Чотири історії про те, як українські діти вчяться за кордоном

На початку нового навчального року заступник міністра освіти і науки України Андрій Вітренко зазначив, що кількість учнів у школах дещо зменшилась. «Якщо торік було 4,2 млн учнів, то в цьому році розпочали навчання 3,9 млн учнів», – підкреслив він. 

За інформацією Міносвіти станом на кінець жовтня, ці дані загалом збігаються. При цьому близько 800 тис. учнів долучилися до навчання очно, близько 2,3 млн – дистанційно, а трохи більше 900 тис. опановують освітні дисципліни у форматі змішаного навчання. Тобто кількість дітей, які навчаються не у стінах школи, значно перевищує число школярів, які відвідують навчальні заклади.

Велика частина дітей, що вчаться онлайн, наразі перебувають за кордоном. Їх комфортне перебування там нерідко стає предметом обговорень першої леді України з дружинами президентів інших країн. Про це Олена Зеленська розповіла в інтерв’ю суспільно-політичному телешоу «60 Minutes» на американському каналі CBS: «Кілька тисяч дітей наразі перебувають за кордоном. Я з першими леді інших країн, в першу чергу, намагаймося налагодити їх процес адаптації й навчання. Щоб вони ходили до місцевих шкіл, але водночас могли долучатися на онлайн занять у своїх школах в Україні», – наголосила Зеленська.

Нові умови навчання 

Українські мами, які наразі з дітьми мешкають в європейських країнах, розповідають, що їх дітям доводиться швидко опановувати незнайомі мови та сумувати за звичним середовищем та улюбленими секціями.

Мати дев’ятирічного Тимура Кумогородського Валерія розповідає як вона з двома дітьми приїхала до Німеччини у квітні поточного року. Вибір країни зумовлений наявністю родичів. Згідно з німецькими нормами дитина може піти до школи через три місяці після приїзду. І ось у червні Тимур почав відвідувати місцеву школу.

«Мені здається, що адаптаційний період у школі досі триває. Річ у тому, що Тимур на початку відвідування школи був єдиною дитиною з України у класі. Спілкування з однолітками ускладнював мовний бар’єр. Окрім того, давалося в знаки нове оточення, нові вчителі та нові вимоги до навчання», – розповідає Валерія.

Німецька школа кардинально відрізняється від української. Початкова школа триває чотири роки та розташована не лише в окремому приміщенні, а зовсім в іншому районі міста. Шкільна програма повільніша та більш практична. Діти наочно спостерігають за рослинами та працюють у саду на уроках природознавства. Що стосується однієї з основних дисциплін – математики, то програма навчання відстає від української приблизно на рік.

Для українців у школі є адаптаційні курси, аби швидше опанувати розмовну мову та граматику. У школі є вчителька, яка розмовляє українською та німецькою. Вона перекладає дітям, якщо їм щось не зрозуміло та проводить додаткові заняття.

«Все, що не стосується німецької мови, у Тимура виходить добре. Він краще за всіх виконав роботу з інформатики, намалювавши комп’ютер. Напевно в цьому йому допомогла наша художня школа, яку він відвідує онлайн. З математики він гарно розв’язує приклади. Складнощі лише з задачами, бо текст важко читати», – каже Валерія.

Валерія Кумогородська з дітьми

З початку нового навчального року відвідує німецьку школу донька українки Катерини Топчий – Марія «Вона пішла до звичайного класу та вчиться разом з німецькими дітьми. Адаптаційний період пройшов несподівано добре. Доньці дуже подобається у школі», – розповідає мати.

Основною відмінністю освітніх процесів, на думку Катерини, є зменшення дисциплінарних навантажень. «У німецькій школі діти поводяться вільно. Немає зауважень щодо того, аби сидіти рівно, не бігати чи не галасувати. Вважається, що дитина має розвиватись природно та невимушено», – додає жінка.

Катерина та Марія Топчий

Ще одна українка Каріна Коваленко почала відвідувати польську школу у травні, через місяць після того, як приїхала з мамою Інною з Черкас до Польщі. «У місті Колобжег, де ми зупинилися, дуже важко було знайти вільне місце у школах, – розповідає Інна, – уявіть у нашому класі із 18 учнів восьмеро дітей з України». До Польщі виїхало чи не найбільше українців серед усіх європейських держав.

