Київ, з "найпатріотичнішою владою", демонструє значно скромніші результати в дерусифікації, ніж Харків

Версия для печати

 Декомунізація, дерусифікація, деколонізація, деімперіалізація – за останні роки в нашому лексиконі зʼявилось багато складних “де-” на позначення доволі простої речі: очищення українського простору від окупаційного російського спадку.

У цьому матеріалі журналісти видання ҐРУНТ у співпраці з рухом “Деколонізація.Україна”, що просуває очищення українського публічного простору від окупаційної спадщини, порівнюють результати дерусифікації Києва та Харкова. Не на користь столиці. 

“Так історично склалось”, що донедавна тисячі назв вулиць, проспектів, памʼятників по всій країні вшановували чужу історію, чужих героїв, чужі національні міфи. І не просто чужу історію, а написану на запереченні української. Не просто чужих героїв, а катів українського народу і організаторів геноциду. Не просто чужі міфи, а міфи про велич окупаційної історії. 

Так склалось через століття окупації та поневолення України, насильницьку русифікацію і знищення нашої ідентичності. Навіть на 34-му році Незалежності маркери окупанта досі залишаються в українському публічному просторі. Окремі елементи досі чіпляються за них, наче радянський військовополонений за випалене на його лобі клеймо свастики, яку він з гордістю носитиме до кінця життя – бо це ж його власна історія. Абсурдно? А ми так жили. Тільки в масштабах держави. 

Читайте також: Проросійська міська рада Сміли відмовилась розглянути перейменування вулиці "єдинороски" Терешкової на честь загиблих у війні

Останні 10, а особливо 2 роки багато чого змінили. Процес дерусифікації і самоочищення стрімкими темпами охопив всю Україну: тисячі вулиць і сотні міст отримали нові назви, десятки пушкінів втомились і прилягли відпочити. Якість і глибина результату були прямо пропорційні зусиллям місцевої влади.

Демонтаж памʼятнику дружби народів. Фото: Maxym Marusenko/NurPhoto/picture alliance

І якось так склалось, що місто Київ, столиця України з найпатріотичнішою владою, демонструє значно скромніші результати в дерусифікації, ніж Харків, чия влада роками вважалась ватною. Звісно, “боротьба триває” ще всюди, і триколорні плями є майже в усіх містах, але мало хто пару років тому міг припустити, що Київ триматиметься за російську спадщину більше Харкова. 

Часом це набувало зовсім неочікуваних рис. Памʼятник Пушкіну в Харкові демонтували ще 9 листопада 2022 року. “У міській раді розуміють почуття тих харківʼян, які не бажають бачити у своєму місті російські топоніми і поділяють їхнє бажання переосмислити культурне та історичне середовище міста. Як один з варіантів такого переосмислення – погруддя Пушкіна може стати частиною експозиції, присвяченій українському національно-визвольному руху, адже більше ста років тому, ще перед революцією 1917 року, його збиралися знести активісти цього руху”, – повідомили тоді у Харківській міській раді.

Читайте також: Деколонізація: пояснення про те, як буде реалізовуватися закон

Демонтоване погруддя Пушкіна в Харкові. Фото: Харківська міська рада

Це сталось без зайвої формалізації і “певної процедури, яку не було дотримано під час демонтажу”, яку Український інститут національної памʼяті назвав “питанням юридичного департаменту міської ради”. І ще до того, як законодавство України зобовʼязало місцеву владу демонтувати памʼятники Пушкіну та іншим імперським пропагандистам.

Натомість у Києві памʼятник Пушкіну в однойменному парку на Шулявці простояв на рік довше – його демонтували лише 15 листопада 2023 року. На захист Київради, яка не захотіла йти шляхом харківських колег, можна зробити реверанс в бік Кабінету Міністрів, який лише 10 листопада 2023 року, через 1,5 роки від вторгнення, вилучив Пушкіна, Щорса та інших їм подібних з Державного реєстру нерухомих памʼяток культурної спадщини національного значення. 

