Як прокурори САП стали гранатометниками. Про справжніх прокурорів, а не те лайно, що маємо й досі в системі "загальної" прокуратури

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

У лютому дванадцять прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури змінили ділові костюми на український камуфляж, а суди – на бліндажі та окопи.

Добровільно, попри бронь на мобілізацію. У лавах Територіальної оборони перші два місяці боронили Київ від російської армії, яка лютувала в передмісті та не полишала намірів захопити столицю. Тоді прокурори сформували оперативний тактичний підрозділ гранатометників і системно тренувалися, щоб у разі потреби дати гідний бій окупантам. Про справжю еліту України, а не покидьків у погонах, якими на жаль є ду-у-уже багато українських прокурорів наскрізь корумпованої системи "загальної" прокуратури, розповідає видання  LB.UA.

 Максим Грищук: Готові? Нормально ціль бачимо? 

Підрозділ хором: Бачимо.

Максим Грищук: Спокійно. Те, що ви бачите ціль, ще нічого не означає. (Передає в рацію) Увага постам, говорить прокурор! Це підрозділ на гранатометному стрільбищі палить вогонь. Як прийняли? На позиції будуть контрольовані постріли.

Відповідь по рації: Є, плюс. 

Максим Грищук: Пані журналістко, зайдіть за лінії зрізу зброї, щоб не заглушило. 

Лунає п’ять одиничних пострілів. Дистанція від стрільця до цілі – 100 метрів. 

Максим Грищук: На запобіжник. Стрільба закінчена. 

У лютому дванадцять прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури змінили ділові костюми на український камуфляж, а суди – на бліндажі та окопи. Добровільно, попри бронь на мобілізацію. У лавах Територіальної оборони перші два місяці боронили Київ від російської армії, яка лютувала в передмісті та не полишала намірів захопити столицю. Тоді прокурори сформували оперативний тактичний підрозділ гранатометників і системно тренувалися, щоб у разі потреби дати гідний бій окупантам.

Після цього їхній підрозділ три місяці захищав східні рубежі держави на першій лінії. Дотепер прокурори-гранатометники несуть службу в лавах ТрО ЗСУ.

Журналістка LB.ua Катерина Петренко навесні записала репортаж зі стрільб прокурорського підрозділу в одному з лісів столиці – у перший тиждень відходу ворога з Київщини.

Публікуємо репортаж про перші місяці прокурорів у ТрО зараз. У тому числі з міркувань безпеки. Але головним чином тому, що в День прокуратури хочеться розповісти про тих, про кого варто не мовчати.

“Люди з нижчою якістю життя та побудовою державних інституцій прийшли нас вчити, як жити. Це неможливо стерпіти”

Ми зустрічаємось у вогкому похмурому, проте ще не замінованому лісі. Без упину йде дощ, бійці з сусідніх позицій на вогнищі готують чай, довкола крутиться багато великих псів, які осиротіли через виїзд господарів та прибились до військових. Прокурори злагоджено займають облаштоване стрільбище, де зазвичай стріляють з гранатомета по мішені зі 100-200 метрів. Тут відточують техніку та влучність, бо стрілецький тир на ремонті.

“Наш ранок почався з тренувальної бойової тривоги, щоб ми відточили дії підрозділу, зайняття позицій, відпрацювання ймовірних ситуацій: отримання поранень, надання первинної медичної допомоги в червоній зоні, транспортування до жовтої зони, евакуація та укриття під час завдання авіаційних ударів. Тренування відбуваються часто, стрільби – щотижня, індивідуальна бойова підготовка - кілька разів в тиждень, – каже у мирному житті прокурор другого відділу, а нині стрілець Юрій Олефір. – По побуту ми склали графік чергувань, миємо посуд, підлогу в приміщенні під назвою “Клуб”, де теревені розводимо вечорами, обмінюємось думками, лузаємо насіння (сміється)”.

Прокурор-гранатометник Юрій Олефір

Голос з натовпу: "Що ти всі секрети здаєш!"

