Бутусов: Обстановка у смузі відповідальності ОТУ "Донецьк"

Версия для печати

Говоритимемо про оперативне оточення наших військ у Великій Новосілці, про те, що ворог на Курахівському балконі продовжує стискати, вибивати наші війська з флангів і про загрозу оточення Покровська.

Ворог продовжує наступальну операцію. Отже, що робити? Я за останній час зустрівся із значною кількістю командирів дуже різного рівня, і високого рівня, і середнього рівня, і з молодшими командирами, які працюють на цій ділянці фронту. Тому вдалося скласти таке достатньо інтегральне бачення, що там сталося, зі слів багатьох людей.

Будемо намагатися сьогодні дуже швидко пояснити складність обстановки і рішення, які очікують від Вищого Командування українські військовослужбовці, для того, щоб стабілізувати обстановку і розгромити російське ударне угруповання і не допустити ворога у Дніпропетровську область.

Я хотів подякувати воїнам 422-го батальйону безпілотних систем, Криворізького батальйону, батальйону, який називається Люфтваффе, за це худі. Одразу хочу сказати, це офіційна емблема батальйону 422-го. Вони обрали для себе назву Військово-повітряних Сил Федеративної Республіки Німеччини. Це офіційний хрест військовослужбовців Збройних Сил ФРН. Люфтваффе – це назва Військово-повітряних Сил.

Отже, подивімось на обстановку на напрямку.

В першу чергу найбільше занепокоєння викликає Велика Новосілка. Фактично ворог стискає фланги, контролює, контролює, на жаль, фланги. І зайти, вийти в Велику Новосілку зараз можливо тільки пішки. В найвужчому місці, за даними OSINT, найвужчще місце, де ворог намагається зімкнути, оточити наші підрозділи, це 2,2 кілометра. Два кілометри, фактично, відділяють ворога від того, щоб там зімкнутися. Ну, а на вході у Велику Новосілку наші воїни тримають коридор близько 3,7 кілометра. З наявністю ФПВ-дронів, з наявністю дронів спостереження і розвідки, фактично це означає, що весь цей маленький, вузький, просто острівок,  прострілюється ворогом наскрізь, майже з усіх видів озброєння. Ворожі дрони там постійно над головами українських воїнів. Там неможливо ні розгорнути зв'язок, ні організувати забезпечення, ні організувати швидку евакуацію. Яким чином далі можна це утримувати? Мені цікаво, а чого варті всі ці військові освіти, військове керівництво, яке допускає от таку просто критичну, катастрофічну обстановку наших військ? Чому не ухвалюється рішення про відхід? Хочу сказати, що Велику Новосілку поставили обороняти там підрозділи 110-ї механізованої бригади і 110-ї бригади територіальної оборони. Хочу нагадати, що саме 110-та механізована бригада рівно рік тому так само вела такі важкі, дуже важкі безнадійні бої в обороні Авдіївки, не отримуючи підкріплення. І така сама ситуація повторюється за рік зараз. Нема поповнень людьми, немає підтримки вогневої, тим не менше наказ триматися. Ну як можна? Це просто абсурд. От мені цікаво, а хтось з керівників, командувачів коли-небудь хоча б раз наближувався до ворога на 3 кілометри, на 2, проходив під таким щільним ураженням дронів взагалі? Так ні. А чому ж ви тоді посилаєте солдатів виконувати завдання в таких умовах? У мене викликається просто обурення. І досі нема ніяких рішень на відхід.

Обстановка в районі Курахового. Це карта висот. Ми спеціально зробили зараз карту висот в районі Курахового, тому що сучасна війна – це війна дронів. І той, хто контролює панівні висоти, той, хто має висоти, той має радіогоризонти для максимальної дальності і ефективності роботи дронів. Так от зараз ворог взяв під контроль панівні висоти. І висоти ворога на його користь в цьому районі. Наші війська, подивіться, обороняють район, оцей виступ, який майже весь синім заштрихований. Цей виступ синій – це низина. Наші війська в цьому виступі під Кураховим в низині. Вони мають утримувати, в абсолютно незручному положенні, цей рубіж оборони, який глибоко охоплений ворогом з флангів. З півдня, подивіться, наскільки вони глибоко охопили наші позиції. Замість того, щоб відійти, і там, очевидно, на рубіж Андріївка-Костянтинопіль, і вийти з зони ураження ворожих дронів, які мають перевагу, врятувати підрозділи від абсолютно безцільного ураження, керівники, які, очевидно, це затверджують, які просто не знають, що таке дрони, не розуміють, очевидно, не розуміють, що це основний засіб ураження, що саме дрони завдають до 70% втрат військам, тримають війська от в цьому виступі.

Ставка Верховного Головнокомандувача дивиться на це, я не знаю, просто, для них, мабуть, це розвага. Володимир Зеленський на фронт не приїжджає в такі місця, йому це нецікаво. Фотографії там небезпечно робити, а якщо нема піару, то навіщо тоді туди їхати? Правильно, Володимир Олександрович? Вам же це нецікаво. Нема шоу. Так от шоу є у бійців наших трьох бригад, які змушені оцей виступ, абсурдний, утримувати. Звичайно, сюди також не приїжджає ні Олександр Сирський, ні інші керівники. Чому ж ризикувати, під дрон можна попасти. Дійсно, мабуть, це нецікаво, і тому інші мають, військовослужбовці, ризикувати собою. Ситуація тут також для нас абсолютно невигідна. Ми утримуємо виступ у фронті, який немає ніякої перспективи втримати, тому що все це низини, і нашим дронам працювати там незручно. А ворог глибоко охопив фланги, і тому він прострілює, контролює з флангів наші позиції, шляхи сполучення, позиції наших тилових підрозділів, наших операторів БПЛА. Це очевидні речі, які розуміє будь-який військовослужбовець на цьому напрямку. Тим не менше його не бачить українське військове і політичне керівництво, яке розповідає на словах, ніби вони там щось контролюють і чимось керують.

