Що Україна отримала від союзників в якості зброї за останній рік

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Від початку повномасштабного вторгнення Україна отримала від союзників десятки видів озброєння. Яку зброю Україна отримала від партнерів з початку повномасштабного вторгнення російських загарбників від катерів до "Хаймарсів"

Новітні французькі артсистеми CAESAR та італійські гаубиці Melara Mod 1950-х років, легендарні вже американські реактивні системи HIMARS та їхні чеські “колеги” RM-70 з нікнеймом “Вампір”, важкі фінські міномети 120 KRH 92 та шведські “зенітки” Bofors L70 кінця 1940-х, британські “фронтові бронетаксі” Spartan та німецькі “зенітні танки” Gepard, а також річковий бойовий катери PBR, як у фільмі “Апокаліпсис сьогодні”. А з кінця лютого в Україну вже почали надходити перші західні основні бойові танки Leopard 2, зазначає BBC News Україна.

банер

Такого “зоопарку” найрізноманітнішої техніки та озброєнь ніколи не мала жодна армія світу в історії.

З одного боку, все це дозволило ЗСУ вистояти рік у найбільшій війні в Європі з часів Другої світової, а з іншого – поставило перед викликом, як це все освоювати, ремонтувати і технічно обслуговувати.

Утім ніяка іноземна зброя не допомогла б, якби не стійкість українських бійців та їхня здатність швидко опановувати нові зразки озброєнь з усього світу.

В BBC News Україна зібрали перелік основної зброї, яку отримала Україна за весь час повномасштабної війни. Цей список не є вичерпним, адже частина інформації про постачання озброєнь та їхню кількість є секретною.

Кількість зброї також переважно є закритою інформацією.

Читайте також: Як і чому почали злітати в повітря збройні склади в тилу російських військ

ПТРК та гранатомети

ПТРК та гранатомети

Протитанкові керовані ракетні комплекси (ПТРК) та гранатомети отримали особливе значення від самого початку повномасштабного вторгнення 24 лютого, коли росіяни намагалися швидкими рейдами механізованих колон прорватися вглиб території України.

Як наслідок, їхня техніка рухалася без піхоти та зі слабкою розвідкою, що дозволяло українським піхотинцям та спецпризначенцям успішно палити російські танки, БМП та БМД за допомогою широкої номенклатури протитанкових засобів.

FGM-148 Javelin – американський протитанковий ракетний комплекс, який знищує ворожу техніку на відстанях до 2,5 км. Випущена з “Джавеліна” ракета може підніматися та атакувати ціль у дах чи башту, де броня зазвичай найслабша.

Саме для того, щоб врятуватися від ракет “Джавелінів”, російські танкісти наварюють на корпусах своїх машин металеві сітки – з надією, що ракети спрацюють перед корпусом і кумулятивний ефект буде меншим, утім, ефективність такого захисту малоефективна. Javelin – одна з легенд цієї війни.

NLAW – шведсько-британський протитанковий ракетний комплекс малої дальності. Може ефективно знищувати бронетехніку на відстанях від 20 до 600 м. Перед пуском навідник за допомогою прицілу протягом кількох секунд відстежує кутову швидкість цілі, яку запам’ятовує для коригування руху під час польоту інерційний блок ракети. Один з ефективних засобів знищення російських танків.

BGM-71 TOW – американський важкий протитанковий ракетний комплекс, який широко застосовувався армією США ще з В’єтнамської війни. Дальність дії, залежно від модифікацій, – 3,5-4,5 км. Це досить масивна зброя, яку зазвичай використовують з техніки (у ЗСУ зокрема – з “Хамві”), утім є варіанти застосування і зі станка.

Carl Gustaf – шведський ручний протитанковий гранатомет. Один з найзручніших та найефективніших сучасних багаторазових гранатометів. Саме з нього у травні бійці тероборони Харківщини знищили новітній російський танк Т-90М “Прорив”.

M141 Bunker Defeat Munition (SMAW-D) – американський одноразовий реактивний гранатомет (іноді описується як “реактивна граната”). Призначений для руйнування польових фортифікацій, створення проходів у загородженнях та стінах будівель. Водночас його можна використовувати і проти легкоброньованої техніки.

RGW-90 Matador – ручний одноразовий гранатомет, створений розробниками з Німеччини, Ізраїля та Сінгапуру. Активно використовувався проти російських БТР та БМП під час оборони Маріуполя й продовжує застосовуватися зараз на лінії фронту.

RGP-40 – польський шестизарядний 40-мм гранатомет. Використовується для стрільби одиничними пострілами на відстанях 30-400 метрів проти піхоти ворога.

M32 Milkor MGL – розроблений у ПАР легкий шестизарядний ручний гранатомет. Ефективна дальність стрільби – 400 м, скорострільність – 18-21 постріли на хвилину.

M320 – німецький 40-мм багаторазовий гранатомет. Може використовуватися як підствольний гранатомет автоматів або ж самостійно. Стріляє фугасними, димовими та освітлювальними гранатами. Його активно використовує морська піхота ЗСУ.

MK19 – американський 40-мм автоматичний станковий гранатомет, аналог радянських АГС. Використовується в армії США з кінця 1960-х років та пройшов багато війн, починаючи з В’єтнамської.

У ЗСУ застосовується як на стаціонарних позиціях, так і у складі мобільних груп на пікапах та броньовиках. Уламково-комулятивні гранати MK19 можуть пробивати броню товщиною до 50 мм.

Міномети

Міномети

Міномети – це засіб підтримки піхоти або безпосередньо на лінії зіткнення, або ж з позицій у найближчому тилу. Своєрідна “довга рука” піхотинців, незамінна під час оборони проти масованих штурмів, протидії ворожим снайперам та бронетехніці. Легкі та самохідні міномети використовуються також при власних атакувальних діях.

LMP-2017 – легкі польські 60-мм міномети. Використовується для знищення живої сили, легких укріплень, а також вогневих позицій і броньованої техніки напівпрямим вогнем в зоні видимості на відстанях у понад 1 км.

M224 – американські 60-мм міномети. Перебувають на озброєнні піхоти та десантників Армії США з кінця 1970-х років. Міни мають три режими підриву: підрив при ударі об землю, у повітрі на великій чи малій висоті (ефективно при скупченнях ворожої піхоти, що ховається за укриттями) або ж із заглибленням у ґрунт (ефективно для знищень ворожих укріплень). Максимальна дальність стрільби – до 3,5 км. У ЗСУ їх застосовують зокрема бригади морської піхоти.

