В сфері культури та кіно зараз орудують шкідники та диверсати. Відкритий лист до Андрія Єрмака щодо знищення Довженко-Центру

Версия для печати

 Декілька людей останнім часом просили мене звернутись безпосередньо до вас у питанні Довженко-Центру. За інших обставин я б ніколи цього не робив, оскільки вірю в принципи демократії та силу громадянського суспільства. Адже посада, яку ви обіймаєте, та повноваження, які маєте – суперечать конституції. Проте закривати очі на реальність, в якій ви де-факто є другою особою в державі, було б занадто інфантильно. 

Нинішня архітектура влади, в якій парламент та уряд здебільшого виконують декоративну функцію, а жорстка вертикаль сходиться в Офісі президента – це значною мірою наслідок вашої роботи. 

У мене було багато можливостей переконатися в тому, що таким фантасмагоричним є бачення демократії в Офісі президента. 

Ці правила вертикального підпорядкування президенту містять загрозу узурпації влади. В багатьох сферах від імені президента вона вже відбулась. Так, сфера кінематографії впродовж всього двох останніх років перетворилась на вотчину наближених до вас людей. 

Читайте також: Кабмін призначив голову Держкіно "кухарку", попередній конкурс сфальсифіковано

Починаючи з ганебного "конкурсу" на посаду голови Держкіно, в якому перемогла креатура депутата Павла Сушка феноменально некомпетентна Марина Кудерчук, і закінчуючи "виборами" членів Ради з підтримки кінематографії, в якій внаслідок фальсифікацій та порушень закону опинились наближені до вас продюсери.

Кіноспільнота спостерігала стрімкий процес скочування сфери державного кіновиробництва в корупцію та непотизм.  

Навіть якщо теперішня ситуація – бунт ваших маріонеток, що ввійшли між собою в злочинну змову, відповідальність за це лежить на вас, адже прямою дією або мовчазною згодою ви допустили таку ситуацію. 

Читайте також: Безславні покидьки. Як "шістки" Єрмака нищать єдиний міжнародно визнаний кіноархів України

Я би не вдавався в такий довгий екскурс, якби не спроби "голови" Держкіно Кудерчук, заступника голови фракції "Слуга народу" Сушка, заступника міністра культури Карандєєва, продюсерів Колюбаєва та Лавренюка, які фактично підім'яли під себе всю систему кінодотацій та безкарно ділять державні кошти, знищити щось, як на мене, важливіше за державну систему кіновиробництва: національний кіноархів Довженко-Центр. 

Систему кіновиробництва можна відновити, реструктурувати, компетенцій набути, а от створити кіноархів заново – неможливо. 

З кінця 1960-х років спорадично, а від 1994 року системно, поповнювалась колекція Довженко-Центру, в якій зберігається найстаріший фільм на кіноплівці 1909 року. 

Я особисто подарував його в колекцію Центру, будучи впевненим, що йому нічого не загрожує й що наші нащадки не вишукуватимуть по всьому світу свою кіноспадщину, як це останні десять років робили спеціалісти Довженко-Центру, віднаходячи фільми, що вважались втраченими, в архівах Франції, Німеччини, Румунії, Японії. Тепер це єдина перспектива, котру пропонує Україні альянс затятих "реформаторів" на чолі з "головою" Держкіно Кудерчук. 

Нічим не обґрунтоване рішення Держкіно передати колекцію Довженко-Центру "сплячій" державній установі-пустушці, а сам Центр переселити на ДП "Кінематека", де зробили собі штаб-квартиру змовники Кудерчук, Сушко та Колюбаєв, – злочинне. 

Я навіть не хочу казати про абсурдність такого рішення, яке за "поясненням" Кудерчук сприятиме здійсненню Центром у занедбаних приміщеннях Кінематеки музейної діяльності, тоді як за мою каденцію в ремонт будівлі Довженко-Центру для створення інфраструктури новітнього Музею кіно, що відкрився в 2019 році, було вкладено 20 мільйонів гривень – не бюджетних, а зароблених нами самотужки. 

До мене звертаються колеги із закордонних кіноархівів та асоціацій із проханням пояснити ставлення держави Україна до своєї спадщини. 

Читайте також: Справа не в Єрмаку. Все гірше

Вони ще можуть зрозуміти, чому на пропозицію евакуації фільмофонду за кордон не відповіли ви. Але вони відмовляються розуміти, як цю пропозицію, що передбачала фінансування транспортування, конвою та зберігання фільмів за кордоном коштом іноземних партнерів, проігнорував міністр Ткаченко. 

Той самий міністр, який провалив евакуацію безцінних музейних колекцій із Маріуполя, Мелітополя, Херсона та перешкоджав евакуації фондів із інших загрожених прифронтових міст. 

У мене складається враження, що в сфері культури та кіно зараз орудують шкідники, а не фахівці. 

І якщо їхнє потрапляння на посади ще якось можна пояснити карт-бланшем, що їм видавався на початку роботи, то їхнє перебування на посадах через два роки системної руйнації сектору виправдати нема чим. 

Читайте також: Як держава «карає» за прибутковість культурні інституції: історія Довженко-Центр

Спробою знищення Довженко-Центру вони фактично порушили пакт про ненапад, встановлений між владою та суспільством у воєнний час, повівшись із тим, що безпосередньо належить суспільству, як з власним майном (їхня звичайна манера). 

Це відкриття внутрішнього фронту проти України та президента, якого асоціюють із будь-якими рішеннями влади – пряма диверсія Кудерчук. 