Тепер подивимося ситуацію на Покровську.

Ми бачимо, наскільки глибоко  просунувся ворог. Зараз очевидний задум противника для будь-кого. Ворог наступає, і основні зусилля зосереджені – це на захід і на схід від Покровська - Мирнограда. Тобто ворог намагається повторити цю ситуацію. Охоплення з флангів, щоб не ув'язуватись в бої, у міській забудові, зменшити свої втрати і покращити керованість, реалізувати свою перевагу у кількості особового складу і засобів ураження і кількості дронів. Тому ворог продовжує просування. Ми бачимо, що просування з 1 січня, жовтим яскраво виділено, це підтверджене просування ворога, починаючи з 1 січня, в цьому році, за три тижні цього року. Ми бачимо, де вони просуваються. Просування значне. Зупинити ворога надійно не вдається. І зараз ми бачимо червоні стрілки, ворог впритул підійшов до селищ Звірове, взяв Піщане, це просто околиця Покровська, і підійшов до селища Котлине і Удачне. Якщо вони беруть Котлине і Удачне, то після того трасу Покровськ-Дніпро ворог туди зайде піхотою, навіть без дронів. Це зараз ключовий район. Тут позначені червоні стрілки. Насправді ворога там вибили. На цій ділянці зараз б'ються наші воїни.

Котлине, Удачне утримують воїни 425-го штурмового полку "Скала", які посилені також іншими підрозділами, 155-ї, 152-ї бригади, підрозділами ССО. Але тим не менше там ідуть дуже важкі бої і ситуація там потребує якогось адекватного, компетентного лідерства і управління організації якісної на тактичному рівні. Щоб не було там того вінегрета з військових частин. На ділянці Звірове, Піщане, Котлине, Удачне, щоб зупинити подальший наступ ворога, потрібні зміни в організації. Потрібна відповідальність. Цього поки що ми не бачимо. Комплексних рішень нема. І от ми дивимося на обстановку. Глибоке охоплення флангів на Кураховому. Оперативне оточення в Великій Новосілці. Загроза оточення Покровська-Мирнограда. Де рішення військових керівників? Тих людей, у яких там десятки років вислуги, академії, училища. І великі сумні обличчя від того, що вони багато років служать в армії. І нібито є військовими професіоналами. Хочеться спитати. І тут виникає проблема з оцінкою обстановки. Бо виявляється, навіть таку катастрофічну ситуацію на окремих ділянках фронту можна по-різному трактувати. Можливо, ви думаєте, що це погано, ворог наступає, нема сил. Насправді не так. Хочу вам сказати, що я спілкуюсь із великою кількістю військовослужбовців на цих ділянках. І дійсно, у військових, у багатьох, є сильне роздратування і сильне пригнічення інколи виникає. Але не через противника, а через те, що адекватні рішення, які диктує карта, які вимагає обстановка, які мають стосуватись ухвалення тактичних, оперативних рішень організації військ управління, наше командування не проводить, не вживає необхідних заходів. Ось це дратує, не ворог, не його перевага. На цих ділянках кожен день десятки тисяч українських воїнів йдуть в бій, завдають великих втрат російським окупантам, завдають їм максимальних втрат і максимально чесно і професійно виконують свої обов'язки, свої завдання. У нас є кому зупинити російський наступ, є кому розгромити російські угруповання. Але наші командири, наші командувачі, наші штаби всіх рівнів, вони потребують адекватних рішень вищого командування. А хто ж у нас керує всім цим і чому у нас ця інформація, яку ви зараз бачите, карту обстановки, вона очевидна всім військовослужбовцям, які там виконують завдання, очевидна будь-якій людині, яка просто дивиться на карту. Чому ж ця інформація не сприймається критично вищим керівництвом? Чому не ухвалюється рішення на відхід, на визначення рубежів оборони? Я розбирався саме з цим. І для того, щоб краще вам показати, якраз сталася визначна подія. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський дав інтерв'ю. Я в цьому інтерв'ю знайшов відповідь, а чому ж цю ситуацію Сирський не сприймає як критичну. Давайте подивимось маленький фрагмент.

"Коли я перший раз вийшов з Дебальцевого, фактично це було 7 лютого, то ми вже виходили по дорозі,яка прострілювалась. А потім я повернувся на цей виступ, але вже безпосередньо не в район Дебальцевого, а в район Луганського. Вночі 12-го числа, коли йшла підготовка до наступу на Логвинове. Вже після того, як противник перерізав дорогу і блокував фактично Дебальцеве. Штурм спочатку був вдалим, потім ситуація, скажімо так, склалася не на нашу користь. Треба було прикривати і війська, і фактично після цього Логвинова нам вдалося утримати цей виступ. Забезпечили і проходження колони, а потім забезпечили і вихід безпосередньо з Дебальцева наших військ. Тоді, наскільки я пам'ятаю, ця операція була признана, по-моєму, найуспішнішою серед подібних операцій після Другої світової війни".

