Саміт НАТО, обіцянки без зобов'язань, фінансова втома Заходу та його москвоцентрізм та неофобії

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото: LUDOVIC MARIN / POOL / AFP / SCANPIX / LETA

На саміті у Вільнюсі Захід ухилився від запрошення України до НАТО. Постає питання: наскільки НАТО взагалі здатне захистити Європу від загрози зі Сходу? І який тоді сенс у самому НАТО? 

Цього тижня на саміті у Вільнюсі постало питання можливого членства України в НАТО. Питання полягало в тому, чи є можливість членства України, вперше проголошена в 2008 році підтриманою США і придушеною Меркель та Саркозі. Після чого в той же рік Росія вторглась у Грузію та захопила частину території цієї країни, а з 2014 року веде віну проти України. 

Читайте також:  Експерти про заяву НАТО щодо майбутнього України в альянсі: Відсутність сміливого мислення 

По результату саміту, виглядає так, що така можливість не може бути реалізована й найближчим часом. Тепер США та Німеччина віддають перевагу вичікувальному підходу, який залежить від результатів війни та прогресу України у виконанні критеріїв членства. Вони залишаються стурбованими можливою реакцією крихкого режиму Путіна на поспішні кроки щодо інкорпорації України в Північно-Атлантичний блок. 

Як пише відомий британський економічний історик Адам Туз, Захід потроху втомлюється від фінансової підтримки України. Він вважає, що гіпотетичне членство України в ЄС і НАТО ляже тяжким тягарем на обидві організації, і вони будуть відтягувати це членство якомога довше. Туз приводить дані провідного дослідника проєкту Kiel-tracker Крістофа Требша, які суперечать поширеним наративам про ріст фінансової допомоги з боку Заходу Україні у 2023 році.

Статистика показує зменшення фінансування яке надали  західні союзники Україні за перші 5 місяців 2023 року порівняно з 2022 роком. Європа готова надати допомогу Україні на 2024-2027 роки в розмірі лише 50 млрд євро (тобто в середньому по 1 млрд євро на місяць). Нагадаємо що ЄС разом з МВФ витратив тільки на реанімацію Греції, яка в 5 разів менша за Україну по території і в 4 по кількісті населення, майже 300 мільярдів євро.

Видання "Важливі історії" в свою чергу  вважає, що  Захід, по результатам саміту у Вільнюсі,  не зважився ні на те, ні на се.

Обіцянки без зобов'язань

У підсумковому комюніке вільнюського саміту Україна з великою повагою та співчуттям згадується 45 разів, але жодних конкретних зобов'язань, коли і, головне, при виконанні яких умов країна буде прийнята до НАТО, там немає. Лише загальні фрази. 

«Майбутнє України в НАТО. Ми підтверджуємо зобов'язання, яке ми взяли на саміті 2008 року в Бухаресті, про те, що Україна стане членом НАТО». 

«Ми зможемо направити запрошення Україні приєднатися до альянсу, коли союзники дійдуть згоди, а умови буде виконано». 

Іншими словами, може, через рік, а може через десять. Щодо найближчих перспектив, то важливим рішенням вважається створення ради Україна – НАТО, в якій союзники та Україна беруть участь «як рівноправні члени для «просування політичного діалогу».

Більш конкретною було прийнято на полях саміту декларацію країн Групи семи та України. Країни G7 продовжать постачати Україні «сучасну військову техніку», зокрема авіацію, підтримувати розвиток її оборонної промисловості, навчати армію та надавати розвіддані. 

У принципі, все це було більш-менш передбачувано ще до саміту. Зрозуміло, що про негайний прийом України до НАТО питання взагалі не стояло. Це означало б, що згідно зі статтею 5 Північноатлантичного договору, союзникам довелося б вступити у війну з Росією, чого вони робити аж ніяк не збираються. 

