Небезпека тотального контролю. Влада хоче запровадити в Україні всеохопне відеоспостереження

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  dekom.com

Депутати, уряд та МВС пропонують запровадити повсюдний відеонагляд, експерти кажуть про небезпеки тотального контролю.

В Україні пропонують запровадити повсюдний відеонагляд, пише видання MediaSapiensЗаконопроєкт №11031 із назвою «Про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки» на розгляд Верховної Ради подали нардепи від фракції партії «Слуга народу», серед яких В’ячеслав Медяник, який збирається скласти повноваження, Максим Павлюк, який разом із колегами провів поправку до законопроєкту про декларування, яке суттєво полегшує депутатам життя; Сергій Кузьміних, якого підозрюють у хабарництві, та Максим Бужанський.

Читайте також: "Слуга народу" від Ахметова Максим Павлюк задекларував майже 2 млн грн.: вкотре "виграв у лотерею"

Законопроєкт передбачає створення єдиної системи відеомоніторингу, що перебуватиме під контролем Міністерства внутрішніх справ України, мета якого — «забезпечення дотримання громадського порядку у публічному просторі та транспорті, виявлення правопорушень, встановлення та розшук осіб, які переховуються, покращення захисту дітей».

При цьому в законопроєкті передбачена ідентифікація людей системами відеонагляду на підставі набору персональних і біометричних даних, відцифрованого образу обличчя, що легітимізує відповідні технічні продукти та програмне забезпечення.

Пояснюємо детальніше сутність законопроєкту та позицію Міністерства внутрішніх справ, яке має керувати нею. MediaSapiens також поспілкувався з фахівцями з громадянських, медійних, цифрових прав про подану ініціативу, зокрема щодо викликів, які принесе поспішне його прийняття без дискусії з громадянським суспільством, правозахисними організаціями.

Що планують охопити відеонаглядом і для чого

Відповідно до законопроєкту, йдеться про створення системи відеоспостереження за публічними місцями й об’єктами критичної інфраструктури, котра дозволить спостерігати за всім, що відбувається на вулицях українських міст і сіл.

Пропонується здійснювати відеомоніторинг не лише вулиць і шляхів, будівель органів держвлади та пам’яток культурної та історичної спадщини, але й територій біля закладів освіти й охорони здоров’я та приміщень у них, територій біля магазинів та аптек, автостоянок тощо. У переліку визначені також «інформаційні об’єкти», до яких віднесли людей і транспорт.

Ідентифікувати людей за допомогою систем вуличного відеоспостереження пропонують, використовуючи широкий набір персональних даних, зокрема ім’я, дату народження, відомості про місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків тощо.

До того ж пропонується дозволити використання для цього набору біометричних даних, тобто зображення обличчя чи дактилоскопічні дані, голос, що допомагають однозначно ідентифікувати особу.

Метою законопроєкту заявлено:

  • здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень;

  • виявлення правопорушень і їх припинення;

  • встановлення та розшук осіб, які переховуються;

  • створення умов для запобігання та подолання дитячої безпритульності та злочинності серед дітей;

  • безпеки на транспорті, зокрема регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху;

  • здійснення прикордонного контролю і пропуску через державний кордон;

  • забезпечення безпеки дітей, учнів, студентів та інших.

Багаторівнева система під контролем МВС

Нардепи пропонують, щоб система відеоспостереження мала три рівні — центральний, регіональний і місцевий, а також відомчих систем відеомоніторингу підприємств, установ, організацій, незалежно від форм їхньої власності. Центральним рівнем управлятиме Міністерство внутрішніх справ. Для виконання закону воно має затвердити положення про систему відеомоніторингу стану публічної безпеки центрального рівня.

Далі — визначити державне підприємство чи установу зі сфери свого управління, яке буде адміністратором системи відеомоніторингу стану публічної безпеки центрального рівня.

На регіональному рівні система відеоспостереження має управлятися обласними держадміністраціями. Місцевим рівнем займатимуться органи місцевого самоврядування, які й визначатимуть власників і розпорядників систем цього рівня.

Місцеві та регіональні рівні пропонують інтегрувати в загальну систему відеомоніторингу.

Читайте також: Під наглядом Кремля: спецслужби РФ роками отримували відео з тисяч камер спостереження по всій Україні

Аргументація влади

За місяць до появи цього законопроєкту, на засіданні уряду 9 січня 2024 року, прем’єр-міністр України Денис Шмигаль повідомив про розгортання в Україні єдиної платформи відеоспостереження.

