Атака рашистів на Польщу: Чи готова Європа до війни?

Версия для печати

В ніч на 10 вересня 2025 року війна російські загарбники, вперше безпосередньо намагалитсь втягнути у відкриту воєнну конфронтацію країну НАТО. Під час масованого удару по західних областях України два десятки російсьих дронів залетіли вглиб території Польщі, більшість просто впали, декілька збили . Прем'єр-міністр Дональд Туск назвав це «актом агресії» та ініціював активацію Статті 4  НАТО.

Доктор економічних наук, співзасновник і провідний експерт Європейського центру аналізу та стратегій (Нікосія, Кіпр) Владислав Іноземцев,  у виданні  The Moscow Times розмірковував про те, чи готова Європа до протистояння з російським рейхом.

Про можливості мобілізації

Захід здається сьогодні неготовим протистояти Росії з безлічі причин: від призовних армій уже давно відмовилися; виробництво озброєнь успішно "оптимізовано", а військові концерни вважають за краще працювати "по-старому", готуючись до минулої війни та здебільшого лише роздуваючи ціни на продукцію; втрачено моральну ясність, що давала змогу чітко розрізняти агресора і його жертву, особливо якщо йдеться про далекі країни; цінності "безпеки" домінують над культурою ризику, яка свого часу була настільки притаманна європейцям.

Читайте також: Нічна атака рашистів на Польщу: російські дрони перетнули кордон НАТО. Варшава активує Статтю 4

Чи готова Європа до війни

Європейські армії величезні - у Старому Світі (не рахуючи Туреччину) в них служать близько 2,2 млн осіб, але вони розділені на 27 національних структур, і ніхто не збирається створити єдине командування - навіть попри загрозу російського вторгнення, якого, наприклад, в Німеччині впевнено чекає в Німеччині; ніхто не збирається створити єдиного командування - навіть незважаючи на загрозу російського вторгнення, якого, наприклад, в Німеччині впевнено очікують до кінця десятиліття. 

Витрати на оборону поки що не перевищують 2,1% ВВП Європейського Союзу, і навряд чи слід сподіватися, що вони досягнуть навіть 4% у  найближчі десять років (а якщо досягнуть, то в основному на папері - за рахунок включення в них маси непрофільних витрат).

Однак усе це належить до сфери раціонального мислення, яке має до війни далеко не прямий і не завжди очевидний стосунок.

Прочитавши вкотре сентенцію про нестачу сил, я пригадав випадок, коли я сам замислився рівно про те саме. Справа була влітку 2021 року в Києві, в мій останній туди приїзд. Одного з вечорів мій добрий знайомий - він, напевно, згадає цей випадок, повів мене до нічного клубу, що знаходився на першому поверсі готелю Holiday Inn, де я тоді зупинився.

Зал був заповнений молоддю, яка веселилася, дегустувала коктейлі й активно обговорювала плани на ніч. Розуміючи, що я починаю заважати другові долучитися до цих дискусій, я пішов спати, а наступного вечора, переїжджаючи автобусом один із мостів через Дніпро, подумав, що якби відвідувачам цього клубу оголосили, що мостом рухаються російські танки, то ніхто не відірвався б від свого проведення часу.

Але всього через вісім місяців на цьому мосту зайняли бойові позиції добровольці, які захищали рідне місто, а український опір став символом сучасного героїзму.

У 1940 р. в Європі щосили тривала Друга світова війна, яка поглинала величезні ресурси - до 70% бюджетних витрат Франції та Великої Британії. Німецькі війська зайняли Данію, Норвегію, Голландію і Бельгію, вивели з війни Францію і почали битву за Британію. У Сполучених Штатах того року військові витрати зросли майже на третину - але з цим збільшенням вони лише наблизилися до... 1,7% ВВП. Але на наступний рік трапився Перл-Харбор, і ще через рік витрати на армію злетіли... у 14 разів.

СРСР наприкінці 1930-х активно готувався до війни. З початку 1938 р. по весну 1941 р. чисельний склад РСЧА збільшився втричі,, & nbsp;а & nbsp;кількість танків, літаків та & nbsp;артилерії, які були на її озброєнні, стала найбільшою у світі & nbsp;світі & nbsp;- де все це опинилося до осені 1941-го? Але через нове напруження сил і багато в чому всупереч безумству вищого керівництва боєздатність було відновлено, і за кілька років Червона Армія була в Берліні.

Усе це я говорю для того, щоб показати:

• з одного боку, військова загроза в більшості випадків не викликає належної реакції, поки вона залишається суто потенційною;

• але, з іншого боку, і підготовка потужних збройних сил в умовах мирного часу також далеко не завжди гарантує успіх.

Росії її численні "програми озброєння" і нарощування військової потужності не допомогли захопити Україну, і я, наприклад, не поручуся за те, що потенційне вторгнення КНР на Тайвань виявиться успішнішим за українську авантюру Володимира Путіна.

Читайте також: Як хаотична миротворчість Трампа цілком імпонує майже виключно лише росіянам

Гроші є, можливості є

Варто країні зазнати нападу, як все радикально змінюється.  

