В Білорусі загинув у лукашенківських катівнях політв'язень Алесь Пушкін

Версия для печати

 Наразі вся увага зосереджена на вільнюському саміті, і ця трагічна подія - смерть білоруського політв'язня - ризикує залишитися непоміченою. Але – не повинна. Вона має до натовського саміту пряме відношення. Від Вільнюса до білоруського кордону приблизно 35 км. Загалом за 35 кілометрів від місця проведення саміту починається територія відновленої "імперії зла". Місця, де катують та вбивають за прагнення вирватися з радянського мороку.

У гродненській в'язниці "за нез'ясованих обставин" помер митець Алесь Пушкін. Це вже як мінімум четвертий політв'язень, який загинув у лукашенківських катівнях з 2020 року. Троє з них розмовляли білоруською мовою. За численними свідченнями, з таких людей знущалися особливо витончено. Що прямо свідчить про антинаціональний, окупаційний характер лукашенківського режиму. Колись Алеся Пушкіна, учасника афганської війни, кидали на гауптвахту за те, що він вів щоденник білоруською мовою. Війну він пережив, лукашенківські катівні – ні.

Алесь Пушкін, син засланця, організував одну з перших антирадянських акцій у Білорусі - ходу з національними символами головним проспектом Мінська 1989 року на згадку про створення БНР, нерадянської версії білоруської державності.

1999 року він одягнувся у національний костюм, взяв тачку з гноєм, вилами, портретом Лукашенка, конституцією та наручниками – і приїхав до президентської адміністрації. Де вивалив гній, поклав портрет і проткнув його вилами.

Також Пушкін відомий тим, що в одній із церков, яку він оформлював як художник, він зобразив Лукашенка в оточенні омоновців серед грішників, що горять у пеклі. Церква згодом була спалена.

У січні 2020 року Пушкін прийшов на засідання білоруського ПЕН-центру, де проходила презентація книг із серії тюремної літератури, з пофарбованими червоною фарбою руками. Таким чином він підтримав активіста, заарештованого за пофарбовані червоним руки пам'ятнику Пушкіну у Мінську.

"У нашій країні на офіційному рівні не вшановують пам'ять ні національних героїв, ні національних письменників. Їм не ставлять пам'ятників. Натомість влада демонструє холопське самоприниження на догоду "російському світу", одним із символів якого, поряд з якимись козаками, зробили і Пушкіна", - сказав тоді художник.

Під час серпневих протестів 2020 року Пушкін був жорстоко побитий. У березні 2021 року він брав участь у виставці, присвяченій білоруським протестам, де представив інсталяцію з тієї ж тачки, портрета та вил - тільки цього разу замість лайна там була кров. Також він заявляв в інтерв'ю, що готовий "до реальної, а не до віртуальної боротьби". На нього порушили кримінальну справу. Формально – за "реабілітацію нацизму": він намалював портрети бійців післявоєнного антирадянського підпілля. І все ж таки Пушкін повернувся з України до Білорусі. Зі словами “ну не вб'ють вони мене”. Вбили.

Можна зрозуміти, яким чином Захід проспав сходження Путіна. Величезна територія, ресурси, ядерний арсенал, засліплення "великою культурою". Чому те саме сталося з Лукашенком - незрозуміло. Відверта диктатура з перших років правління, політичні вбивства, прославлення Гітлера, мрії про перемогу " слов'янської цивілізації " над Заходом. Але ні - лише нікчемні санкції та нескінченні спроби всіх посадити за стіл переговорів і знайти компроміс. Це тривало доти, доки за столом стало нікому сидіти.

Якби режим Лукашенка знищений у зародку, не було б наступу на Київ, не було б Бучі та тисяч білорусів, що гниють у катівнях, помираючи по одному. Хтось має сказати про це на саміті у Вільнюсі. Нагадати про те, наскільки крива доріжка компромісів із диктаторами, особливо яскравими психопатами. І яка у результаті вартість цих компромісів. Вирішіть вже нарешті по-дорослому, що це не має повторитися. Інакше цей жах триватиме без кінця.

—

Дмитро Галко,  опубліковано у виданні ГРАНІ