Збруч як межа української ментальності

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Коли потяг Київ–Львів прямує із Волочиська до сусіднього Підволочиська, він минає неширокий міст. За мостом – напис "Львівська залізниця". Під мостом – Збруч. Річка-символ, річка-метафора, річка-кордон насправді ось така: вузька, мілка, заросла кущами, занапащена жадібними до "зеленого тарифу" малими ГЕС.

Збруч – це не так про приголомшливі пейзажі, як про історію. І про ментальність, зазначає видання  Локальна історія.

Кордон через помилку

На межі Хмельницької та Тернопільської областей багато сіл-тезок. Ось Кудринці Кам’янець-Подільського району, а ось – Борщівського. Ось райцентр Гусятин, а неподалік – однойменне село Чемеровецького району. Шидлівці, Боднарівка, Підпилип’я, Тарноруда – все у двох примірниках. Немов сіамські близнюки із двома головами, але спільним тілом. Кровоносна система – Збруч, річка-кордон від кінця XVIII століття до 1939 року.

На цю тему: До "линии Керзона". Как Антанта галицкий вопрос провалила

Півтори сотні років межі не минули безслідно. На тернопільському боці всіх радянських кадаврів (покійників) позносили ще в 1990-х. Натомість у кожному селі звели символічні могили-кенотафи січовим стрільцям. На хмельницькому березі бюсти іллічів та інших тельманів дожили аж до ленінопаду 2014-го. Храми на Борщівщині – переважно греко-католицькі, доволі витончені. Навпроти – новозбудовані простенькі церкви московського патріархату у проросійському стилі.

1928-07.jpg

Польські прикордонники на річці Збруч, 1930-ті роки. Фото надала авторка

Села на лівому березі українськомовні, а молодь із правого так само слухає російський реп. Але дотепер одні називають других "москалями" чи "комуняками", а ті тих – "западянцями". Між світоглядною різницею – лише 20 метрів каламутної води.

Ця межа з’явилася майже випадково. 5 серпня 1772 року в Санкт-Петербурзі дипломати кроїли Польщу, як святковий торт. Північ – Пруссії, трохи Лівонії і Білорусі – Росії, Австрії ж – Малопольщу з Галичиною. Кордони описали в документах. Галичину від Речі Посполитої відрізали по річку Podgórze або Podorzec. Уже згодом польський посол Тимовський забив на сполох: нема на Поділлі ніякого Підгір’я чи Підгорця. Високоповажні особи географією не заморочувались. Нема – то нема. Провели по Збручу, який виявився найближче до потрібної лінії.

Контрабандне золото та газети

Ще за 21 рік, після наступного поділу Польщі, річка відокремила австрійські володіння від імперії Романових. На початку ХХ століття через неї переправляли підпільну газету "Іскра" Володимира Леніна. Про це донедавна нагадувала мозаїчна автобусна зупинка в Гукові. Споруду декомунізували, тепер там безликий профнастил. Сюжет на мозаїці відображав не всю правду. Газету, звісно, переправляли. Але робили це не ідейні більшовики, а підприємливі контрабандисти. Переважно це були євреї з містечка Скала-над-Збручем – теперішня Скала-Подільська.

Rosyjski 12 Korpus Armijny przekracza granicę z Austro-Węgrami na rzece Zbrucz w Tarnorudzie1914-08-21.jpg

12-й російський армійський корпус перетинає кордон зі Збручем в Тарноруді, 21.08.1914. Фото надала авторка

У цих околицях і сьогодні люблять розповідати, як якась господиня знайшла в дзьобі своєї гуски золотий злиток. Мовляв, пірнала птаха у Збруч і там заковтнула дорогоцінний шматочок, який колись загубили контрабандисти.

1918 року під акомпанемент артилерії Першої світової імперії нарешті померли. Але кордон залишився. "Там" у боротьбі з українцями перемогла відроджена Польща, "тут" була Українська Народна Республіка, яка вперто намагалася вистояти в нелюдських умовах.

На цю тему: Чортківська офензива Галицької Армії

Столиця УНР кочувала з міста в місто, але найдовше протрималася у Кам’янці-Подільському. Газета «Слово» від 9 листопада 1920 року надрукувала на першій шпальті анонімну статтю "Наша болячка": "Кордону в дійсності не існує. Селяни і різні купці-спекулянти вештаються через кордон кожного дня. Їх ніхто не затримує, ніхто нічого не каже їм, і вони продають свої справи як найкраще. Скуповують збіжжя, худобу, кожного ярмаркового дня провадять табунами в Галичину, а звідти ледве кому вдається перенести жменю солі, пляшчину гасу й скілька коробок сірників. Все від людей польська сторожа по дорозі відбирає. Отак тепер виглядає наш "товарообмін"!" 

