Як жителі Шостки захищали місто від російського мародерства

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Шість діб, із 2 по 8 квітня 1918 р., шосткинці билися з більшовицькою Особливою армією Ремньова. Билися з тими ж петроградськими загонами матросів, що 29 січня 1918 р. вбивали київських студентів під Крутами. Шосткинці ціною своїх життів берегли пороховий завод для Української держави

Під вечір неділі 17 березня 1918 р. на залізничну станцію Шостка прибув потягом командуючий Другої (Особливої) армії Афанасій Ремньов (1890-1919). При ньому було "300 стрелков-красногвардейцев и моряков с четырьмя пулеметами". Ремньов мав "резерв на станции Терещенской из 100 стрелков при 3 пулеметах и двух броневиках". Його армія складалася із розрізнених партизанських загонів, де панували анархістські настрої, схильність до мародерства та пияцтво.

Армія була небоєздатна, проте знахабніла від безкарності за вбитих нею київських студентів під Крутами 29 січня 1918 р.

Афанасій Ремньов

Афанасій Ремньов / istpravda.com.ua

Ремньов запросив до себе керівників Шосткинського порохового заводу. Як свідчив т.в.о. начальника заводу Юрвелін, Ремньов вимагав відомості про бойові припаси заводу й наказував видати йому всі придатні для бою гармати. Юрвелін відповів, що з 18 гармат, які завод використовував для випробувань пороху, придатні лише 5 – 1 гаубиця, 2 швидкострільні тридюймівки, 1 легка гармата та 1 мортира.

Ще Ремньов вимагав відомості про вибухівку та порох, які хотів "евакуювати", із вказівкою кількості потрібних для того вагонів. Запаси пороху – чорного, бездимного, Г-6, СП, С-120, ВЛ рушничного та морського – перевищували 1 млн пудів, із них піроксиліну (вибухова речовина для виробництва бездимного пороху) – до 700 тис. пудів.

Загалом заводське майно (вогнестрільні припаси, гримуча ртуть, порох тощо) коштувало понад 300 млн рублів.

Заводоуправління ШПЗ (1918 р.)

Заводоуправління ШПЗ (1918 р.) / istpravda.com.ua

Крім евакуації порохового заводу, Ремньов оголосив мобілізацію чоловіків, віком 20-30 років. Але Шосткинська охоронна команда (приблизно 300 чоловік) не бажала приставати до Червоної армії й розбіглася, залишивши завод із повними пороховими погребами напризволяще.

Наступними днями завод вантажив у вагони вибухівку і порох. Водночас була створена комісія з питань евакуації, де був присутній і Ремньов. У складі комісії перебував і більшовик Павло Успенський (1892-1974), який мав організувати "эвакуацию вглубь страны Советов вооружения и стратегических материалов из Коропа, Кролевца, Шостки, Новгород-Северска, Глухова".

Успенському допомагали червоногвардійці, загін яких створив робітник ШПЗ Петро Машицький за дорученням першого більшовика Шостки Петра Безкровного. Червоних було мало, тому шосткинські більшовики звернулися по допомогу до новгород-сіверських однопартійців. Звідти направили до Шостки 26-річного більшовика Дмитра Моргуна, уродженця придеснянського села Журавка, і ще декілька червоних. Моргун став військовим комісаром Шостки. Усіляко допомагали в евакуації й "совдєпи", які щезли з Шостки 6 березня, але знову (за Ремньова) з'явилися в Домі совєтів.

Шосткинський ревком

Шосткинський ревком / kir5.blog.net.ua

Робота комісії завершилася 29 березня. Ремньов зрозумів, що безсилий евакуювати величезний завод із колосальними запасами пороху й безліччю механізмів та обладнання.

Тому узявся вантажити заводське майно на власний розсуд. Його комісари замість бойових цінностей кидали у вагони дамські сукні, дитячі калоші, тканини, навіть мило із запасів Ровенського гарнізону, що зберігалося на заводі з 1915 р. Особливу увагу комісари звернули на спирт, бензин, нафту, токарні верстати, двигуни, шкіряні та гумові привідні ремені та ін. Під виглядом евакуації порохового заводу Ремньов грабував його.

Робітники ШПЗ відверто саботували "евакуацію". Тому ремньовці для вантаження зганяли селян. Щодня із заводу вивозили 700 пудів пороху.