Ви бачите як? Все залежить від точки зору, від посади, яку займає людина. Виявляється, оточення наших військ у Дебальцевому, їхній прорив, значні втрати особового складу, великі втрати техніки, залишення важливих позицій українського міста, значної кількості інших населених пунктів, -це, виявляється, на думку когось, правда не сказано кого, видатна бойова операція, яка одна з найвидатніших після Другої світової війни. Мені цікаво, хто ці світила, які про це заявили? Чомусь Олександр Станіславович в своєму інтерв'ю про це нічого не сказав. Хто ж це вважає, оцю операцію, якою командував Сирський рівно 10 років тому, найбільш вдалою після Другої світової війни? На мій погляд, оточення військ, і не тільки на мій погляд,  на погляд будь-якого військового, і на погляд статутів, бойових статутів, документів бойового планування в будь-якої армії світу, в тому числі української, оточення – найнебезпечніша тактична обстановка, найневигідніша для бою. І нічого видатного в цьому нема, в цьому оточенні.

Тепер короткий контекст, щоб було зрозуміло, що сказав Сирський. Олександр Сирський рівно 10 років тому був командувачем оперативної групи БАРС, яка керувала якраз боями у Дебальцевому. Як бачимо, за 10 років Сирський не зробив правильних висновків з тих подій. І про це він говорить в інтерв'ю. Видаючи оточення військ за успіх, виявляється, це був успіх, видатний. Можливо, ще тоді треба було нагородити вищими нагородами за оточення. Так от про що говорить Олександр Сирський? Ви уявіть собі, минуло 10 років і це вже перемога. А тепер хочу сказати про контекст. Олександр Сирський, командувач оперативної групи БАРС в районі Дебальцевого, він якраз в цей момент розповідає, що він вийшов з Дебальцевого 7 лютого 2015 року. Тобто за два дні до того, як ворог 9 лютого перерізав трасу біля села Логвинове і в той момент наше угруповання у Дебальцевому потрапило в оперативне оточення. Приблизно так, як зараз у Великій Новосілці. Так, як було вже, на жаль, не раз в цій війні. Сирський розповідає, що він виїхав з оточення, його там не було. Він залишив підлеглих там для того, щоб керувати боєм на зовнішньому, більш безпечному обводі військ. Не залишився там, бо чомусь зрозумів, що в оточенні погано, ризиковано, складно керувати. І вчасно виїхав. 9 лютого було захоплено Логвинове. І далі йдеться про бій 12 лютого 2015 року, про намагання оперативної групи БАРС, військ сектору А, відбити село Логвинове.

Чомусь про цей бій Сирський нічого не каже. Чому? Можливо, він теж був видатний після Другої світової війни, і про це теж варто було б сказати. Чомусь ні слова. Каже, спочатку пішло добре, потім не зовсім добре. Я найближчим часом по цьому інтерв'ю Сирського окремо зроблю ефір і зроблю ефір на 10-ту річницю подій в Дебальцевому. Бо я бачу зараз по цьому інтерв'ю, що ті люди, які там керували, дуже погано володіють обстановкою і, на жаль, спотворюють історію реальних подій. Можливо, просто не володіють інформацією. Я зараз цього теж не виключаю. Так от, оточення, друзі, це погана історія. І як деблокували Логвинове, як намагалися атакувати Логвинове, це просто суперповчальна історія. Як же керував Олександр Сирський атакою на Логвинове? І що ж там пішло не так? Так от, для атаки на Логвинове були зібрані значні сили. Логвинова – це маленьке село з кількох десятків будинків. Там найбільший будинок – це будинок ферми закинутої. Який був основним опорним пунктом противника. Такий великий ангар ферми. Ворог сидів у цих будиночках по місту, приватний сектор, і у цій фермі. Розміри села Логвинове на карті. 400 на 500 метрів. Малесенький населений пункт, який знаходився в самій низині. А на висоті, над цією низиною, розташовувалися наші командно-спостережні пункти. Зокрема, командно-спостережний пункт 25-го батальйону "Київська Русь", де якраз сидів офіцер артилерійської розвідки цього батальйону, відомий у нас зараз як блогер Арті Грін, який був свідком цього бою. Так от, у нас була панівна висота, командно-спостережний пункт, була артилерія сектору А, це були батареї РСЗВ "Град", батареї РСЗВ "Ураган", артилерія ствольна 122 і 152 мм калібру, артилерії сектору А і 30-ї механізованої бригади, значна кількість вогневих засобів. Але наші воїни-добровольці підрозділу аеророзвідки зробили одразу кілька обльотів Логвинового, і ми добре знали, де, в якій кількості, в яких хатах, будинках перебуває ворог. Ця інформація була українського командування. Тим не менше, вся ця перевага в артилерії в спостережних пунктах не була реалізована. Артилерія не змогла знищити опорні пункти противника, і навіть ту ферму знищити і вразити не вдалося. Це не було організовано. Командування оперативної групи БАРС ураження ворога в Логвиновому не організувало. В результаті туди були кинуті 12 лютого зведені підрозділи з кількох наших бригад. З 24-ї бригади, з 30-ї бригади, з 79-ї бригади батальйон під командуванням Максима Миргородського мав основний виконати ці завдання. Вони прибули туди, але виявилось, що від 30-ї бригади в атаку може піти менша рота піхотинців, фактично близько взводу, за підтримки двох танків. Вони пішли в атаку не скоординовано з іншими підрозділами. Потім в атаку пішов батальйон Миргородського, в нього було 69 військовослужбовців і бронетранспортери, з двома танками 30-ї бригади. Через відсутність зв'язку один з танків підірвався наш на міні, другий танк відстріляв боєкомплект по цих хатах і був змушений відійти. Ворог сидів у хатах, в цій фермі, відстрілювався, і його вогонь не вдалося подавити. Під час бою загинуло двоє танкістів 30-ї бригади і один піхотинець.