Росія переконалася в цьому, атакувавши в лютому 2022 р. Україну. Україну. Вторгнення, яке видавалося швидкою "спеціальною військовою операцією", затягнулося на роки, а шанси Кремля на перемогу виглядають абсолютно примарними, - хоча українські військові витрати були вельми скромними, ентузіазм населення щодо можливостей оборони - досить помірним, а підтримка західних союзників на перших етапах війни - вкрай обмеженою. Українська оборонна промисловість теж, м'яко скажемо, не блищала.

Сьогодні ж Європа витрачає на оборону 381 млрд євро на рік - це більш ніж удвічі перевищує військовий бюджет Росії, який збільшився в 4 рази з довоєнного часу. Вона має потужний промисловий комплекс з найпередовішими технологічними рішеннями.

Так, сьогодні оборонним питанням не приділяється достатньої уваги, але чи так уже це незмінно?  Думаю, що ні - для розуміння цього достатньо згадати досвід нещодавньої пандемії, на боротьбу з якою за півтора року європейці витратили більше ніж 4 трлн євро - два російських ВВП - та заради подолання якої суттєво змінили спосіб життя.

Чи варто сумніватися, що вторгнення зі Сходу викличе ще більш радикальну реакцію? Думаю, не варто. Порівнюючи військові бюджети або поточні можливості ВПК Росії та Європи, зазвичай не беруть до уваги мобілізаційні переваги тих, хто стає жертвою агресії, - а цей фактор змінює дуже багато чого. Тим більше, що Кремль, як і раніше, стурбований насамперед тим, щоб його піддані майже не помічали, як триває війна.

Читайте також:  Чому президент Польщі Навроцький й Ко успішно роблять те, на що РФ раніше мусила витрачати мільярди

Кремль програв

Проблема західних країн полягає в нестачі не сили, але рішучості. Поки Росія зайнята Україною, європейці ще можуть вдавати, що вони перебувають осторонь.

Однак якщо війна прийде до них, такій індиферентній поведінці прийде кінець - і цього ніхто в Кремлі не враховує. (Якщо, звісно, там всерйоз замислюються над перспективами вторгнення в країни Балтії чи Польщу). Сподіватися, що західні країни, навіть "розслаблені" і гедоністичні, не чинитимуть опору, можуть лише дуже недалекі стратеги.

Специфіка сьогоднішніх конфліктів (як тих, що тривають, так і цілком імовірних) полягає в тому, що вони вкрай несхожі на ті війни, які можна було очікувати від ядерних країн і до яких у столицях великих держав готувалися в роки холодної війни. Звісно, якщо зіткнення "ревізіоністських" сил із сучасним Заходом набуде саме такого обороту, то визначати переможця буде просто нікому, але за відсутності ідеологічно полярних систем на кшталт тих, що протистояли одна одній у другій половині ХХ століття, ядерна конфронтація виявляється безглуздою: завданням виступає не стільки повне знищення супротивника, скільки розширення власної території (чи то Крим, чи то Донбас, чи то Тайвань) - а для таких цілей застосування ядерної зброї втрачає сенс.

Бомбардування мирних міст далеко за "лінією фронту" не менш контрпродуктивне - воно може вплинути на світову громадську думку, але не може зробити населення, яке агресор хоче підпорядкувати, більш лояльним. Тому інструментарій війни, наявний у розпорядженні "ревізіоністських" держав, вельми обмежений - і тій самій "слабкій" Європі завжди знайдеться, що йому протиставити.

Читайте також:  Сусіди західного кордону Угорщина та Польща перетворюють його на антиукраїнський фронт

Влітку 2025 р. Путін з відомої, ймовірно, тільки йому одному причини зробив не менш доленосний вибір, ніж на початку 2022-го. Він, досягнувши значних військових успіхів в Україні, отримавши якщо не союзника, то лояліста у Вашингтоні та ще не зіштовхнувшись із військово-політичним посиленням Європи, відмовився від можливості укласти мир і обрав продовження війни. Він цілком міг це зробити, оскільки суспільство мовчить, а економіка дозволяє фінансувати поточні військові зусилля ще досить довго - мінімум кілька років.

Однак сьогодні можна констатувати, що, з одного боку, Москва не зможе серйозно нарощувати натиск на Україну (і, тим більше, не в змозі розширити театр військових дій за рахунок вторгнення в інші європейські країни), і, з іншого боку, потенціал її супротивників лише зростатиме, адже потреба в мобілізації відчуватиметься дедалі гостріше.

Війна може йти ще довго, але вона вже програна Кремлем, - і якщо він спробує підвищити ставки, то просто програє швидше.

Владислав Іноземцев, доктор економічних наук, співзасновник і провідний експерт Європейського центру аналізу та стратегій (Нікосія, Кіпр); опубліковано у виданні  The Moscow Times

Читайте також: 

• Орбан пригрожує заблокувати продовження санкцій ЄС проти росії - Politico
• На «Дружбі» Кремля: як Словаччина та Угорщина створюють пропутинську вісь у ЄС
• Уряд Угорщини анонсував "угорську культурну експансію" на Закарпатті
• Угорщина вкотре врятувала від санкцій очільника рпц гундяєва, а той віддячив урядовця орденом (ФОТО)
• "І так налаштовуємось на півроку під угорським лідерством". Наскільки високі шанси проросійського Орбана очолити Єврораду?
• Риторика Орбана все більше ускладнює його стосунки з Європейським Союзом
• Угорщина - єдина з країн ЄС, яка проголосувала проти фіндопомоги Україні у розмірі 1 млрд євро