Розсекречені архіви: Повстанський отаман Орел

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 Сотник Армії УНР Яків Васильович Гальчевський (отаман Орел, Войнаровський, Правобережець) народився 22 жовтня 1894 року у с. Гута-Літинська (нині с. Малинівка Літинського району Вінницької області) у звичайній селянській родині.

Після закінчення двокласної вчительської школи з вересня 1913 року почав учителювати у церковнопарафіяльній школі села Сахни Летичівського повіту. Про нього говорили як про здібного педагога із доброю перспективою, який прагнув виховувати учнів на засадах українського патріотизму.

Яків Васильович Гальчевський

(На фото – Яків Гальчевський, ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 1812. – Т. 1. – Арк. 21; малюнок із зображенням Якова Гальчевського – робота художника Артура Орльонова  для виставкової експозиції в Службі зовнішньої розвідки України, присвяченої розвідникам доби УНР).

Та вчителювання тривало недовго. 1915 року його мобілізували до війська. По закінченні Житомирської школи прапорщиків він воював на фронтах Першої світової війни. Був поранений, контужений, отруєний газами. Дослужився до штабс-капітана. За героїзм у боях Гальчевського нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом, орденом Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом та орденом Святої Анни 4-го ступеня.

Революційні події 1917 року внесли суттєві корективи у подальше життя Гальчевського. Він брав активну участь в українізації частин російської армії. Після демобілізації повернувся до педагогічної діяльності. Упродовж певного часу вчителював, згодом завідував школою у селі Брусленів.

Після проголошення незалежності України Я. Гальчевського обрали членом повітової шкільної ради. Водночас він вступив до Українського національного союзу, згуртував біля себе однодумців, які вболівали за долю України і готові були зі зброєю в руках стати на її захист.

Читайте також:  Нестор Махно "Самурай" і його жінка Галина Кузьменко "Самураїха". В тісних «обіймах» чекістів

Як учасник національно-визвольних змагань став відомим на початку 1919 року, коли разом з отаманом Ананієм Волинцем взяв участь у ліквідації більшовицького повстання проти Директорії УНР – так званої Меджибозької республіки. У квітні того ж року (вже в ранзі сотника) прийняв від Волинця командування 61-м ім. Симона Петлюри піхотним полком Армії УНР. У цей період воював проти частин Червоної армії на Поділлі й на території Київської губернії.

На кінець літа 1922 року командував Подільською повстанською групою, яка налічувала 4 кінні бригади і сотню імені Івана Богуна. Неодноразово мав збройні зіткнення з продзагонами, каральними підрозділами Подільської губернської ЧК, частинами так званого червоного козацтва, дивізіями Котовського та Осадчого, корпусом Примакова, Самарською (башкирською) дивізією.

Саме тоді Головний Отаман Симон Петлюра підвищив сотника Якова Гальчевського до рангу полковника Армії УНР і наказав йому обійняти командування всіма повстанськими загонами в Правобережній Україні.

 Невдовзі за давнім козацьким звичаєм Гальчевський узяв псевдонім Орел. Та для успіху справи було замало зненацька нападати і так само зникати в навколишніх лісах. Він почав удосконалювати тактику підпільно-партизанської боротьби, значне місце в якій відводилося добре налагодженій розвідці й контррозвідці. Командир повстанців мав своїх агентів та інформаторів у частинах Червоної армії (навіть на рівні командирів полків та штабів бригад), у ЧК, продкомісіях, серед залізничників, телеграфістів, працівників господарських установ. Налагодив мережу агентів у підпорядкованих йому партизанських загонах, які інформували його про настрої партизанів, поведінку отаманів, випадки порушення дисципліни.

Наприкінці березня 1925 року Орел із невеликою групою сподвижників спробував підняти на Поділлі повстання, але це вже було марно. Тоді подався на західноукраїнські землі, що на той час були під Польщею, з наміром і надалі боротися з більшовицьким режимом, але вже у нових умовах. Для зручності оселився у волинському містечку Корець неподалік кордону, де за завданням керівництва спецслужби Державного Центру УНР у екзилі створив розвідувальний пункт. Згодом такий самий пункт під його началом запрацював у Лановцях.

У документах ГПУ УСРР того періоду Гальчевський неодноразово згадується як повстанський отаман, активний український контрреволюціонер і представник уенерівської розвідки на Волині.

У документах ГПУ

В «Орієнтуванні про повстанську роботу Орла-Гальчевського», датованому серпнем 1926 року, зазначається: «Орел-Гальчевський нині мешкає в Польщі під прізвищем «Базилевич». Останнім часом часто приїздить в Гусятин і Копичинці…» І далі в документі йдеться про те, що він підготував і послав в Україну для організації підпільної роботи і збирання інформації про органи радянської влади і настрої серед українського населення чотирьох осіб (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 9235. – Т. 1. – Арк. 243).

У тогочасних картотеках ГПУ Яків Гальчевський значився як один із найнебезпечніших ворогів більшовицького режиму. Полюванню на нього і відстеженню його діяльності надавали особливого значення. В архіві СЗР України знайдено документ із назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією», датований 1929 роком, із позначками «Серія «К», «Зберігати нарівні з шифром», «Лише особисто всім начальникам окрвідділів ГПУ, прикордонних загонів, особливих відділень і ДТО ОГПУ». 