Автор пропонував якнайшвидше створити українську прикордонну службу. Її мали набирати з новобранців – бо наймані працівники зловживали би хабарами від контрабандистів. Одна сотня контролювала б 3–4 села. Пропозицію так і не реалізували. Лівий берег Збруча дістався СРСР.

Півень, що на три боки піє

Там, де Збруч впадає у Дністер, сходилися кордони трьох держав – Радянського Союзу, Польщі та Румунії. "В Окопах півень на три країни піє", – говорили жителі найближчого звідси села, що опинилося у складі Польщі.

окопи-півень.jpg

"Півень" в Окопах, Борщівського району Тернопільської області. Фото: uk.wikipedia.org

Вже після Другої світової війни, коли всі довколишні береги стали радянськими, бляшаний півень прикрашав в’їзд до піонерських таборів "Надія" та "Мрія". У 1990-х він зовсім заіржавів, продірявився, ховався в гілках плакучої верби. Нову версію горластого птаха встановили кілька років тому над знаком "Тернопільська область" біля автозаправки. Різнокольоровий півник дивиться кудись за Дністер, на зелені бессарабські пагорби.

В Окопах зберігся і дерев’яний прикордонний стовп. Колись такі стояли уздовж всієї річки – з обох сторін. Радянські фарбували в червоні та зелені смуги. Польські – червоно-білі. Ті другі зазвичай були помітно вищими – до 3,5 метрів, металевими. Багато з них залишилися ще від часів Габсбурзької імперії. Новій владі було достатньо замінити таблички з гербом і кольори.

Службу в Окопах ніс 14-й батальйон корпусу охорони прикордоння – КОП. Застава займала вежі старого замку, кажуть місцеві. Хоча на фотографіях 1920-х є дерев’яний будиночок із балконом, мансардою і вежею. Такі типові застави за проектом польського архітектора Тадеуша Новаківського зводили вздовж усього східного кордону. Інше фото демонструє викладені з квітів герби Польщі та Поділля на валах біля воріт фортеці – ландшафтним дизайном теж займалися солдати КОП.

Стражниця КОП, зведена за типовим проектом. .jpg

Стражниця КОП, зведена за типовим проектом польського архітектора Тадеуша Новаківського. Фото надала авторка

Untitled-4.jpg

Прикордонники у фортечній брамі в Окопах, 1930-ті роки. Фото надала авторка

Untitled-4.jpg

Викладені з квітів герби Польщі та Поділля на валах біля воріт фортеці в Окопах. Фото надала авторка

Вікна під забороною

Старожили пам’ятають триметрову кам’яну огорожу, яка тягнулася вздовж чималої ділянки радянського берега в Кудринцях, Підпилип’ї, Заваллі (тепер Кам’янець-Подільського р-ну), Шидлівцях, Збрижу чи Бережанці (Чемеровецький р-н). Ще два десятиліття тому подекуди виднілися рештки цього муру. Кордон тут ішов по живому. У багатьох на польській стороні залишилася рідня. Доводилося йти за село, де стіни вже не було – і перекрикуватися через річку.

Селяни могли плавати і прати, але не далі середини русла. Саме там проходила умовна демаркаційна лінія. Перетнув невидимий кордон – і прикордонники стріляли без попередження. Так згадують місцеві. Хоч у статуті польських КОП чітко прописано: до перебіжчика слід тричі голосно звернутися – і лише потім стріляти на ураження. З радянського боку теж спочатку мав лунати попереджувальний постріл у небо.

Зловили контрабандиста.jpg

Польські прикордонники конвоюють затриманого контрабандиста, 1930-ті рр. Фото надала авторка

У нових будівлях на радянському боці забороняли робити вікна в бік кордону. У старих хатах їх треба було чимось затуляти. Селянам наказували обробляти поля над Збручем, повернувшись спиною до Польщі – "з дупен строни", як казали. Щоб під час монотонної роботи в голову не лізли думки про втечу.

Але думки все одно лізли. В альманасі КОП за 1926–1927 роки йдеться: протягом року поляки затримали 9 509 перебіжчиків із радянського раю. У зворотному напрямку потяглося 745 осіб. 19 разів нелегали відкривали стрілянину по прикордонниках. Було поранено 34 порушники, двох застрелили при переході, ще п’ятьох – під час погоні. Від бандитських куль загинуло троє прикордонників.