Робітники жахалися того, як червоногвардійці Моргуна демонтували обладнання заводу, створеного кількома поколіннями шосткинців.

Червоні остогиділи місцевим мешканцям ще й щоденним пияцтвом заводського спирту та нічними грабунками хатнього майна.

Ремньов через безсилля вивезти весь завод вирішив підірвати невивезений порох "во имя спасения России". Після такої заяви шосткинські есери разом із меншовиками зібралися ввечері 1 квітня на третьому поверсі заводоуправління. За свідченням більшовика Андрія Безкровного, есери "пропонували підняти повстання проти Ремньова й більшовиків, яких називали бандитами" та закликали шосткинців боротися "за єдину, неділиму Україну".

Після зібрання меншовицько-есерівський штаб вирішив почати повстання наступного дня о 12:00 за гудком заводських котелень: робітники мали захопити в цейхгаузах піхотної команди заготовлену зброю й вигнати більшовиків із Шостки.

Також штаб відправив делегатів до німецького війська в Конотоп із проханням поспішати до Шостки, бо більшовики остаточно пограбують і підірвуть пороховий завод.

Уранці 2 квітня 1918 р. штаб рушив на мітинг у дворі заводської казарми, де есери заявляли, що "більшовики прислали бандитів, які хочуть пограбувати завод, забрати усі верстати та цінності заводу, а потім зруйнувати його і залишити шосткинців без роботи". Тому "всі шосткинці як один мали стати на захист свого кормильця – заводу". Звучали заклики до збройного опору загону Ремньова і вигнання більшовиків.

Заводська брама

Заводська брама / istpravda.com.ua

О 12:00 "были даны сигналы – тревожные гудки. Они подняли восстание против Советской власти и отрядов Красной армии", свідчив учасник подій, есерівець Мирон Рудченко, мешканець Депутатської вулиці.

Робітники кинулися до складу зброї, але "им преградили путь" більшовики Петро Безкровний, Дмитро Моргун, Григорій Петруненко, Григорій Гапоненко, матрос Олександр Буханов. Моргун переконував робітників не брати зброю, хотів зупинити їх пострілами, але був убитий "контрреволюційною кулею", випущеною з другого поверху казарми.

Узявши зброю – берданки, залишені місцевою командою втікачів, – повстанці оточили ревком.

Не витримавши обстрілу, ревкомівці заголосили: "Не стреляйте, здаемся". Їх арештували й відправили у кам'яний підвал заводу. А двох поранених, Іванова та Безкровного, відправили в лікарню під охорону.

За доповіддю т.в.о. начальника ШПЗ Юрвеліна, повстанці заарештували 6 членів більшовицького Совєта. Озброєні робітники вигнали із заводу евакуаційну комісію та червоногвардійців – і гнали їх до залізничної станції.

Біля міського училища (нині вул. Інститутська, 4) відбувся перший бій. Повстанці захопили в більшовиків гвинтівки та кулемети. Було вбито армійців Ремньова – Кирила Хадалідзе та Семена Соколова. У бою загинув і повстанець Борис Непомнящий, 55 років.

Міське училище, Шостка

Міське училище, Шостка / kir5.blog.net.ua

Повстанці виловлювали по хатах червоногвардійців. За свідченням комуніста Івана Машицького (1887-1938), увечері до його хати увірвалися повстанці з вимогою видати червоногвардійця Петра, молодшого брата Івана. Боячись, щоби Петра не розстріляли, Іван і його брат пристали до повстанців.

Прагнення звільнитись від більшовиків охопило всю Шостку, мовиться в "Описі повстання робітників" помічника начальника ШПЗ, наданому військовому міністру УНР О. Жуковському. Шосткинці боролися проти Ремньова. Адміністрація заводу – офіцери артилеристи, піротехніки та інженери – приєдналися до повстанців.

Боротьба з більшовиками мала організований характер, робітники розподілені по загонах із командирами на чолі. Нова постова служба охороняла порохові погреби, капсульні ворота порохового містечка, казначейство тощо. У крайніх хатах уздовж залізниці були влаштовані спостережні пункти. Один із них – у хаті Якима Деменченка (1886-1938) на Ярмарковій площі, буд., 3. Зі спостережними пунктами цілодобово підтримувався телефонний зв'язок.

Штаб повстанців облаштував інтендантську та санітарну частини, спорядив команди для підриву залізничних мостів. У майстернях кипіла робота із зарядження патронів, снарядів та бомб.