«Важливим завданням є захист українців від злочинності. Створюємо єдину платформу відеоспостереження. З понад 50 тисяч наявних відеокамер понад 8 тисяч уже інтегровано, і ця робота постійно триває», — сказав прем’єр-міністр.

Він додав, що влада змінює стандарти безпеки в цивільному житті, що є потребою воєнного часу, яка, на його думку, має зберегтися і після війни.

«Формування безпечного середовища для наших громадян стане одним із пріоритетів уряду на цей і наступні роки», — повідомив він.

До цього, наприкінці 2023 року, міністр внутрішніх справ Ігор Клименко розповів, що в планах міністерства — доєднати до єдиної системи всі наявні 50 тисяч камер.

«Побудова безпечного громадського середовища є одним із пріоритетних напрямків роботи МВС. І розбудова комплексної системи відеоспостереження є ключовою в цьому процесі», — сказав міністр.

Заступник міністра Леонід Тимченко в ефірі національного телемарафону «Єдині новини» 21 лютого говорив, що «система відеоспостереження вже запроваджена, вона уже діє». Разом із тим, необхідно створити єдині правила її функціонування.

«Законопроєкт покликаний створити та впровадити єдині технічні та функціональні вимоги до побудови систем відеоспостереження та відеомоніторингу. Крім того, він покликаний забезпечити єдині правила інформаційного обміну між усіма суб’єктами, які будуть отримувати доступ до вказаних систем, порядок здійснення доступу до цієї інформації та контролю за доступом», — сказав Леонід Тимченко.

За його словами, саме цього законопроєкту не вистачало для того, щоби процес був унормований, а порядок був єдиний для всіх, хто використовує камери відеомоніторингу не тільки для фіксації, а також і для подальшого використання такої інформації.

Щоправда, забігаючи наперед, скажемо, що порядок доступу до інформації в системах відеомоніторингу, які входять до єдиної системи відеомоніторингу стану публічної безпеки, у самому законопроєкті якраз і не викладений. Натомість зазначено, що «він встановлюється Кабінетом Міністрів України».

Читайте також: Боротьба проти спільноти хапуг

Небезпека тотального контролю

Всеохопність і масштабність відеостеження, які відкриває законопроєкт, окрім досягнення заявлених корисних для суспільства цілей — запобігання зростанню злочинності та диверсіям в умовах воєнного стану, — може містити значні ризики насамперед для сфери приватності та реалізації громадянських прав, вважають опитані Media Sapiens спеціалісти.

Медіаюрист, заступник директора Центру демократії та верховенства права Ігор Розкладай розповів, що ініціатива такого відеомоніторингу обговорюється віддавна і представники громадської організації не підтримують цього.

«Ми завжди виступали проти самої ідеї впровадження загальної системи відеоспостереження, бо це елемент тотального контролю і за негативного сценарію унеможливлює будь-який громадянський протест. Ми вважаємо, що такі речі є надмірними. Загальна система відеоспостереження  достатньо серйозне втручання у сферу приватності, і воно має бути збалансованим», — сказав медіаюрист.

Він уточнив, що детального аналізу законопроєкту ЦЕДЕМ ще не робив, проте загалом впадає в око непропорційність пропонованої системи порівняно з її метою.

Ігор Розкладай каже, що в умовах воєнного стану вона справді може допомогти боротися з диверсіями, проте в цілому це небезпечний тренд, що може вести до звуження громадянських прав.

«Сама ідея такої уніфікації є доволі сумнівною, потрібно поставити питання: якої мети ми цим хочемо досягнути? Щоб стежити за всіма людьми у будь-який момент часу будь-де? Це  сумнівна історія», — додає він.

До того ж, за словами Розкладая, забезпечення обігу такого масиву даних потребує збільшення видатків та більшого контролю.

«Агрегація такої кількості даних потребує дуже надмірних безпекових заходів, це дуже дорого. Мали б бути дуже жорсткі вимоги до протоколювання доступу до цих даних, — розповів Ігор Розкладай — Також ця історія пов’язана з тим, які камери встановлені в Україні. Ми робили дослідження у 2021 році. У межах проєктів безпечних громад в Україні було поставлено достатньо багато китайських камер Hikvision з функцією на основі штучного інтелекту з розпізнавання обличчя».

Він додав, що неякісне регулювання та недостатня культура використання доступу до персональних даних може призвести надалі до зловживань.

«На рівні громади це може бути із серії: хто контролює доступ до цих даних — контролює все село», — навів приклад Ігор Розкладай.