Помічаю, що прокурори жартівливі та спокійні. Кажуть, що у перший день була розгубленість, а потім стало зрозуміло, як діяти. Прокурор другого відділу, а нині стрілець та медик підрозділу Валентин Мусіяка розповідає, як для нього розпочався ранок 24 лютого:

“Дружина розбудила о 5 ранку зі словами, що є інформація про бомбардування східних регіонів. 25 лютого ми вирішили убезпечити родину в приватному будинку біля Києва. А потім я не знав, куди себе діти. На оперативній нараді прокурорів 24 лютого Максим Грищук одразу заявив, що піде боронити країну. Він запитував, що я вирішив. Оскільки країна стала в оборону, я теж вирішив примкнути до лав територіальної оборони.

Наш керівник мав бойовий досвід, тому нам було простіше оформитись. Наступного дня я з трьома колегами прибув до військкомату, підписав документи, нам видали зброю і направили на місце дислокації підрозділу. Найбільше обурює те, що папуаси вдерлися на територію успішної держави в розпал її розвитку. Люди з нижчою якістю життя та побудовою державних інституцій прийшли нас вчити, як жити. Це було неможливо стерпіти”, – розповідає він. 

Прокурори, які вивозили матеріали кримінальних проваджень на західні рубежі, також долучились до бойового підрозділу Грищука. У начальника шостого відділу, а нині гранатометника Сергія Козачини історія інша. Ще за тиждень до повномасштабного наступу РФ в Україну їх командир, а у мирний час – в.о. керівника САП Максим Грищук неодноразово збирав керівників відділів на нараду.

На ній розробили умовну карту, хто та як у випадку “великої війни” має добиратися до місць евакуації – Львова та Вінниці, щоб врятувати матеріали проваджень. На свій розсуд кожен начальник відділу визначав по пріоритетності, важливості для суспільства та стадійності серед сотень справ десятки матеріалів для евакуації. Також закріпили за ними службовий автотранспорт, який вивозитимуть на випадок бомбардування.

Прокурор-кіборг, керівник гранатометного підрозділу ТРО ЗСУ Максим Грищук

“Грищук знав більше і готував нас. Коли ми побачили 23 лютого виступ цього божевільного Путіна, то зрозуміли, що війни вже не обійти. Я прокинувся близько 6 ранку від дзвінка кума з Львівської області. Той каже: “Чого ти спиш? Почалась війна. Підіймай дітей та вивозь”. У месенджері від Грищука я побачив повідомлення: “Терміново зібратись на робочих місцях”. Близько 8 ранку ми зібрались в актовому залі в САПі, отримали ключі від службових машин, завантажили матеріали кримінальних проваджень, взяли по мінімуму харчів та бензину. У кожного була поставлена задача, якими трасами добратись, бо вискакувати на Житомирську трасу було небезпечно.

Переночували в Києві. Зранку 25 лютого авіанальоти та сирени почастішали, тому була команда на евакуацію від Генпрокурора. Ми сіли за руль. Паралельно я забрав свою родину. Дружина з дітьми сіла за руль нашого транспорту та їхала позаду мене. Добирались півтори доби, ніч не спали. 26 лютого зранку я прибув у Львівську область, а 27 лютого в мене – день народження. Телефонували колеги з Києва й питали, що ми робимо далі. 27 лютого я здав авто з матеріалами проваджень та зустрівся з Андрієм Перовим та Василем Кричуном. Ми вирішили добиратись до Києва нічним поїздом. Зранку 28 лютого ми підписали контракт зі Збройними силами України, отримали зброю, бронежилети, каски та боєкомплекти. Грищук відразу відвіз нас до інших хлопців. Я їхав по Києву і бачив: там автівка загорілась, стоять міни на Проспекті Перемоги, недалеко від Охматдиту розбите скло в будинках. Була тривога в душі”, – пригадує Козачина.

