Що відбувається у церковному житті України під час війни і чому російську церкву захищає влада

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

У результаті російської агресії УПЦ МП роздирають суперечності, частина священників хоче самостійності і їх обурює Патріарх Кирил. Та вище духовенство звивається як вуж на сковорідці, аби придумати аргументи чому вони мають залишатися під керівництвом фашистської Москви.

Останні два роки, що збіглися з президентством Володимира Зеленського, здавалося, назавжди мали змінити тренди, започатковані в час Петра Порошенка. Нова влада надійно поховала будь-які згадки про створення єдиної помісної церкви в Україні. Ба більше, вперше за шість років вищі владні шаблі посіли люди, пов’язані з Українською православною церквою Московського патріархату. На щось інше ніхто й не сподівався, зазначає видання ТЕКСТИ.

З постанням ПЦУ зміни в церковному житті можна було побачити неозброєним оком. Від часу грудневого Об’єднавчого собору 2018 року кількість переходів з УПЦ (МП) до визнаної світовим православ'ям Православної церкви України росла мов на дріжджах. Так у січні 2019 року перейшло 152 парафії, у лютому — 243. Проте буквально за місяць тенденція різко змінилась і вже у травні 2019 року був лише один перехід. Мабуть, нічого дивного, якщо пригадати, що саме у травні того року країну очолив новий президент — Володимир Зеленський.

Читайте також: Московський патріархат через VPN. Влада настирливо намагається захистити УПЦ МП

Невдовзі ситуація почасти почала нагадувати те, що відбувалося за Віктора Януковича: з’явилась інформація про перебування високопоставлених чиновників на богослужіннях у храмах УПЦ МП, а паралельно надходили повідомлення про труднощі з перереєстрацією громад у ПЦУ. Київ почали відвідувати деякі російські пропагандисти, яких тут давно не бачили і які чомусь виявляли велике зацікавлення релігійним життям сусідньої країни.

Але все дуже різко змінилося 24 лютого 2022 року — і причиною цих змін, звісно, стали російські ракети та снаряди, що посипалися на голови українських вірян. Почалася велика війна, а з нею й великі зміни в церковному житті країни. Знову різко зросла кількість переходів парафій з УПЦ МП до ПЦУ. Якщо в лютому 2022 року було зафіксовано лише один такий перехід, то вже в березні — 54, у квітні — 104, а у травні — 229 переходів.

Водночас варто пам'ятати, що загальна кількість парафій УПЦ МП становить на сьогодні близько 11,5 тисяч. А кількість громад ПЦУ близько 7.5 тисяч. За даними Вікіпедії з грудня 2018 по вересень 2022 з УПЦ МП до ПЦУ перейшла 1151 громада.

Маскування

Усе це, звісно, загострило й так напружені відносини між двома церквами. А також актуалізувало давні суперечки щодо того, хто саме має ухвалювати рішення про перехід. В УПЦ (МП) наполягають, що за такі рішення відповідають лише активні парафіяни. Але тоді від релігійного життя фактично відрізають усіх інших вірян, які, можливо, не ходять у храм щонеділі, але також несуть туди свої пожертви. І які озвучують дедалі більше незручних запитань своїм панотцям.

На тлі цього 27 травня відбувся Собор УПЦ МП, на якому ухвалили новий Статут церкви. Згідно з ним рішення Архієрейського собору Російської православної церкви більше не є обов'язковими для УПЦ, настоятель УПЦ більше не є членом Синоду РПЦ й УПЦ більше не поминає патріарха РПЦ як свого “господіна”. Проте Собор так і не спромігся засудити позицію патріарха РПЦ Кирила (Гундяєва). У самому статуті також є відсилання до грамоти патріарха Алексія, де дуже чітко сказано: “Украинская Православная Церковь соединенная через нашу Русскую Православную Церковь с Единой, Святой, Соборной и Апостольской Церковью…”. Цією фразою підкреслено зв’язок УПЦ зі світовим православ’ям саме через Російську православну церкву.

Читайте також: Чому українська влада не зацікавлена ​​у ревізії церковних структур, особливо проросійських

А далі зі згаданим рішенням Собору відбулися й інші дивні речі — насамперед те, що новий Статут не оприлюднили на офіційних ресурсах УПЦ (МП). Його текст громадськість змогла прочитати, лише звернувшись до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті. Тобто Статут нібито ухвалили, якісь рішення є, а де саме з ними ознайомитися — проблема.

