Антоніна Кумка: Про реабілітаційні центри, протезування та кадри

1. якщо хтось називає себе або "єдиним", або "першим", або "найбільшим" реабілітаційним центром - це брехня.

В Україні є не один заклад, який надає реабілітаційну допомогу. Я не кажу, що їх багато, чи що їх достатньо. Ні, звичайно не достатньо, але вони є. Залученими коштами на будівництво реабілітаційного хмарочосу чи величезно протезного підприємства цю проблему не вирішити, бо головне у що вона впирається - це кваліфіковані кадри і що в реабілітація як і будь-яка інша медична допомога, має бути доступна в кожному регіоні.

2. Якщо хтось розказує, що він є реабілітаційним центром і при тому просить гроші на власне протезне виробництво, бо не вистачає протезних підприємств - це або брехня, або відсутність знання цієї сфери. В Україні їх близько 80 у різних регіонах. Вони працюють. І важливо, щоб людина робила протез на протезному підприємстві, яке є максимально близько до місця її проживання, бо обслуговування протезу, особливо в перший рік може потребувати відвідування підприємства кожні 2-4 місяці, залежить від складності випадку. І їздити у "єдиний" чи "найбільший" центр з іншого кутка країни не буде зручно.

І за законом людина сама обирає протезне підприємство, і це не обов’язково має бути те, яке є в складі реабілітаційного центру. І взагалі за міжнародною практикою послуга реабілітацію і послуга протезування є розведеною. ЇЇ надають різні провайдери.

3. Аналогічно, якщо хтось просить гроші на виробництво протезних комплектуючих, то для чого? Вже бачимо, що таке запускає місто Львів. Починає будувати. Якщо лунають меседжі про проблеми з комплектуючими і їх поставкою чи виготовленням культеприймачів і довгий процес очікування, то це теж не відповідає дійсності. За інформацією Protez Hub середній термін очікування на виготовлення протезу в Україні - 2,5 місяці. І я це можу підтвердити прикладами конкретних захисників. Цей час є меншим ніж у багатьох розвинених країнах. І не поставки комплектуючих затягує процес очікування, а зайнятість фахівців і технологічний процес.

До того ж виробництво високотехнологічних протезів чи їх комплектуючих в Україні не побудуєш, бо воно зосереджене в кількох високорозвинених країнах і запускати його в Україні не будуть. Єдине, що можна запустити тут, це виробництво чогось базового простого, чого ітак досить виробляється і в ньому нема нестачі. То питання для чого це робиться? Щоб потім "впихати" цей непотріб захисникам? Високі фрази про "робочі місця" взагалі збивають з пантелику, бо враження, що в людей уявлення, що постійний потік захисників з ампутаціями - це вже конвеєр на десятиліття і логіка далі веде до думки, що місту і цьому виробництву перестане бути вигідно, щоб цей конвеєр закінчився. Хочете виробництво, робочі місця, виграти наступні вибори - виробляйте безпілотники.

4. Якщо заклад хоче хаотично запускати навчальні програми для протезистів, не цікавлячись наявністю підґрунтя для якісного навчання таких фахівців і обіцяючи випускати сотню фахівців на рік, бо йому шалено не вистачає протезистів, то це означає, що хороші протезисти просто не хочуть іти працювати у цей заклад. Значить з закладом щось не те, з умовами, які він пропонує, або з принципами його роботи. Чи з і тим, і іншим. В Україні не потрібно випускати сотню протезистів на рік. Вистачить десятка. Більше - це змарнований час і сподівання людей, яких затягнуть на це навчання. І через кілька років це призведе до деградації цієї професії, яка ітак лише на етапі становлення. Буде забагато фахівців і замало реальної роботи.

5. Якщо ви бачите, що якийсь заклад збирає гроші на протезування - то цей заклад не професійний. Якщо його меседжі про те, що грошей від держави не вистачає, то тим більше. Бо зараз за державною програмою на протезування захисника виділять до 50000 доларів. Інше діло, що держава намагається контролювати якість і ціноутворення. Тому цьому закладу може бути простіше з донорами, які це не перевіряють.

