковця" та в.о. міністра освіти.

***

Після серії публікацій про текстові запозичення в монографії та наукових статтях Сергія Шкарлета (1, 2, 3, 4, 5, 6) перевіркою наведених фактів зайнялися Кабінет міністрів, НАЗЯВО та Комісія з академічної доброчесності ЧНТУ.

Розуміючи, що нашим колегам з Чернігівського НТУ важко виконувати свою роботу за наявності очевидного конфлікту інтересів (раптом вони будуть вимушені піти проти свого колишнього керівника, або, навпаки, його захищати), члени двох комісій – Комісії з питань боротьби їз лженаукою та фальсифікацією наукових досліджень при президії НАМНУ та Комісії при президії НАНУ із захисту науки, протидії псевдонауці та фальсифікації наукових досліджень вирішили їм допомогти – здійснили перевірку публікацій на сайті щодо С. Шкарлета і переконалися, що порівняльні таблиці складені на основі публікацій, які розміщені на сайті Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського та сайтах журналів, наведені фрагменти дійсно містяться в порівнюваних публікаціях, збіги, зазначені жовтим кольором, виявлені правильно, а в запозичених текстах відсутні належні посилання (що доводить наявність академічного плагіату).

Більше того, ми перевірили нові матеріали, і результати цього дослідження пропонуються до уваги читачів:

Плагіатний паровозик

Є такий сайт, на якому можна знайти перелік праць науковців Чернігівського національного технологічного університету, зокрема на сторінці http://ir.stu.cn.ua/handle/123456789/14717 (архівна копія тут) – наукові статі Сергія Миколайовича Шкарлета, колишнього ректора ЧНТУ, а нині чиновника – виконуючого обов’язки Міністра освіти і науки України.

І в цьому переліку є дуже цікава стаття: Шкарлет С. М., Дубина М. В. Історико-генетичні форми інтерпретації сутності та змісту інформаційного етапу розвитку економіки  // Економіст, 2015, № 2, с. 14–17. Чим цікава? А тим, що вона, на відміну від інших, закрита для завантаження. Ну, тобто, глянути на назву тут (або у вебархіві тут) можна, а завантажити – зась. У тому місці, де зазвичай знаходиться посилання на pdf-файл, стоїть замочок. І якщо вже так хочеться її прочитати, то треба зареєструватися. Ми дуже здивувалися, реєструватися не стали, а знайшли цю статтю на сайті Національної бібліотеки ім. Вернадського тут і зробили, про всяк випадок, її копію у вебархіві.

Чому ж це раптом закрили вільний доступ до статті видатного українського економіста Сергія Шкарлета? Невже там є щось таке, що треба приховати? Є, є в цій статті дивні збіги з іншими публікаціями! Те, що називається академічним плагіатом, – коли переписується слово в слово або з деякими змінами інший готовий текст, а посилання в квадратних дужках не ставиться. І це може бути робота інших авторів, а може бути своя стаття попередніх років видання, а може й такий варіант – чужий текст погуляв в одній статті автора, а потім перебрався в другу статтю цього ж автора… Плагіатний паровозик.

В аналізі статті Шкарлет С. М. Інформаційна економіка як основа соціально-економічної регенерації України (Економіка України, 2014, № 11, с. 51–60), в якій автор «запозичив», «забувши» вказати справжнього автора, цілі шматки з автореферату В. М. Скалацького, було написано, що в список літератури пан Шкарлет взяв не автореферат, а статтю, яку Скалацький написав, будучи аспірантом: Скалацький В. М. Інформаційне суспільство: нові тенденції розвитку // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Серія : Філософія. Політологія. – 2004. – № 69. – С. 81–84.

Виявляється, таку саме чудову схему використали тепер обидва автори нової статті тепер уже 2015-го року – доктор економічних наук Сергій Шкарлет та його колега по університету кандидат економічних наук Максим Дубина: текст переписаний із автореферату В. Скалацького, а посилання в тексті дається на статтю. І посилання це, звісно, фальшиве, бо Шкарлет і Дубина цитують (с. 16) статтю Скалацького наступним чином:

• друга система індикаторів має назву «індикатори прозорості комунікацій» [8], яка призначена для оцінки ступеня використання інформаційних та комунікаційних технологій у процесах ущільнення взаємодії виробництва, бізнесу, підприємців та системи державного й регіонального управління між собою, а також, відповідно, в межах кожної з окремих категорій;

Але насправді у цитованій під №8 статті В. Скалацького немає ані слова «індикатор», ані слова «прозорість», ані слова «комунікація». Немає там ні ущільнення, ні бізнесу, ні підприємців, що дуже легко доводиться пошуком цих слів (у різних варіаціях) по тексту. Ось така брехня виходить, панове.