Читайте також: Про соціальних аферистів та інформаційну гігієну

Захист персональних даних викликає серйозні сумніви

«Нині взагалі немає нормального правового регулювання наявних систем публічного відеоспостереження. У МВС давно стоїть питання, яким чином це врегулювати. Зрозуміла інтенція депутатів, щоб це врегулювати, але в тому вигляді, в якому поданий цей законопроєкт, він дуже дивний. Як на мене, він має ризики в контексті захисту права на приватність і персональних даних», — сказав у коментарі MediaSapiens програмний директор «Української Гельсінської спілки з прав людини» Максим Щербатюк.

Він розповів, що в законопроєкті, зокрема, вказано: захист персональних даних має бути забезпечений на рівні Конвенції 108+ («Конвенція про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних». — «ДМ»). Конвенція 108 — європейський рамковий документ, який визначає загальні принципи обробки, зберігання та обміну персональних даних, із купою застережень, покликаних забезпечити захист прав людини. І хоча Україна ратифікувала Конвенцію у 2010 році, відтоді з’явилися суттєві оновлення цієї Конвенції у 2018 році, і ці оновлення Україна поки що не запровадила.

«Згадка в законопроєкті Конвенції 108+ свідчить про повне нерозуміння авторів, що побудова такого захисту  це на п’ять років роботи. Не можна написати одним реченням, що цей рівень забезпечується — і він просто забезпечуватиметься. З таким успіхом можна написати, що ми вступили у ЄС, і не чекати ніяких рішень із його боку, а просто так собі вважати. Ця позиція декларативна», — сказав Максим Щербатюк.

Також у документі задекларовано право кожної особи звертатися про поновлення та виправлення персональних даних, що внесені в систему відеомоніторингу, проте, за словами Щербатюка, не описано, як це має відбуватися на практиці, зважаючи, що йдеться про інформацію у відеоформаті.

Водночас, за словами Максима Щербатюка, наявний стан право-юридичного захисту персональних даних в Україні надзвичайно низький.

«Нема жодної судової справи за ст. 182 “Порушення недоторканності приватного життя” Кримінального кодексу, за минулий рік є всього 9 протоколів щодо адмінвідповідальності. Це ні про що, про який рівень захисту персональних даних можемо говорити?» — розповів фахівець.

Максим Щербатюк додав, що законопроєкт потребує ґрунтовного доопрацювання в частині створення єдиного регулювання технічних параметрів систем відеоспостереження, щоб обмежити появу в Україні високоризикових систем, зокрема із застосуванням штучного інтелекту, та продовження дискусії щодо проведення ідентифікації з використанням цифрових образів людських облич.

Щербатюк розповів: є нещодавнє рішення Європейського суду з прав людини проти Угорщини про те, як може здійснюватися розпізнавання облич за допомогою систем відеоспостереження, де такі системи кваліфіковані як високоризикові. Так само, відповідно до проєкту європейського Акту про регулювання штучного інтелекту, який готують до голосування, системи відеоспостереження з ШІ також трактуються як високоризикові.

«У співпраці з правозахисними організаціями, громадянським суспільством треба багато чого змінювати у цьому законопроєкті, щоб він хоч якось почав відповідати потребам суспільства у цьому», — додав Максим Щербатюк.

Читайте також: «Слуги» спробують максимально ускладнити зйомки в публічних місцях

Безлімітний відеодоступ держави

На юридично-правові недоліки згадуваного законопроєкту звернула увагу і старша юристка Лабораторії цифрової безпеки Тетяна Авдєєва.

За її словами, в наявному вигляді законопроєкт поширює можливість стеження державою не лише на публічну сферу, але й на приватну, що наштовхує на думку про можливість повсюдного стеження.

«По суті, намагаються поширити дію законопроєкту на все. Його не лімітують лише на публічну сферу. Пропонується надавати доступ навіть до приватних систем відеостеження підприємств, установ та організацій, та інтегрувати дані та відео з їхніх баз у єдину центральну мережу стеження, щоб можна було державі краще моніторити рівень безпеки. Начебто. Насправді це передбачає можливість повсюдного стеження. Це буде можливо зробити. І держава зможе мати доступ до будь-якої камери, яка встановлена біля магазину, аптеки, перукарні тощо», — розповідає Тетяна Авдєєва.

Відповідно до законопроєкту, доступ до інформації систем відеомоніторингу під час досудового розслідування та оперативно-розшукової діяльності має здійснюватися в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом і законом «Про оперативно-розшукову діяльність».

Тетяна Авдєєва каже: йдеться про те, що працівники нацполіції та органів досудового розслідування мають право збирати інформацію з телекомунікаційних систем без ухвали слідчого судді.