Робітники механічного заводу швидко відремонтували броньовик Ремньова – для боїв проти червоних.

Шосткинці перекопали ровами всі вулиці та звели барикади. На головній від залізниці Офіцерській вулиці робітники виламали бруківку для барикад, остерігаючись ремньовців, які ще стояли на станції Шостка.

Залізнична станція Шостка

Залізнична станція Шостка / Фото etoretro.ru

Штаб заготовляв харчі для повстанців. Він звернувся по допомогу до сусідніх сіл. Зокрема, прикажчик "офіцерського магазину" Антон Кудас поїхав у с. Ображіївку, де обміняв заводський спирт на харчі.

Селяни, дізнавшись, що робітники Шостки повстали проти більшовиків, самі доставляли обози хліба, сала, крупи та інших припасів для захисників заводу.

Розвідка більшовиків дізналася, що повстанці готуються до "крупных операций против красных". Штабу вдалося "из антисоветского елемента собрать значительное количество личного состава. Их отряды были хорошо вооружены, имели достаточно патронов и около 10 орудий".

Шосткинці за всіма правилами військової техніки обладнали лінію оборони від станції Локотки, що біля села Воронеж, до Лазарівки. У повстанні взяло участь до 3000 шосткинців, значилося в аналітичній записці Міністерства держбезпеки по Сумській обл. 1950 р. Тобто майже всі чоловіки Шостки стали повстанцями. Брали участь у повстанні й жінки.

Бій розпочався 2 квітня 1918 р. із застосуванням кулеметів та артилерії і тривав 5 діб. Шосткинці відбили всі напади червоних партизан, що прибували на підкріплення Ремньову з різних місць від Коропа до Рильська.

На другий день, у середу, 3 квітня, шосткинці обстріляли штабні вагони Особливої армії на зал. ст. Шостка. Також робітники "обстреляли солдат-окопников, которые ехали с позиции в баню". Ремньов утік на зал. ст. Терещенська.

На третій день, 4 квітня, Ремньов та його помічник матрос Беретті почали загальний наступ на Шостку від залізничного роз'їзду Макове та зі ст. Терещенської на бронепоїзді. З боку с. Макове наступав загін червоних партизан під командуванням Біленького. Повстанці спрямували спецкоманду на підрив залізничного мосту за 1,5 км від Шостки. Підрив мав перегородити залізничний шлях ремньовцям із Терещенської на Шостку.

За свідченням повстанця Федосія Сироти (1897-1938), тільки-но вони добігли до мосту, як на колії з'явився більшовицький бронепоїзд і відкрив вогонь. Загинув старший брат Федосія.

Міст підірвала група з 4-5 чоловіків. У бою загинув підривник, 33-річний Микола Бобилєв.

Бронепоїзд Ремньова стояв на колії між Шосткою і Воронежем, стрільбою з гармат намагався підірвати порохові погреби, завод і зруйнувати хати шосткинців. Жінки, діти й старі люди поховалися в ями та погреби. Від розриву бомби загинув 14-річний підліток Іван Голубчиков.

Залізничний маршрут Терещенська - Шостка

Залізничний маршрут Терещенська - Шостка / google maps

У відповідь на постріли з бронепоїзда повстанці відкрили вогонь у бік Терещенської з сімох гармат калібром 3-6 дюймів. Зброю робітники притягнули вручну та встановили за каплицею на Базарній площі (там нині фонтан на Садовому бульварі за Вічним вогнем). Артилерією командував інженер Каблицький.

Фонтан, Шостка

Фонтан, Шостка / google maps

Згодом дві гармати перетягли на провулок неподалік. Цією артбатареєю командував технік Янковський.

Також одну тридюймівку встановили біля зал. ст. Шостка. Гарматою командував офіцер Пантелеймон Колодко. При гарматі був також локотківець Микита Голубівський. Мабуть, саме вони підбили більшовицький потяг.

Інша тридюймівка стояла біля міського училища. Старожили кажуть: праворуч від училища, на пагорбі за озерцем на Ярмарковій площі (де музична школа), були пориті повстанцями окопи та земляні укріплення. Там теж стояла тридюймівка, якою командував юнкер Григорій Якович Франчик.

