Те, про що вже не раз було сказано, але доводиться знову і знову повторювати для тих, хто не хоче чути

Версия для печати

Останні тижні подарували багато подій і змін у релігійному просторі України і – ще більше коментарів та тлумачень, які мають на меті пояснити новітні тенденції. Як з об’єктивних, так і суб’єктивних причин утримувався від будь-яких інтелектуальних інтервенцій: з Риму не настільки чітко проглядається все те, що дуже добре можна розгледіти в Україні.

Але, отримавши вчора нагоду поспілкуватися з Митрополитом Халкідонським Еммануїлом (Адамакісом), Старійшиною Синоду Вселенського Патріархату, не маю права не донести до українського церковного середовища кілька міркувань, які для багатьох в Україні все ще не виглядають абсолютно зрозумілими чи їх свідомо намагаються не помічати, не розуміти чи підмінити чимось сурогатним. 

Отож, дякую Митрополитові Еммануїлу за однозначне формулювання кількох принципових позицій:

• Визнавши, згідно з Томосом від 5-6 січня 2019 року, автокефалію Православної Церкви в Україні, Константинопольська Церква-Матір не тільки не хоче, але й не може (згідно з канонічними правилами) бути долученою до вирішення спірних питань у православному середовищі України;
   
• Усі обов’язки щодо полагодження взаємин між православними структурами в Україні (єпархіями, парафіями тощо) відповідно до еклезіальної православної традиції покладено за єдину визнану Матір’ю-Церквою православну юрисдикцію в Україні, що отримала всі канонічні права та обов’язки у 2018-2019 роках відповідно до згаданого вище Томосу та рішень Об’єднавчого собору від 15 грудня 2018 року, тобто – на Православну Церкву України;
   
• Єпархії, благочиння, деканати, окремі структури (парафії, монастирі, місії тощо), а також конкретні священнослужителі, якщо мають бажання перебувати у визнаній та канонічній автокефальній Православній Церкві, повинні звернутися з відповідним проханням до священноначалля Православної Церкви України;
   
•  Єпископи інших юрисдикцій, які зігнорували своїм правом долучитися до Об’єднавчого Собору 2018 року, куди їх було запрошено спеціальним і персональним листом Його Всесвятості Патріарха Варфоломія, можуть скористатися цим правом зараз, апелюючи та мотивуючи свою позицію перед Предстоятелем легітимізованої три роки тому Православної Церкви України;
   
• Жодна інша, крім Матері-Церкви – Константинопольської Патріархії, Православна Церква не може надати легітимного томосу про автокефалію для будь-якої іншої юрисдикції в Україні: навіть якби яка-небудь Церква хотіла щось подібне зреалізувати;
   
• Будь-яка самопроголошена автокефалія (поза рамками вже існуючої в Україні канонічної Помісної традиції, репрезентованої Православною Церквою України) не буде визнана Матір’ю-Церквою, яка єдина має право таку автокефалію надавати.

І найголовніше: Євангеліє від Луки, 14, 34-35: «Сіль — добра річ; але якщо сіль утратить силу, то чим осолиться? Ні в землю, ні на гній не придатна; геть висипають її. Хто має вуха слухати, нехай слухає!»

—

Андрій Юраш, Надзвичайний і Повноважний Посол України у Ватикані / Посольство України при Святому Престолі