Читайте також: Без ПДЧ: Україні спростили вступ до НАТО

Але чимало членів НАТО вважали, що на саміті Україна мала отримати конкретне зобов'язання, із зазначенням термінів та умов. У Києві до цих країн відносять передусім держави так званого східного флангу блоку, а також тією чи іншою мірою Францію, Італію та скандинавські країни. Однак, напередодні зустрічі президент США Джо Байден заявив, що Україні необхідно не лише закінчити війну, а й виконати інші вимоги, включаючи демократизацію. Тобто прийняття України до НАТО відкладається, доки не буде укладено те, що у Вашингтоні називають «мирною угодою» з Москвою, і поки що українська політична практика, насправді цілком демократична, не відповідатиме американським уявленням про демократію. 

Плюс було вирішено, що прийняти Україну в НАТО можна буде за прискореною процедурою, без надання плану дій щодо членства (ПДЧ). З одного боку, це означає, що прийом може відбутися будь-якої миті. З іншого боку, відсутність ПДЧ звільняє НАТО від будь-яких зобов'язань перед Україною і розв'язує руки противникам її прийому практично на кожному етапі цього процесу. Якщо конкретних умов немає, залишаються лише обіцянки. Обіцянка, як зазначив свого часу Талейран, «добра тим, що від неї завжди можна відмовитися» (як це сталось з "Будапештським меморандумом" - прим. А.).

Вашингтонський москвоцентризм

Позиція адміністрації Байдена — а саме вона відіграла ключову роль у рішеннях саміту НАТО — спирається на ту частину американського істеблішменту, яка домагається якнайшвидшого припинення воєнних дій та врегулювання конфлікту на основі якогось варіанта «корейського сценарію», по суті, фіксації військово-політичного. статус кво. 

Читайте також: Спецслужби Словаччини звинуватили РФ у спробі проникнення в систему держуправління

В останні два-три місяці в американській пресі та академічних журналах, близьких до урядових кіл, з'явилося чимало статей, які закликають Білий дім добиватися врегулювання конфлікту з урахуванням російських вимог. Аргументи їхніх авторів зводилися до наступного: Україна не може здобути перемоги у війні, а значне збільшення західної, передусім американської, військової допомоги призведе або до ядерної ескалації, або до розгрому Росії, що може призвести до її розпаду і втрати контролю над ядерною зброєю. 

«Чисельна перевага російських збройних сил, швидше за все, дозволяє їм протистояти вищим оперативним навичкам та моральному духу України… Найімовірнішим результатом конфлікту є не повна перемога України, а кривавий пат», — писали патріарх американської дипломатії Річард Хаас та Чарльз Купчан у впливовому американському журналі Foreign Affairs. 

Захід має надати Україні військову допомогу, достатню для того, щоб переконати Москву, що виграти війну неможливо. Але, стверджують автори, врегулювати конфлікт можна, «завершивши війну, відстрочивши остаточне вирішення питання про долю територій, що знаходяться під російською окупацією», інакше кажучи, про перемогу України не йдеться. 

За кілька днів до Вільнюського саміту той же Foreign Affairs опублікував ще більш різку статтю, автори якої, які займають чільне місце в одному з найпрестижніших вашингтонських аналітичних центрів — Інституті Катона, заклинали .Байдена ні в якому разі не погоджуватиметься на членство України в НАТО:

«Президент США Джо Байден має ясно дати зрозуміти, що Україну не слід приймати до НАТО. Опір Києва російській агресії був героїчним, але зрештою держави роблять те, що відповідає їхнім інтересам… Прийом України до НАТО поставить її перед похмурою перспективою вибору між війною з Росією з її руйнівними наслідками чи відступом та знеціненням гарантій безпеки НАТО для всього альянсу. На саміті у Вільнюсі та після нього лідери НАТО вчинили б мудро, якби визнали це та зачинили двері для України».

Висловлювання та рекомендації такого штибу, позицію Вашингтона щодо військової допомоги Україні - наприклад, затягування поставок бойової авіації, ракет дальністю до 300 кілометрів та інших озброєнь, так само як і взагалі небажання приймати Україну до НАТО іноді пояснюють інтригами російської агентури впливу.