На четвертий день повстання, 5 квітня, більшовики запустили над Шосткою аероплан для розвідки. Над Локотками повстанці підбили його з гвинтівок. Льотчика взяли в полон. Аероплан відтягли на Діловий двір, у майстерню механічного заводу, де його полагодив Костянтин Юрченко з наміром летіти в бій проти Ремньова.

Також робітники використали броньовик, який Ремньов ще до повстання доставив на ремонт до ШПЗ. У боях того дня загинув повстанець Михайло Морозов, 28 років.

У суботу, 6 квітня, Ремньов атакував Шостку двома колонами. "Кулі дощем летіли на ремньовців, їм не можна було підвести голову… Бували випадки, коли сторони сходилися майже в рукопашну". Того дня були вбиті повстанці Григорій Франчик, поручик, 21 рік; Дмитро Альпашкін, 35 років; Семен Білов, 35 років; Максим Шаповалов, 34 роки; Іван Петровський, 53 роки; Михайло Перепелов, 35 років; Олександр Тирпичний, 24 роки. Також у метричній книзі значиться вбитим безіменний розвідник 1-го Брянського партизанського загону.

Колона ремньовців, що атакувала правий фланг, була розбита. Робітники захопили в полон 70 більшовиків і помічника Ремньова – Кузьміна. Колона підняла білий прапор і заявила, що хоче мирних переговорів. Бої припинилися, парламентерів направили в штаб.

На переговори до Шостки вирушив 19-річний командир загону новгород-сіверських червоногвардійців Михайло Ромченко. Його загін у кінці березня 1918 р. нараховував "более 200 чоловек, четыре станкових пулемета, две трьохдюймовые пушки и 10 каваллеристов". Загін охороняв залізничний міст через Десну біля села Пирогівки та підтримував зв'язок з Особливою армією Ремньова.

Боячись знищення свого загону, Ромченко вирішив прориватися на Москву. Червоногвардійці оббили кабіну машиніста потяга ОВ-410 та дві платформи залізом, встановили 2 гармати й 4 станкові кулемети. Під стіни двох товарних вагонів поклали мішки з піском та зробили амбразури для стрільби з гвинтівок. На стінах вагонів "бронепоїзда" написали "Смерть буржуям!" й рушили з Пирогівки через Шостку на Терещенську. Біля хутора Лазарівки "бронепоїзд" зупинили шосткинські повстанці.

Бронепоїзд "Смерть буржуям!"

Бронепоїзд "Смерть буржуям / !"istpravda.com.ua

Командир Ромченко пішов на переговори, попередивши, що як не повернеться за 2 години, "бронепоїзд" почне стріляти з гармат по заводу. Ромченка доставили у штаб "врагов Советской власти в здании заводоуправления", а "главарь контрреволюционеров находился с небольшой группой офицеров на территории завода в химическом корпусе" (нині центральна заводська лабораторія).

Ромченко запам'ятав прізвище підполковника царської армії Пилипенка, "у которого никелированная шашка на колесике эффектно скользила по паркетному полу заводоуправления".

Георгій Пилипенко, один з ватажків повстання

Георгій Пилипенко, один з ватажків повстання / istpravda.com.ua

У спогадах Ромченко називав офіцерів заводу "белогвардейцами", бо ті були "в форме царских офицеров, и эта мразь называла себя защитниками рабочих, а нас – красными грабителями". На переговорах домовилися на пропуск "бронепоїзда" через Шостку за умови, що з нього не буде стрільби по заводу. Також "белогвардейцы пообещали освободить пленных красноармейцев" (тобто ремньовців). Ромченко повернувся на "бронепоїзд", той тихо оминув Шостку і поїхав на Москву.

Перемир'я притупило пильність повстанців. "Воспользовавшись перемирием, Ремневъ неожидано ввелъ въ Шостку отряд красноармейцев, который решил участь обороны", згадував учасник подій, військовий помічник начальника ШПЗ.

Загін червоних прибув напередодні на Хутір Михайлівський із Брянська для посилення Особливої армії Ремньова. Червоні сподівалися, що їх перекинуть до Новозибкова, але потрапили в Хутір Михайлівський до Ремньова, армія якого "пользовалась дурной репутацией, да и о самом командующем ходили нелестные слухи". Ремньов наказав брянцям придушити "мятеж на Шосткинском заводе". За свідченням учасника подій Андрія Веника, після вступу в завод загону з Хутора Михайлівського визначився результат бою. Ремньов зайняв Шостку.