Це, власне, як у дзеркалі показує всю ситуацію з УПЦ (МП). Одні священники перестали поминати Кирила, а інші досі це роблять. Саме тому критики УПЦ (МП) і далі закидають цій церкві, що реальний рух “геть від Москви” ще й не починався.

Дмитро Горєвой, релігієзнавець, директор ГО “Центр релігійної безпеки”

— Ми бачимо, що Кремль використовує УПЦ МП як інструмент “м’якої сили”. Звичайно, ми не можемо сказати, що всі 90% її священників є колаборантами, відкритих агентів серед них небагато, але інші теж працюють у тому річищі, що підважує національну ідентичність українців. Вони проповідують певний космополітизм — мовляв, байдуже, якої ти національності, головне — вірити в Бога й бути смиренним. У звичайному світі в цьому немає абсолютно нічого поганого, космополітизм проповідують дуже багато релігійних організацій. Але коли йдеться про війну за національну ідентичність, за символи й історичну спадщину — то ті, хто підважує національну ідентичність, фактично стає співучасником злочину. 

Ми бачимо разючу відмінність між Московським патріархатом у Росії й Україні. Московський патріархат у Росії підтримує свою державу й народ, максимально працює на утвердження російської національної ідентичності. Московський патріархат в Україні каже, що ідентичність не важлива, треба бути добрим і смиренним. Московський патріархат у Росії підтримує мобілізацію та закликає йти вбивати українців, цей самий патріархат в Україні переконує, що не варто чинити спротиву. Не всі, звичайно, але дехто так таки говорить.

Представники УПЦ МП скільки завгодно можуть переконувати нас у своїй проукраїнській позиції. Але ми не бачимо, щоб виявлені колаборанти в УПЦ МП відповідали перед церквою.

А й справді, саме звинувачення в колабораціонізмі є одними з найсерйозніших проти священнослужителів УПЦ (МП). Тоді, коли багато священників цієї церкви справді допомагають постраждалим цивільним і українським бійцям, постійно точаться розмови про колаборацію саме священників УПЦ МП. ТЕКСТИ вирішили з’ясувати це питання.

Читайте також: Чи існує змова між ОП та Новинським про захист московської церкви в Україні?

Колаборанти

Варто наголосити, що залишитися на окупованій території зі своєю паствою й вести богослужіння не є злочином. Як свідчать інформація з місць, на окупованих територіях були, а подекуди й досі перебувають не лише священники УПЦ (МП), а й священнослужителі Римо-католицької та Греко-католицької церков, а іноді навіть священнослужителі Православної церкви України.

Але є ключова відмінність у їхньому статусі та статусі Української православної церкви. Якщо діяльність перших була на їхній страх і ризик, тобто вона була їхньою приватною ініціативою, то УПЦ МП виявилася сповна легітимною структурою в очах російських окупантів. 

Як усе це відбувалося на окупованій Херсонщині, ТЕКСТИ вирішили дізнатися в Олеся Кобця, виконавчого директора громадської організації Асоціація української миротворчої школи. До окупації він займався питаннями громадянського суспільства на Херсонщині.

"Коли розпочалася агресія 24 лютого, духовенство повелося досить по-різному. Дуже багато греко-католицьких і римо-католицьких священників виїхали в перші дні війни. Дехто з них не мав українського громадянства, як-от польські священники, тому, звичайно, вони намагалися якомога швидше полишити окуповані території. Священники Православної церкви України в перші дні здебільшого залишалися на місцях, принаймні до історії зі священником ПЦУ Сергієм Чудиновичем, якого окупанти затримали й знущалися (проте йому вдалося виїхати пізніше). Ось ця історія й стала тим поштовхом, після якого священники ПЦУ почали активніше виїжджати з окупованих територій.

Читайте також: «Православний тероризм» московського патріарха Кирила Гундяєва

Щодо УПЦ (МП), то керівництво — митрополит Херсонський і Таврійський Іоан (Сіопко) — перебуває в Києві від середини червня, про митрополита Новокаховського і Генічеського Філарета (Звєрєва) особливо нічого не чув. Загалом у мене немає інформації про якісь проросійські погляди саме керівництва місцевої УПЦ МП. Хоча, знову ж таки, про це важко говорити, бо публічно вони чіткої позиції не засвідчили.

