Олег Сенцов з лінії фронту на Донбасі: окупанти випалюють землю і рухаються за нею, як пожежа

Версия для печати

 Про реалії війни та про кіно в інтерв'ю розповів режисер і колишній в'язень Кремля Олег Сенцов, який нині захищає Україну від наступу російських загарбників біля Сєвєродонецька.

Український режисер і колишній політв'язень Кремля Олег Сенцов нині не знімає кіно, а зі зброєю в руках захищає Україну від наступу російських військ на Луганщині. Про своє рішення йти воювати, реалії боїв, поточну ситуацію на фронті, а також про перспективи завершення війни й про те, що хоче знімати, коли знову стане до камери, він розповів в інтерв'ю DW. 

DW: Олеже, Ви зараз на Донбасі. Яка нині ситуація на фронті?

Олег Сенцов: Я перебуваю зараз на найважчій ділянці - це район Сєвєродонецька, від Сєвєродонецька до Бахмута. Тому що це Луганська область - остання частина, яка не окупована росіянами, і вони намагаються це зробити, кидають усі зусилля, тому що їм потрібно показувати хоч якусь перемогу, у даному разі - показувати Луганську область, яку, як вони кажуть, вони "звільнили".

У відео на Facebook Ви розповідали, що на передній край відправляють хлопців з тероборони, які не дуже підготовлені до такого бою. Наскільки таких людей багато?

По-перше, крім тероборони (ТрО), крім мобілізованих, які теж мало підготовлені, таких людей багато. Але треба воювати, а як же. Це не якась претензія або звинувачення. Це проблема, яка існує, яку треба вирішувати швидко, тобто покращувати підготовку в тилах, або тут на другій лінії, або далі. Тобто людей вистачає, люди самі рвуться в бій, люди дуже мотивовані, але треба просто навчитися це робити. Тому що вони роблять помилки, які призводять до травм. 

Повну версію інтерв'ю з Олегом Сенцовим дивіться тут: 

На війні я вже два місяці і жодного разу не зробив жодного пострілу. Велика відстань між ворогуючими сторонами, стрілецький бій буває дуже рідко. Переважно боротьба з артилерії, з мінометів і РСЗО, а піхота тільки тримає рубежі. І важливо вижити в цих умовах, а не загинути, не бути пораненим, не бути тягарем. Тобто навички виживання дуже важливі на фронті. Краще, ніж вміння вбивати, насправді. А те, що воює ТрО, - воюють усі, розумієте. Тобто ТрО-шників дуже багато воює,  нема різниці насправді між ТрО і між мобілізованими ЗСУ. Просто людина приходить, записується в підрозділ, їй дають автомат - і вона йде воювати. Те, що в документах написано, не має жодного стосунку до її кваліфікації. 

Так само і Ви пішли. Ви приєдналися в перші дні війни до ТрО. Що для Вас стало головною мотивацією, головним поштовхом?

Там одразу давали автомат. Із мобілізацією це було б довго, і не мобілізували на той час із мого району у військову частину. Тобто я подзвонив у воєнкомат і мені сказали: "Тільки рота охорони, яка охороняє сам воєнкомат". Я пішов у ТрО в той самий день, тому що там роздавали зброю. Ситуація була така, що вже було розуміння, що зараз буде вторгнення в сам Київ, зараз почнуться вуличні бої в Києві. Треба було мати зброю, підрозділ, якусь мінімальну злагодженість, бути не просто м'ясом, яке бігає вулицями. А будь-який підрозділ може вести бій.

Я дуже багато чого навчився за ці два місяці, дійсно. Я і до цього багато чого знав, але тут мене це цікавить. І це важливо, якщо ти хочеш воювати, ти повинен уміти це робити. На війні дуже важливо мати якісь додаткові навички, додаткову військову професію, а не просто - "я вмію стріляти з автомата". Це дуже мало, треба вміти ще. Це вже війна зовсім інша, задіяна зброя розумна, і тому важливо отримати таку зброю. Тому що у нас її мало, вона застаріла. У Росії вона трохи нова, але її дуже багато, і тут на Донбасі вони показують, що у них дуже багато боєприпасів. Тобто вогневе ураження, вогневий шторм, який вони роблять з усіх видів зброї, це дуже серйозна штука. 

І вони просто витискають нас, ми змушені відходити, а вони потроху займають ці позиції. Вони випалюють землю і рухаються за нею, як пожежа, розумієте. Ти не можеш там стояти, бо ти згориш. Ти змушений відступати, поступово, з втратами, а вони просуваються. Ось така зараз у них стратегія. Так у них було в Сирії, в Чечні. Просто в перші дні вони думали, що можна колонами так вільно зайняти Україну. У них не вийшло, тому вони повертаються до старої стратегії випаленої землі.

За Вашими відчуттями, скільки ще може тривати ця війна?

Важко сказати. Постійно такі питання, особливо з тилу вони доносяться. Прогнози робити важко, я думаю, два-три роки - до цього треба готуватися. Раніше це навряд чи відбудеться, тому що нам треба не тільки перемогти тут, зупинити Росію, звільнити територію, нам треба чинити тиск на Росію, добитися зміни режиму. Тому, що інакше це буде проблема. Якщо там просто буде державний переворот і змінять Путіна на Патрушева або Шойгу, ситуація не зміниться, Росія залишиться проблемою.