"Под натиском советских войск контрреволюционеры из Шостки сдались", – сказано в петроградській газеті "Дело народа" за середу, 10 квітня 1918 р.

За переказами родини Франчиків – Варвари Яківни (1903-1996) та її батька Якова Яковича (1864-1932), – їхній брат і син, юнкер Григорій Франчик (1897-1918) загинув біля своєї гармати на Ярмарковій площі. Яків Якович знайшов сина, коли ремньовський мародер стягував із покійника чоботи. Чоловік відштовхнув ремньовця і сказав, що є ще кому з молодших п'ятьох синів носити чоботи. Поховали Григорія в братській могилі, поряд із братською могилою червоних партизан Ремньова на кладовищі біля Володимирської церкви.

На могилі ремньовців завжди були квіти, її доглядала влада, а на могилі повстанців це заборонялося. У 1932 р. кладовище закрили для поховань. У 1957 р. на межі колишнього кладовища за ініціативи комсомольців збудували кафе. Для гулянь зробили з кладовища парк ім. Карла Маркса. Могили розрівняли.

парк у Шостці

парк у Шостці / google maps

На звернення 2013 р. сина Варвари Яківни Валерія (1942 р. н.) щодо встановлення хреста на братській могилі, де похований його дядько Григорій, міська влада відповіла, що жодних даних про загиблого в них немає. Там навіть не заглянули у метричні записи 1918 р. єдиної шосткинської церкви.

І лише під час процесу декомунізації, у 2018 році, захиблих захисників Шостки нарешті вшанували.

Пам'ятник захисникам Шостки 1918 р.

Пам'ятник захисникам Шостки 1918 р./ Вікіпедія

За свідченнями учасників подій, есерівців Мирона Рудченка та Костянтина Реви, повстання в Шостці тривало 5-6 днів. Рева був санітаром у лікарні і допомагав пораненим "участникам эсеровской организации". Як свідчив Рудченко, повстанці зазнали поразки, були вбиті та поранені з обох сторін.

Червоні партизани та їхні історики розписують другу появу Ремньова в Шостці як визволителя. Мовляв, той увійшов на околицю Шостки Петухівку й пояснив петухівцям, що вони "задурені воєнщиною", пообіцяв більше не вбивати робітників, а за це вони впустять його на завод і не вб'ють. Поки Ремньов мітингував, на завод увірвався брянський загін.

"Рабочие и администрация завода, во избежание резни, должны были спасаться бегствомъ въ окрестные села, оставивъ заводъ и беззащитные семьи на произволъ Ремнева и его грабительскихъ бандъ", – йдеться в доповіді учасника подій, військового помічника начальника ШПЗ.

У передчутті більшовицьких репресій керівники есерів та меншовиків наказали партійцям перейти в підпілля.

У вівторок, 9 квітня, "Ремньов в'їхав у Шостку на білому коні з сотнею червоних партизан й виголосив промову перед озброєними робітниками, що зібралися на майдані". Він запевнив робітників, що не переслідуватиме їх. Тим лишалося тільки повірити, що різанини, яку він улаштував із Муравйовим у Києві, не буде. Ремньов навіть дозволив робітникам залишити собі берданки для боротьби з німцями, що ось-ось підійдуть до Шостки. Насамкінець Ремньов пообіцяв, що бере на себе охорону громадського порядку в Шостці і він здав свою зброю "по требованию отряда красных".

Командувач Західним фронтом Рейнгольд Берзін зазначав, що станом на 9 квітня 1918 р. центр його фронту знаходився в Новгороді-Сіверському: 600 стрільців при 6 кулеметах та одній гарматі, бронепоїзд із кулеметами, гарматами та 133 чол. обслуги. Лівіше Новгорода-Сіверського стояла Особлива армія Ремньова, правий фланг якої впирався в Десну (Короп). Опорними пунктами були Короп та Шостка. У Коропі знаходилося 200 стрільців, 5 кулеметів, 2 гармати, у Шостці – 300 стрільців, 4 кулемети.

Резерви перебували в Терещенській (100 стрільців, 3 кулемети) та в Хуторі Михайлівському (350 стрільців, 3 кулемети, 2 броньовики). На лівому фланзі армії Ремньова в Глухові було 50 стрільців, 2 кулемети. У центрі армії Ремньова по лінії Конотоп знаходилися на станції Алтинівка 500 стрільців, 15 кулеметів, 3 гармати. Усього в армії Ремньова нараховувалося понад 2 тис. стрільців.