6. Якщо ви бачите якісь супермегаунікальні розробки, технології і тд, на застосування яких для наших захисників просять коштів - то це просто тестування неперевірених технологій на наших захисниках різними стартапами. І це огидно. Наші захисники мають отримати протез і протезування за перевіреною безпечною технологією, а не бути чиїмись піддослідними кроликами.

7. Якщо заклад залучення коштів на протези аргументує тим, що хоче економити державні кошти, щоб держава тратила їх на війну, то так не працює. Це маніпуляція. Кошти, які ідуть на протези і на їх обслуговування, як і на допоміжні засоби реабілітації загалом, закладені в інші бюджетні програми звісно. За ці кошти зброю не купиш. Більше того, якщо цієї програмою не будуть користуватися, бо зараз все буде робитися за кошти донорів, то в нас на національному рівні не буде ніякої статистики про реальні потреби, а невикористані кошти з бюджетної програми призведуть до зменшення виділення таких коштів в наступні роки. І коли бізнес на фандрайзингу коштів на протези стане менше прибутковим через зменшення притоку поранених або донорів, то люди, які цей бізнес зробили, підуть і знайдуть собі іншу нішу. А залишаться захисники і ветерани, яким треба буде обслуговувати протези, вони будуть шукати можливостей зробити це за кошти державної програми, а цих коштів не буде, бо не було нормальної статистики про потреби і МінФін не виділив коштів.

7. Якщо ви бачите заклад, в якого є більше обладнання, ніж персоналу, більше лікарів ніж фахівців з реабілітації не-лікарів. Якщо в цьому закладі купа якогось автоматизованого, роботизованого обладнання, або обладнання яке пускає електрику чи лазер, або ж заклад просить кошти на таке - цей заклад не про реабілітацію.

8. І загалом якщо ви бачите що якийсь заклад ну вже аж дуже себе піарить і кличе до себе на реабілітацію, то я би теж мало йому вірила. Всі, хто в Україні працюють добре, і приватні і державні заклади, працюють тихо, їх треба просити про інтервʼю щоб розповісти для широкого загалу що таке справжня реабілітація чи нормальне протезування і що таке є в Україні. Їм не треба реклама, вони переповнені і до них стоїть черга на кілька місяців. Вони навпаки бояться вже зайвої реклами, бо їм боляче відмовляти людям.

9. Якщо хтось говорить про розвиток реабілітаційних спроможностей чи протезних, то найважливіше, про що він має думати - це в першу чергу має бути про потребу в цій послузі у людей. Але мислити він має масштабами не географії України і її населенням і всіма захисниками, чи всього Всесвіту, а масштабами населення громади, кількістю захисників з громади, яка пішла воювати, ну максимум - населенням регіону. А в другу чергу він має мислити категоріями, які фахівці і яка їх кількість для цього потрібна, де їх взяти і як це зробити. Ось з такими можна про щось говорити і їм можна допомагати.

10. В Україні має діяти розгалужена мережа закладів, які надають реабілітаційну допомогу за регіональним принципом, реабілітаційний стаціонар не з сотнями ліжок має бути при багатопрофільних лікарнях спроможної мережі охорони здоровʼя, реабілітація в громаді має бути представлена компактні амбулаторними спроможностями та наявністю фахівців. Протезні спроможності мають в кожному регіоні і теж повинні бути компактні. Це fair play. І саме таку рамку потрібно підтримувати.

(Джерело).

Автор: Антоніна Кумка, волонтер, активіст, засновниця/керівник Protez Hub. Радниця Міністра соціальної політики (на громадських засадах)

«Аргумент»

На цю тему:

• Антоніна Кумка: Збирати кошти на протези кінцівок в Україні не варто!
• Антоніна Кумка: Протезування - навіщо українців вводять в оману?
• Що робити, коли потрібні біонічні руки, ноги та інші частини тіла