M60CMA – болгарські легкі 60-мм міномети. Призначені для знищення ворожої піхоти на відкритій місцевості, у легких польових укриттях та окопах.

20N5 – азербайджанські 82-мм міномети. Засіб підтримки оборони чи наступу піхоти на рівні роти й батальйону на відстанях до 4-5 км. Як відзначають українські мінометники, 20N5 легко розбираються на кілька частин і можуть переноситися вручну на пересіченій місцевості розрахунком з чотирьох бійців. Максимальна дальність вогню – 1600 метрів.

MO-120-RT61 – французький важкий міномет калібру 120-мм. Для пересування має буксируватися, для чого обладнаний колісним лафетом. Розроблений у 1970-х роках та перебуває на озброєнні десятків країн, зокрема Франції та морської піхоти США. Особливістю є нарізний ствол, що покликаний сприяти “кучності” стрільби. Може застосовуватися на відстанях до 8 км звичайними мінами та 12 км – активно-реактивними.

120 KRH 92 – фінський важкий 120-мм міномет, розроблений у 1990-х. Використовується для підтримки батальйонів і рот у бою вогнем з непрямим наведенням на відстанях до 7 км, а також для задимлення чи освітлення території.

Panzermörser M113 – німецький самохідний 120-мм міномет на базі гусеничного бронетранспортера M113. Власне мінометом у ньому є 120-мм міномет Tampella з дальністю стрільби 6 км, боєзапас у машині – 60 мін.

Читайте також: В Україні воюють 9 установок HIMARS та аналогічних систем - Данілов

Ударні БПЛА

Ударні БПЛА

Україна отримала кілька видів ударних безпілотників, чий функціонал можна порівняти з мінометами, але з більшою точністю наведення завдяки можливості коригування курсу боєприпасів.

Bayraktar TB2 – турецькі ударні безпілотники, які здатні діяти на середніх висотах на 8 км та нести керовані авіаційні бомби та протитанкові ракети.

“Байрактари” були на озброєнні у ЗСУ і до початку повномасштабного вторгнення, однак і пізніше їх закуповували українські волонтери, а також передавали Литва та Туреччина як допомогу. Хоча Bayraktar зажив більше слави у ролі саме ударного безпілотника, він також виконує великий об’єм розвідувальної роботи.

Водночас в умовах щільної російської протиповітряної оборони та активної роботи штурмової і тактичної авіації українська армія втратила частину “Байрактарів”. Утім, вони також змогли завдати суттєвих втрат ворогу, особливо російським колонам на Київщині у перший місяць вторгнення. Крім того, відомо про знищення цими безпілотниками російських катерів і транспортного гелікоптера Мі-8 на острові Зміїний.

Switchblade (300 і 600) – американські ударні дрони (баражуючі боєприпаси). Запускаються з пускового контейнеру, що віддалено нагадує міномет, а крила розкриваються вже у повітрі. Є два варіанти: Switchblade 300 та потужніший Switchblade 600 з більшим боєзарядом.

Легший варіант може перебувати у повітрі до 15 хв і діяти на відстані до 10 км, а важчий – 40 хв та 14 км відповідно. У ЗСУ використовується Силами спецоперацій, зокрема є відео знищення російського екіпажу танка, що перебував “на броні”, а також застосування проти укріплень ворога.

Оригінально розроблявся американцями для боротьби проти засідок у Афганістані. Switchblade вважається досить дорогим і складним озброєнням при порівняно малій силі боєзаряду (особливо 300).

Warmate – польський баражуючий боєприпас. За ідеєю розробника, Warmate – альтернатива керованим протитанковим ракетам і може використовуватися проти легкоброньованої техніки, систем протиповітряної оборони, радіоелектронної боротьби і зв’язку. Бойовий радіус – 10 км.

Phoenix Ghost – американський баражуючий боєприпас, заявлявся розробниками як аналог Switchblade. Наразі його вигляд та більшість характеристик засекречені, утім відомо, що він може залишатися у повітрі протягом 6 годин (а це свідчить про досить великі розміри) та знищувати легко- і середньоброньовані цілі.

МРАПи та СБА

МРАПи та СБА

Зона бойових дій вимагає спеціального транспорту з відповідним захистом від куль та осколків, а також для пересування по замінованих територіях.

Для цього були створені бронеавтомобілі, які забезпечують певний рівень захисту особового складу, але при цьому дешевші та потребують менше палива, ніж БТР чи БМП.

MRAP – один з видів таких машин, їхня назва розшифровується як “Mine Resistant Ambush Protected” – “стійкі до мін та захищені від засідок”. Це колісні бронеавтомобілі, в яких бійці мають більше шансів вижити під час підриві на мінах або ж при обстрілі зі стрілецької зброї.

Інший вид такого транспорту – СБА, “спеціальний броньований автомобіль”. Вони мають менший рівень захисту у порівнянні з “МРАПами”, але також здатні за певних умов вберегти свій екіпаж від куль та мають протимінний захист днища.

Загалом MRAP та СБА – це не повноцінні бойові машини для дій на лінії фронту (як БТР чи БМП), вони скоріше покликані транспортувати особовий склад на другу лінію чи у ближній тил. Утім, у ЗСУ в умовах нестачі транспорту бронеавтомобілі широко використовуються безпосередньо на лінії фронту – це все ж краще, ніж шкільні автобуси, які змушені були задіювати як транспорт у 2014 році. Українська армія отримала цілу низку MRAP та СБА.

Bushmaster – австралійський MRAP, що може перевозити дев’ять бійців десанту та забезпечує захист від стрілецької зброї та вибухів міни (до 6 кг тротилу). У ЗСУ вони використовуються у підрозділах Десантно-штурмових військ. Може оснащуватися бойовим модулем з 12,7-мм кулеметом чи автоматичним гранатометом Mk19 з дистанційним керуванням.

Kirpi – турецькі бронеавтомобілі, які можуть перевозити до 13 бійців, включно з водієм, кулеметником та командиром екіпажу. Були помічені під час дій ЗСУ на Херсонщині.

Mastiff – британський шестиколісний “патрульний бронеавтомобіль”, що може перевозити до восьми людей у десантній частині. Також може оснащуватися кількома кулеметами або ж автоматичним гранатометом.

Wolfhound – британський повнопривідний шестиколісний MRAP. Насправді це модернізація Mastiff з можливістю перевозити більше вантажів чи буксовану артилерію. У ЗСУ ці машини озброєні кулеметами Browning M2 калібру 12,7 мм.

