Коли любителів легких «спецоперацій» очікує поразка

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 В історії людства було приблизно 14500 воєн. За 5 тисяч років істориками й теоретиками їх причини й наслідки, стратегія і тактика були тисячі разів проаналізовані, а самі вони розкладені по поличках, кожна на свою.

 Це, зрештою, й дало підстави Клаузевіцу (прусському генералу і військовому теоретику) досить цинічно задекларувати, що війна - то всього лиш продовження політики іншими засобами.  Але є війни, де ця формула абсолютно не діє. Війни, де ані політика, ані економіка, ані ідеї, ані жага наживи не грають жодної ролі. Це - війни за виживання.

Їх, принаймні, у чистому вигляді, писав ізраїльсько-нідерландський аналітик і історик війни Мартін ван Кревельд, було не так уже й багато. Але кожна з них залишила драматичний слід в пам’яті людства. Однією з таких є і наша війна - з путінською Росією.

Мартін ван Кревельд / Фото: De Balie

 

Мартін ван Кревельд / Фото: De Balie

 

 Читайте также: Села та містечка на північ від Києва захоплені російськими загарбниками. Вони вбивають мирних мешканців

КОЛИ ВІЙНА НЕ Є ПРОДОВЖЕННЯМ ПОЛІТИКИ

Що таке війна за виживання? Це, коли на кону стоять не інтереси правлячої верхівки, не інтереси окремої верстви суспільства і навіть народу в цілому, коли взагалі не йдеться про інтереси. А питання ставиться руба: чи є у даної людської спільноти майбутнє, чи ні?

Звичайно, ці війни ніколи не є війнами на виживання із самого початку. Тими, хто їх починає, рухає холодний і цинічний розрахунок, меркантильні, але завуальовані ідеологією інтереси.

Переслідуючи корисливі цілі, агресор в усі часи вважав, що в країні, яка є його потенційною жертвою, інтереси еліти й народу розбігаються. Таким був і розрахунок кремлівських стратегів: українська еліта, мовляв, воюватиме за збереження свого політичного впливу в Україні. А пересічний українець виходитиме із своїх власних прагматичних інтересів, інтересів своєї сім’ї, і досить окупаційній владі забезпечити населенню певний матеріальний рівень існування без “великої крові”, воно легко змириться з долею.

Намагання вирішити все “по-доброму” йде зазвичай не від доброти загарбника. А від суто бухгалтерських розрахунків: скількома солдатськими життями власної армії не шкода заплатити за перемогу. Бо ж зазнати якомога менших втрат і часу, завдавши великої шкоди супротивнику — це й є мета класичної воєнної стратегії.

Іноді це спрацьовує. Але бувало в історії й інше, коли жертва чинила скажений спротив агресорові, який прагнув отримати перемогу з “мінімальними жертвами”. Це, власне кажучи, сталося з ним і в Україні.

І отоді “добрий поліцейський” перетворюється на садиста-уркагана. Він виставляє жертві такі умови миру, які та просто не може прийняти.

Ультиматум, пред’явлений персами давньогрецькому місту Мілету в 490 р. до н. е.: «Чоловіки будуть обернені у рабство, діти кастровані, жінки вигнані, а країна віддана чужинцям” (його як приклад наводить Кревельд у роздумах про війну за виживання) мало чим відрізняється від умов “миру”, запропонованих Путіним.

І отоді, коли немає легкого і безболісного виходу, і починається війна за виживання. І тут уже не йдеться про жодне “продовження політики”, про жодну класичну стратегію, війна перестає бути змаганням полководців, воєнних теорій і потужностей. Бо інтересам загарбника протистоїть  сакральне питання: “Бути чи не бути самій нації?”.

У війні за виживання як за горизонтом подій чорної діри втрачають сенс дискусії про причини і наслідки збройного конфлікту, про “червоні лінії”, про те, чи правильним було передвоєнне минуле і яким бути післявоєнному майбутньому. Бо, як пише ван Кревельд, коли  суспільство зазнає поразки у своїй боротьбі за саме існування і його культура гине — то за таких умов народ неминуче втрачає своє минуле, а  майбутнього у нього просто не може бути.

У війні за виживання простір для компромісу стискується до вузького проміжку, бо саме виживання — це вже перемога, а отже поразка ворога. З якою той ніколи не змириться.

Несамовитий і безнадійний з точки зору загарбника спротив країни-жертви дивує і дратує його. Стратеги завойовника бачать у ньому щось ірраціональне, містичне, а значить дикунське — бо ж навіщо день у день продовжувати агонію, коли розумно було здатися за два-три дні, як пророкували Україні багато зарубіжних аналітиків.