Після цього наші війська відстріляли боєкомплект і були змушені почати відхід. Потім сказали, що Логвинове  зачищено, і оперативна група "Барс" направила туди близько взводу бійців батальйону "Донбас". Сказали, що ворога там вже нема, зачистять просто хати, і все. Взвод туди прибув, через відсутність зв'язку і управління він виїхав прямо на позиції противника, і це були основні втрати. Загинуло сім військовослужбовців батальйону Нацгвардії "Донбас". Після цього наші підрозділи зустрілися з тим, що п'ять російських танків 5-ї танкової бригади вийшли на наші позиції. Ситуацію врятував один танк 92-ї бригади, була ротно-тактична група 92-ї бригади, поруч в Луганському, де якраз, каже, сидів Олександр Сирський,  керував боєм. Але з цієї ротно-тактичної групи пішов тільки один танк. Так само в Логвинове не зайшли підрозділи ротно-тактичної групи 24-ї бригади і з танками 1-ї танкової бригади. По причині теж втрати управління і зв'язку. В результаті герой України Василь Божок знищив два російські танки в Логвиновому, один підбив, на відході загинув ще один військовослужбовець, на жаль, від російського танку 79-ї бригади. В результаті ми втратили 11 українських героїв, які бились цілий день, зробили все можливе, втратили кілька одиниць техніки, завдали великих втрат ворогу, але село 400 на 500 метрів, маючи повну перевагу в артилерії, в боєприпасах, в спостережних пунктах, ми не змогли реалізувати.

Тепер Олександр Сирський, який не зміг тоді забезпечити атаку кількох десятків військовослужбовців, кількох сотень військовослужбовців на Логвинове і звільнення цього села, розповідає, що насправді там були значні успіхи. І те, що Дебальцеве не вдалося деблокувати, і те, що військам довелось прориватись втратами – це успіх, перемога. Тому, подивившись цей фрагмент, зрозуміло, що та ситуація у Великій Новосілці, в Кураховому, Олександр Сирський, який сидить десь далеко і далі бригадних КСП до фронта не під'їжджає, теж вважає, що, можливо, це потім теж буде перемога. Бо там далеко ці всі карти сприймаються по-іншому. Якщо самі генерали не сидять в тому оточенні і не керують там боєм, то, звичайно, у них сприйняття обстановки абсолютно інше. Це інколи може здатись і перемогою, і потім через 10 років знов будуть розповідати, як там героїчно керували, які видатні перемоги Сирський здобув у Великій Новосілці. Якщо це для цього робиться…

Що, друзі, хочу сказати. Таке сприйняття, що війська мають всюди битися до останнього, на будь-якому рубежі, в будь-якій обстановці, навіть в оточенні – це суцільне божевілля. Причому злочинне божевілля, яке підриває боєздатність військ, призводить до зайвих втрат, призводить, як це було в Дебальцевому, до повного виснаження фізичного, морального, нервового, особового складу, підриває боєздатність і потім призводить до таких наслідків, як в Дебальцевому, де війська довелось відводити і потім тривалий час відновлювати. На жаль, ми бачимо, ніяких висновків нема. Йдуть брехливі оцінки подій 10-річної давнини, висновків ніяких не робиться. І замість того Дебальцевого, Сирський зараз створює ще кілька Дебальцевих. Для чого? Всі командири на напрямку, одноголосно. Я хочу сказати, що треба зараз, що можна зробити з точки зору командирів, з якими я спілкувався. А я спілкувався з великою кількістю командирів. І я думаю, що багато військовослужбовців, які бачили мене, вони розуміють, якого це рівня. Хочу сказати для військовослужбовців, що на цьому напрямку у командного складу є абсолютно чітке розуміння, що треба робити. Але, на жаль, немає сміливості і волі вимагати і добитися необхідних рішень. Бо люди бояться, керівники, за свої посади. Вони бояться вимагати певних рішень і віддавати накази, які відповідають обстановці.

Бояться. Тому коли я казав, що потрібен на цьому напрямку Михайло Драпатий, я мав на увазі не те, що мені особисто Драпатий симпатичний. А я просто розумію, що у Михайла Драпатого зараз у єдиного, крім Олександра Сирського, в Збройних Силах є певна репутаційна вага, яка буде дозволяти йому казати НІ неадекватним рішенням зверху. І брати на себе відповідальність, коли пан Сирський і пан Зеленський бояться і брати на себе.

А що ж треба робити в цих умовах, про що говорять командири? В першу чергу треба скоротити той абсолютно безглуздий балкон під Кураховим, який дозволить нашим військам скоротити сили, як мінімум звільнити дві, а можливо навіть три бригади, які зараз цей невигідний балкон утримують. Це спільна позиція всіх командирів, які воюють в ОТУ Донецьк і розуміють обстановку. Такого рішення досі нема. Сирський знову там якесь вигадує Дебальцеве, в якому він сам не сидить, що цікаво відмітити. І жоден з його підлеглих, теж найближчих керівників, командувачів, чомусь там не сидять. Я розумію, генерал ухвалює рішення і сидить в оточенні. Це нормальна ситуація. Він сам відповідає за наслідки своїх рішень. Очевидно, вище командування в такі моменти має бути зі своїми підлеглими. Тут цього нема. В результаті, ми сковані боєм для оборони периметра оцього невигідного, незручного Курахівського балкону, який весь знаходиться в низині під прострілом російських дронів, під контролем. Три бригади, які ми змушені там тримати, які мають втрати в техніці, в людях. Просто тому, що у нас керівники не розуміють, що таке дрони в сучасній війні. Їм ніхто лікбез не провів. Вони не знають, не розбираються. І тримають там людей.

