Благословення на звірства. Чому висловлювання патріарха Кирила Гундяєва все частіше суперечать християнським принципам

Версия для печати

 Наприкінці листопада патріарх Московський і Всієї Русі Кирило зробив гучну заяву про те, що боятися ядерної війни не потрібно, оскільки християни все одно не бояться кінця світу. Трохи раніше патріарх Кирило заявив, що церква, як і Ісус Христос, ніколи не засуджувала смертну кару.

 Релігійна оглядачка Наталія Фролова вважає, що такими висловлюваннями патріарх перекручує дух християнства. Не засуджуючи ядерні погрози Путіна і виправдовуючи смертну кару, якщо вона "за законом", він діє як ідеологічний соратник путінського режиму, підтримуючи його загарбницькі ідеї.

Що довше триває повномасштабна війна Росії проти України, то далі висловлювання патріарха Кирила від християнства. Досвідчений оратор, він спритно жонглює християнською лексикою для виправдання будь-яких дій влади. У путінській системі координат він створює свою церкву: вона зібрана з правильних і красивих слів про церкву, Бога і християн, але це "дім догори дриґом".

Так варто оцінювати його висловлювання про ядерні удари. Коли патріарх не критикує висловлювання Путіна, який погрожує завдати ядерних ударів, а пропонує "не нагнітати страх", читай: критикувати Путіна треба, як і треба боятися подібних висловлювань. Так, християни "сподіваються на воскресіння мертвих і на життя майбутнього віку", як ідеться в Символі віри, і очікують приходу Месії. Але християнство зовсім не пропонує людині зруйнувати дощенту цей світ, створений Богом. Це завдання Антихриста, а не людини, тим паче тієї, яка вірить у Христа.

Так само, коли патріарх каже, що смерть на полі бою, як він сам каже, "братовбивчої" війни проти України "змиває всі гріхи", читай: це незмивний гріх для християнина. Недарма ім'я старозавітного Каїна, який убив свого брата Авеля, стало прозивним. У християнському богослов'ї неможливо знайти жодне тлумачення цього сюжету, де б оскаржувалася воля Бога - і замість покарання вигнанням і поневірянням пропонувалося б "змити всі гріхи" Каїна.

Читайте також: Кіріл (Гундяєв) привселюдно підтвердив, що упц (мп) - частина рпц

Схожа історія зі смертною карою. Патріарх не збрехав, коли сказав, що церква ніколи не засуджувала смертну кару, не наполягала на її скасуванні, але водночас ніколи її й не вітала. Однак є нюанс, і не один.

Патріарха цитує ТАСС:

"Господь Ісус Христос смертну кару не засуджував, хоча сам незаслужено зазнав смертної кари. Звісно, вбивство людини в покарання за її злочини - це крайній захід. І тому ідеально було б, щоб люди не скоювали таких злочинів, за якими б слідувала смертна кара. Але Церква ніколи не наполягала на тому, що потрібно скасувати це покарання".

Коли патріарх говорить "Церква" і наводить як приклад слова Христа, в аудиторії може виникнути відчуття, що він говорить від імені і за дорученням усього християнського світу. Але сказане ним відображає погляд на смертну кару лише Російської православної церкви (РПЦ).

Цими розмитими словами сформульовано ставлення до вищої міри покарання в "Основах соціальної концепції РПЦ", ухвалених на Архієрейському соборі, - церковному документі, що пояснює, як єпископат, клір і миряни повинні взаємодіяти з державою і світським суспільством.

До речі, на момент виходу у світ у 2000 році "Основи" сприймалися як вельми прогресивний документ, що враховує, наскільки сильно сучасне російське суспільство еволюціонувало від стародавніх і пізніших часів.

Щодо в'язнів загалом позиція церкви сформульована чітко: "Російська православна традиція споконвіку припускала милість до занепалих" і "Не для викриття вас прийшли ми сюди, а щоб дати вам розраду і повчання" (друга цитата - слова святителя Інокентія, архієпископа Херсонського).

Але щодо смертної кари сформульовано саме те, що сказав патріарх: загалом - проти, але не засуджуємо, бо "так треба".

У своїй позиції концепція спирається на кілька важливих посилів.

Перший: смертну кару визнавали у Старому Завіті, а "вказівок на необхідність її скасування немає ні у Священному Писанні Нового Заповіту, ні в Переданні та історичній спадщині Православної Церкви". Так, прямої вказівки - "вимагаємо скасувати смертну кару" - у цих джерелах немає.

Але навіть у законі, як то кажуть, є буква і дух. І перша без останнього - ніщо. Дух Євангелія - це утвердження життя. Одна з головних відмінностей Нового Заповіту від Старого в тому, що Ісус пропонує людству більш гуманно ставитися одне до одного.

Старий Завіт говорить: "Хто вдарить людину так, що вона помре, нехай буде відданий смерті" (Вихід, 21:12). Ісус же пропонує відмовитися від принципу "око за око, зуб за зуб" і, навпаки, підставити ліву щоку, коли б'ють по правій. Тобто навчитися найскладнішого - прощати.

Але навіть і в Старому Завіті - все в тій самій історії з Каїном та Авелем - Бог карає Каїна, робить його "блукачем на землі", проте каже: "За те всякому, хто вб'є Каїна, відплатить у сіморічному розмірі" (Буття, 4:15).

Другий важливий посил: концепція начебто і говорить, що смертна кара робить непоправною судову помилку, що "покарання смертю не може мати належного виховного значення" і що пастирську роботу краще проводити, поки людина ще жива, але водночас нагадує: "Для православної свідомості життя людини не закінчується з тілесною смертю".