Читайте також: Як Путін через мережу «Русскіх домов» продовжує ґвалтувати Європу

 

Зрозуміло, у США, як і в інших західних країнах, є прокремлівське лобі, але не воно визначає зовнішньополітичну лінію. Важливіше інше: для значної частини американського зовнішньополітичного істеблішменту - академічних кіл, відставних і навіть чинних дипломатів і військових, які довгі роки опікувалися відносинами з Радянським Союзом, а потім із Росією, типовим є свого роду москвоцентризм.

Тобто стійке уявлення про те, що Росія - найважливіший партнер і одночасно суперник США. Саме припущення про те, що можна просто проігнорувати російські вимоги, є для цих людей неприйнятним.

 

Протягом десятиліть їхній raison d'être (сенс існування) полягав у тому, щоб шукати компроміси з Москвою.

Багато хто з них аж до лютого 2022 року наполегливо доводили, що з Росією, зокрема з Росією путінською, не тільки можна, а й необхідно мати справу, залучати її до якомога щільнішої мережі контактів і взаємин, у жодному разі не дратувати Кремль.

Читайте також: Що не так з росією?

Агресія Росії проти України показала глибоку помилковість таких поглядів. Але москвоцентристи не хочуть або не можуть переглянути їх, намагаються знайти шляхи нормалізації відносин із Кремлем і, відповідно, відновлення своїх позицій у західному інтелектуально-політичному бомонді.

Американська влада (ліворуч — Джо Байден) звикла дивитися на Москву (праворуч — Володимир Путін) як на основного геополітичного суперника та партнера.  Женева, 2021 рік

Американська влада (ліворуч — Джо Байден) звикла дивитися на Москву (праворуч — Володимир Путін) як на основного геополітичного суперника та партнера. Женева, 2021 рік.  ФОТО: MIKHAIL METZEL / KREMLIN POOL / EPA / SCANPIX / LETA

Західна неофобія

Москвоцентризм — не єдина політико-психологічна передумова ухильної та половинчастої стратегії США щодо Росії та України. Інша, можливо, ще глибша причина — страх нового, який фахівці назвали неофобією. Психологи часто цитують американського письменника Говарда Лавкрафта:

«Найстаріша і найсильніша емоція людства — це страх, а найстаріший і найсильніший вид страху — це страх перед невідомим». 

Спільним місцем стало твердження, що війна в Україні викликала до життя «тектонічні зрушення» у світовій політиці. І хоча ми поки що важко уявляємо собі, якими ці зрушення можуть бути, сама по собі перспектива глибоких змін на міжнародній арені сумнівів не викликає. Намітився і конкретний напрямок змін — зниження ролі Росії і, м'яко кажучи, її неясні перспективи. 

Сьогодні всерйоз обговорюються сценарії, які вважалися до війни абсолютно неможливими, — розпад Росії, її ізоляція, смута, встановлення в ній шаленого православно-фашистського режиму тощо. Наслідки реалізації цих сценаріїв незрозумілі та непередбачувані. Вже одне це викликає в західних столицях прагнення уникнути їх, крім усього іншого тому, що там не знають, як поводитися у ситуаціях, що виникають.

Нічого нового у цьому немає. Так, у самому кінці 1980-х років, коли розпад Організації Варшавського договору та об'єднання Німеччини стали цілком реальною перспективою, провідні західні політики намагалися їм запобігти, щоб зберегти нехай дещо адаптовану до умов, що змінилися, але в основі своєї звичну геополітичну систему. 

