Український піаніст, лауреат міжнародних конкурсів: «Не хочу виконувати російську музику»

|
Версия для печатиВерсия для печати
Український піаніст, педагог, заслужений артист України Геннадій Дем’янчук

Український піаніст із Чернігова, лауреат міжнародних конкурсів Геннадій Дем’янчук до війни «дарував» музику в концертних залах українських міст, а також виступав в Австрії, Сербії, Польщі, Японії, Італії, Франції, Бельгії.

Сьогодні він ‒ серед мільйонів українців, які вимушено покинули рідні міста і домівки через ворожі обстріли і небезпеку для життя, пише  Радіо Свобода. Доля закинула 59-річного Геннадія Дем’янчука і його дружину Юлію з Чернігова у Червоноград Львівської області.

Війна, каже він, не просто змінила життя, роз’єднала родину музиканта, але й спричинила цілковите несприйняття музики російських композиторів. А ще гра на одному з роялів у Львові приголомшила піаніста.

Від початку повномасштабної війни в Україні піаніст Геннадій Дем’янчук вперше сів за рояль у Червонограді в палаці Потоцьких. У Чернігові своє фортепіано сховав від руйнувань, не міг підходити до інструменту від перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Ніяких нотних матеріалів із собою музикант не привіз. Зіграв для місцевих жителів у невідреставрованому палаці XVIII століття музику негучну, небравурну, розповідає, щоб дати можливість людям зосередитись і думати про найдорожчі у житті моменти.

«Коли почалась війна, не до того була голова, щоб підходити до рояля. А потім промайнула думка, що коли виходжу на концерт, граю, відкриваю свою душу, а в залі раптом сидить потенційний вбивця чи ще хтось. То чому я повинен відкривати йому свою душу? У мене не було бажання сідати за рояль. Тому що це дуже інтимний акт, де людина абсолютно беззахисна. Подумав, може, не треба цього робити. Намагання послухати якусь красиву музику викликало стурбованість, схвильованість і знервованість. Ні я, ні дружина не могли слухати музику. Але помалу почав звикати.

Бах, Шопен, Моцарт ‒ ця музика сьогодні лягає. Один ноктюрн Шопена, який я вивчав зі своєю студенткою напередодні війни, ніколи не виконував. І тут у мене з’явилося бажання зіграти саме його, розумію, що він якось абсолютно точно відтворює атмосферу, мабуть, тому що написаний у 1830 році при абсолютно ідентичних обставинах, які я теж переживаю. Тоді Шопен виїхав з Польщі напередодні Варшавського повстання, і його уберегли друзі від загибелі. Він дуже сумував за своєю батьківщиною, і це дуже відчутно у всіх його творах. Це була болюча рана від розлучення з Польщею. Мені це зараз дуже близько», ‒ розповідає Геннадій Дем’янчук.

Геннадій Дем'янчук виступає ще до повномасштабної війни

Геннадій Дем'янчук виступає ще до повномасштабної війни

Бо довелось самому відчути втечу з рідного міста, покинути Чернігів 17 березня після потужних обстрілів. До того часу Геннадій і Юлія Дем’янчуки з їхніми матерями, яким по 80 років, переховувались у підвалі власного будинку від ворожих ракет і бомб. Двоє їхніх дорослих дітей перебували у день початку війни у Києві. 

«Ми почули цей жахливий звук повітряної тривоги, що вивертає душу, і якось не вірилося, що це відбувається з нами, що це не сон, що це реальність. Ми вийшли на вулицю ‒ це була реальність, були стурбовані, збентежені люди, з якимись речами, вони кудись ішли і не знали, куди. Ми чомусь вирішили, що треба йти в підвал до матусі. Чомусь думали, що, може, він нас врятує. Потім покликали маму дружини. Так у чотирьох там жили. Ми були всередині подій, чули всі ці звуки: і наші, і чужі. Вчилися розрізняти, де чиї. Бо коли не було електропостачання, то не було і оповіщення тривоги. Треба було орієнтуватись тільки на свій слух. Бомбардування відбувалися кожні 15-20 хвилин. Придрімав і чуєш вночі якимсь вухом, що щось летить і свистить, розумієш, що треба бігти і це вже над головою. Абсолютно неможливі речі, і вони поки що незабутні», ‒ розповідає Геннадій Дем’янчук.

Ідеальний музичний слух рятував, бо здалеку чули, що летить ракета, і бігли в укриття. Страшно робилось від нічної тиші, каже він, бо розуміли, що російські війська могли вчинити нелюдські дії.