Прокурор-гранатометник Сергій Козачина (праворуч)

“Уявіть, раніше ніколи не стріляли з автомата, а вже зараз прицільно з гранатомета попадають”: перші дні в обороні

Три доби бійці посилено чекали диверсійних груп. За інформацією командира роти, ті з високою ймовірністю могли зайти протягом 12 годин. Козачина пригадує свій перший пост в дозорі в лісі: 

“Ми дивились в напрямок Броварів, майже не ворушились дві години та патрулювали. Поганенький ще тоді тепловізор був. Це вже зараз, як кажуть у комп'ютерній грі, ми покращили своє обладнання: і бронежилети кращі стали, і тепловізори. Перші дві доби були дуже складні, далі втягнулись”, – пригадує він. 

Прокурори запевняють, що в них достатньо озброєння для цілей та задач ТРО – утримання позицій на певний проміжок часу та стримування противника.

“У нас різні засоби ураження. У військкоматі спочатку нам видали тільки автомати і кілька ручних кулеметів, а зараз ми маємо навіть зброю іноземних зразків для ураження бронетехніки. Не можемо розголошувати кількість та якість, але вона в нас є. Ми активно вчимося нею палити ворожу техніку, – каже Максим Грищук. – У кінці лютого 80% хлопців, мабуть, перший раз автомат в руки взяли. Вони не знали на своїй шкірі, що таке Збройні сили України, як ходити в наряд, як виглядає повний однострій чи повний боєкомплект. А зараз ми виглядаємо і поводимося як ЗСУ. Уявіть, раніше ніколи не стріляли з автомата, а вже зараз прицільно з гранатомета попадають”.

“У підрозділах б’ються, хто перший палитиме російський танк” 

Далі на цьому стрільбищі інженерно-саперний взвод проводить розмінування, тому в підрозділу прокурорів – перекур. Хлопці жартують між собою, курять одиниці. Грищук запрошує удвох проінспектувати ремонт стрілецького тиру. Дорогою прокурор-кіборг порівнює нинішню війну з війною на Донбасі, коли захищав Донецький аеропорт. Каже, що зараз набагато простіше сприймає війну, бо обстрілявся й розуміє механіку бою. 

Командир впевнений, що цю війну ми виграємо, оскільки за вісім років сформували монолітну націю. 

“У 2014 ми воювали з Росією, але це ніхто особливо не афішував. Усі розуміли, що країна-агресор з нами воює руками сепаратистів. А зараз ми офіційно воюємо з РФ з застосуванням авіації, ракетних обстрілів тощо. У 2014 році постало багато питань, але ми не дали на них відповіді. Тому зараз зобов’язані дійти до кінця. Будь-яка війна закінчується миром. Мир на умовах перемоги чи поразки? Хлопці та дівчата дуже вмотивовані. Про здачу наших інтересів ніхто з українців і чути не хоче. З цієї війни ми вийдемо сильнішими. За вісім років ми сформували монолітну українську націю. Порівняйте з подіями, які були в Афганістані: під час критичної ситуації народ там масово штурмував аеропорти, щоб виїхати. А в нас навпаки – у військкомат за зброєю стояла черга людей, які бажали палити російські танки. У підрозділах б’ються, хто буде перший палити російський танк. Добре, що люди мотивовані. В інші періоди когось треба було мобілізовувати, а зараз немає такої потреби. Люди в нас питають: “Як ми можемо бути корисними? Якщо не зі зброєю в руках, то будемо копати окопи, робити коктейлі-смузі “Бандера”, продукти привеземо, їсти зваримо”. Українці збились докупи й допомагають захисникам”, – каже Грищук.

І додає: величезний плюс, що його хлопці-гранатометники рвуться вчитися бойовим навичкам. Водночас він переконаний, що антикорупційні органи мають і надалі активно працювати.

“Кожен має робити ту роботу, яку вміє виконувати максимально добре в умовах воєнного стану. Не може бути так, що 100% людей підуть в армію. Має бути розумний баланс, бо хтось має рухати ВВП: працювати, як і працював в мирному житті, а хтось повинен відкласти свої мирні заняття, взяти в руки зброю та воювати. Зараз достатньо тих, хто взяв в руки зброю. Наразі важливо, щоб економіка не зупинилась. Важливо, щоб органи державного управління: прокуратура, СБУ, поліція, суди працювали. Ми повинні не зупинятись”.