Інна каже, що її донька навчається у сьомому класі. Географія та історія даються нелегко, адже вони прив’язані до певної країни та викладання матеріалу пов’язане між собою. Загалом програма навчання, за словами жінки, набагато легша за українську. Але складність становить мова. Польська, хоча є слов’янською мовою, все ж має чимало відмінностей. Читання слів ускладняється наявністю диграфів, а написання поляки характеризують виразом «gramatyka jest niesprawiedliwa» («граматика несправедлива»).

Інна та Каріна Коваленко

Пішла опановувати шкільні науки в італійському місті Турин донька українки Наталії Яковлєвої – Анастасія. Італійська система освіти поділена на три рівні: початкова, середня та вища. Наразі Анастасія у першому класі середньої школи та для освітніх потреб керівництво школи надало їй планшет, щоб вона могла перекладати, аби зрозуміти все необхідне.

«Мова дається нелегко. Навесні Настя відвідувала курси та вивчала італійську. Зараз такої змоги немає, тому вона може лише вчити її у школі. Вчителі кажуть, що вона добре опановує предмети, на яких потрібне мінімальне знання мови. Проте предмети, де треба висловити свою думку даються важко», – розповідає Наталія. Матері запропонували узгодити спрощену форму навчання, яка передбачає поступове накопичування предметів, що потребують знання італійської. Передбачається, що наприкінці навчального року дитина повністю буде інтегрована в освітній процес.

Анастасія

Тож загалом основною проблемою для українських школярів за кордоном є знання мов. Успіхи в навчанні та комунікативний рівень дитини у школі залежать лише від швидкого її опанування.

Українська освіта онлайн

Паралельно з місцевою школою діти продовжують здобувати українську середню освіту. Подвійне навантаження та різні шкільні програми роблять процес навчання складним та виснажливим. Окрім того, вся відповідальність за організацію освітнього дня власної дитини лежить на плечах матерів.

За щасливим збігом обставин Марія Топчий навчається в українській школі у другу зміну. Дівчинка приходить з місцевої німецької школи та сідає за онлайн навчання. «Буквально по дорозі додому Марія підключається через телефон до платформи Zoom, де проходять заняття, – розповідає мати. – Навчання в українській школі триває приблизно до п’ятої години вечора. Потім вона має годину перерви та вчить уроки». За словами Катерини, іноді часу на вивчення українських уроків просто не вистачає, тому домашнє завдання виконують за пріоритетом, а вже потім надолужують інші предмети.

Крім від відвідування німецької школи, продовжує навчатись онлайн і Тимур Кумогородський. «Вчителька початкових класів нині може проводити уроки лише у другій половині дня, тому це дуже зручно, – каже мати хлопчика. – Тимур приходить зі школи, обідає та сідає до комп’ютера. В українській школі йому все зрозуміло, він вчиться із великим задоволенням, дуже скучив за однолітками та рідною вчителькою».

В Україні син Валерії відвідував школу в Южному Одеської області з поглибленим вивченням математики та англійської і йому там подобається. Тому розмов про те, щоб кинути навчання у рідній школі в родині Кумогородських не було.

«Складність полягає лише у тому, що в онлайн-навчанні Тимур повністю залежить від інтернету. Якщо я в цей час не вдома, деколи він не може самостійно приєднатися, – розповідає Валерія. – Морально він стійко витримує подібні навантаження. У мого сина ще жодного разу не було розмови про те, щоб не під’єднатись до навчання онлайн. Він краще у німецьку школу не піде, а от українська – із задоволенням».

Не всім дітям з України пощастило з онлайн-заняттями у другу зміну. Деякі школи проводять уроки зранку. Наприклад, Карина Коваленко, яка мешкає  з мамою у Польщі, не має можливості відвідувати українські заняття, бо за розкладом вони збігаються з місцевою школою. Дівчинка намагається робити домашні та контрольні завдання самостійно. Складність полягає в умовах виконання роботи. Вона використовує лише електронні підручники і потрібен якісний інтернет-зв'язок. На пристроях, які використовують для навчання, замало пам’яті, щоб завантажити усі матеріали. Мама Інна розповідає, що звичного для українців Wi-Fi у квартирі, яку винаймає сім’я, немає.