«Ця безкарність, непідконтрольність жодним конвенціям чи совісті, чи людяності – жахало. У російських військових немає ніяких правил, канонів, честі, нічого абсолютно. Ми почали виходити до людей, у магазинах взагалі нічого не було, але стояли дуже великі черги, в три-чотири ряди, бо люди виходили спілкуватися. Але потім ми почули, що в ці черги почали стріляти, такі випадки були жахливі», ‒ говорить Геннадій Дем’янчук.

За роялем Геннадій Дем’янчук

За роялем Геннадій Дем’янчук

Війна розділила родину

Геннадій і Юлія змогли евакуюватись з матерями у Київ, потім у Рівне. Там не було змоги розміститись усім, і благодійна організація перевезла літніх жінок у Румунію, де їм, каже, комфортно. А Геннадію та Юлії друзі запропонували житло в Червонограді. Їхали на два-три дні, але тимчасовість затягнулась. У шахтарському містечку про Геннадія і його талант довідались досить швидко і запропонували давати уроки дітям у музичній школі.

Піаніст Геннадій Дем'янчук із Чернігова

Піаніст Геннадій Дем'янчук із Чернігова

Війна стала крахом його світогляду, каже музикант. Він перестав сприймати взагалі російську культуру. Хоча навчався у Москві. У 12 років вступив у спеціалізовану музичну школу при московській консерваторії. А потім отримав диплом цього музичного вишу. Після навчання, на початку 1990-х, повернувся в рідний Чернігів. Відтоді були численні конкурси, виступи, гран-прі в Італії, педагогічна праця в Чернігівському музичному училищі і Національній музичній академії України. 

«Не хочу виконувати російську музику. Розумію, для прикладу, що Чайковський ні в чому не винен, але це природна реакція. У радянські часи все, що відтворювалося у мистецтві, як виявилось зараз, – це велика міфологія. Кого піднімали на щит? Чайковський був нещасний чоловік, якого радянська влада підняла як жупел радянського імперіалізму. Його знаменитий перший фортепіанний концерт слугував зовнішньою обкладинкою радянського благополуччя. Чайковський не любив викладати в консерваторії, просто це не терпів. Йому не хотілося перевіряти задачі по гармонії двієчників, він уникав цього, як міг. Незважаючи на благання його друга Рубінштейна, він полишив роботу в консерваторії, жив тільки на пенсію фон Мекк. А потім іронія склалась так, що саме його ім’ям, а не Миколи Рубінштейна, який створив консерваторію, її назвали. Та ще й у Києві чомусь ім’ям Чайковського названо консерваторію», ‒ говорить піаніст, педагог Геннадій Дем’янчук.

Читайте також:  Професор Федір Шандор проводить пари прямо з окопу на Сході України: «Ми воюємо за освічену націю»

Музикант дуже вразливий до долі кожного переселенця. Хоче повернутись у рідне місто, але ще сьогодні йому важко уявити побачення з Черніговом після того, що пережив і як його місто зруйнували російські військові.

Геннадій Дем'янчук спілкується з переселенцями з Харкова

Геннадій Дем'янчук спілкується з переселенцями з Харкова

Символічно у Львові спілкувались у театрі ляльок, де свій прихисток від першого дня війни знайшли тисячі переселенців. Кілька людей досі тимчасово там проживають. Розкидані матраци на підлозі розчулили музиканта, бо згадав, що у таких умовах і він прожив зі своїми рідними. У цьому театрі є рояль, який потребує реставрації, але театрали його врятували від повного нищення. Геннадій Дем’янчук сів за фортепіано і клавіші немов ожили від його віртуозності. Музика Шопена змінила атмосферу тимчасового прихистку – і речі переселенців, матраци «розчинились» у звуках. Коли Геннадій Дем’янчук закривав рояль, був приголомшений.

Читайте також:  Капелан Сергій Цьома: «Зараз усі конфесії об’єднує те, що проти нас один сатана»

«О Боже, цей той інструмент, який у мене в матері вдома! Це неможливо. Це просто неможливо. Думаю, що такий знайомий на дотик, на звук, хоч потребує реставрації! Це фантастика! Яка іронія долі! Неймовірно!» ‒ був подивований український піаніст Геннадій Дем’янчук.

Спогад про його дім у Чернігові наздогнав його у Львові.

Галина Терещук, опубліковано у виданні Радіо Свобода


В тему:    


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]