У перші дні повномасштабного вторгнення САП переїхала з Києва до Львова. Прокурори працювали і очно, і заочно, і онлайн. Першочергово прокуратура зосередилась на збереженні процесуальних строків. Також особливу увагу приділяли зверненню застав на спецрахунок ЗСУ. Тоді на обороноздатність армії пішли мільйони з кишень підозрюваних та обвинувачених у топкорупції можновладців. Деякі прокурори не лише борються з топкорупцією, а й фіксують воєнні злочини РФ на території України: зокрема допитують людей та оглядають сайти.

“В умовах воєнного стану для фіксації воєнних злочинів треба специфічні механізми. Ми фіксуємо хабарі. Усе інше – це не одномоментна дія, за неї треба “ловити за руку” надалі. Роботи буде багато. Думаю, що нашим хлопцям, які зараз воюють, надалі буде цікавіше розслідувати військові напрямки”.

З моменту повномасштабних бойових дій за місцем дислокації НАБУ та САП вже надходили звернення про хабарі в оборонній сфері. Утім, негласні слідчі дії здійснюють не ці обвинувачі, які на час війни стали гранатометниками. Їхня варта нині - чергувати в лісі та на блокпостах, чатувати на диверсантів, перевіряти або затримувати підозрілих людей та найголовніше - не пропустити ворога.

Ми повертаємось до ватаги прокурорів та бачимо їх в оточені великих дворових псів. Під час детонування снаряда поблизу вони дещо зіщулюються, проте нікуди не тікають. 

“Є дорослий пес, якого ми постійно підгодовуємо. Я його називаю Полканом, хтось Тузиком. У нас два пости, один з них – в лісі. Іноді вночі пес “шугає” нас. Сидиш в дозорі й чуєш, як хтось позаду підкрадається. Дивишся, а це наш Полкан прийшов. Диверсант-бот. Він змушує бути в тонусі (сміється). Також на посту у нас живуть зайці. Уночі підходять близько, не бояться нас. Ми бачимо їх через тепловізор”, – розповідає Сергій Козачина.

Прокурори-гранатометники Олексій Скибенко та Сергій Козачина (зліва направо)

Спіймані неідентифіковані люди з лісу 

Цікавлюсь, чи виходили з лісу окупанти-”залишенці”. Двох підозрілих осіб прокурори спіймали. Після імпровізованого дізнання про ціль їхнього перебування встановили, що начебто ті робили наркоманські закладки. Один з них не мав ні паспорта, ні телефона, але чітко назвав адресу свого проживання на Троєщині. По базах його так і не ідентифікували.

“Ми ж розуміємо, що не проблема – найняти за “30 срібних” місцевого мешканця, щоб той “змалював” наші позиції й повідомив кількість людей на чергуванні. Тому їх наміри не зрозумілі. Але ж ніхто не відміняв законність та правопорядок. Ми не займаємось безчинствами, тому довго їх не тримали та передали, куди треба”, – коментує Козачина. 

Він щиро ділиться: “пригальмовує” те, що їхній підрозділ поки що знаходиться на місці, а не розчищає територію після відходу росіян. 

“На вранішніх нарадах старшина нам доповідає, що черга з тих, хто хоче гнати москалів до кордонів, дуже велика – може розтягнутись до самого кордону з людських ресурсів”, – каже. 

За словами Козачини, психологічно його загартовує розуміння, що багатьом українцям зараз незрівнянно тяжче:

“Ми маємо нормальні життєві умови, у яких можна існувати. Їжа й дах над головою є. Водночас багато людей під завалами, багато діток страждають вже понад місяць без води, світла та належного тепла. Оце мене мотивує робити свою роботу. Новини про загиблих дітей та людей викликають шок і лють не тільки в мене. З точки зору моральної складової важче, бо діти ще життя не бачили, але загинули в цій тупій кривавій війні, яка потрібна лише одному кровожеру та неадекватній його підтримці”.

Він зізнається, що не спілкується з двоюрідними сестрами із російського Краснодару. 