Ставка Верховного Головнокомандувача, Володимир Зеленський, міністр оборони Ростам Умєров. Ну що можна сказати? Просто констатувати. Ну нуль. І знову. Президент і міністр для пресрелізів. Ми зустрілись з міністром оборони США, ми зустрілись з такими, то все буде добре, провели засідання ставки. Бла-бла-бла. Результати ніякі. Просто. Голови, які дуже багато говорять і, на жаль, не несуть ніякої відповідальності за свої слова. І особливо неприємно за життя людей, які є їхніми  підлеглими.

Друге рішення. Велика Новосілка. Очевидно, там необхідний відхід. Потрібно врятувати тих бійців 110-ї механізованої бригади, 110-ї бригади територіальної оборони, які дійсно мають бути відведені, щоб зберегти їхні життя і боєздатність цих з'єднань. Ну як можна в таких умовах продовжувати вести бій? Чому боягузи, які сидять на всіх командних посадах, не б'ють кулаком по столу і не змушують Зеленського, не змушують Сирського віддати такий наказ? Да, ви втратите посади, скоріш за все, бо там керують люди, які вважають навіть Дебальцеве успіхом своїм. Друзі, треба бути реалістами. Так, хтось має жертвувати. Або генерал, який втрачає посаду в своїй кар'єрі, або його підлеглі, які втрачають життя. Тому я прошу, звертаюся до генерала Олександра Тарнавського, до генерала Андрія Гнатова, командувачів ОТУ Донецьк і ОСУВ Хортиця, із закликлом взяти на себе відповідальність за життя ваших підлеглих. Якщо цього не розуміє Сирський і Зеленський, то ви це розумієте. І хтось має сказати : я віддаю наказ. Ну і хай спробують його скасувати.

Так от, третє рішення. Покровськ. Тобто ситуація там і західніше міста, і східніше. Чого там не вистачає, про що говорять всі військовослужбовці? Командири, в першу чергу. Не вистачає організації. Не тактики, кого куди поставити, а організації. Там вінергет, суміш із багатьох частин і підрозділів. В цьому вінегреті немає відповідальних, боєздатних підрозділів. Значна кількість бригад стоїть на напрямках удару противника. Нових, у яких нема командного складу, у яких нема досвідченого особового складу, сержантів, командирів відділень, взводів. Бо вище командування не подумало про те, що армії треба керованість, а не просто кількість людей, одягнутих у форму. Тому на кожній ділянці прориву всі військові просять одне. Поставте туди один боєздатний підрозділ, визначте, боєздатний, і підпорядкуйте цьому підрозділу на кожній з цих ділянок інші, щоб не було цієї суміші. Щоб була одна відповідальна особа, і бійці з небоєздатних підрозділів могли бути посилені, застосовувались спільно з тими, у яких є керованість. Хіба це якийсь особливий ноу-хау? Хіба це не логічний не зрозумілий крок? Зрозумілий, логічний. Але якщо не дивитись на боєздатність військ, а просто сидіти і розповідати, що, ну, ви знаєте, ворог просувається, тому що у нього перевага. Та ні, ворог просувається на напрямку Покровськ, тому що у ворога краща організація військ. Краща організація бою у наступі. Ворог діє більш цілеспрямовано, більш організовано. І наші воїни, які там мужньо б'ються і мають перевагу в індивідуальній мотивації, в індивідуальній підготовці і бажанні знищити ворога, вони не можуть реалізувати всі свої переваги через відсутність організаційних рішень. Через те, що у нас суцільний хаос в побудові бойових порядків. Ви думаєте, а чому хаос? Є таке питання, бо є розуміння, можливо, там ворог дійсно десь валить такими колонами. Кожен день в цій зоні Покровська ведеться аеророзвідка, де всі підрозділи фіксують, де приблизно, скільки вони бачать пересування солдатів противника. В різні сторони. Не буває такого дня, щоб на тому напрямку, на всьому цьому фронті, від Воздвиженки і нижче Покровська, щоб там хтось помітив за день пересування понад 400-500 військовослужбовців-противників. В різні сторони. Ворог наступає малими групами, намагаючись просочуватися. Групами від двох, навіть від одного, до семи-восьми людей. Ну немає якихось великих мас. Навіть техніка не атакує там південніше Покровська, на Котлине, на Удачне. Просто малі групи піхоти. Чи можемо ми їх нищити? Наші командири говорять, що ми можемо просто перемолоти всю цю масу, якщо буде організація і відповідальність боєздатних частин, і не буде оцей постійний провал з флангів, тому що хтось там розставив. 