BATT UMG – американський універсальний бронеавтомобіль на базі цивільного Ford, який у підсумку був “добороньований” до класу СБА. У складі ЗСУ був помічений зокрема у Бахмуті.

Husky – британський бронеавтомобіль, що може використовуватися як патрульний транспорт або ж як командно-штабна чи санітарна машина. Може перевозити чотири особи, включно з екіпажем, та оснащуватися 2,7-мм кулеметом.

MaxxPro – американський бронеавтомобіль, яким на початку 2000-х років переоснащували армію США в Іраку (замість “Хамві”). Перевозить до шести десантників та три члени екіпажу. На даху обладнаний бойовий модуль, який може оснащуватися кулеметами калібром 7,62-мм або 12,7-мм. Деякі бригади ЗСУ використовують MaxxPro як повноцінні бойові машини на лінії фронту.

Dingo – німецький MRAP, обладнаний дистанційним бойовим модулем з кулеметом або автоматичним гранатометом. Може перевозити до восьми людей десанту.

Бронетранспортери (БТР)

Бронетранспортери (БТР)

Бронетранспортери – це повноцінний транспорт “на нулі”, який повинен мати достатню броню в умовах інтенсивних бойових дій, доставляти піхоту на поле бою, евакуювати поранених, а також підтримувати піхотинців вогнем з кулемету чи автоматичної гармати або гранатомета.

Від радянської армії ЗСУ отримала традиційні колісні БТР, на зразок БТР-70 і БТР-80, на основі яких український оборонпром розвивав свої новітні бронетранспортери БТР-3 чи БТР-4 “Буцефал”.

Водночас від іноземних партнерів ЗСУ отримали кілька західних зразків бронетранспортерів – від класичних M113 до більш сучасних зразків.

M113 – американський гусеничний бронетранспортер, який виробляється з 1960-х і довго був основним БТР Армії США. Це справжня “робоча конячка” війни, яка пройшла фактично всі військові кампанії США, від В’єтнамської війни до війни в Іраку, і паралельно використовувалася іншими арміями в різних війнах, на зразок громадянської війни у Сирії чи війни у Ємені.

У ЗСУ бронетранспортери M113 з’явилися у механізованих частинах і українські бійці відзначають їхню зручність та простоту в керуванні. Ці БТР оснащені кулеметом M2 Browning 12,7 мм, а за потреби на них може бути встановлений гранатомет МК19. Екіпаж: три особи, плюс 12 бійців десанту. Також вони можуть бути базою для інших видів озброєнь, як згаданий самохідний міномет Panzermörser.

FV103 Spartan – британський гусеничний бронетранспортер, озброєний одним 7,62-мм кулеметом. Може перевозити лише чотири бійці в десанті, що досить мало як для класу БТР, утім завдяки цьому “Спратани” мають досить компактні розміри, що дуже важливо для лінії фронту.

Водночас ці БТР спеціалізуються на “доставці” на поле бою спеціалізованих команд: спецпризначенців, розвідників, протитанкістів, аеророзвідки. Це класичне “фронтове броньоване таксі”, головна задача якого – швидко доставити чи забрати бійців з лінії зіткнення.

FV104 Samaritan – санітарний бронетранспортер, створений на базі Spartan, однак зі збільшеною надбудовою для медиків. Цей БТР може прийняти до шести поранених або троє медичних нош.

FV105 Sultan – ще одна варіація британського Spartan. У цьому випадку “Султан” – це КШМ або “командно-штабна машина”, яка спеціально обладнана для офіцерів, що керують діями підрозділів на полі бою (наприклад, там є можливість розмістити мапу вздовж однієї зі стін), а також кращу систему зв’язку.

Задня частина Sultan спеціально розрахована, щоб її можна було подовжити прикріпленим наметом для створення зони брифінгу.

VAB – французький чотириколісний БТР, який виробляється з 1970-х. Оснащується 7,62-мм або 12,7-мм кулеметом. Екіпаж – двоє людей, десант – 10 бійців. Крім того, VAB є плаваючим БТР. Французька армія використовувала ці бронетранспортери у більшості своїх миротворчих операцій, а також під час війни у Перській Затоці.

LAV ACSV Super Bison – канадсько-американський бронетранспортер на базі швейцарського бронетранспортера Piranha III. Є достатньо новітнім БТР і перебуває на озброєнні армії Канади з 1999.

ACSV у її назві розшифровується як “Armoured Combat Support Vehicle” – “Броньована машина бойової підтримки”, тобто, розробники вбачали у її функціоналі і дії БМП, а саме підтримку штурмів. Super Bison оснащені 25-мм автоматичними гарматами M242, а також можуть мати кулемети калібру 12,7 мм чи 7,62 мм. Екіпаж складається з 3 людей, ще 6-7 бійців можуть бути в десантному відсіку.

FV430 Bulldog – британський гусеничний бронетранспортер. Цей БТР виник як модернізація базової гусеничної платформи FV430 для потреб армії Великої Британії у Іраку в середині 2000-х. Екіпаж складається з двох осіб, ще вісім можуть бути в десанті. Озброєння – кулемет калібру 7,62 мм.

Sisu XA-180 – фінський шестиколісний БТР. Розроблений у 1980-х, він став основним бронетранспортером фінської армії. Може бути озброєним великокаліберним кулеметом НСВТ або M2 Browning. Екіпаж – двоє людей, десант – більше десяти бійців. Відомо, що у ЗСУ такі фінські машини надійшли на озброєння морської піхоти.

ACMAT Bastion – французький колісний бронетранспортер. Броня забезпечує захист від куль калібру 7,62, а з додатковим захистом – і від бронебійних боєприпасів. Озброєний великокаліберним кулеметом калібру 12,7 мм, а у задній частині даху є можливість встановлення 7,62-мм кулеметів. Екіпаж – двоє людей, ще до десяти бійців можуть бути у десантному відсіку, який здатний оперативно відкриватися у задній частині машини.

M1117 – американський чотириколісний бронетранспортер. Основне озброєння – 40- мм гранатомет MK19 та великокаліберний кулемет. Використовується як легка броньована машина для підтримки піхоти на полі бою.

Stryker – американський восьмиколісний бронетранспортер, який за багатьма своїми характеристиками схожий на Super Bison. Має достатньо потужну броню для дій на передньому фланзі, а його озброєння – великокаліберний кулемет Browning M2 та автоматичний гранатомет MK19 – дозволяють використовувати цю машину не лише для транспортування особового складу, а і як повноцінну вогневу точку на полі бою.

“Страйкери” можуть перевозити до дев’яти бійців десанту, тож ці бронетранспортери з урахуванням їхньої броні можуть серйозно впливати на розгортання військ на полі бою під час наступальних операцій.