“Десь кілька тижнів моя мама намагалась донести їм правдиву інформацію про війну в Україні, а ті казали, що ми самі себе обстрілюємо, а вони прийшли нас рятувати. Від кого? Це дебілізм. Йдіть звідки прийшли, не творіть зла! У мене злість на всіх росіян, бо більшість з них – зомбаки. Звідти давно виїхали ті, які вміють критично мислити та тверезо оцінювати ситуацію”.

Голос в рації: Прокурор, Прокурор, група у складі трьох осіб іде на стрільбище. Кравченко, Перов та Кричун. 

Відповідь: Плюс-плюс, очікуємо.

Наостанок Сергій Козачина з ледь помітною гіркою усмішкою зауважує: війна українцям не лише горе приносить, а й позитивні зміни – розбудову та об’єднання нації: “У нашому підрозділі російськомовні перейшли на українську. Я у сімейному чаті з дітьми друкую повідомлення українською мовою, хоч раніше ми листувалися російською. Не знаю, скільки часу не руйнуватимуть нашу єдність опозиціонери, які критикували нашу владу, традиції та україномовне населення. Зараз вони перевзулися та транслюють лише жахіття війни. Більшість населення стало монолітною нацією. І ті, що під час Майдану та в 2014 році не визначились щодо української мови та культури й пропагували наратив “оні же братья”, зараз вже усі крапки над “і” розставили в своїй голові. Оце дійсно великий плюс, як би цинічно не звучало”.

“Війна допоможе душити корупційну гідру”

До нас підходить прокурор Максим Кравченко. Нині – стрілець та механік-водій. Сьогодні в нього день народження. Чоловік широко посміхається. Рукостискання бадьоре та міцне. 

“Мене зранку привітали добрим словом та оптимістичними побажаннями. Ми тут всі намагаємось бути оптимістами. Мене бадьорить віра в перемогу й бажання жити в демократичній розвиненій та правовій державі. Ми до цього і йдемо”, – каже Кравченко.

На фоні лунають одиночні постріли зі стрілецької зброї. Іменинник висловлює сподівання, що українці стануть більш свідомими й нетолерантними до корупції та проявів правопорушень, які заважають розвиткові держави.

“Війна допоможе душити корупційну гідру. Наша робота впродовж шести років до цих воєнних подій засвідчила, що малувато свідомих громадян, які б не лише повідомляли б про корупцію, але й брали активну участь у викритті корупціонерів”, – каже прокурор.

Максим Кравченко зізнається: психологічно підготував себе до того, що зможе вбити людину. І тільки тоді долучився до оборони.

“У будь-якому випадку, проти нас живі істоти. Як юристи, ми завжди вчили, що вбити людину – це злочин. Але військовий стан – особливі умови, під час яких це не вважається злочином. Свідома людина має розуміти: не дивлячись на те, що ворог – жива людина, його потрібно, не роздумуючи, знищити. За два дні я себе налаштував, що доведеться стріляти у живу людину. Або ми їх, або вони нас. Вибору немає”, – наголошує він. 

Стрільба по мішенях продовжується. Прокурори зауважують, що їхній колега, учасник Революції Гідності Ігор Семак “сидить, ніби на відпочинку, коли поруч стріляють”. Він отримав поранення на Майдані і стійко не смикається від звуків вогнепальної зброї.

Прокурор-гранатометник, учасник Революції Гідності Ігор Семак

Після трьох годин азартних стрільб антикорупційні прокурори повертаються на свою постійну позицію. Хтось зігрівається чаєм, інші телефонують рідним, дехто продовжує жваво обговорювати результати тренувань.

“Успішна прозахідна реалізація антикорупційних проєктів в Україні дратувала Путіна”: прокурори і розстрільні списки

Тут ми розмовляємо з прокурором Андрієм Перовим. Згідно зі штатним розкладом, тепер він гранатометник та медик відділення. Не вперше в його життя лунко входить війна. Він родом з Новоайдара на Луганщині. У 2014 році поїхав з Луганська лише тоді, коли ворог всіяв землю листівками з написом: “Вас буде розстріляно завтра, якщо не залишите місто”.