Значна частина Глухівського повіту перебувала під більшовиками: "Люди, яким вдалося вибратися з того району, розказують, що большевицькі банди чинять великі збитки тамошнім селам".

Друга поява Ремньова на заводі була присвячена виключно пограбуванню заводу.

Підірвані більшовиками порохові склади ШПЗ

Підірвані більшовиками порохові склади ШПЗ / Вікіпедія

У середу, 10 квітня, червоні партизани почали тягати до штабу на допит "винуватців бойні", а звідти відправляти для подальшого розслідування в "штаб Духоніна". За переказом, "штаб Духоніна" знаходився в яру за церквою Різдва Христового. Мабуть, там у четвер, 11 квітня 1918 р., було вбито капітана шосткинської місцевої піхотної команди Володимира Леонтійовича Демченка, 38 років.

Церква Різдва Христового, Шостка

Церква Різдва Христового, Шостка / ua.igotoworld.com

Згідно із записами в метричній книзі, загинуло та померло згодом від ран, отриманих у боях, 19 шосткинців: 7 квітня – Григорій Кравченко, 15 років; 10 квітня – Іван Биченко, 23 роки; 30 квітня – Григорій Кукарешников, 54 роки; 17 жовтня – Дмитро Михалєв, 18 років.

Останніми днями в Шостці Ремньов уже не погрожував підірвати завод "во имя спасения России", а шосткинці чекали підходу українських військ, повідомляючи їм про свій небезпечний стан. Підтверджують це доповіді т.в.о. начальника заводу і його помічника до військового міністра УНР, що закінчуються словами: "служащие, рабочие и население Шостки и окрестностей взываютъ о спасении, котораго ожидают ежечасно".

10 квітня голова спецвідділу українського військового міністерства, обговорюючи з помічником губерніального коменданта Чернігівщини захоплення Шостки, повідомив останньому про звернення до місцевого вільного козацтва з проханням іти з німцями на визволення міста, оскільки "з політичного боку треба, щоб попереду німецьких частин йшли українці… Бо то як німці поставлять свою варту раніш нашої, то вони об'являть Шостку воєнною здобиччю". Отже, першими в Шостку мали увійти загони українського війська.

Після придушення повстання, за свідченням більшовика А. Безкровного, Ремньов наказав робітникам ШПЗ вантажити заводське майно у вагони на Москву. Жінка на ім'я Євдокія Киричкова агітувала біля першої прохідної не піддаватися на провокацію більшовиків, не йти на роботу, бо ті ось-ось залишать Шостку.

У неділю, 14 квітня, о 2:00 прибув на завод представник Московського облкому з військових справ П. Козловський. Він наказав т.в.о. начальника заводу Юрвеліну видати йому платинові посудини для доставки їх у штаб Ремньова. Юрвелін, попри погрози, відмовив, мовляв, вивіз посудин не передбачено планом евакуації. Юрвелін запросив Ремньова прибути на комісію й обговорити це питання.

16 квітня Козловський знову прибув на завод – із трьома членами надзвичайної евакуаційної комісії й дорученням від 16 квітня за № 3597 т.в.о. командуючого Особливої армії Семенова на передачу платинових чаш. Тут же, на розширеному засіданні господарчого комітету було домовлено, що платинові вироби супроводять до Москви представники адміністрації заводу та завкому. На засіданні стало відомо й те, що будівля казначейства (Садовий бульвар, 55), яка охоронялася робітниками, щойно зайнята червоногвардійцями.

Колишнє казначейство, Шостка

Колишнє казначейство, Шостка / kir5.blog.net.ua

У казначействі зберігалося 9 млн. рублів та близько 10 млн. цінних відсоткових банківських паперів. Загалом воно отримало з Петербурга 11 млн. рублів для розрахунку з робітниками та службовцями за кілька місяців. Але встигло видати робітникам лише близько 2 млн. рублів заборгованої зарплатні.

Учасники засідання разом із т.в.о. начальника ШПЗ Юрвеліним рушили до казначейства, де комісія оглянула все платинове майно ШПЗ – 3 чаші та 2 змійовики загальною вагою у 3 пуди 10 фунтів 33 золотники 11 доль (50 млн грн у цінах 2018 р.).