Крім автореферату В. Скалацького, С. Шкарлет та М. Дубина, на нашу думку, використали для своєї статті іще 2 чужих роботи. Таким чином, ми будемо порівнювати їхню «наукову працю» ось із цими роботами, які не вказані в списку літератури:

1. Скалацький В. М. Інформаційне суспільство: сучасні теорії та моделі (соціально-філософський аналіз). – Автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.03. – Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2006. – 17 с. (завантажити можна звідси).

2. Алимов О. М., Микитенко В. В. Розбудова в Україні економіки інформаційного типу в умовах ресурсних обмежень // Управління розвитком складних систем. – 2014. – Вип. 19. – С. 6–9. (завантажити можна тут або тут; також збережено у вебархіві).

3. Кармазіна Н. В. Розбудова архітектури регіональної промислової політики когнітивно-інформаційного типу // Економіка і організація управління. – 2014. – Вип. 3–4. – С. 108–114. (завантажити можна з сайту Бібліотеки ім. Вернадського тут, копія у вебархіві тут).

Ці перелічені праці, скоріш за все, і стали «трьома джерелами, трьома складовими частинами» (як писали свого часу радянські прихильники марксизму) статті Шкарлета–Дубини.

Аналіз буде складним (як-ніяк економісти старалися!), тому радимо спочатку гарно підкріпитися.

Дивимося порівняльну таблицю, в якій, як вже звикли читачі, у першому стовпчику наведені фрагменти статті, що аналізується, у правому – джерело, з яким виявлено збіги; жовтим кольором показані повні збіги з іншими джерелами, бірюзовим – синоніми та перефразування, фіолетовим – цікаві термінологічні заміни, а зеленим – заяви авторів про те, що це саме вони є авторами (вибачте за тавтологію) отриманих результатів чи висновків.

Прямо на початку статті – і це перше, що кидається в очі – одну й ту саму проблему хочуть розв’язати автори аж трьох публікацій:

Такі дивні збіги між трьома або й навіть чотирма публікаціями відразу ми побачимо ще не раз.

Наступний абзац явно переписаний у Кармазіної:

І тут – знову дивні збіги:

Але що це?

Це ж знайомий текст, схожий на автореферат Скалацького. Невже академік НАНУ Олександр Миколайович Алимов та доктор економічних наук, професор Вікторія Володимирівна Микитенко теж того… переписали й собі в статтю шматочок з автореферату кандидата економічних наук?

А нумо, порівняємо статті Шкарлета–Дубини та Алимова–Микитенко із авторефератом В. Скалацького. Позначимо жовтим кольором збіги між цими трьома роботами, а сірим кольором – додаткові збіги між статтею Ш&Д та статтею А&М:

Ой, цікавий ланцюжок запозичень вимальовується – хто та в кого, та скільки…

Далі знову бачимо схожий текст у трьох роботах – Шкарлета з Дубиною, Кармазіної та Алимова з Микитенко:

Хм, недурно.

Читаємо далі:

Далі Шкарлет з Дубиною явно переписують роботу Кармазіної, але знову бачимо першоджерело для обох – роботу В. Скалацького:

Тут знову все просто тупо переписується… але вже не розібрати, в кого – чи то у Кармазіної, чи то у Алимова з Микитенко, та й питання виникає – а чому це величезний абзац майже однаковий у Кармазіної та Алимова–Микитенко:

Ви, мабуть, знову подумали, що в очах троїться?

Тоді додамо вам іще четверте джерело – Скалацього:

Може, це саме В. Скалацький надихнув доцента Кармазіну, академіка Алимова, професора Микитенко, професора Шкарлета та доцента Дубину долати техносцієнтизм та лінійний еволюціонізм? А може, є ще більш прадавнє джерело усіх цих бажань подолати гідру економічної контрреволюції? Але залишимо це питання археологам…

Цікаво, що Алимов з Микитенко і Кармазіна правильно переписали у Скалацького слово «техносцієнтизм», щоправда, з вузького він чомусь став звуженим. А далі оцей ось «звужений техносцієнтизм» у Шкарлета перетворився на «звужений техноцентризм». Прямо як у грі першокласників про зіпсований телефон, де був ланцюжок «передачі інформації» із вуха до вуха – пам’ятаєте своє дитинство?