“Я виїхав на товарняку разом із заступником прокурора. У мене немає ні рідних, ні майна на окупованій території. Зараз місто, де я народився, окуповане. Буде дуже важкий процес деокупації. Моя мотивація воювати – думка про те, що я не можу повернутись в місто, де народився, та піти просто половити раків. Це водночас і гнітить, і дає мотивацію працювати над поверненням територій”.

У день повномасштабного нападу Андрій Перов вирішив, що служитиме в ЗСУ. Та спочатку вивіз свою родину. Каже, що багато “злих людей” могли використати перші години для того, щоб прийти до нього додому і реалізувати свої давні мрії про фізичну розправу.

Пригадую, як Володимир Путін у своєму зверненні за кілька хвилин до того, як скерувати ракети на бомби на Україну, щонайменше тричі згадував антикорупційні органи. І не можу не запитати у прокурорів, чи свідчить це про те, що антикорупційним діячам загрожує планове та першочергове знищення.

“З досвіду попереднього початку конфлікту у 2014 році знаю, що цей час для розправи використовують не перші керівники держав, а саме твої опоненти, яких ти запроторив у слідчий ізолятор чи тюрму. У мене вони тоді не були “білокомірцеві”, хоча і серед білокомірцевих є дуже маргінальні особистості, які не цураються різноманітних методів впливу на процесуальних опонентів та суд. А висловлювання президента ворожої країни – це елемент дискредитації західних проєктів. Я не думаю, що йдеться про фізичне знищення. Це точно не буде завданням десантників. Завдання військ – знищення звичайних людей, а не окремих особистостей з НАБУ, САП, ВАКС та НАЗК”, – розмірковує Перов.

На уточнювальне питання, чи відчуває він загрозу з огляду на наявність розстрільних списків для планового знищення диверсійно-розвідувальними групами ворога, він відповідає, що “не роздуває до такої міри свої щоки”.

Прокурор-гранатометник Валентин Мусіяка (по центру)

Його колега Валентин Мусіяка суголосної думки: “Я теж вважаю, що не для знищення представників антикорупційних органів заходять війська в Україну. Прогрес антикорупційних органів станом на 23 лютого доволі відчутний. Після створення Вищого антикорупційного суду пішли посадки і вироки. Можливо, керівник сусідньої держави побоювався, що хвиля антикорупційних розслідувань та покарань тією чи іншою мірою докотиться до Росії: тобто люди почнуть дивитись на досвід України й задумуватись про своє життя. Мовляв, у “братського” народу не може бути по-іншому. Якщо в нас є корупціонери, то не може бути, що в Росії їх немає. Тому постало б питання до російської влади, що їх ніхтоне садить і не карає. Путін цього не хотів”. 

“Успішна прозахідна реалізація антикорупційних проєктів в Україні дратувала Путіна. Як відомо, зазомбоване населення його слово сприймає як аксіому. Він використав вагу свого слова в своїй державі, аби підкреслити виключно за рахунок свого авторитету в своїй країні, що проєкти нібито не успішні”, – додає Перов.

Сміливість, скромна місія і юридичний гумор

Наостанок, Перов зауважує: деякі колеги-прокурори виявились сміливішими, ніж здавалося у мирному житті. І зізнається, для виконання військових завдань добре мати поруч людей, на яких ти можеш покластися.

“Деякі люди на Софіївській площі стоять з автоматами й гонорово вважають, що вони аж надто боронять країну. Особисто я не можу наводити “Смерч”, але можу патрулювати ліс. Я так собі бачу нашу скромну місію: аби професійні військові не відволікались на те, що можемо зробити ми”. 

В цей час заходить іменинник Максим Кравченко і запрошує нас приєднатись до святкування. Частина прокурорів заступає на нічне чергування на дот та в ліс, інші спускаються в складське приміщення. На столі – смажені на грилі м’ясо та риба, безалкогольні напої. 

Під час святкової вечері прокурори продовжують по-доброму жартувати. Вони в пікселі та з автоматами, але жарти їхні з юридичним присмаком. Як і до повномасштабної війни.

Фото: Катерина Петренко

 

Катерина Петренко, опубліковано у виданні  LB.UA


На цю тему:

 

 

 

 

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]