Війна за виживання виходить далеко не тільки за рамки політики — коли вже не важливо: ти ліберал, націоналіст, консерватор, прихильник влади чи опозиційний активіст — а отже затягуються всі ідеологічні тріщини, які так старанно ятрив між нами ворог. Війна за виживання виходить і за рамки економіки, коли руйнація ворогом промисловості й інфраструктури вже ніяк не впливає на мотивацію нації, яка воює. Війна виходить за рамки культурної парадигми, і масові руйнування культурних пам’яток ковровими бомбардуваннями вже мало хвилюють - бо який сенс цих пам’яток, якщо народ, для кого вони є сакральними, зникне з лиця землі?

Для нації, яка веде війну за виживання, немає жодної іншої цінності, крім виживання.

Читайте также: «Русские били по вокзалу, откуда уезжали беженцы». Рассказ украинки, которая на последнем поезде уехала из Ирпеня

ЧИМ СТРАШНІШІ ВТРАТИ, ТИМ БІЛЬША РІШУЧІСТЬ

У війні за виживання є багато інших сенсів, з якими доводиться зіштовхуватися загарбникові. Нація, яка веде таку війну, пише ван Кревельд, може витримати каральні акції будь-яких масштабів. Вона може витерпіти втрати вбитими й пораненими, які в десятки разів перевищуватимуть втрати ворога.

Нації, які боролися за своє виживання зазнавали великих втрат. Фіни у Зимовій війні проти СРСР 1940 року за кілька місяців втратили 2% свого населення, хоча вбитих російських загарбників було у 8 разів більше (Але як писав Маннергейм у спогадах: “Ми надто малочисельна нація, щоб дозволити СРСР розчинити нас у багатомільйонному котлі імперії”).

Алжирці, борючись за право на існування своєї нації у війні з французькими колонізаторами у 1954-1962 рр., зазнали втрат у 1 мільйон чоловік. Самі французи мали лише 35 тисяч вбитими, але були настільки шоковані відчайдушністю опору африканців, що зрештою були змушені визнати поразку.

Зав’язнувши на довгі роки по вуха в Афганістані, і вбивши, за даними ООН,  з 1980 по 1990 роки 640 тисяч афганців (проти 15 тисяч власних 200-х), ядерна держава СРСР змушена була, спіймавши облизня, забиратися з країни, яку катастрофічно переважала як за територією та чисельністю населення, так і за рівнем воєнних технологій.  

Війна за виживання, застерігає ван Кревельд, може так потужно надихнути народ на подвиги, звитягу й стійкість, що ті на порядки перевищать мотивацію армії ворога, яка реалізує власні геополітичні інтереси.

Така, “некласична” війна надихає людей на жертви, які не можливо уявити собі у “звичайні” часи. І стається парадоксальне — у цій борні вигоди й втрати навіть змінюють знаки, і кожна нова зазнана втрата потрапляє у графу “надбання”. Кожен загиблий — поповнює пантеон героїв, з яких беруть приклад, кожне зруйноване місто — отримує героїчну історію. І чим більшими стають масштаби страждань і руйнувань, чим менше залишається того, що ще можна втратити - тим більшою стає рішучість добитися того, щоб жертви не виявилися марними.

Кожна нова жертва нації, що бореться за виживання, пише Мартін ван Кревельд, стає додатковою причиною для  кожного, хто втратив друга чи члена сім’ї, сприймати будь-якого солдата загарбника як особистого ворога, до якого є свій персональний “боржок”. Отака вона логіка війни на виживання.

Бо для нації, яка веде таку війну, нема ніякої іншої логіки окрім виживання.

Читайте также: Командир підрозділу ГУР МО про те як б'ють російських орків: Якби був час, ми б склали їх окремо, вони могли б їх забрати, батьки могли б їх поховати

КЛАДОВИЩА В ПАРКАХ ТЕЛЬ-АВІВА

Довго обираючи між Україною і путінською Росією, яку очолює “воєнний злочинець”, наші друзі-ізраїльтяни мали б згадати, як і з чого вони самі у 1967 році розпочали власну війну за виживання.

Як полотніли від жаху, слухаючи по радіо про створення воєнної коаліції агресивних арабських держав, які оточили кордони Ізраїлю, мали значну перевагу у воєнній моці і відверто  декларували прагнення назавжди покінчити з Ізраїлем як державою і знову розсіяти по світу євреїв.

Публічне проголошення Єгиптом, Сирією та Йорданією своїх цілей, пише ван Кревельд, зчинило страшенну паніку серед ізраїльтян. Ні в кого уже не було сумнівів, що другий Голокост є неминучим, а єгипетський й сирійський диктатори - то двоголова реінкарнація Гітлера.