Далі ми знову бачимо майже повний збіг:

Хоча насправді для обох робіт тут є першоджерело – В. Скалацький, ось ще раз повторимо цей шматок:

Ой! Знову розведений водою кусок з автореферату Скалацького:

Фу! Знову тут понаставляли всюди свою улюблену «інформаційну економіку» та «економіку інформаційного типу»!

Особливо нам сподобався оцей переписаний пасаж:

«виявити / ідентифікувати реальні можливості України як держави з потужним інтелектуальним потенціалом».

Та з такою тягою до переписування та таким «потужним потенціалом», як у деяких докторів економічних наук, реальні можливості України – це пасти задніх у світовій економіці!

Ой! «Авторське визначення» інформаційного суспільства у В. Скалацького раптом перетворилося на «авторське визначення» так званої «інформаційної економіки» у Н. Кармазіної, а потім і у С. Шкарлета та М. Дубини.

Читаємо далі, дивуємося і жахаємося:

Далі теж красиво:

Це щось неймовірне! Пропозиції В. Скалацького, висловлені ним у 2006 році, перебралися у статтю Шкарлета 2014-го року, статтю Кармазіної 2014-го, а потім і в статтю Шкарлета з Дубиною 2015-го! Повторимо ще раз цей шматочок статті Шкарлета–Дубини й порівняємо:

Продовжимо порівняння:

Тут слід зазначити, що посилання в статті Шкарлета–Дубини №2, 3, 4, 6 і 7, як і відповідні джерела в статті Кармазіної, – це статті 2008, 2010 і 2013 років, тобто вони вийшли пізніше ніж була захищена дисертація Скалацького (2006). Чи є в цих нібито цитованих статтях оті фрази, виділені жовтим кольором, – велике питання, скоріш за все, ці посилання фейкові, але так глибоко занурюватися не будемо.

А слухайте, яким животворним виявився автореферат В. Скалацького! Як він вразив до глибини душі нашого чернігівського героя, і навіть не одного, не двох, а цілих п’ятьох! Кр-р-р-асота!!!

Ну й нарешті фінал. Дивимося на висновки, що майже однакові у трьох статтях – у Шкарлета з Дубиною, у Алимова з Микитенко та у Кармазіної (сірим та синім кольорами виділено додаткові подібні ділянки):

Іще раз глянемо на висновок «в» – знову знайомий шматок із Скалацького:

Ну що ж. Недарма ЧНТУ закрив вільний доступ до цієї статті. Таке ганьбище!

Ми, в свою чергу, недарма вирішили допомогти Комісії ЧНТУ, перевірили попередні публікації і наводимо черговий приклад академічного плагіату у пана Шкарлета.

• Член-кор. НАМНУ, докт. мед. наук, проф. Світлана Арбузова,
• канд. біол. наук, Олексій Болдирєв,
• зав. відділу Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, докт. біол. наук Ігор Дзеверін,
• за. відділу Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України, докт. мед. наук, проф. Віктор Досенко,
• с.н.с. Інституту математики НАНУ, канд. фіз.-мат. наук Ірина Єгорченко,
• с.н.с. Інституту фізики НАН України, канд. фіз.-мат. наук Антон Сененко,
• канд. біол. наук, с.н.с. Олег Смірнов,
• ст. дослідник, зав. лаб. Інституту теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАНУ, докт. фіз.-мат. наук Сергій Шарапов

Джерело: Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях

В тему: 

• У Раді зареєстрували проєкт постанови про призначення міністром освіти плагіатора
• Після призначення крадія Шкарлета з МОН почали звільнятись спеціалісти
• У роботі кандидата на посаду міністра освіти Шкарлета знайшли відвертий плагіат 
• Плагіатор Шкарлет вже захищає Поплавського від звинувачення у сексизмі 
• В.о. міністра освіти і науки став плагіатор, любитель дорогих машин за держкошт і поціновувая Януковича Шкарлет
• Освітяни зта науковці вернулися до влади та СБУ через призначення Шкарлета
• С медалью от Табачника, соратник Януковича. Что нужно знать о потенциальном главе МОН