Як відбувається звіт на всіх рівнях. Командири бригад звітують наверх не про рубежі оборони, не про те, як вони побудували вогневу систему ураження, які рубежі вони контролюють. У нас наверх керівництво, командування вище вимагає, щоб їм показували лінію фронту у вигляді точок, де яка позиція знаходиться. І доповідь наверх на Ставку, на Сирського – це доповідь про кількість точок вздовж лінії фронту. В одній точці три людини сидять, в іншій – чотири. Хто сидить насправді на всіх цих сотнях, тисячах точок, насправді ніхто не перевіряє. Це й неможливо перевірити, оскільки в нашій організації оборони відсутній фронт дронів. У нас просто є фронт піхотинців. Воює ВОС-100, військово-облікова спеціальність 100, піхотинець. Все інше не існує. У нас не рубежі оборони, бригад, батальйонів, а у нас окремі точки на карті, де сидять якісь люди по доповідях. По доповідях можливо сидять, а можливо й ні.

Це ніхто, нікому не цікаво. Йде бюрократичний процес, і оце наставляють точки і потім в доповіді питають, ну що, де яка точка. Тобто вище керівництво втручається в цей процес на тактичний рівень. Лізе дивитись, виконує роботу командира взвода, командира роти. Хто де там сидить і вимагає звітів, оцих папірців і точок на карті, І от цим займається. Замість того, щоб організувати оборону, займатися організацією військ, підготовкою військ, плануванням ураження, як працюють вогневі засоби. Замість того, щоб організувати роботу дронів. Тобто фронт піхоти у нас на карті намальований, а фронту дронів у нас нема. Невизначені сектори спостереження. Який підрозділ дронів, за чим спостерігає, на яку відстань, на яку дальність, яка кількість там розрахунків цим займається, хто несе відповідальність, хто несе відповідальність за ураження, наведення інших дронів, інших вогневих засобів, артилерії. Все це на карті не існує, тільки точки з піхоти. Я зараз, друзі, абсолютно не перебільшую. Це не гіпербола. Це вам підтвердить будь-який військовослужбовець, який в штабах. Штаби батальйонів, штаби бригад, штаби ОТУ, штаби ОСУВ, оперативне управління Генштабу, оператори точок, вахтери, я називаю таких, військових керівників, які сидять, дивляться на точки і гаркають на підлеглих, а чи є там хтось на точці, а чого когось нема на точці, зайди на точку. Пальцеводці. Пальцеводці, які водять по точках і воюють за точки, а не за рубежі оборони, не за вигідні радіогоризонти, які потрібні для роботи дронам. Тому ще один пункт, який допомагають війська на фронті – це централізована організація і застосування дронів. Дрони завдають від 50 до 70% втрат як нам, нашим військам, так і військам противника. Це основний зараз засіб управління, розвідки, ураження. І у нас фронт дронів відсутній. Якось виписуються БРки, бойові розпорядження на застосування великої кількості підрозділів, хтось це робить сам в бригадах, батальйонах, хтось приданий спеціалізованих підрозділів. Вони якось розставляються по фронту, якось самі організовують взаємодію, самі якось шукають майданчики для взлетів, точки для антен і якось самі працюють, інколи заважаючи один одному, дуже часто. В цей хаос втручаються засоби РЕБ, які також не скоординовано застосовуються, збивають наші власні дрони і заважають нашим власним операторам.

Все це абсолютний майдан, така самоорганізація застосування високотехнологічних засобів. Тому командири на ділянках фронту, в першу чергу на Покровську, вимагають створення централізованих штабів для того, щоб конкретні спеціалізовані підрозділи відповідали за координацію застосування, за розвідку і ураження на конкретних ділянках. Щоб всюди було видно, на цій ділянці застосування дронів усіх типів і засобів РЕБ відповідає один конкретний командир, один конкретний підрозділ. І тоді почнеться координація, тоді почнеться організація розвідки, організація ураження, перевірка, контроль, відповідальність, чого зараз нема. І ефективність застосування дронів через це недостатньо висока. Ворогу вдається уникнути ще більших втрат. Тому, друзі, є велика кількість питань, які, я так вам зараз сказав, просто абсолютно загальні речі.