Читайте також: Почему США хотели сохранить СССР? Скандальная речь Буша в 1991 году

Так, 23 вересня 1989 року Маргарет Тетчер, один із найблискучіших лідерів західного світу, повідомила радянському генсеку Михайлу Горбачову:

«Велика Британія та Західна Європа не зацікавлені в об'єднанні Німеччини. Слова, написані в комюніке НАТО, можуть звучати інакше, але не звертайте на них уваги. Ми не хочемо об'єднання Німеччини… Нас не цікавить дестабілізація Східної Європи, ні розпад Варшавського договору. Звичайно, внутрішні зміни назріли в усіх країнах Східної Європи, але десь вони більш виражені, десь ще ні. Однак ми за те, щоб ці процеси залишалися суто внутрішніми, ми не будемо в них втручатися  і активно сприяти декомунізації Східної Європи. Можу сказати, що це і позиція президента США». 

У світлі нинішньої ситуації особливо пікантно виглядає фраза тодішнього британського прем'єра про те, що на формулювання комюніке НАТО не варто звертати увагу.

Хто замість НАТО?

«Для Європи існує лише одна альтернатива: або очолюване московитами азіатське варварство обрушиться на неї подібно до лавини, або вона повинна відновити Польщу і, таким чином, захистити себе від Азії стіною з 20 мільйонів героїв», — написав 150 років тому засновник марксизму

Пафосно, але, по суті, правильно. Сьогодні слова про стіну з мільйонів героїв повною мірою стосуються України. Проте проблема в тому, що в Європі та США не всі схильні надати право українцям захищати західну цивілізацію від московитських варварів. Тут можна згадати ще одну фразу, яку приписують згаданому Талейрану:

«Це більше, ніж злочин, це помилка». 

Відсутність ясних зобов'язань щодо прийому України до НАТО, хоч би як воно було викликано — москвоцентризмом, острахом нового чи будь-якими конкретними геополітичними розрахунками, фактично означає: США та країни, які підтримують американську позицію, не хочуть дратувати Кремль. Там, своєю чергою, це сприймають як доказ слабкості Заходу. А якщо так, то цією слабкістю російські можновладці користуватимуться, щоб постаратися нав'язати і НАТО, і Україні свої умови припинення війни.

Читайте також: Якби Франція та Німеччина 2008 року погодили вступ України й Грузії до НАТО, то не було б цих війн

І ще: явне небажання Вашингтона та Берліна ризикувати своєю безпекою заради максимально швидкого завершення війни на умовах України, рано чи пізно викличуть у прифронтових державах сумніви щодо того, що провідні країни НАТО у разі нападу Росії виконають зобов'язання, що випливають із статті 5 Північноатлантичного договору. І тоді природною реакцією цих держав буде звернення до формули «порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих». 

Тоді, на додаток до НАТО, цілком може бути створена військово-політична структура, центром якої стане союз Польщі та України. Це і буде одне із тих «тектонічних зрушень» у європейській системі безпеки, яких прагнуть уникнути у Сполучених Штатах.

Читайте також: Сьогодні Європу і її цінності від чергової азіатської навали захищають українці

За матеріалами видання "Важливі історії" статті Adam Tooze та даних Christoph Trebesch 


В тему:  


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

16:04
Доброволець: «Перемога буде куватися не залізом - людьми»
14:07
Валерій Пекар: Що далі, то мирних планів буде більше
13:15
Прокурори не можуть встановити особи Миколи Негрича та Михайла Голиці, за наказом яких у Києві зруйновано пам'ятку архітектури
12:04
Politico: Угорщині загрожує паливна криза через зупинку транзиту нафти ЛУКОЙЛу Україною, у Будапешті нервують
10:00
Ворог захопив село Пргорес, загрожена траса Покровськ-Костянтинівка
09:01
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті та втрати ворога на 21 липня
08:11
Джонсон оприлюднив мирний план для України, який може використати Трамп
20:00
У неділю дуже спекотно буде лише на півдні України
18:06
"Мамі не кажи, але я може не вийду звідси": історії жінок, які чекають та шукають безвісти зниклих в Кринках
16:40
Побита у Києві заброньованим інспектором благоустрою жінка госпіталізована до лікарні

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]