Але, наприклад, чітку проросійську позицію займає священник УПЦ МП з Голої Пристані Геннадій Шкіль. Він відверто підтримує окупацію та війну. Священнослужитель фігурує у пропагандистських роликах ВТВ-Плюс, яке працює на окупантів. 

попи_шкіль.jpg

Уривок з телеграм-каналу Геннадія Шкіля. Священник є автором низки кричущих заяв, що не лише чітко засвідчують його колабораціонізм, а й фактично є спробами виправдати злочини російських окупантів проти людяності.

Але маємо щодо цієї конфесії й інші кейси — в одному з сіл поблизу Херсона священнослужитель УПЦ МП поховав бійця тероборони. Про це довідалася окупаційна адміністрація та влаштувала в нього обшук і принижувала його. Тобто ситуація не чорно-біла.

Загалом я назвав би поведінку УПЦ (МП) на окупованих територіях гібридною. Очевидно, ми не можемо звинуватити керівництво Херсонської єпархії в колаборації, бо воно виїхало. Масової колаборації священників у приходах теж немає, тобто маємо гібридне явище — десь вона є, десь немає.

Але та частина УПЦ (МП), яка залишилася на окупованих територіях, — легітимна для окупантів. На окупованих територіях за російською калькою священнослужителів УПЦ (МП) запрошують на різноманітні урочистості. 

Знімок екрана 2022-10-05 155105.jpg

Наприклад, 9 травня в Херсоні на Алеї слави відбувся молебень за полеглими у Другій світовій війні, куди прийшли священнослужителі УПЦ (МП). Молебень був на тлі військової машини окупантів з символікою "Z".

Очевидно також, що верхівка місцевої адміністрації колаборантів була парафіянами або симпатиками УПЦ (МП). Я не бачив серед них ні протестантів, ані католиків, ні тим паче симпатиків ПЦУ. Зокрема й відомий колаборант Сальдо, за мерства якого реставрували Успенський собор у Херсоні, до того ж чималим коштом.

Сьогодні ми не бачимо ні офіційної позиції керівників, архієреїв УПЦ МП, ані їхніх офіційних заяв. І тому не можемо говорити, чи є вони справді українською церквою, чи лише пристосуванцями. Дуже хотілося б побачити якийсь декрет від верхівки УПЦ МП про заборони в служінні священникам, які співпрацюють з окупантами. У православ’ї є такий термін — “заборона в служінні”. Тобто цьому Шкілю мали б заборонити служити за його відкриту підтримку агресора. Але цього не роблять".

Але лише Херсонщиною перелік священників-колаборантів УПЦ МП не обмежується. Пройдемося по найбільш знакових серед них — тих, які у всіх на слуху.

Одне з почесних місць тут можна присудити митрополиту Ізюмському й Куп’янському Єлисею (Іванову), який не лише активно брав участь у різних заходах окупантів, а й примудрився благословити головного гауляйтера Харківської області Віталія Ганчева. Після наступу українських військ і визволення території Харківщини митрополит пропав, але, як виявилося, зовсім ненадовго. Невдовзі він виринув уже в Росії, у Білгороді. Керівництво УПЦ МП мало б відсторонило митрополита від виконання обов’язків, але жодної публічної оцінки дій колаборанта ми досі не побачили.

Читайте також: Путін захищає «рускій мір» в Україні руйнуванням церков. Чи приведе це до зникнення московського патріархату

Справжню конкуренцію йому може скласти ще один церковний зверхник, нині митрополит Луганський та Алчевський Пантелеймон (Поворознюк). Цей сановитий священнослужитель чи людина, дуже схожа на нього, засвітився під час прямої трансляції в Кремлі, де було оголошено незаконну анексію Росією окупованих українських територій.

ТЕКСТАМ не вдалося знайти жодної офіційної інформації щодо реакції правоохоронних органів на таку активність цих митрополитів на окупованих територіях. У Генеральній прокуратурі виданню повідомили, що такого штибу інформацію вони не оприлюднюють.

“Голуби” миру

Але крім відвертих колаборантів є й інші діячі, яких можна умовно назвати “дипломатами”. Вони наче не є виразниками інтересів “руского міра” й навіть у своїх проповідях скорблять за вбитими невинними жертвами, але водночас проводять лінію, яка, вочевидь, дуже сподобалася б російським окупантам.