Ще, звичайно, важливо сказати п'ятий пункт. Це побудова оборонних споруд. Практика показує, що у нас існує просто розрив. Основні бюджети на оборонні споруди витрачаються чомусь. Ставка Верховного головнокомандувача виділяє на підлеглих президента, на голів військово-цивільних адміністрацій, які по якихось своїх планах, невідомо де, риють оці канави екскаваторами, ставлять якісь бетонні конструкції незрозумілі. Я покажу вам відео, як ворог вражає, на жаль, наших бійців, покажу фотографії, я не буду показувати відео на цьому ефірі, зроблю допис, де ворог показує, як він вражає наших бійців дронами в одному з величезних і погано побудованих, дорогущих ротних опорних пунктів, які нарили абсолютно бездумно військово-цивільні адміністрації за мільйони, десятки мільйонів гривень, які абсолютно непридатні для оборони. Більшість з них війська не займають. А там, де заходять, там, на жаль, трапляються такі просто трагічні випадки. Я покажу фотографію, є відео,  як ворог атакує наших бійців, всіх здоровенних, величезних і нічим не прикритих від атак дронів в опорних пунктах, за які голови ВЦА звітують, що вони там все це витратили на потрібні свої компанії. Так от, нам потрібні рубежі оборони, адекватні рубежі оборони, де логістичні шляхи на позиції замасковані, прикрити, зарити в землю, де самі позиції забезпечують маневр в обороні, є велика кількість малих замаскованих укриттів, надійних, добре захищених, де потрібно і в 3, 4, 5, 6 накатів деревини, бетон де потрібен, залізобетон. Все це має бути укрито, замасковано, так, щоб ворогу було складно це уразити. І такі лінії оборони мають рити, звичайно, але десь там далеко, бо зараз там вже бюджет освоюють, риють ті канали під виглядом оборонних споруд під Дніпром, під Павлоградом. А у нас відсутні оборонні рубежі там, де вони потрібні, щоб військам забезпечувати маневр в обороні. У нас друга лінія оборони адекватна, відсутня. Тому командири просять, щоб був визначений один офіцер, у якого є досвід розуміння тактики, є вольов якості, бойовий досвід, який буде відповідати за планування, зосередження усіх зусиль. Інженерні підрозділи військ, Державної спеціальної служби транспорту, підрядники військово-цивільних адміністрацій. Всі мають працювати на те, щоб у військ була надійна друга, третя лінії оборони, на які війська можуть спиратись. І які будуть ці лінії оборони, вони мають будуватися не так, як зараз, по якомусь підручнику ХХ століття для відбиття танкових атак і піхотних лав, і кавалерійських. А це мають бути оборонні споруди, які захищають людей від основної загрози, високоточної зброї. Від дронів, від артилерії і мінометів. І дозволяють швидко уразити  бійців, помітити їх маневр в обороні. Тому, на жаль, такої системи оборони нема, і ми розуміємо, що зараз Межова, наприклад, це вже Дніпропетровська область, це вже прифронтове місто, там вже кілька кілометрів і ворог. Потрібно докласти зусиль, щоб Дніпропетровська область була захищена, але не показушним розпилом мільярдів, оборонними спорудами, а реальною, потрібною військам, грамотно прив'язаною до місцевості, грамотно замаскованою, грамотно захищеною лінією оборони. Рубежем, а не просто окремими пунктами, які не зрозуміло, як на риті. Хоча б, якщо ці елементарні речі, про які я сказав, будуть зроблені, командири військових частин, ОТУ Донецьк, вони зрозуміють, що керівництво держави адекватно оцінює обстановку і намагається допомогти армії знищити ударні угруповання російські і захистити центральну Україну. Якщо цього не буде, і оця страусина політика розповіді, тримайтеся, тримайтеся, а самі там десь сидять в Києві і розповідають, як там люди мають триматись в оточенні. Якщо це буде продовжено, і у нас Головнокомандувач буде думати про інтерв'ю, а не про те, щоб дивитись чесно в очі солдатам, тоді у нас будуть великі проблеми.

Тому я сподіваюся на політичні рішення, що командири, які воюють в ОТУ Донецьк, отримають ті адекватні рішення по обстановці, про які всі вони говорять. Це дуже важливо для кожного з нас. Чи можемо ми захистити Центр України від вторгнення? Так, всі наші військові кажуть про це. У нас достатня кількість вмотивованих бійців, вмотивованих командирів, які знають, вміють як воювати і завдають ворогу великих втрат. Нам потрібен реалістичний аналіз обстановки і потрібно припинити, коли сидять в Києві люди і замість того, щоб діяти по обстановці, розповідають, як  треба солдатам триматись на Донбасі. Це просто доходить до абсурду. Час роздавати оцю брехню, нести в інтерв'ю про Дебальцеве – є. А часу поїхати, подивитись, що ви там робите у Великій Новосілці, як ви там даєте накази триматись – на це, чомусь, Олександра Станіславовича нема. Так це там у Великій Новосілці треба давати інтерв'ю і розповідати, що в оточенні бути – це нормально і це, насправді, видатна перемога, прорив з того оточення. Це там треба розповідати. Солдатам треба в очі дивитися, які там сидять, заїхати туди, раз ви даєте такі накази, і там доповідати. Якщо ставка Верховного Головнокомандувача вважає, що ця конфігурація фронту, вона адекватна, ця ставка має, та хоча б, в Покровськ приїхати. Там зараз дрони на оптоволокні літають. Трошки відчуєте, взагалі, атмосферу. Бо трошки ви там розслабились в Києві абсолютно і не розумієте, що відбувається на фронті. Через вашу боягузливість, безвідповідальність люди втрачають життя. І Центральна Україна під загрозою. Це все повністю відповідальність Центрального Командування. Це Київ відповідає. Які карти ви дивитесь? Ось всі карти в інтернеті. Що не зрозуміло взагалі? Це який треба мати рівень інтелекту, щоб не розуміти елементарних речей, які вимагає фронт? 

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

- Чому з теми ефіру зникли питання про брехню Сирського?

- Я вже казав, друзі, є критична обстановка, критичні питання. І тема "Правда і брехня" в інтерв'ю Олександра Сирського – це буде тема наступного стріму. Зараз треба все ж таки сказати про ті рішення, які вимагають командири. Для того, щоб припинити паніку у нас на Дніпропетровщині. Для того, щоб війська припинили дратуватись на своє командування. І для того, щоб Зеленський і Сирський починали боротися за довіру військовослужбовців, які їх захищають там в київських кріслах, в теплих. Захищають їх право сидіти там і щось розповідати, байки, казки в інтерв'ю. Інтерв'ю велике, тому проаналізуємо його трошки пізніше. Там інтерв'ю на понад на годину.

- На місцях командири мають проявляти ініціативу творчу, а не чекати команди від нульового керівництва.