Однак з поглибленням кризи, усвідомленням її неминучості політичні інтереси й звичні міркування — такі як задобрювання союзників чи прагнення зекономити для майбутнього мирного життя ресурси —  розтанули.

“І наступив момент, пише ван Кревельд, коли очікуване число ізраїльських втрат стало нікому в Ізраїлі не цікавим; у той час як в парках Тель-Авіва проходили церемонії їх освячення, аби використати як масові кладовища, політика поступилася місцем первісному страху й бажанню народу продати своє життя якнайдорожче. У цей момент поняття «Ізраїль» і «війна» стали тотожніми. І це відчуття легкості самопожертви позбавило страху і дозволило отримати неочікувану для світу перемогу.”

 

Що заважає лідерам Ізраїлю зрозуміти сьогодні почуття українців? Що заважає? 

Для нації, яка веде війну на виживання, пише Кревельд, немає жодної іншої мрії крім виживання.

Не один агресор зламав об це зуби. 7 вересня  1940 Гітлер, розлючений великими втратами у повітряній війні з британцями, з подачі Герінга розпочав масовані нічні бомбардування густонаселених міст Британії.

ПРИЇХАТИ ПІД БОМБИ, ЩОБ ВІДЧУТИ СЕБЕ ЛОНДОНЦЕМ

Першою жертвою “коврових бомбардувань”, як їх назвали згодом, мав стати Лондон. 57 ночей близько 200 важких німецьких бомбардувальників руйнували стародавнє місто.

“Здавалося, що у гітлерівців не було ясного уявлення про те, чого вони прагнуть добитися цими діями, - писав британський історик Алан Джон Персиваль Тейлор .-  Іноді руйнувалися британські комунікації; іноді просто центри міст і житлові райони, аби зламати бойовий дух англійців, іноді бомби кидалися куди попало. Було завдано величезної шкоди, зруйновано чи знищено 3,5 млн. будинків, зруйновано палату общин, пошкоджено Букінгемський палац, зруйновано Сіті - діловий центр Лондона, Лондонський Іст-Ен. У період, який німці назвали “блискавичними нальотами», було вбито приблизно 30 тис. чоловік  - головним чином, в Лондоні і Ковентрі, який був підданий найбільш руйнівному бомбардуванню. Але непохитним залишався бойовий дух англійців. Лише перші кілька днів панувала паніка, а потім англійці згуртувалися перед лицем спільної небезпеки.”  

Згадучи ті трагічні часи, Черчилль написав парадоксальні рядки, які  сучасникам могли навіть здатися цинічними: “Я був радий тому, що якщо вже на наші міста здійснюються нальоти, то головний тягар лягає на Лондон. Лондон у ті дні був схожий на якусь велику доісторичну істоту, здатну переносити страшні рани, скалічену й скривавлену, але таку, що зберігає здатність жити й рухатися. “Лондон міг витримати”. Він витримав все, що на нього обрушилося. І міг витримати ще більше.”

І ще одна обставина, помічена Черчиллем: “Насправді ж, ми не бачили іншого кінця, аніж повне руйнування всієї столиці. Але... з кожним новим нальотом спрацьовував закон зменшення шкоди. Бо скоро бомби почали падати на вже зруйновані будинки і лише підкидали в повітря старі руїни. Вже нема було що палити і руйнувати. І люди до цього звикли, вони влаштовували собі житла і продовжували працювати з надзвичайною винахідливістю і впертістю.

У той час будь-яка людина була горда носити ім’я лондонця. І багато хто приїздив до Лондона, щоб провести там одну або дві ночі (під бомбардуванням - авт), розділити тягар... В кінцевому підсумку ці рани стимулювали нашу прозорливість, посилили почуття віри, товариськості і розсудливості в діях”.

Англійці своїм характером знівеліювали ідею, розроблену ще автором концепції “тотальної війн” німецьким генералом Людендорфом, що масова загибель цивільного населення неодмінно позначиться на моральному стані армії. Усе сталося рівно навпаки: цивільне населення Англії в результаті масованих бомбардувань відчуло себе частиною армії.

НУЖДА НЕ ЗНАЄ ПРАВИЛ

Ті, хто бореться за існування, мають ще одну неоціненну перевагу. “Нужда не знає правил, - пише ван Кревельд. - І борець відчуває себе в праві порушувати писані й неписані правила війни, застосовувати необмежену силу. Тож спалахи жорстокого насильства над окупантами, краще всього можуть бути зрозумілими саме як найвищий вияв існування нації, як його торжество”.

Якщо воєнний потенціал країни-агресора тане, вороги гинуть, а їх сім’ї страждають, отримуючи похоронки, це значить - нація існує.