Щоправда, на початок 2024 року в Харкові були демонтовані абсолютно всі пушкінські обʼєкти – завершили цей марафон на двох барельєфах зі станції метро “Пушкінська” (нині – “Ярослава Мудрого”). У Києві його бюсти, дошки та інші інсталяції знаходять досі: погруддя на фасаді будівлі на вул. Костянтинівській, в бібліотеці Вернадського, перед Національною бібліотекою України дітей і навіть у станції метро Університет. Деякі прикриті фанерою, якщо така дерусифікація вас влаштує. 

Читайте також: Аспекти деколонізаційних завдань в контексті агрессії Росії

І не Пушкіним єдиним. Київрада проголосувала за демонтаж понад 250-ти обʼєктів, що так чи інакше вшановують імперську чи радянську окупацію і отруюють столичний міський простір: памʼятники, меморіальні дошки, елементи оздоблення тощо. Станом на грудень 2024 року більше половини досі стоять. 

Загалом по Києву ще не демонтовано близько 160-ти дошок, памʼятників та елементів оздоблення. Хіт-парад крінжи очолює бюст Владіміру Лєніну на станції м. Театральна (радикально прикритий фанерою), Арка “дружби народів” (перейменована в Арку свободи українського народу), обеліск “Місто-герой Київ”, 37 зображень “будьоновців” на будівлі Центрального будинку офіцерів ЗСУ, памʼятник і дошка Булгакову (музей досі носить його імʼя), памʼятники і дошка Анні Ахматовій, памʼятник Михайлу Глінці, обеліск захисникам радянської вітчизни до 60-річчя Перемоги, радянський танк на Шулявці і навіть дошка на Червоному корпусі КНУ “за свободу і незалежність радянської батьківщини”. Це далеко не повний перелік.

Пам'ятник Булгакова чекає на демонтаж. Фото: Вадим Поздняков

Схожі справи з перейменуваннями. Вулицю Пушкіна в столиці перейменували на вулицю Соні Делоне лише 12 грудня 2024 року. Київ досі не перейменував ще 99 вулиць, серед яких такі окраси міської топоніміки, як вулиця Суворова, Волго-Донська, Першого Травня, Першотравнева, Макаренка, Льва Толстого, Ковпака, бульвар Володимира Висоцького і проспект Маршала Рокоссовського.  Харкову, для порівняння, залишається перейменувати лише 81 обʼєкт – 79 вулиць і провулків та 2 станції метро. 

Читайте також: Що в голові у вірянина московської церкви в Україні: фейки, міфи, конспірологія, потоп

Звісно, роботи ще багато, не всі перейменування та демонтажі давались легко, роботи попереду вистачає. Цей текст не про вихваляння харківської влади, до якої у містян може бути безліч питань поза дерусифікацією. 

Та все ж 3 роки тому і найбільший сміливець не став би прогнозувати, що Харків випередить столицю України в очищенні міського простору від російської імперської культури. Це багато говорить про те, як змінились українці за ці 34 місяці пекла, страждань і дослідження різних безпілотних, крилатих, балістичних, фугасних, гіперзвукових та інших аспектів великої російської культури. 

Ще більше – про готовність київської влади відповідати на реалії часу, запити суспільства і виклики нашої історії.

—

Опубліковано у виданні ҐРУНТ

Читайте також: 

•  В Україні досі існує щонайменше 94 ленінських, октябрьських, совєтських судів
• Як депутати президентського блоку в Київраді захищають імперські та радянські назви
• Малограмотні прокурори Полтавщини не бачить складу злочину у відсутності демонтажу пам'ятників організаторам Голодомору
• Це питання виживання нації, виживання держави. Які села Херсонщини будуть перейменовані?
• «Вони завжди заздрили Харкову»: архітектор-реставратор — про удар рашистів по Держпрому 
• Декомунізація у виконанні міськради Горішніх Плавнів більше схожа на підготовку до окупації