Ось що пише у своєму теленрам-каналі запорізький митрополит Лука: “Когда я слышу горделивые слова о том, что «рабов в рай не пускают», то вспоминаю слова Девы Марии, сказанные архангелу Гавриилу: «Я раба Господня». <..> Без смирения у человека может быть только одно звание – раб дьявола. Определение этого рабства следующее: «Человек – это звучит гордо». Вот что привело нас к грани ядерной войны.” 

Фактично митрополит майстерно вивищується з парадигми російсько-української війни й починає філософствувати нібито про загальнолюдські речі, але насправді критикує опір українців намаганням перетворити їх на рабів. Раніше на цьому самому телеграм-каналі були порівняння України під агресією з містами Содомом і Гоморрою. Хоча після бомбардувань Запоріжжя митрополит написав, що злочини тих, хто бомбить його місто, не можна виправдати нічим. Проте він жодного разу не вжив слово “росіяни”.

Ще один церковний зверхник УПЦ МП “поза політикою” — настоятель Києво-Печерської лаври Павло (Лебідь). Нещодавно в соцмережах було оприлюднено аудіозапис нібито з голосом отця Павла, який шпетить якогось священнослужителя, який критично висловився проти очільника Росії Владіміра Путіна. На жаль, поки що ніхто не перевірив на автентичність голос із запису, хоча люди, які чули Павла живцем, кажуть, що голос справді дуже схожий. А якщо трохи глянути в історію, то в такій позиції настоятеля Лаври немає нічого дивного.

Річ у тім, що Павло (Лебідь), як і багато інших митрополитів цієї церкви, може, що називається, мати особисту думку про Путіна. Свого часу російський диктатор відвідував і Києво-Печерську лавру й навіть власноруч нагороджував багатьох керівників УПЦ (МП). 

Знімок екрана 2022-09-28 170256.jpg

Митрополит і настоятель Києво-Печерської лаври Павло (Лебідь), Владімір Путін та очільник Російської православної церкви Кіріл.

Внутрішня опозиція

Андрій Пінчук, священник з Дніпропетровщини, УПЦ (МП), волонтер, ініціатор звернення духовенства до настоятелів Східних церков щодо притягнення патріарха Кирила до міжнародного церковного трибуналу

Отець Андрій на початку розмови одразу заперечує проти вживання приставки МП до абревіатури його церкви — Української православної церкви. За його словами, “УПЦ сьогодні опинилась у канонічному вакуумі, жодного статусу вона не має й претендує на незалежність”.

На думку отця Андрія, його церква майже повністю позбулася зв’язку з Московським патріархатом після рішень травневого Собору:

— Цей Собор справді можна назвати революційним. Я впевнений, мине час і він увійде в історію. Я спілкувався з багатьма священниками та єпископами — ніхто не очікував на такі прогресивні й антимосковські рішення Собору. Усі ці рішення — про непоминання Кирила (під час богослужінь — ред.), про власне мироваріння, про засування парафій за кордоном — їх усі погодили.

Лише одне рішення, дуже важливе особисто для мене, на Соборі не ухвалили. Це рішення про засудження позиції Кирила. За нього точилася надзвичайно жорстока боротьба. Дехто дуже голосно захищав Гундяєва.

Але слід розуміти, що одночасно ми не зможемо втілити в життя всі ці рішення, потрібен певний час. Так, наприклад, неможливо одночасно замінити всі антимінси (посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих для служіння. Фактично документ священника, що підтверджує його повноваження здійснювати служіння — ред.). Бо на кожному антимінсі в кожному храмі написано благословення патріарха Кирила. Тобто нині треба замінити 10 тис. таких антимінсів. Але минулого тижня вже було освячено багато антимінсів, на яких не згадано Кирила.

Отець Андрій визнає, що перед його церквою нині багато глобальних викликів. Він належить до того крила священників УПЦ МП, які справді бажають максимально розмежувати свою церкву з російською. Саме це основна причина започаткованої ним ініціативи щодо здійснення церковного суду над патріархом Кирилом.

— Ініціатором був я, — каже отець Андрій. — Але попередньо спілкувався з деякими священниками й мирянами, думка яких для мене важлива, — вони розділили мій біль і моє бажання ініціювати це звернення.