Загалом очікується, що цими машинами будуть забезпечені три батальйони – це кілька десятків, тобто комплект для однієї механізованої бригади. Stryker може також бути у різних модифікаціях – від медичних та КШМ до засобів ППО зі “Стінгерами” або саперського транспорту з мінним тралом попереду.

Бойові машини піхоти (БМП)

Окрім транспортування до лінії фронту, яке можуть забезпечувати бронетранспортери, під час контактних боїв піхота потребує підтримки бронетехніки з достатньою вогневою міццю. Це дозволяє як посилювати оборону при штурмі ворога, так і підвищувати ефективність й зменшувати втрати при атаках на ворожі позиції.

Від радянської армії у ЗСУ залишилися БМП-1 та БМП-2, а також обмежена кількість БМД-1 та БМД-2 (“бойових машин десанту”).

З початком повномасштабного вторгнення Росії союзники поступово почали постачати у ЗСУ бойові машини, які за характеристиками бронювання та озброєння можуть вважатися аналогами радянських БМП і деякі розроблялися саме для протидії їм.

M2A2 ODS Bradley – американська модернізація БМП Bradley, створена на основі досвіду війни у Перській Затоці (ODS означає “Operation Desert Storm”, або “Операцію Бурю в пустелі”, як називалася кампанія США та союзників проти Іраку в 1991 році).

БМП Bradley в різних комплектаціях виготовляють вже більше сорока років і вони є основними бойовими машинами підтримки піхоти в армії Сполучених Штатів. Від початку Bradley розроблялися для протистояння радянським БМП-1 та БМП-2, тож їхня броня на певних відстанях витримує постріли 30-мм автоматичних гармат, якими оснащені вироблені в СРСР БМП, а також великокаліберних кулеметів.

Самі Bradley ODS озброєні 25-мм гарматою, а також протитанковими ракетами TOW, що дозволяло їм успішно діяти проти іракської бронетехніки радянського виробництва, включно з танками. Утім Bradley залишаються перш за все БМП, а основними її супротивниками, за задумом розробників, мають бути ворожі БМП, БТР та БМД, а не танки.

AMX-10 – французький важкий бронеавтомобіль, оснащений 105-мм гарматою (через що його помилково називають “колісним танком”, однак рівень бронювання не відповідає танковому). Це маневрові та потужні вогневі машини, які можуть використовуватися проти ворожої бронетехніки, включно з танками (за умови вчасного виявлення цілі), а також укріплень, складів та колон.

Екіпаж складає чотири людини. AMX-10 може бути потужним засобом підтримки піхоти при наступі на позиції ворога та засобом подавлення вогневих точок чи бронетехніки супротивника.

YPR-765 – нідерландський варіант БМП на основі згаданої американської гусеничної платформи М113. Фактично це модернізована версія американського бронетранспортера з покращеною бронею, заточена саме під наступальні дії. Штатним озброєнням YPR-765 є 12,7-мм кулемет в одномісній башті, прикритій броньовими листами. Екіпаж складає три людини і семеро бійців можуть бути в десанті.

Танки та БМП

Marder – німецька гусенична БМП, європейський аналог Bradley. Основне озброєння – 20-мм автоматична гармата Rheinmetall Mk 20 RH-202, яка може пробивати лобову броню радянських БМП, БМД та БТР. Також Marder оснащені протитанковими ракетами Milan. Екіпаж складає троє людей, плюс шість десантників.

CV90 – шведська БМП, розроблена у 1990-х. Озброєна 40-мм гарматою L70 Bofors та 7,62 кулеметом. Має броню, що може витримувати влучання 30-мм снарядів. Екіпаж – троє людей, сім бійців можуть бути в десанті. Ці БМП ще тільки мають надійти до складу ЗСУ, але вважаються одними з кращих у своєму класі.

Танки

Танки – ключові бойові машини для конфлікту такої інтенсивності і масштабів. Вони можуть і підтримувати піхоту при обороні, подавляючи ворожі штурмові групи та бронетехніку. А можуть бути “залізним кулаком” наступу чи контрнаступу.

Україна вже отримала сотні танків від іноземних партнерів, але це були радянські машини різних модифікацій – як польські Т-72 та PT-91 Twardy (створені на основі ліцензійного варіанту радянських Т-72М1).

Однак ключовими в даній сфері стали домовленості про передачу саме західних зразків танків, які використовуються в арміях НАТО та свого часу створювалися для протидії радянським танкам. Зараз ці машини отримають шанс проявити на фронтах України ті якості, заради яких їх і розробляли. Водночас для справді відчутних змін ЗСУ мають отримати сотні таких бойових машин – кілька танкових рот навряд чи матимуть серйозний вплив на бойові дії окрім символічного.

.

Перші “леопарди” вже приїхали в Україну

Leopard-2 – у різних модифікаціях це основний танк німецької армії з 1979 року і один з наймасовіших в арміях країн НАТО, що робить саме “Леопарди” чи не найбільш перспективними для ЗСУ.

Українська армія отримає модифікацію Leopard 2A4 та 2А6, які є достатньо сучасними та оснащені тепловізорами і цифровою системою управління вогнем.

Leopard 2 озброєні потужною 120-мм гарматою Rh-120, яка може вести вогонь на ходу на дистанціях до 5 км, а також двома кулеметами калібру 7,62-мм. Екіпаж – чотири людини. З недоліків – достатньо висока вартість обслуговування та ремонтів. Крім того, потрібно розуміти, що німецькі танки все одно вразливі до протитанкових ракет, таких як російські “Корнети”, про що свідчать втрати турецької армії, на озброєнні якої є Leopard-2, під час операції в Сирії.

ЗСУ також отримають старіші Leopard 1 останніх модифікацій. Вони суттєво поступаються другим “леопардам”, проте можуть достойно позмагатись зі старими радянськими танками.

.

Абрамси мають надійти Україні наприкінці року

M1 Abrams – американський основний бойовий танк, найбільш поширений танк в армії США. “Абрамси” багато в чому нагадують “Леопарди”, вони навіть мали спільний прототип на початку розробки, а також у них аналогічна 120-мм гармата. Водночас у Abrams дещо досконаліша система управління вогню, а також краще бронювання. Екіпаж – чотири людини. Додаткове озброєння – великокаліберний 12,7-мм кулемет Browning M2.

Як і “Леопарди”, “Абрамси” створювалися для боротьби з радянськими бойовими машинами, тож, з врахуванням достатньо великої їхньої кількості в американських збройних силах, потенційно ці танки можуть стати відчутним посиленням для танкових бригад ЗСУ.