«Не потрібно отримувати судову ухвалу, щоб подивитися записи з камер відеостеження. Якщо у таку систему будуть інтегровані всі можливі камери, які працюють, буде велика проблема», — пояснила вона.

Експертка сказала також, що в самому законопроєкті немає чітко визначеного переліку органів, які можуть отримувати доступ до систем відеоспостереження та порядку здійснення такого доступу.

«Вказується, що уповноважені Сили безпеки та оборони, органи державної влади та органи місцевого самоврядування в установленому порядку зможуть отримувати доступ. Що таке “установлений порядок” і які саме “органи” — не вказується безпосередньо у законопроєкті, відповідно цього не планується вказувати у законі. — сказала вона — Підзаконні акти планують розробляти на рівні Кабінету міністрів. Але питання, чи справді додаткові повноваження державних органів можуть встановлюватися актами Кабінету міністрів? Насправді це мало б визначатися на рівні закону».

Читайте також: Що таке "квантовий апокаліпсис" і чому його треба боятися

Межа доступності приватних даних

Перелік приватних даних про людину, які можуть використовувати під час відеоспостереження, анонсований у законопроєкті, — без перебільшень «розкішний», повніше «меню» годі й скласти, сказала Авдєєва.

«У законопроєкті навели дуже широкий список персональної інформації, на підставі якої може бути здійснена ідентифікація: нелімітований набір біометричних даних, а також дати народження і смерті особи, місце її народження, стать, відомості про громадянство, — каже експертка. — Якщо з ознакою статі з натяжкою можна погодитися, що це може бути розпізнавальною особливістю під час стеження, то яким чином інформація про місце народження має допомагати під час ідентифікації особи на тій чи тій вулиці?

Якщо камера вуличного спостереження може створювати профайл особи, вказуючи безпосередньо її місце народження, то в мене запитання: для чого нам настільки інтрузивні технології стеження? (Інтрузивність — здатність глибоко проникати в наявну систему та змінювати процеси, запроваджуючи панівний контроль, термін із геології. — «ДМ»).

Також згадуються відомості про громадянство: з одного боку, це є актуальним на час воєнного стану, з іншого боку йде особа по вулиці — на неї наводиться камера з функцією розпізнавання облич.

Яким чином можна отримати відомості про її громадянство? Ймовірніше за все, для цього підтягується інформація з бази даних. Тож можна припустити, що ця система виглядатиме як система стеження в Китаї, коли під час наведення камери на обличчя людини видається профайл на неї, включно з віком, місцем народження, статтю та іншими відомостями [з інших реєстрів]».

При цьому, за словами Авдєєвої, зміни до закону «Про захист персональних даних», прийнятого у 2010 році, не вносилися, і він не містить положень щодо регулювання доступу до такої інформації, коли йдеться про відеоформат.

Читайте також: В РНБО визнали рівень кіберзахисту в Україні незадовільним

Чи потрібно легалізовувати підозрілі камери відеостеження

І в правоохоронній системі, і опитані представники громадських організацій визнають, що розслідування, проведені журналістами «Схем» про небезпеку витоку даних зі встановлених в Україні камер відеостеження китайського виробництва та камер із російським програмним забезпеченням, актуалізували потребу створення єдиних технічних вимог до систем вуличного відеонагляду.

Як сказала Тетяна Авдєєва, згадуваний законопроєкт не містить таких вимог. Щоб уникнути проблеми, їх слід уточнити, щонайменше, в дотичних законах.

«Цей законопроєкт, наприклад, не пропонує внести зміни до закону “Про органи місцевого самоврядування”, на котрі переважно пропонується покладати обов’язки щодо встановлення камер стеження. Якщо у профільному законі про місцеве самоврядування не будуть передбачені повноваження щодо встановлення та управління такими системами, виникне проблема», — сказала вона.

Зараз це законопроєкт, тобто пропозиція, яка ще може багато в чому змінитися на етапі розгляду комітетами та подальшого голосування в Раді. Але у грудні, після виходу розслідувань «Схем», в МВС перевіряли роботу тисяч камер і говорили: хоч ризики використання російського програмного забезпечення і є, але всі виявлені такі камери були в локальній та ізольованій мережі, і тому ризики вразливості системи відносно малі. А вже на початку нового року схвально ставляться до ідеї об’єднати всі камери, включно з китайськими й тими, що працюють на російському програмному забезпеченні, грошей на заміну яких МВС під час війни не має, в єдину систему відеоспостереження.

Юлія Поліковська, опубліковано у виданні MediaSapiens


Читайте також: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]