Марафон на 6 тисяч учасників

Біля Шидлівців є невеликий кар’єр-каменоломня. Там польські прикордонники відловлювали «комуністичних диверсантів» з лівого берега. Найчастіше це були колгоспники, яким остогидло «світле соціалістичне майбутнє».

Особливо багато їх стало під час голоду 1930-х. Тоді ж священики з польського боку збирали продукти для сусідів. Якось 10 возів прибуло до Підволочиська. Люди просили пустити їх за Збруч або хоча би взяти харчі, щоб роздати їх нужденним. Радянські прикордонники факт голоду в Україні заперечували. Обоз завернули. Переказують, що селяни з «польського» берега виготовили щось на кшталт катапульти – за її допомогою відправляли на підрадянське Поділля трохи харчів.

Зустріч прикордонників Польщі та СРСР.jpg

Зустріч прикордонників Польщі та СРСР, 1930-ті роки. Фото надала авторка

Втікали і у протилежному напрямку. "Більшість затриманих при спробі перетину кордону – це люди, збаламучені комуністичною пропагандою, – пише згаданий вище альманах. – Далі йдуть авантюристи за своєю природою, жадні до нових пригод. Наступні – дезертири та злочинці. Насамкінець не один безробітний, що сподівається на іншому березі знайти працю та хліб. Було немало й тих, кому таки вдалося перетнути кордон. Багато з них потрапили в руки радянським прикордонникам. Тут вони або на практиці знайомляться з щоразу новими типами радянських в’язниць, або їх через кілька місяців відсилають назад до Польщі. Екстрадують переважно бідняків, котрі не мають радянського громадянства і не можуть знайти роботу. Водночас СРСР пробує під виглядом екстрадованих перекинути до Польщі своїх емісарів. Тож не дивно, що до всіх, кого повертають, ми ставимося з великою обережністю та недовірою".

Вправи з багнетами. Прикордонники. 1934 р.jpg

Вправи з багнетами, 1934 рік. Фото надала авторка

Територія пропаганди

Кордон став територією максимальної концентрації пропаганди – з обох сторін. Перший в околицях Волочиська трактор щоранку виїжджав на поля над Збручем – щоб на буржуазному березі бачили й заздрили успіхам більшовицького сільського господарства. У вихідні тут влаштовували народні гуляння з музикою. При цьому стежили, щоб музиканти грали саме в потрібний бік – щоб "полякам" було чути, як весело живеться в СРСР.

У радянському Гусятині збудували пафосну колонаду, прикрашену чи то гаслом, чи то погрозою: «Соціалізм зітре всі межі капіталізму». Сьогодні її використовує вже інший Гусятин – правобережний, колись польський. Пам’ятка слугує в’їзним знаком до містечка.

пропагандиська міжвоєнна арка на безеі Збруча мала показати _полякам_ комуністичний рай. Зараз слугує в_їздним знаком у тернопільський Гусятин.jpg

Пропагандистська арка, споруджена в міжвоєнний час на березі Збруча, мала показати полякам комуністичний рай. Тепер вона слугує в'їзним знаком у хмельницький Гусятин. Фото: uk.wikipedia.org

Польський майор Мечислав Стецевич вирішив облаштувати музей у вежі замку на горі Стрілці біля села Кудринці. Вважав, що так буде простіше провадити патріотичне виховання серед вояків і селян. Поки тривали відновлювальні роботи, експозицію розмістили в будівлі застави. Кожному відвідувачеві вручали брошурку, яку написав майор, – щоб правильно все зрозумів.

Імідждаунлодер - Кудринецький замок, у котрому намагалися зробити пропагандисьський музей.JPG

Кудринецький замок, у котрому намагалися зробити пропагандистський музей. Фото надала авторка

На цю тему: “Линия Керзона”: чужое авторство и дипломатический бардак

Діяли на правому березі й пересувні кінематографи. Прикордонники влаштовували самодіяльні театральні трупи або скидалися, щоб купити радіоприймача. Під час державних і релігійних свят на заставу запрошували жителів навколишніх сіл – теж своєрідна пропаганда. Збереглися фото святкування десятиріччя застави КОП в Турильчі 1934-го: прикордонники з вівчарками позують на тлі зруйнованого палацу поміщиків Іванівських. А потім ідуть бадьорим кроком. За усім цим дійством спостерігають селяни.

Ірина Пустиннікова,  опубліковано у виданні  Локальна історія


На цю тему:

 

 

 

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]