.

Challenger 2 – британський основний танк, який перебуває на озброєнні армії Великої Британії з 1998 року. Ці танки також озброєні 120-мм гарматами, плюс оснащені 7,62-мм кулеметами.

Екіпаж – все ті ж чотири танкісти. Можуть знищувати ворожу бронетехніку спеціальними бронебійно-фугасними снарядами на відстанях до 8 км. Challenger 2 мають особливу броню, характеристики якої британські виробники намагаються тримати у секреті.

Загалом це потужна та ефективна бойова машина, утім, її передача в ЗСУ має скоріше символічне значення, адже цих танків загалом було вироблено не так багато, як “Леопардів” чи “Абрамсів”, й навряд чи українські танкісти можуть розраховувати на велику кількість.

Причіпні гаубиці

Причіпні гаубиці

В умовах вичерпання 152-мм снарядів радянського зразка, отримання ЗСУ гаубиць західного стандарту з боєкомплектом до них (перш за все мова про “натівський калібр” 155 мм) стало ключовим фактором, який зробив можливою протидію українських артилеристів російській тактиці “вогневого валу”.

M777 – одна з найбільш поширених 155-мм гаубиць в американській армії, яку вперше почали застосовувати у війні в Афганістані на початку 2000-х. Дальність ефективного вогню М777 – 24 км.

Її конструкцію спеціально зробили полегшеною, що спростило процес транспортування та розгортання (підготовлений розрахунок може розгорнути М777 для пострілу за 6 хвилин). Також ці системи можуть використовувати активно-реактивні керовані снаряди M982 Excalibur, що збільшує дальність точних пострілів М777 до 40 км.

Загалом зараз M777 – одна з основних гаубиць української артилерії, інтегрована з системою управління вогнем “Кропива”. Але частину M777 українські військові вже втратили у боях, тож важливим питанням залишається поповнення саме цими зразками. Як і “Джавеліни”, М777 отримали статус легендарних в українській армії.

FH70 – інша 155-мм “натівська” гаубиця, яка має вже європейське походження (це британсько-німецько-італійська розробка). Їх використовують з 1970-х років у кількох європейських арміях. Формально вона вважається “причіпною” (тобто до місця стрільби її треба транспортувати як причіп), але FH70 мають власний двигун, який дозволяє їм переміщуватися самостійно без тягача на дистанцію до 20 км на низькій швидкості – через що ці гаубиці називають “саморухомими” (на противагу “самохідній” артилерії, яка може повноцінно переміщуватися дорогами).

Максимальна дальність ураження – 24-30 км в залежності від типу артилерійських снарядів (до 24 км – звичайними снарядами, до 30 км – активно-реактивними).

L119 – легка британська гаубиця калібру 105 мм, що є одним зі стандартів “натівських” снарядів. Дальність стрільби штатними боєприпасами − 11 км, а з активно-реактивними – до 19 км. Існує також американська версія цієї гаубиці, що має назву M119 – такі модернізації також передавалися ЗСУ.

OTO Melara Mod 56 – раритетна 105-мм гаубиця італійського виробництва, розроблена у 1950-х. Її створювали для гірських артилерійських бригад, тож вона має достатньо легку вагу і порівняно проста для транспортування. Максимальна дальність стрільби – 10 км. Наразі відомо про передачу українській армії лише однієї батареї з шести таких гаубиць від Іспанії, де вони перебували на зберіганні.

САУ

САУ

Самохідна артилерія (САУ) є більш мобільною у порівнянні з причіпними гаубицями та дає більше захисту своїм розрахункам. Саме напрямок САУ все більше розвиває західний оборонпром. Українська армія отримала ледь не всі найсучасніші системи, які вважаються найкращими у світі (окрім, хіба, південнокорейських).

M109 – американська самохідна гусенична гаубиця калібру 155 мм. Це одна з основних САУ американської армії, яку вона використовує ще з часів В’єтнамської війни. Новішою модернізацією цих гаубиць є створена у 1990-х M109A6 під назвою Paladin, які також мають надійти у ЗСУ. Вони мають покращену броню, двигун та систему управління вогнем. Ефективна дальність стрільби – 18-22 км (до 30 км – активно-реактивними снарядами).

PzH 2000 – німецька гусенична 155-мм “самохідка”, яка до застосування на російсько-українській війні вважалася однією з кращих САУ у світі.

Утім високоінтенсивні бої проявили проблеми цих гаубиць, зокрема зі стволами, й частину з них довелося транспортувати на ремонт. Panzerhaubitze 2000 (з німецької – “танкова”, або ж “броньована гаубиця”) розроблена у другій половині 1990-х і залишається однією з найбільших новітніх САУ.

PzH 2000 можуть вести вогонь стандартними снарядами на відстанях до 30-36 км, що перевищує показники більшості радянських гармат та гаубиць. А з використанням активно-реактивних снарядів бойова дальність Panzerhaubitze 2000 може зростати до 67 км, що є рекордом.

CAESAR – французька колісна 155-мм САУ. Ще одна система, яка вважається однією з кращих у своєму класі та підтвердила ці характеристики під час боїв в Україні. Максимальна дальність вогню “Цезарів” – більше 40 км, а з активно-реактивними снарядами – до 49 км. CAESAR показали себе як швидкі та маневрені САУ, що здатні швидко розгортатися, точно вести вогонь та залишати місце “роботи”.

Krab – польська гусенична 155-мм система. Може вести вогонь на відстанях до 30-40 км. У ЗСУ їх використовує зокрема 26-а артилерійська бригада, чиї бійці характеризують ці САУ як швидкі, ефективні та комфортні для розрахунків.

Dana – колісна САУ радянського калібру 152-мм, розроблена в 1970-х у колишній Чехословаччині. Максимальна дальність вогню – 18-25 км залежно від боєприпасів. За даними медіа, у ЗСУ також можуть з’явитися чи вже з’явилися модернізовані машини Dana M2 з покращеною системою управління вогнем та скорострільністю.

Zuzana 2 – колісна САУ, яку виробляє Словаччина з 1998 року. Фактично це аналог Dana, але вже з “натівським” калібром 155 мм. Через подовжений ствол ці “самохідки” можуть вести вогонь на дистанцію до 40 км (з використанням спеціальних снарядів). Завдяки автоматиці чисельність розрахунку складає лише три людини, що досить мало для САУ.