Читайте також: Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України

За його словами, церковний трибунал — це зібрання очільників п’яти церков: Константинопольської, Александрійської, Антіохійської, Кіпрської та Єрусалимської. Цей формат дає змогу судити настоятеля будь-якої церкви. Бо в її рамках він зазвичай неосудний, бо немає механізмів для його осуду.

— Нині під цим зверненням зібрали вже понад 400 підписів духовенства Української православної церкви у сані священників. Там немає мирян, але немає і єпископів. Якби був підпис хоч одного єпископа, звернення набуло б зовсім іншого звучання. Але навіть ті єпископи, які підтримували звернення, досі його не підписали, — засмучується отець Андрій. 

Причину він пояснює так:

— У всіх церков на радянському просторі дуже сильна корпоративна солідарність, якої священнослужителі дотримуються навіть тоді, коли вона злочинна. Це надбання ще з імперських, радянських часів. Якщо єпископ бачить, що певні речі не відповідають духу християнства та церковній традиції, і розуміє, що має проти цього виступити, але водночас розуміє, що його не підтримують інші єпископи, — він мовчатиме.

Водночас, за його словами, “багато єпископів УПЦ під час війни змінили свою позицію і щодо діалогу з ПЦУ, і того, чи потрібен нам рух у бік незалежності УПЦ. Зараз цей рух лише зміцнився, я назвав би його "якомога швидше й далі від Москви".

— Звичайно, є певні проблеми з рішенням щодо непоминання Кирила, — констатує отець Андрій. — Є ватні парафії, ватні єпархії, які й далі принципово поминають патріарха Кирила або навіть виганяють священників, які не роблять цього. Але треба розуміти, що рух за незалежність церкви вже почався й набирає обертів, рух з налагодження відносин з Константинопольським патріархатом — також.

УПЦ — дуже строката релігійна організація. І вона надто велика, щоб бути єдиною в усіх питаннях. Дайте час, рух почався. Ви маєте розуміти, в УПЦ є дуже велика питома вага чесних, гарних і проукраїнськи налаштованих священників. І вони постійно просять, говорять, вимагають від церковного керівництва руху незалежності від Москви.

В УПЦ є церковний суд. Думаю, він має розпочати церковне судове переслідування за колабораціонізм духовних осіб, позбавляти таких священнослужителів і сану, й чернецтва. Вичищати ці авгієві конюшні й позбуватися "рускомірівського" багажу.

І нам сьогодні вкрай потрібна допомога. Щоб священники-колаборанти сідали на лаву підсудних, щоб тих, хто зараз заважає руху УПЦ в бік єдиної незалежної церкви, було приборкано. І якщо сама церква цього зробити не може, то нехай їх приборкає держава і якось нівелює такі речі. Бо держава може це зробити, було б бажання.

Зі словами отця Андрія, звісно, важко не погодитися. А також важко симпатизувати його баченню подальшого розвитку церкви й оптимізму. Проте є один нюанс. Сьогодні під зверненням щодо притягнення до церковного суду патріарха Кирила стоїть лише 400 підписів священників. Це з церкви, яка налічує близько 11,5 тис. священнослужителів. І жодного підпису єпископів. Можливо, більшість священників вважають, що патріарх Кирил, який фактично оголосив проти українців справжній православний “газават” коли говорив, що смерть окупантів в Україні “смывает все грехи”, не заслуговує на суд? Відповідь на це питання, як і на багато інших, зависає в повітрі.

Духовні брати

Ще за часів Радянського Союзу між духовенством РПЦ і КДБ, скажемо так, налагодилися надійні контакти, а з проголошенням незалежності ці дивні взаємини переросли в міцні відносини між церковним керівництвом тепер уже УПЦ МП й колишніми комуністами, які стали владою.

Такий симбіоз досягнув розквіту при президенті Януковичу — між вищими чиновниками й провладними олігархами, з одного боку, та УПЦ МП — з іншого утворилися міцні зв'язки.

19 січня 2014 року. Святкова служба в Києво-Печерській лаврі. На фото прем’єр Микола Азаров та тоді ще президент України Віктор Янукович. З-за їхніх спин визирає усміхнений Вадим Новинський. 