Замість того, щоб активізувати міжнародну роботу зі збору фінансування для підтримки українського кіно в умовах, коли держава його фінансувати не може, Кудерчук розсікала у воєнний час по набережній Круазет в Каннах під час кінофестивалю на синьому Мінікупері та відмовлялась від перемовин із іноземними колегами, бо вона там – за її власним твердженням – "відпочивала". 

Читайте також: Як «свати» полюють за українськими душами

Пиха, некомпетентність, недалекоглядність доповнились тепер уже відвертим шкідництвом. Токсичність, яку випромінюють панове Кудерчук, Ткаченко та Сушко тепер очевидна не тільки в Україні, але й за кордоном.

Пане Єрмак! 

Я не плекаю ілюзій, що в разі, якщо ви приймете рішення усунути від влади шкідників, яких я назвав, ви водночас поновите демократичні процедури в сфері кінематографії. Інші, можливо, менш нахабні й дещо компетентніші особи посядуть їхні звільнені стільці без всяких конкурсів та діалогу з суспільством. 

Але бодай з метою зберегти західну підтримку України, а, отже, з почуття самозбереження, ви мали би використати свою владу в цій ситуації на користь Україні та врятувати Довженко-Центр. 

—

Іван Козленко, екс-гендиректор Національного центру Олександра Довженка, опубліковано  у колонці автора на сайті УП

«Веселощі» продовжуються

Написав листа  до  президента Володимира Зеленського. Із проханням захистити Довженко-центр навіть Президент  Польської кіноакадемії Даріуш  Яблонський.

Але це далеко не все. Пан Даріуш твердить, що ще у березні звертався до Єрмака і Ткаченка із пропозицією евакуювати усі дорогоцінні кіноархіви. Італійська легендарна кіностудія «Чінечітта» першою зголосилася прийняти їх у себе. Як бачимо, пропозиція була проігнорована. 

Автор листа дуже дипломатично описує своє занепокоєння ситуацією, але навіть він не може втриматися від того, щоб не назвати дії Держкіно «диверсією». А стан у кіноіндустрії за останні два роки - загрозливим. Прошу переклад частини тексту, повний - на скрінах.

«На жаль, ми також спостерігали уповільнення розвитку та згортання демократичних процедур і механізмів прозорості, які з’явилися в українському кіно після 2020 року. Із сумом та жалем за втраченою нагодою, ми слухали розповіді наших українських друзів-кіномитців, які почали констатувати нову реальність кінопроцесу. 

Але коли ця ситуація почала загрожувати кіноспадщині, яка є надбанням світової культури (до неї безумовно належить Український кіноархів Національного центру Довженко-Центр. Ми чули про спробу його ліквідації та про передачу безцінних ресурсів невідомій установі, яка ніколи не займалася такою діяльністю на такому рівні), ми не можемо мовчати. 

Рішення ліквідувати поважну Українську кінотеку безумовно викликає велике занепокоєння серед найбільших прихильників України у сфері культури. Адже українська кіноспадщина є частиною європейської культури. Це універсальна культурна спадщина, яка належить усім нам.

Найкращим прикладом спільної турботи про неї є те, що в березні, коли російські війська оточили Київ, я від імені європейської кіноспільноти запропонував Главі Адміністрації Президента панові Андрію Єрмаку та Міністру культури та інформаційної політики панові Олександру Ткаченку надати всі види підтримки для тимчасової евакуації українських кіноархівів до установ-партнерів у всій Європі. Ми заявили про надання транспорту і професійного конвою, а кіностудія Cinecitta була першою, яка виявила бажання надати свої приміщення для зберігання фільмів. А також найкращих професіоналів зі збереження та реставрації української кіноспадщини. 

Сьогодні думку про те, що оригінальні фільми Олександра Довженка, Сергія Параджанова, Кіри Муратової та багатьох інших важливих та добре відомих всім нам режисерів (особливо полякам!) перебувають під загрозою знищення вдруге за останні півроку (лиш нині загроза йде від тих, хто має їх зберегти для майбутнього) – не можна залишати без відповіді. 

Незважаючи на те, що українська кіноспадщина належить всьому людству, відповідальність за її збереження лежить на українській державі, яка зараз так мужньо бореться за своє право на унікальність. Ця війна за збереження української ідентичності не повинна бути підірвана жодною диверсією. Безвідповідальне рішення може до цього призвести. 

Звертаємося та закликаємо вирішити питання із так званою «реструктуризацією» Довженко-Центру та не допустити розпорошення повної колекції фільмів. Просимо Вас, пане Президенте, ще й як кінематографіста, ініціювати процес надання Довженко-Центру передбаченого законом охоронного статусу, який зробить неможливими майбутні спроби його дезорганізувати. 

Зі свого боку, польська кіноспільнота залишається великим і вірним другом України, який завжди готовий підставити плече у важку хвилину. З першого дня війни ми допомагаємо і будемо допомагати українським сестрам і братам-кінематографістам. Моя пропозиція щодо тимчасової евакуації фільмоархівів все ще актуальна. Ви завжди можете на нас розраховувати»

—

Лєна Чиченіна, артоглядачка

В тему:

•  Українські кінематографісти вимагають відставки голови Держкіно
• Гроші на фінансування Довженко-Центру є — міністр культури Ткаченко
• Відкритий лист на захист культурних інституцій держави Україна
• Як держава «карає» за прибутковість культурні інституції: історія Довженко-Центр
• Сваты без границ