AS-90 – британська гусенична САУ калібру 155-мм. Одна з основних САУ британської армії, розроблена у 1990-х роках. Дальність стрільби – 25 км. Ці системи ще тільки мають надійти до складу ЗСУ у найближчому майбутньому.

Archer – шведська колісна 155-мм САУ. Вважається однією з найсучасніших артилерійських систем у світі, яку шведська армія використовує з 2014 року. Ефективна дальність стрільби – 30 км звичайними снарядами, 40 км – активно-реактивними і до 60 км – керованими снарядами Excalibur. Її обслуговує всього двоє людей.

За словами розробників, Archer може розгортатися для стрільби за 30 секунд завдяки автоматизації всіх систем. Ці САУ ще не надійшли до ЗСУ, але обіцянки про їхнє постачання разом з БМП CV90 зробила шведська влада. Постачання має відбутись найближчим часом.

Реактивні системи залпового вогню (РСЗВ)

Реактивні системи залпового вогню (РСЗВ)

Реактивна артилерія – потужна зброя, яка має велику руйнівну дію. У радянських установках на зразок “Градів” типовою є проблема з точністю – зазвичай вони працюють “по площах”, а не по конкретних цілях. Саме у точності є велика перевага у іноземних зразках РСЗВ, що вже серйозно вплинуло на перебіг бойових дій в Україні.

Легендарна M142 HIMARS – американська система залпового вогню, чия назва “High Mobility Artillery Rocket System” перекладається як “високомобільна артилерійська ракетна система”.

Мобільність досягається завдяки колісній платформі, на якій вони створені – вантажівці M1140 FMTV. “Хімарси” здатні нести контейнер з шістьома ракетами, що можуть діставати цілі на відстані 40-80 км.

Читайте також: Як системи HIMARS громлять російські склади (+відеодокази)

Утім, головна відмінність від радянських РСЗВ – здатність точно наводити кожну ракету, що дозволяє HIMARS ефективно знищувати російські склади, скупчення бронетехніки та особового складу, комунікації та ешелони. Тому “Хімарс” став справжнім “game changer” в російсько-українській війні – він серйозно ускладнив процес логістики росіян, знищив десятки артилерійських складів, завдавав ударів по переправах, на зразок Антонівського мосту в Херсоні, а також казармах з живою силою.

M142 HIMARS можуть також нести контейнери з балістичними ракетами ATACMS (чиї модифікації мають радіус удару до 300 км), утім наразі США не ухвалили рішення про постачання таких далекобійних ракет ЗСУ.

MLRS M270 – старіший аналог HIMARS на гусеничній платформі Bradley. Він менш маневрений, але більш прохідний та може нести одночасно більше ракет – 12. Крім того, M270 здатний нести два контейнери з ATACMS. У ЗСУ також використовується французький варіант M270 під назвою LRU. Загалом M270 має всі ті ж переваги у точності, що і HIMARS.

RM-70 Vampire – 122-мм реактивна система, розроблена у 1970-х в Чехословаччині. Максимальна дальність дії – від 20 до 40 км залежно від боєприпасів. RM-70 можуть возити з собою додатковий боєзапас, що дозволяє їм швидко перезаряджатися. Фактично це аналог радянських “Градів” на шасі вантажівки Tatra. У ЗСУ вони перебувають, зокрема, на озброєнні 10-ї гірсько-штурмової бригади.

Ракети

Ракети

Ракети, які не входять у комплекси протиповітряної оборони, є досить нішевим видом озброєння і можуть використовуватися проти різних видів цілей та з різних платформ (наземних і повітряних). ЗСУ отримали кілька дуже різних зразків такої зброї.

Brimstone – британські ракети класу “поверхня-повітря” та “повітря-поверхня” (це означає, що вони можуть використовуватися як з наземних платформ, так і з літаків). Існують у двох версіях: Brimstone І та Brimstone ІІ. За даними медіа, ЗСУ вже використовували обидва види, адаптовані для пусків з наземних установок на базі автомобілів проти бронетехніки росіян. Дальність ракет першої моделі – до 20 км, другої модифікації – до 60 км. Крім того, Brimstone ІІ мають лазерне наведення.

Zuni – американська некерована авіаційна ракета класу “повітря-земля”. Можуть застосовуватися з літаків по наземних цілях на відстанях до 8 км. Наразі відомо, що США передадуть 4 тис. таких ракет для Повітряних сил ЗСУ, однак їх ще потрібно буде адаптувати для використання з українських літаків.

Robot 17 (RBS-17) – шведський легкий переносний протикорабельний ракетний комплекс малої дальності, який може діяти на дистанціях до 8 км. Розроблялися як зброя проти надводних цілей противника при протидії морському десанту. Оператори можуть “підсвічувати” ціль, на яку наведена ракета, за допомогою лазерного цілевказівника. Водночас, за даними українських медіа, українські військові змогли використовувати RBS-17 і проти наземних цілей.

GLSDB – американські новітні малогабаритні ракети (іноді описуються також як “крилаті бомби”), які можуть запускатися з РСЗВ HIMARS та M270. Після пуску в них розкриваються крила, завдяки чому вони здатні летіти не по балістичній траєкторії, а планувати до обраної цілі та суттєво змінювати маршрут. Заявлена дальність дії – до 150 км. Попередньо відомо, що постачання цих боєприпасів мало початись за кілька місяців.

AGM-88 HARM – це американська протирадіолокаційна ракета для знищення радарів зенітно-ракетних комплексів. Початково вона не була призначена для встановлення на радянських винищувачах МіГ-29, проте українські військові змогли це зробити.

Ракета здатна сама знайти й знищити радар на дистанції до 150 км, а запускати її можна “у напрямку”. З кінця літа цими ракетами завдають суттєвої шкоди прифронтовій системі ППО росіян.

Переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК)

Переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК)

ПЗРК – це засоби протиповітряної оборони, що, як випливає зі слова “переносний” у їхній назві, є досить легкими та можуть використовуватися у складі мобільних груп, щоб “полювати” за повітряними цілями.

Загалом вони призначені для протидії гелікоптерам, штурмовій авіації та бомбардувальникам, які діють на малих висотах, а також проти безпілотників, на зразок російських “Орланів-10”.

Зафіксовані випадки, коли українські бійці збивали з ПЗРК навіть крилаті ракети (хоча більшість таких випадків зафіксована при використанні радянських комплексів “Ігла”). ЗСУ отримали низку закордонних ПЗРК, які суттєво допомагають боротися з російською авіацією.