Читайте также: «Православный коммунизм» в фашисткой России: кто стоит за спиной Путина

Знімок екрана 2022-09-30 013526.jpg

Прем’єр Микола Азаров та тоді ще президент України Віктор Янукович. З-за їхніх спин визирає усміхнений Вадим Новинський. Їх кропить свяченою водою митрополит УПЦ МП Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич)

Це фото по-своєму знакове — службу на ньому проводив керівник справами УПЦ МП митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич). Цей уродженець Закарпаття спочатку повністю пов’язав свою долю з імперською столицею Москвою. Свого часу навчався в Московській духовній семінарії, згодом закінчив Московську духовну академію, почав у ній викладати, здобув сан ігумена. І раптом у 2002 році подав прохання про направлення до Києво-Печерської лаври, де почав свою стрімку кар’єру в Україні. Її вершиною поки що стало призначення у 2012 році на фактично другу в церковній ієрархії посаду керівника справами УПЦ (МП).

Можна припустити, що такий майданчик, як Києво-Печерська лавра, а також висока посада дали можливість невипадковому гостю з Москви налагодити багато впливових знайомств і корисних зв’язків.

Серед них опинився, вочевидь, і скромний диякон, а за сумісництвом український олігарх російського походження Вадим Новинський. І якщо вірити матеріалам українського слідства, знайомство це виявилося досить таки продуктивним. Згідно з інформацією слідчих, Новинський за часів Януковича був причетним до викрадення та утримання під вартою архієпископа Драбинка, щоб змусити митрополита Володимира (Сабодана) зректися престолу. А на його місце, за рішенням Януковича, мали нібито поставити того самого митрополита, закарпатця-москвича Антонія (Паканича).

Ця справа тривала 5 років, і її врешті закрили у 2019-му. Можливо, допомогло й те, що в Новинського був справді професійний і фаховий адвокат — Олег Татаров. Здібності та розум останнього виявилися такими неоціненними й глибокими, що він обійняв гідну посаду заступника Офісу президента при Зеленському. А для фігурантів справи все закінчилося добре. Новинський зберіг свої впливи й зв’язки у церкві, а Антоній — посаду при новому вже настоятелі церкви, митрополиту Онуфрію. І продовжив досить активно коментувати церковне життя всередині країни насамперед російським медіа.

Наприклад, у жовтні 2021 року Антоній роздавав розлогі інтерв’ю медіа, які належать Російській православній церкві та в яких проскакують, зокрема, приховані реверанси російській владі: “Наши общины продолжают функционировать в Крыму как общины Украинской Православной Церкви. На фоне их нормальной жизнедеятельности контрастом выступает ситуация во многих других епархиях.” (Під “іншими єпархіями” мається на увазі єпархії на неокупованій частині України, де відбуваються конфлікти з ПЦУ — ред.) 

Читайте також: Як російські попи разом із силовиками насильно депортують українців до росії що має ознаки геноциду

Знімок екрана 2022-10-04 185436.jpg

Диякон Вадим Новинський, митрополит Онуфрій, митрополит Антоній (Паканич)

Про впливи й сучасні погляди митрополита може красномовно свідчити той факт, що підготовку до травневого Собору здійснювали без нього, хоча це саме те, чим мав би займатися керівник справами церкви. Вочевидь, організатори Собору так боялися свого ж управлінця, що вирішили зробити все самі. До речі, Новинський узяв участь у згаданому травневому Синоді, де нібито опонував спробам провести рішення щодо засудження дій патріарха Кирила. Вочевидь, його голос таки справді має вагу для нинішнього керівництва церкви, якщо таке рішення не ухвалили.

Держава

У цій історії є ще третій незримо присутній. Це держава. Точніше, її відсутність.

Участь держави в релігійному житті країни зараз хаотична, епізодична й украй руйнівна. Там, де необхідне її втручання, його немає, а там, де вона мала б просто залишитися осторонь, — раптом з’являється й починає якусь дивну, нікому не потрібну активність.

Так, є державний орган, безпосередньо відповідальний за політику держави в релігійній сфері. Ідеться про Держетнополітики та його очільницю Олену Богдан, навколо постаті якої постійно виникають скандали.

Зокрема зі сторони ПЦУ можна почути думку щодо її заангажованості, а ресурси УПЦ МП можуть її при нагоді й процитувати.

Буквально на днях, 18 жовтня, Синод ПЦУ виступив з заявою, що "у комунікації від керівництва органу, який мав би в релігійній сфері захищати Україну від російської гібридної агресії, систематично звучать наративи, цілком співзвучні зі штампами пропаганди Московського патріархату. Зокрема це обвинувачення у «захопленні храмів», іменування релігійного об’єднання, що має лише 4% суспільної підтримки, «найбільшим», намагання видати заяви зборів цього об’єднання, які дотепер так повною мірою офіційно і не були опубліковані, за нібито реальне рішення про припинення підпорядкування цієї структури Московському патріархату тощо."