Ви п'ять років були в російському полоні, в ув'язненні. Чи не боїтеся Ви зараз, що ця історія може повторитися, що Ви потрапите в полон і станете такою собі фішкою для російської пропаганди?

Ну, по-перше, не може так нещастити двічі, це буде вже занадто. Я думаю, що своє в полоні я вже відсидів, думаю, що на мене чекають інші випробування, що не буде повторення. А по-друге, якщо я потраплю в полон, мене навряд чи залишать живим, тому що я для них занадто яскравий ворог. І я думаю, що це закінчиться швидкою стратою. Або не швидкою, а не дуже приємною, такий можливий варіант. Це життя, тут багато хлопців, які віддають своє життя просто зараз, і я не можу не бути поруч із ними, для мене це неможливо.

На Вашу думку, що може чекати на захисників "Азовсталі", які перебувають в полоні?

Потрібно розуміти трохи російський наратив. Для них є меседж "нацисти, фашисти", яким вони виправдовують свою війну постійно, вони вказують на це. І зараз вони будуть намагатися зробити з них такий гучний процес, показати свою перемогу, виправдати вторгнення. Тому я би не розраховував на швидкий обмін. Можливо, когось вони ідентифікують як поліцію, або як ЗСУ, як морську піхоту, то їх вони можуть віддати раніше. А тих, хто з полку "Азов", з них будуть робити показовий процес, тому що Росії треба щось робити для внутрішньої пропаганди. У них немає великих перемог, тому все, що вони можуть сказати, - "ось, ми перемогли нацистів у Маріуполі". Головне, щоб вони були живі, щоб їх не стратили, не катували - це дуже важливий момент. Я розумію, що цього не відбувається, бо є певні домовленості, Червоний хрест моніторить. Дали можливість Редису, це командир "Азова", навіть поговорити з дружиною. Якби були якісь проблеми, він сказав хоча б два слова про те, що відбувається. Тобто я думаю, що все більш-менш нормально, але можливе ув’язнення до кінця війни. Я не вірю, що Путін їх поміняє. 

Ще питання з культурної сфери. Минулого тижня був скандал на Каннському кінофестивалі із заявою російського режисера Кирила Серебреннікова, якого вважали російським дисидентом. Він виступив щодо російських солдатів і проти "кенселінгу" російської культури. Що Ви скажете на це, яка Ваша позиція з приводу цього?

Треба розуміти нам таку річ, що Серебренніков - це російський режисер, не український, він дивиться зі своєї точки зору і все. Це не прямий ворог, але і не прямий друг, треба не звертати на це уваги, як на мене. А стосовно "кенселінгу" Росії - це не стосовно тільки "кенселінгу" культури, це - "кенсел" Росії. Тому що Росія відповідає за всі злочини. Кров убитих дітей Бучі, закатованих чоловіків і зґвалтованих жінок - на руках кожного росіянина. Тих, хто це зробив, тих, хто їх туди послав, тих, хто це підтримує, і тих, хто промовчав, і того Кирила Серебреннікова, який каже, що треба допомагати російським солдатам. Для мене - кров невинних жертв на їхніх руках. Їм ніколи не відмитися від цього. І що б вони там не казали - для мене це вже закрите питання.

Чи вплинула війна на Ваші творчі плани?

Творчі плани не змінилися. Тобто є сценарій, який написаний, і який я збираюся знімати. І от мій партнер Денис Іванов поїхав у Канни, зараз працює над пошуком партнерських грошей для соціальної драми "Кай" української, і для нашого проєкту англійською мовою - Shining World, "Сяючий світ". Це така дитяча історія для дорослих. Це історія, яку я написав у карцері в російській в'язниці. Крім того, у мене з'явилися певні ідеї про війну. Коли у мене з'являється ідея, я певний час думаю, вона живе зі мною, а потім через кілька місяців або навіть років вона виливається у вигляді сценарію. Я б із задоволенням, насправді, - у мене є хороша ідея зняти про "Азовсталь" велике кіно, але зараз не на часі, по-перше. Поки війна не закінчиться, я до камери не стану і знімати нічого не буду. Тільки після перемоги. Це однозначне моє рішення. До цього у мене не було бажання знімати кіно про війну, а зараз воно з'явилося. Але це бажання поки у вигляді сценаріїв, а реалізація уже після перемоги.

—

Анна Філь, опубліковано у виданні DW

В тему:   

• Як воюють професори українських вишів. Зіркові та робочі будні 101-ї бригади тероборони Закарпаття
• Бойовий медик Маша Назарова про нашу тактичну медицину, її героїв та способи їй допомогти
• Як офіцер ЦАХАЛу Максиму П воює за Україну: "Я тут за виконання дуже специфічної роботи"
• Как украинские историки воюют, помогают фронту и работают. "Открытые архивы и декоммунизация очень злят Путина"
• Капелан Сергій Цьома: «Зараз усі конфесії об’єднує те, що проти нас один сатана»
• 20 дней в обороняющемся Мариуполе команда журналистов AP документировала военные преступления русской армии