FIM-92 Stinger – американський ПЗРК, розроблений у 1970-х роках. На озброєнні у армії США вони з 1981 року. З того часу вони пройшли масу модифікацій, але статус легендарних отримали під час радянсько-афганської війни, де широко використовувалися моджахедами проти радянських гелікоптерів.

Ракети “Стінгерів” із самонавідною головкою пристосовані для ураження маломаневрених цілей, таких як вертольоти, безпілотники та крилаті ракети. Можуть знищувати об’єкти на відстанях до 4 км й на висотах до 3,5 км, є доволі простими у використанні. В Україні зафіксоване їхнє успішне застосування проти російських гелікоптерів, включно з ударними Ка-52, а також проти бойових літаків.

Piorun – польський комплекс, що є глибокою модернізацією ПЗРК Grom (який у свою чергу був розроблений на базі радянської “Ігли” З). Це новітня розробка, яку польська армія взяла на озброєння лише у 2018 році. “Перуни” можуть вражати цілі на відстанях у понад 6 км та висотах до 4 км. Також можуть застосовуватися вночі. В Україні з них збивали “Орлани”, Ка-52 і є повідомлення про знищений фронтовий винищувач-бомбардувальник Су-34.

Strastreak – британський ПЗРК, чиї ракети можуть рухатися до цілі зі швидкістю понад 3 махи – це близько 3600 км за годину або 1 км за секунду.

Через що його вважають найшвидшими у своєму класі. Starstreak – це фактично три ракети з вольфрамовими наконечниками довжиною 40 см, які до пострілу з’єднані в одному контейнері. Далі перший ступінь виводить їх на певну швидкість, після чого “дротики” роз’єднуються і рухаються на дистанції півтора метра один від одного. Дальність дії – до 7 км, але найбільш ефективною дистанцією є відстань до 1 км. Тобто це зброя скоріше ближньої дії проти повітряних цілей, які летять на малих чи надмалих висотах.

В Україні Strastreak отримали свій перший бойовий досвід в історії – у квітні 2022 року з цього ПЗРК знищили сучасний російський гелікоптер Мі-28. Також ці комплекси встановлюють на станках на автомобілях чи бронетехніці.

Mistral – французькі ПЗРК, які можуть збивати літаки та гелікоптери на малих висотах до 3 кілометрів. Норвезька армія, яка і передала ці комплекси ЗСУ, використовувала “Містарлі” і проти надводних цілей, зокрема катерів. Вони обладнані тепловізійними пристроями для стрільби у нічних умовах.

Ці ПЗРК переважно використовують зі станків. У ЗСУ їх встановлюють на пікапах мобільних вогневих груп ППО.

LMM Martlet – новітня британська багатоцільова керована ракета, яка розроблялася для використання з гелікоптерів, але була також адаптована як ПЗРК. Саме у такому вигляді надійшла у ЗСУ.

Може “працювати” по цілях на відстані до 8 км. В українській армії ці ПЗРК потрапили до десантників, які використовують їх переважно проти “Орланів” та російських вертольотів.

RBS 70 – шведський ракетний комплекс, розробка 1970-х. Залежно від модифікацій може знищувати цілі на відстанях 8-9 км та висотах 4-5 км. Використовує “лазерну стежку” для наведення на ціль й ігнорує теплові пастки, а згаданий лазерний промінь часто не фіксується системами попередження на вертольотах армії Росії.

Ці системи ще тільки мають надійти до ЗСУ і були оголошені у одному пакеті зі шведськими САУ та БМП.

Зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) та інші засоби ППО

Зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) та інші засоби ППО

Паралельно з ПЗРК ключовим елементом української системи протиповітряної оборони залишаються більш потужні зенітно-ракетні комплекси, які здатні знищувати ворожі цілі на більших висотах та швидкостях.

І хоча українська система ППО у перші дні вторгнення не змогла повністю зупинити активність російської авіації, наприклад, під час десанту на Гостомель, ешелонована протиповітряна оборона ЗСУ так і не дозволила росіянам отримати панування в небі над Україною.

Зараз вона відчутно посилила свою спроможність, про що свідчить досить обмежене використання Росією бойової авіації над непідконтрольними їй територіями. Водночас ППО України, оснащене радянськими “Буками” та системами “С-300”, поступово виснажується і поповнювати запас ракет радянського виробництва майже неможливо.

Тому іноземна допомога саме у цій області є критично важливою – вона якщо й не дозволить повністю “закрити небо” над Україною, то принаймні може істотно покращити протиповітряну оборону над містами та критичними об’єктами інфраструктури.

NASAMS – норвезько-американський мобільний зенітно-ракетний комплекс. Головне його призначення: збивати цілі на короткій та середній дистанції – у радіусі до 25-40 км залежно від модернізації.

Основа NASAMS – це ракета AIM-120 AMRAAM класу “повітря-повітря” для винищувачів, яку переробили для запусків з землі. Батарея NASAMS – це одна чи кілька пересувних пускових установок з шістьма ракетами кожна. Розробники відзначають, що це – одна з систем ППО, які охороняють Вашингтон. Наразі відомо, що саме NASAMS захищали Київ у новорічну ніч від атаки дронів Shahed.

IRIS-T – німецький ЗРК, який також використовує авіаційну ракету, адаптовану для пусків з землі. Зараз це найсучасніші системи протиповітряної оборони в армії Німеччини. Може вражати цілі на відстанях 25-40 км залежно від модифікацій (українські медіа припускали, що ЗСУ отримають саме більш далекобійні системи).

Наразі відомо, що IRIS-T вже з жовтня 2022 року успішно застосовуються українськими зенітниками проти російських крилатих ракет та “Шахедів”.

Aspide – зенітно-ракетний комплекс італійського виробництва. Також використовує авіаційну ракету системи “повітря-повітря”, яку спочатку адаптували для пусків з кораблів, а потім – і з наземних пускових установок. Відомий також під назвами Skyguard Aspide та Spada Aspide. Радіус дії – до 35 км, максимальна висота цілей – 8 км. У листопаді 2022 року стало відомо, що ці ЗРК вже прибули в Україну.

MIM-104 PATRIOT – основний ЗРК американської армії, розрахований на враження цілей на середніх та великих висотах.

Одна з основних переваг цієї системи – здатність збивати не лише літаки і крилаті ракети, але й балістичні ракети, які зараз фактично недосяжні для українського ППО. За даними виробників, найновіша система PATRIOT може вражати балістичні ракети на висоті до 20 км. Іншими перевагами “Патріотів” є їхня швидкість приведення в бойову готовність, здатність вести вогонь по кількох цілях одночасно, а також стійкість до радіоперешкод.