Читайте також: Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)?

І справді, якщо подивитися на заяви Богдан, то в дуже багатьох випадках вони будуть співзвучними з заявами саме Української православної церкви Московського патріархату. Ідеться насамперед про трактування права громади на законний перехід з однієї конфесії в іншу й те, кого вважати громадою.

Пані Богдан чітко й однозначно в цьому контексті заявляє, що право на це має саме релігійна громада. Тобто тут її заяви сповна збігаються із заявами УПЦ МП. Ще одна дражлива тема, щодо якої думки Богдан співзвучні з думками Української православної церкви Московського патріархату, — це питання служіння в Києво-Печерській лаврі. Пані Богдан, як і представники Московського патріархату, досить однозначно заявляє, що представники УПЦ МП мають більше підстав для служіння в цьому храмі. “Хтось запитував, скільки ченців ПЦУ в Києві? Менше ніж 50. А скільки ченців в одній Києво-Печерській лаврі, це УПЦ? Понад 200. Загалом у резиденції у Києво-Печерській лаврі – близько 600 осіб, разом із семінаристами, з викладачами академії”, – зазначила голова Держетнополітики.

Подібна позиція державної чиновниці, звичайно, викликала гостру критику зі сторону ПЦУ. “Протягом понад чотирьох місяців під різними формальними приводами відбувається відкладання реєстрації статуту Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври у складі Православної Церкви України. В цей же час керівник служби, що відповідає за державно-церковні відносини, робить публічні коментарі, які дискредитують Православну Церкву України та захищають існуючу монополію структури Московського патріархату на богослужіння в українській святині. ”, – йдеться у заяві Синоду ПЦУ.

Водночас Держетнополітики повністю відсторонився від таких дражливих питань, як питання колабораціонізму серед священнослужителів, їх недоброчесної поведінки.

Читайте також: Церковь врага: как УПЦ МП влияет на украинцев

Чи координують таку політику з Офісу президента? На це питання важко відповісти, оскільки жодних доказів, які підтверджували б або спростовували такі впливи, поки оприлюднено не було. Але тут варто згадати, що одним з заступників керівника Офісу президента є громадянин Татаров, той самий адвокат церковного олігарха Новинського.

Проте загалом у сьогоднішньої влади немає системного підходу до релігійної теми. Імовірніше, йдеться про спроби через окремих посадовців якось вплинути на церковне життя з різною часткою успіху.

Так нещодавно надбанням громадськості став лист заступника начальника Головного управління СБУ в місті Києві й Київської області Юрія Палагнюка до представників місцевої влади, у якому йшлося про необхідність роз’яснювальної роботи серед громадськості щодо недопущення участі у зборах релігійних громад для переходу від УПЦ до ПЦУ. Такий перехід, на думку керівництва київського СБУ, "створює передумови для дестабілізації суспільно-політичної ситуації у Києві та регіоні". Але після бурхливої реакції громадськості Палагнюка відсторонили від роботи.

Паралельно нещодавно держава почала тиснути на зверхників УПЦ (МП). Зокрема кілька годин протримали на кордоні настоятеля Києво-Печерської лаври Павла (Лебедя), який нібито їхав у Молдову на діагностику. Прикордонники уважно оглянули його багаж, після чого він продовжив свій шлях. Не варто забувати, що Молдову, принаймні донедавна, активно відвідували й українські, й російські церковні діячі, і зараз її можуть використовувати як певний майданчик для зустрічей і комунікацій. А згаданий випадок з обшуком “недоторканого” раніше митрополита може свідчити про певні сигнали, які українська влада, ймовірно, намагається подати церковній верхівці УПЦ (МП).

Також стало відомо про обшук у помешканні митрополита Тульчинського та Брацлавського Іонафана. Його здійснювали в рамках справи за статтею 161 Кримінального кодексу України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками). Жодних деталей з цієї справи невідомо, представники УПЦ (МП) заявляють, що митрополит фігурує в ній як свідок.

Ще один цікавий кейс — спілкування УПЦ МП з російськими полоненими. Хтось із правоохоронних органів з якогось дива вирішив організувати спецоперацію: привезти російських полонених у Києво-Печерську лавру для спілкування з митрополитом Онуфрієм. 