За легендою, чаші подарувала заводу ще цариця Катерина ІІ. Цю платину евакуаційна комісія відвезла в Москву й передала до московської контори держбанку. Унаслідок цього шосткинське казначейство було вщерть зачищене від мільйонів грошей зусиллями "красных партизан батареи Пшерадского и Сосницкого отрядов", як свідчать документи розслідування, збережені в Брянському держархіві.

Це брянці під час перемир'я увірвалися на завод із півночі, з боку Хутора Михайлівського. А наприкінці перебування в Шостці "захватили с собою казну", "главнымъ образомъ заработную плату рабочихъ (около 7 800 000 руб.)".

Ремньовці шукали платинові чаші й на сірчаному виробництві. Заводчани у книжці 1991 р. "Завод и его люди" зазначають, що ремньовцям таки вдалося "демонтировать и вывезти с завода платиновые испарители (чашки)".

За переказом, ремньовці забрали не всю платину. Найважливіші для роботи "платинові чашки" заховав робітник заводу Іван Кокошко, який мешкав поблизу на Моховій вулиці (нині вул. Коловоротного). Він повернув чашки заводу 1920 р., і той відновив свою роботу.

Ремньов покинув Шостку 17 квітня 1918 р., дізнавшись, що німці наступають на ст. Макове і відрізають червоним відступ на Хутір Михайлівський. Це змусило Ремньова вести бої з переважаючими силами німців. "Особая армия, не желая проливать кровь рабочих, обманутых белогвардейцами, оставила Шостку", пише командир загону новгород-сіверських червоногвардійців Михайло Ромченко.

За підрахунками більшовиків, Ремньов вивіз із заводу 35 вагонів обладнання та 40 тис. пудів пороху. Він міг викрасти значно більше, якби не тиждень повстання, яке забрало в Ремньова "драгоценое время эвакуационных мероприятий по вывозу стратегического сырья в глубокий тыл родины".

Особлива армія Ремньова відступила на 150 верст на північ до Брянська. 25 квітня зі штабу Брянського району надійшла у Вищий Військовий Совєт телеграма із вказівкою арештувати Ремньова та його штаб. Командарма звинувачували в тому, що його загони – не революційна армія, а банда, яка займається грабунком та погромами. Загони Ремньова самовільно кинули фронт, дізнавшись, що ватажок та його "сподвижники" будуть арештовані. Ремньовські загони були роззброєні, і, як мовилося в телеграмі, "у многих солдат, арестованных нами, находим при обыске до 100 000 рублей".

У цей час Ремньов перебував у Москві. Він звітував 26 квітня 1918 р. в Совнаркомі Льву Троцькому, колишньому "співкамернику" по петербурзькій в'язниці "Кресты", куди вони потрапили в липні 1917 р. за наказом голови Тимчасового уряду Олександра Керенського (1881-1970). Незважаючи на знайомство Ремньова з Троцьким, командарма арештували 27 квітня. Його тримали в Бутирській в'язниці Москви, потім спрямували до психлікарні, звідки він утік після весни 1919 р. Спіймали його та розстріляли без суду і слідства 3 серпня 1919 р.

Антон Земанек, В'ячеслав Кириєвський,  опубліковано у виданні "Історичної правди"


В тему:

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Последние новости

20:23
26 вересня в Україні удень встановиться погода без опадів, часто сонячно і теплішає
19:20
ДБР не встигло, суд скасував і будинок в центрі Києва, який мав стти бібліотекою, відійшов під готель брату Кличка
18:14
Разумков критикує закон про деолігархізацію: Це була "вільна діяльність" депутатів
17:07
НБУ не збирається виплачувати кошти сумнівній фірмі, що тисне на владу Зеленського
16:10
Дива з ТСК у справі "вагнерівців" продовжуються, Безугла викликає Бутусова на допит
15:55
В Україні за добу підтверджено 8 267 випадків зараження коронавірусом
14:52
Хроніка ООС на 25 вересня: інтенсивність бойових дій зросла, втрат серед ЗСУ немає
13:22
"Слуги народу" почали фальсифікацію текстів законопроєктів в Раді
12:27
Україна передасть Інтерполу дані про сотні російських найманців
11:32
Венеціанська комісія запросила у Зеленського текст прийнятого закону про олігархів

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]