Прибуття цих ЗРК в Україну очікується у найближчі місяці і загалом надання саме цих систем є дуже символічним, адже українська влада давно згадувала про потребу в ЗРК, що можуть збивати балістичні ракети.

ЗРК SAMP-T/MAMBA – здатний збивати не тільки літаки, крилаті ракети чи безпілотники, а й (як і PATRIOT) балістичні ракети. Система може знищувати аеродинамічні цілі на відстані до 150 км на висоті до 25 км. Ця італійсько-французька розробка надійде в Україну вже навесні.

HAWK – американський ЗРК середньої дальності. Може знищувати цілі на дальності до 50 км і висоті до 20 км. Ця система порівняно стара і є розробкою ще 1950-х років, але, попри це, вважається достатньо надійним засобом ППО.

Ці ЗРК вивели з експлуатації у США у 1990-х (замінили на PATRIOT), але вони досі перебувають на озброєнні багатьох країн. На кожній мобільній пусковій установці HAWK розміщується по три зенітні ракети MIM-23. Пускові установки можуть бути як самохідними, так і причіпними. Наразі відомо, що ЗСУ отримали кілька таких ЗРК від Іспанії.

Crotale – французький ЗРК малої дальності дії, здатний збивати цілі на відстанях до 10 км та висотах до 5 км. Пускова, яка несе вісім ракет, встановлена на броньованих шасі. Також вона оснащена радіолокаційною станцією для виявлення цілей. Crotale можуть використовуватися як у прифронтовій зоні для знищення літаків та вертольотів, так і в тилу для перехоплення крилатих ракет. Відомо, що кілька таких комплексів вже надійшли до ЗСУ.

Flakpanzer Gepard – німецька самохідна зенітна установка (або “флакпанцер” – “зенітний танк), створена на базі танка Leopard 1 і озброєна двома 35-мм автоматичними гарматами. “Гепарди” здатні вести вогонь по цілях на відстанях 4 км та висотах до 3 км.

Створювалися у 1970-х як машини протиповітряного прикриття колон від ворожих гелікоптерів та штурмовиків. Водночас здатні вести вогонь і по наземних цілях, зокрема живій силі чи легкоброньованій техніці. Також мають електроніку, яку німці періодично модернізовували, та два радари і системи автоматичного відстежування цілі, які можуть “вести” повітряні цілі на відстанях до 15 км.

Водночас проблемою є забезпечення “Гепардів” достатньою кількістю боєприпасів. Наразі є дані про успішне використання цих “зенітних танків” в Україні проти “Шахедів” та крилатих ракет.

Stormer HVM – британський самохідний ЗРК. Фактично це БТР аналогічний Spartan, на який встановлено пускову установку з вісьмома контейнерами ракет Starstreak або Martket. Призначений для знищення гелікоптерів, літаків на малій висоті та безпілотників. Відомо про застосування таких машин у складі ЗСУ з серпня 2022 року.

Avenger – американський самохідний зенітно-ракетний комплекс ближньої дії. Фактично це авто “Хамві”, на якому встановлено два контейнери з чотирма ракетами Stinger, а також зенітний кулемет Browning M2. Мають всепогодну систему виявлення цілей і тепловізор, що дозволяє працювати за будь-яких умов видимості.

Здатний збивати об’єкти на висотах до 3,8 км та відстанях до 5 км. Avenger може бути ефективним засобом ППО проти “Шахедів” та крилатих ракет, а також прикривати підрозділи на передовій від російських гелікоптерів та штурмовиків.

Bofors L70 – шведська зенітна автоматична гармата калібру 40 мм. Вона розроблялася ще у другій половині 1940-х років, але продовжує виготовлятися дотепер і вважається однією з найпоширеніших зенітних гармат у світі (вони, наприклад, є основним озброєнням шведських БМП CV90).

Наразі відомо, що ЗСУ отримають кілька десятків L70 від Литви. В українській армії вона покликана стати альтернативою радянським “зеніткам”, на зразок 23-мм спарених зенітних установок ЗУ-23-2. За десятиліття служби ці гармати удосконалювалися і можуть обладнуватися тепловізорами і далекомірами, що робить їх ефективним засобом проти “Шахедів” на відстанях до 3-4 км.

Кораблі та катери

Кораблі та катери

Втрати українського флоту після анексії Криму у 2014 році та початку повномасштабного вторгнення 2022 року – чи не найбільш суттєві серед усіх інших видів військ. Утім військово-морські сили ЗСУ продовжують існувати та виконувати завдання, задля чого іноземні союзники надають відповідну підтримку.

Щоправда, мова йде переважно про катери, адже строк життя більших суден і кораблів в умовах інтенсивної війни та переваги росіян на морі навряд чи буде довгим.

M310 “Чернігів” та M311 “Черкаси” – два тральщики-шукачі мін британського проєкту Sandown. Названі так на честь однойменних українських тральщиків, захоплених росіянами під час анексії Криму в 2014 році. Основна зброя – 30-мм морська автоматична гармата DS30M Mark 2. Зараз, ймовірно, перебувають все ще у Британії, де проходять навчання українські екіпажі.

Sherp the Shuttle – десантний катер для завдань на річках та у прибережних зонах річок, оснащений двома великокаліберними кулеметами Browning M2.

Катери Sea Ark Dauntless – 34-футові патрульні катери для дій на річках чи біля берега моря. На них передбачені три турелі для кулеметів чи автоматичних гранатометів.

35-футові “невеликі річкові судна” – судячи з усього, це SURC (Small unit riverine craft), патрульні броньовані катери ВМС та Морської піхоти США для контролю річок та прибережних вод моря. Можуть оснащуватися трьома великокаліберними кулеметами та перевозити до 16 десантників.

40-футові “морські бойові катери” – ймовірно, PBR (Patrol Boat, River), річкові патрульні катери, які США використовували ще під час війни у В’єтнамі (саме такий зобразили у фільмі “Апокаліпсис сьогодні”). Можуть перевозити до 20 людей та бути обладнані спареним кулеметом Browning M2 на носу, одним звичайним Browning M2 на кормі, одним чи двома 7,62-мм кулеметами М60 по бортах та автоматичним гранатометом MК19.

40 броньованих річкових катерів невідомого класу – катери, про передачу яких США оголосили у листопаді. Ймовірно, призначені для дій спецпризначенців та десантників на річках.

Відомо, що частину цих катерів вже передали для посилення нової річкової флотилії на Дніпрі у Києві.

Сергій Морфінов, опубліковано у виданні BBC News Україна

Уся графіка – Ангеліна Корба


В тему: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]