- Це неможливо. Є бойові накази. І все отак по команді не робиться. Якщо будуть дані накази протилежні, от командир бригади один скаже – відходимо. А сусідні підрозділи такого наказу не отримали від вищого керівництва. То що виявляється? Одна бригада підставить іншу? Так неможливо. Війна, армія – це ієрархічна структура. Команди мають іти з самого верху. У нас це Ставка Верховного Головнокомандувача. Потім Головнокомандувач ЗСУ по ієрархії. Потім всі інші. І там йому щось ідуть доповіді, ну давайте, ну будь ласка, просимо. А тепер я зрозумів, чому нема рішень. Сирський сидить у Києві і дає інтерв'ю, що оточення в Дебальцевому – це видатна у нього була операція, якою він керував. Тільки сам він виїхав з Дебальцевого вчасно, щоб чомусь не взяти особисту участь в цьому прориві видатному, історичному. Чому ж це він не зробив? Чому ж не захотів сидіти в оточенні і прориватись? Видатний успіх такий зробити. Це безвідповідальність і ця гра з життями – це просто шокує. Люди знаходяться вже, догрались до кордонів з Дніпропетровською областю. За рік від Авдіївки ворог пройшов до Покровська і вже близько Межової знаходиться. А вони тут ще граються в інтерв'ю, в відосики вечірні і в розповіді, що вони там на щось впливають. Рідкісна безвідповідальність. Тому я звертаюся до Ставки Верховного Головнокомандувача. Якщо там хоч у когось є характер, я сподіваюся, що такі люди є. Там є люди, які відповідальність на себе можуть взяти і порушити питання. Якщо Олександр Сирський хоче, щоб йому довіряли люди, його підлеглі, він має брати і ухвалювати рішення по обстановці, чути людей, а не рахувати оці точки. Абсурд. Війну за точки на карті потрібно закінчувати. Якщо керівники не здатні, крім точок, нічого, оце вахтерські методи, не здатні керувати, значить їх треба змінювати. Якщо це вимога Зеленського, оцю дурню - гра в точки, продовжувати, то йому треба просто відійти в сторону. Бо у нас немає людей виконувати такі дурні настанови. Армія – це не стенд для того, щоб президент робив фотографії і фотосесії. Це люди, які захищають Україну, на відміну від політиканів і балаболів у Києві. І до їхнього життя, і їхніх вимог, треба ставитися серйозно. Я сподіваюся, що Ставка Верховного Головнокомандувача найближчим часом розгляне реальну обстановку і буде змушена порушити питання, і будуть розглянуті питання, ухвалити рішення, щоб військове керівництво отримало чіткі накази на те, щоб була побудована більш адекватна лінія фронту по адекватних природних рубежах, щоб була визначена відповідальність командирів, боєздатні частини отримали повноваження і свої полоси. Якщо ми покращимо організацію військ, у нас покращиться управління. Ми будемо берегти життя людей не на словах і балачках, а на ділі. Якщо у нас буде побудована централізована координація застосування і управління дронами, високоточними засобами, якщо буде визначена відповідальність за кожну ділянку, за розвідку, за ураження, ми також зможемо знищити набагато більше ворогів і стабілізувати фронт. Це все елементарні речі, які вимагають командири на фронті ОТУ Донецьк. 

Я не ставлюсь до того, що відбувається на фронті, як до ситуації, яку не можна виправити. Це не моя думка. Я збираю думку людей, які кожен день знищують російських окупантів, які дають результат, які своїми руками роблять війну, а не роздаючи недостовірні, брехливі інтерв'ю. Сподіваюся на адекватні рішення. Якщо Ставка Верховного головнокомандувача ці рішення ухвалить, я об'єктивно проінформую про позитивні зміни, позитивні зрушення, підтримаю і вважаю, що все, що я сказав, це необхідно зробити, тому що це вимога, не примха, а вимога людей, які захищають Україну, захищають Донбас, центральну Україну і нищать окупантів. Сподіваюся на розголос, тому що наша влада реагує виключно на розголос. Є популярні речі, на які вони змушені реагувати. Вони не реагують на логіку, вони реагують тільки на якісь популярні інформаційні продукти. Тому я абсолютно без всяких жартів, я прошу допомогти в розповсюдженні відео.

Чим більше буде переглядів, тим більше й надія, що Ставка Верховного Головнокомандувача і Головнокомандувач ЗСУ звернуть увагу, що це вимога суспільства. І вони змушені, зобов'язані хоча б на це реагувати, щоб не стикнутися з громадським осудом. Я взагалі здивований. Президент, вся його родина, всі друзі з Дніпропетровської області, і вони так байдуже, просто як пофігісти, ставляться до оборони того, що війна вже в цю область прийшла через їхнє недолуге керівництво. І продовжують ті самі дурні рішення, які вже призвели до втрати великої кількості міст, до просування ворога. І вони нічого не змінюють, нічого не вчаться. Можливо, я не знаю, можливо хоча б вже якісь друзі, знайомі, родини президента, якщо не до нього, то хоча б до родини, до дружини донесуть, що ситуація критична, що вже на межі війська ворога, що ми можемо їх зупинити. Тільки на це є сподівання.

Тому, друзі, наша армія, наші захисники СОУ України роблять все можливе для того, щоб розгромити ворога. І у нас є і люди, і сили побудувати надійну оборону і зупинити російську навалу. Будемо робити кожен, що можливо, для того, щоб це сталося якомога швидше. Дякую за ефір, що були разом. Слава Україні!

Юрій Бутусов, головний редактор видання Цензор.НЕТ

«Аргумент»

На цю тему:

• Ворог окупував Нововасилівку на Донеччині
• Бутусов: Чому Зеленський особисто винен в розвалі оборони Держави (ВІДЕО)
• Настав час "укласти угоду", Путін має зупинити цю "безглузду війну". Далі буде лише гірше, - Трамп