Спілкування виявилося доволі дивним — митрополит Онуфрій побажав полоненим окупантам “здоров’я і щоб Господь повернув вас до своєї батьківщини…”. Він також зазначив, що війну можна зупинити, але “не силою зброї, не силою людської правди, а Божою любов’ю”. Багато хто звернув увагу на фразу “получилось как получилось”, якою Онуфрій схарактеризував теперішню російську агресію проти України, але наступна його фраза була не менш убивчою: “хай Господь дасть нашим правителям (!) мужності, розуму, мудрості знайти те слово любові, яким можна зупинити всяке зло”.

Так він поставив на один щабель Зеленського — керівника країни, на яку було здійснено агресію, і Путіна — власне, самого призвідця агресії. Тому досі не зрозуміло, на який практичний ефект від такої зустрічі очікували її організатори.

Але цим не зовсім зрозуміла роль УПЦ МП у темі з російськими полоненими не обмежується. Мабуть, усі журналісти запам’ятали дуже характерний образ перекладачки з української на російську для засудженого російського воєнного злочинця, одягненої в характерний саме для вірян цієї конфесії одяг.

Знімок екрана 2022-09-23 135111.jpg

На жаль, перекладачка так і не відповіла на запитання журналістів, кого саме вона представляє в цьому суді.

Аморфність

УПЦ (МП) не може самостійно позбуватися негативного вантажу, пов’язаного з тим, що дехто з її священників надалі так чи так перебуває в ореолі “русского мира”. Не важливо, чи йдеться про відкритий колабораціонізм, чи про нейтральну позицію, яка в сьогоднішній ситуації однозначно грає проти українських інтересів.

Надто міцні внутрішні традиції та правила, де голос порядних людей лишається непочутим, тим паче в умовах, коли багато хто з керівництва цієї церкви є симпатиком "руськомірівських" ідей. До цього додається стара “дружба” керівництва церкви з сумнівними олігархами.

Відсутність достатньої внутрішньої потуги в церкві побороти власні недуги й параліч держави або хаотичні спроби щось зробити на догоду лобістським групам спричиняють ефект, коли люди просто не бачать свого майбутнього з нею й намагаються перейти до ПЦУ. Це і є основою конфліктів, які майже щодня відбуваються по всій країні. І передумов для їх припинення немає.

Можна скільки завгодно говорити про права релігійних громад, що перехід до ПЦУ інсценували політики чи недоброчесні священники. Але згідно з опитуваннями, 54% українців відносять себе до ПЦУ і лише 4% до УПЦ МП Цим більшість православних українців заявляє, що хоче мати не аморфну церкву, де над нормальним священником буде митрополит-колаборант, де одні збиратимуть волонтерську допомогу бійцям на фронт, а інші розповідатимуть, що війна — це погано. А українську церкву, де помисли й пастви, і звичайних священників, і церковного керівництва збігатимуться, де існуватиме справжня єдність.

Ми в Текстах не бачимо жодної необхідності створювати ще одну незалежну православну церкву. Найбільш логічний розвиток подій це масовий перехід громад до ПЦУ, та кримінальне переслідування колаборантів та агентів які глибоко окопалися в УПЦ МП.

Євгенія ДроздоваАндрій Гарасим;  опубліковано у виданні ТЕКСТИ


В тему:

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

18:10
Новий-старий прем'є Ізраїлю Нетаньяху уклав коаліційну угоду з ультраправим гомофобним лідером
17:22
ДБР затримало колаборантів з херсонського СІЗО
16:58
СБУ знайшла в об’єктах УПЦ (МП) матеріали, що заперечують існування України
16:21
Путінський олігарх Гуцерієв переписав свій бізнес під Києвом на українську композиторку
15:11
Екскерівник профспілки поліцейських столичного метро привласнив 100 тисяч преміальних за карантин
14:12
Євросоюз визнав злочином порушення санкційних обмежень
13:39
Адвокат попросив Саакашвілі прийти на одне із судових засідань, щоб громадськість його побачила
12:22
Через американські санкції Росія не може вести в Україні війну сучасного типу
11:13
Якими проблемами з законом загрожує збір благодійних коштів на свою картку
10:08
Двох вчительок на Запоріжжі підозрюють у колаборантстві - вітали Путіна

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]