Читайте також: Сестри Степана Бандери провели у сибірському засланні майже 50 років

У ньому з-поміж інших заходів ГПУ УСРР є такий пункт: «Ввести в нашу роботу, як систему, планову розробку агентурно-оперативним шляхом повстанських осередків загалом і зокрема тих із них, колишні ватажки яких перебувають у Польщі і проводять активну роботу (Гальчевський, Водяний, Купрієнко та інші)» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 12617. – Т. 15. – Арк. 76–88).

 Розвідкою Гальчевський займався упродовж кількох років, аж поки не надійшла нова пропозиція. Таких активних старшин, як він, керівництво еміграційного уряду УНР намагалося постійно тримати у полі зору і якимось чином організовувати для майбутньої боротьби. Для цього ініціювали заходи, щоб українських старшин брали до армії тих держав, на території яких вони проживали.

Яків Гальчевський

Вирішив продовжити військову освіту й подальшу службу у польському війську і Яків Гальчевський, але під іншим прізвищем. У вересні 1930 року він став капітаном Війська Польського Якубом Войнаровським. Це прізвище взяв як пам'ять про Андрія Войнаровського, племінника гетьмана Івана Мазепи. В їхньому житті було щось подібне. Обоє на вигнанні не змирилися з поразкою і готували ґрунт для повернення в Україну. На обох полювали московські агенти, як на затятих і непримиренних ворогів.  

Невдовзі його направили на Вищі піхотні курси для штабових старшин, які він успішно закінчив. На початку Другої світової війни Гальчевський-Войнаровський очолював батальйон Оборони Народової «Бродниця». За 18 днів війни він виявив надзвичайну хоробрість, відзначився у боях проти гітлерівських військ під м. Кутно. Є згадки про те, що був представлений до найвищої нагороди Польщі – ордена «Віртуті Мілітарі». Але війна для Польщі швидко закінчилася. А для самого Якова ще й німецьким полоном.

Читайте також: Історія порятунку Михайла Куцяби який єдиний з усієї родини уникнув заслання в Сибір. «Ми йдемо на смерть. А ти маєш жити й розказати правду своїм онукам»

У неволі перебував до січня 1940 року. Після звільнення, за сприяння керівників українського еміграційного уряду, поїхав до дружини на Холмщину. Невдовзі все пережите впродовж останніх років вилилося в рукопис під назвою «З воєнного нотатника», який він розпочав ще у німецькому таборі. А потім написав книгу «Проти червоних окупантів», перший том якої 1941 року видав у Кракові, а другий – 1942 року у Львові. Крім цього, багато сил вклав у написання історіософічної праці про історію і долю України, її друзів і ворогів, місце і роль у сучасному світі.

«Світова історія поставила хрест на могилі багатьох народів, які були безхребетні, роз’єднані всередині, слабі назовні та не хотіли чи не вміли боротися за своє місце під сонцем, – з вірою в кращу долю України писав він пророчі рядки. – …Нам потрібно позбутися усіх негативних прикмет, набутих у довгім недержавнім житті. Нам треба здобути нові, творчі прикмети, які знаменують нації здобитчиків, а не стояти в маразмі етнографічною масою. В іншому випадку наша Батьківщина стане колонією чужих народів, як це було дуже часто протягом нашої історії».

Читайте також: Представник розвідки УНР у Франції: генерал Олександр Удовиченко

У 1942–1943 роках Яків Гальчевський став організатором і командиром Грубешівської повітової самооборони, яка захищала українців на Холмщині. 21 березня 1943 року отаман, який зі зброєю в руках захищав свободу і незалежність як України, так і Польщі, загинув у бою з боївкарями Армії Крайової у с. Пересоловичі Грубешівського повіту Люблінського воєводства. Похований у м. Грубешові (Польща). В Україні іменем Гальчевського названо вулиці і провулки у Хмельницькому, встановлено пам’ятний знак на його батьківщині, у 1994 році засновано премію імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні».

Джерело: Служба зовнішньої розвідки України


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

10:02
Кураж агентури ФСБ: митрополит Новокаховської єпархії упц (мп) отримав паспорт рф, а на Волині московитський піп не хотів виходити з авто, щоб вшанувати полеглих Героїв
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 28 травня
20:00
У вівторок в Україні сухо, ліше на півдні грози, вдень +19-29°
19:40
Судитимуть трьох експоліцейських-зрадників, які 16 діб катували неповнолітнього під час окупації Куп’янщини
19:14
У Польщі заборонили дипломатам рф вільно пересуватися країною
18:11
Юрій Бутусов: "У Володимира Зеленського в крові язик"
17:19
ТЦК зможе відмовити у відстрочці з будь-яких причин
16:08
Як захід позбавляється залежності від урану росії
15:16
Марина Данилюк-Ярмолаєва: Про вора Ходорковського і решту "російських експертів"
14:47
Керівники Федерації боксу України Ільченко та Манчак знялись з військового обліку в один день та в одному ТЦК

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]