«Ми користуємось лише мобільним інтернетом і з подібною ситуацією стикається кожен третій, тому що поляки не вважають наявність дротового інтернету у квартирі найпотрібнішою річчю. Більшості місцевих жителів з тих, кого я знаю, мобільного інтернету вистачає для власних потреб, тому вони навіть не замислюються, щоб провести Wi-Fi», – каже Інна. Швидкість мобільного інтернету відрізняється від провідного та залежить від потужності мобільного зв’язку, який не завжди працює на якісному рівні.

Не встигає на українські заняття також Анастасія Яковлєва, що мешкає зараз з мамою в Італії. Дитині доводиться самостійно опановувати предмети, що дуже складно. «У рідній школі №8 міста Лисичанськ Луганської області (Наразі лисичанська школа працює повністю онлайн – Ред.) нам сказали, що якщо ми припинимо навчання в Україні, то в разі повернення нам доведеться йти до того класу, у якому ми навчались. Я б не хотіла цього допускати, тому вчимось на дві школи, але це дуже незручно», – підкреслює Наталія.

Українська мова

Кожна зі співрозмовниць матерів розуміє, що навчання на дві школи стає потужним навантаженням для дітей. Складність у тому, що майже всі українці не розуміють, коли з’явиться можливість повернутися додому та відновити звичний ритм життя. Частина жінок припускає, що родина лишиться жити за кордоном.

«Стрімкий повсякденний ритм навантажує, але загалом звикаємо та пристосовуємося до труднощів, – підкреслює Катерина. – Як довго буде продовжуватися подібний темп навчання наразі не можу сказати. Все залежить від тривалості війни та наслідків для економіки. Якщо воєнні дії дуже скоро закінчяться і ми будемо розуміти, що зможемо повернутися та вижити з дітьми в Україні, тоді навчання в українській школі має сенс. Якщо ж все затягнеться, то, мабуть, будемо відмовлятися від додаткового навантаження та більше звернемо увагу на вивчення німецької мови для навчання та спілкування».

Попри непрості умови та життя за кордоном жінки сходяться на думці, що вивчати українську мову для дітей важливо, адже це головна ознака української ідентичності.

«Українську мову знати обов’язково потрібно, тому що моя донька українка за походженням, – говорить мати Насті, Наталія Яковлєва. – Проте наразі важко зрозуміти коли закінчиться війна та чи будемо ми повертатись додому».

Мати Тимура, Валерія Кумогородська підкреслює: «Ми українці, тому для нас важливо вчити українську мову та загалом українські шкільні предмети, тому що в нашій країні сильна шкільна програма, якщо порівнювати з Німеччиною. Окрім того, наша родина не має наміру лишитися жити у Європі, а хоче повернутися додому».

Має намір повернутися в Україну також родина Інни Коваленко: «Ми плануємо їхати додому, скільки б не тривала війна. Я люблю свою країну і тільки зараз почала замислюватися, як гарно ми жили, як у нас все було добре. Ми над цим не думали, поки не зіштовхнулися з такою ситуацією, яка змусила покинути рідну країну та відчути себе ізгоєм на чужині. Це дуже тяжко», – ділиться Інна.

Вибухи снарядів, бомбосховища та настирливі звуки сирен змусили українських дітей швидко дорослішати. Подвійне навантаження у школах стало ще одним випробуванням. Якщо його не вирішити вже найближчим часом, то є ризик, що українська освіта поступово втрачатиме все більше учнів.

«Аргумент»

На цю тему:

• Деградація освіти в Україні: вступити на контракт можна буде і зовсім тупим
• Депопуляція нації: скільки людей втратить Україна та як зупинити міграцію
• Оксана Забужко: Розвалена освіта — куди серйозніша загроза для країни, ніж розвалена армія