Нація, яка веде війну на виживання вважає себе не зобов’язаною дотримуватися ані конвенцій ведення війни, ані кабальних “мирних домовленостей”, нав’язуваних агресором.

І в цій моральній парадигмі до ворога вже є неприйнятними загальнолюдські закони, він втрачає людську подобу. Стає  неживим, нерозумним і знеособленим об’єктом, який треба просто усунути без будь-яких моральних обмежень і сумнівів, заради продовження життя.

Для нації, яка веде війну за виживання, немає жодної іншого морального закону окрім прагнення до виживання.

І світ здебільшого це розуміє, а тому не судить суворо.

Тоді, як противник, що воює заради політичних чи геополітичних інтересів, не може цього робити без іміджевих втрат, коли “велика країна” перетворюється на країну-ізгоя. Що, власне кажучи, ми й бачимо сьогодні.

І нарешті, недвозначний підсумок від ван Кревельда звучить так: “В умовах війни за виживання, воєнні стратегії, які роблять ухил на раціональність, примат політики й оцінку витрат і результатів, ЗАВЖДИ виявляються помилковими ...А особи, які вважають себе здатними раціонально використовувати збройні сили для досягнення політичних і геополітичних цілей, повинні засвоїти урок: можливості війни, яка ведеться заради інтересів, за визначенням обмежені,  і спроби вести її проти супротивника, який веде неінструментальну війну в дуже багатьох випадках  призводять до поразки...”

ЧОМУ ПУТІН БАЧИТЬ СЕБЕ ЖЕРТВОЮ?

Я не воєнний стратег, і не обізнаний у практиці війни, яку веде Україна. Я ділюся думками людей, які зналися на війні. І я не знайшов у них чіткого висновку, що країни, які вели війну за виживання, обов’язково перемагали.

І я не знаю, чи перейшли ми рубікон, за яким починається війна за виживання. Можливо, ще й ні, можливо ще віримо в раціоналізм і гуманізм, у якісь правила, що їх має дотримуватися агресор. Але війна на виживання дає той єдиний шанс, який нам допоможе перемогти. Недаремно той спосіб, у який суспільства захищають саме своє існування, деякі воєнні теоретики називають “стратегією дива”.

І я бачу вже, що Путін усвідомив свою помилку, коли розраховував на легку прогулянку під вивісками “спецоперації”, ”захисту своїх рубежів”, “ і “превентивних дій”. І у своїй лужниковській промові диктатор вже похапцем, “скоропостіжно” намагається сформулювати нову парадигму, трансформувати цю легку прогулянку в  сакральну війну “за  виживання Росії”.

Питання тільки, чи готовий російський народ, який звик до “маленьких переможних війн”, які жодним чином не зачіпали його приватне життя і добробут, чи готовий він терпіти жертви й лихоліття заради виживання кремлівської кліки?

І чи повірить світ після усього, що сталося, у крокодилячі сльози кремлівського негідника про сучасну Росію як жертву агресії?

Хоча в чомусь Путін правий. Кар’єра багатьох диктаторів, яку вони розпочинали “легкими прогулянками” чи то до Австрії, чи то до Кувейту, врешті решт завершувалася для них війною за виживання. За власне виживання. Втім, рідко коли вони, ці війни, завершувалися їхніми перемогами.

Євген Якунов,  опубликовано в издании УКРІНФОРМ


В тему:  

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:04
Знущання над українцями: ФСБшна упц (мп) не допустила військових і капеланів від ПЦУ помолитися за загиблих воїнів у печерах Лаври. ВЛАДА ЗЛОЧИННО БЕЗДІЄ
20:00
У неділю в Україні буде хмарно, сухо та тепло
19:19
Фон дер Ляєн передала 50 нових позашляховиків для прокурорів та поліцейських у прифронтових регіонах України - мабуть, саме вони відіб'ють Авдіївку та Бахмут
19:07
Малограмотна, брехлива нікчема мститься Людині: головреду Цензор.НЕТ Бутусову другий рік поспіль відмовляють в акредитації на пресконференцію Зеленського
18:11
Жеваго використовував Union Bank у Ліхтенштейні для відмивання брудних грошей, а потім розорив його
16:07
За перемогу доведеться заплатити страшну ціну. І заплатиш особисто ти
13:19
Сьогодні наші прапори майорітимуть пліч-о-пліч: спільна заява глав Євроради, Єврокомісії та Європарламенту
12:13
До Києва прибув Борис Джонсон
11:34
Понад 2 мільйони дітей залишили України через війну
10:22
До Києва прибули глава Єврокомісії фон дер Ляєн, прем’єр-міністри Італії, Канади і Бельгії - Мелоні, Трюдо та Де Кроо

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]