Цю думку в інтерв'ю сайту Стрітенського монастиря розвиває видатний московський протоієрей Владислав Ципін, професор Московської духовної академії:

"З точки зору догматичної також очевидно - для християнського погляду смерть не є кінцем життя людини. Життя триває і за гробом, і остаточну справедливість буде виявлено лише на Суді Божому. Тому навіть якщо мала місце судова помилка, це, звичайно, дуже сумно і трагічно, але все-таки це не остаточна трагедія".

"За буквою" ця думка правильна - християнство та інші релігії кажуть, що душа вічна. Але "по духу" - знову неузгодженість. У такому формулюванні "неостаточність трагедії" знецінює земне життя людини.

Читайте також:  Остання спокуса московських попів в Україні

Третій посил: церква не повинна оскаржувати право держави страчувати, як би сама церква до цього не ставилася. Тобто "Богу Богове, кесарю - кесареве", як казав Христос. У концепції йдеться про те, що РПЦ вітає дії держав, які скасовують смертну кару, але водночас визнає, що це питання вирішує суспільство (читай "держава"), "з урахуванням стану в ньому злочинності, правоохоронної та судової систем, а особливо з огляду на міркування щодо охорони життя благонадійних членів суспільства".

Патріарх Кирил у своєму гучному виступі каже:

"Неможливо дати якусь загальну рекомендацію, але, звичайно, було б ідеально, щоб людей не позбавляли життя. Однак нехай цим займаються ті, хто з точки зору закону визначає міру покарання".

Зрозуміло, що церква не може вирішити за державу і суспільство, як їм боротися зі злочинністю. Але церква - і від неї цього очікують як віряни, так і атеїсти - може і повинна виступити моральним арбітром. Натомість патріарх міркує так, немов ідеться про вибір страви на вечерю: запечену севрюгу чи макарони по-флотськи. Севрюгу було б ідеально, але нехай вирішить господиня дому.

Вочевидь, патріарх уникає критики держави й ухиляється від прямої і простої відповіді на запитання про смертну кару. А вона може бути тільки одна, якщо дивитися на вищу міру покарання з християнського погляду: лише Господь дає життя людині і лише в нього є право його забрати. Коли держава бере на себе право стратити людину, вона привласнює собі функцію Бога.

"Якщо умертвите образ Божий, як можете виправити зроблене, як воскресити загиблих і повернути душі в тіла?" - ці слова можна зустріти в одного з головних християнських богословів другої половини IV століття, архієпископа Константинопольського Іоанна Златоуста, автора найчастішої літургії, яка найчастіше звершується в православних храмах.

У підсумку складається відчуття, що РПЦ із патріархом Кирилом на чолі намагається всидіти на двох стільцях. Зрозуміло, чому це відбувається. Російська православна церква не вміє існувати по-іншому, окрім як у залежності від світської влади, імперії, Третього Риму, Кремля тощо.

Це, з одного боку, імперська спадщина Візантії та 300-річного існування зі Священним Синодом (1721-1917) на чолі (тобто, по суті, з державним органом замість патріарха). А з іншого - травма переродження за радянських часів: Російську православну церкву 1943 року, у розпал Другої світової війни, створив Сталін на уламках розтоптаної і розстріляної ним же самим і його соратниками Російської церкви.

Читайте також: Проєкт "Московський Ватикан": Сталін, чекісти та РПЦ

Тут неможливо не згадати вельми характерний епізод із "Повісті временних літ" про Володимира Великого: "Володимир же жив у страху Божому. І сильно примножилися розбої, і сказали єпископи Володимиру: "Ось примножилися розбійники; чому не страчуєш їх?" Він же відповів: "Боюся гріха". Вони ж сказали йому: "Тебе поставлено Богом для покарання злим, а добрим на милість. Слід тобі стратити розбійників, але розслідувавши"". Так само і сьогодні: керівництво РПЦ вважає для себе правильним служити державі і мислити як чиновники, а не як християнські проповідники.

У підсумку церква з таким важким анамнезом так і не навчилася незалежності в єльцинські роки. А пізніше стала вірним ідеологічним соратником, провідником загарбницьких імперських ідей Володимира Путіна - від підтримки анексії Криму до закликів іти на загарбницьку війну проти України та освячення зброї. Сьогодні завдання РПЦ - не боротися за життя, а виправдовувати смерть, якщо вона "за законом".

У цьому сенсі показово, що зі своїми лукавими міркуваннями про смертну кару патріарх виступив перед учасниками програми "Час героїв". Цю Z-програму за дорученням Путіна реалізує Вища школа державного управління. "Час героїв" займається "розвитком учасників спеціальної військової операції": з ветеранів злочинної війни нібито роблять "висококваліфікованих, компетентних керівників".

Чи може сучасна християнська церква в принципі зайняти чітку й однозначну позицію з питання смертної кари? Може і повинна. І цьому є конкретні приклади.

Католицька церква після Другого Ватиканського собору (1962-1965 роки), де була значно переглянута концепція стосунків церкви і суспільства, теж поступово йшла до засудження вищої міри покарання без жодних застережень. Лише 1969 року Ватикан вилучив смертну кару зі своїх законодавчих актів.

У Катехізисі католицької церкви, ухваленому 1992 року за папи Івана Павла II, ішлося про те, що якщо вину агресора повністю встановлено і якщо це "єдиний можливий шлях дієво захистити життя людей від несправедливого агресора", то традиційне вчення церкви не виключає застосування смертної кари.

Нинішній папа Франциск 2018 року вніс поправку до глави Катехізису про смертну кару. Тепер у ній ідеться, що світ змінився, що люди не втрачають своєї гідності, навіть скоївши дуже серйозні злочини, і що "розроблено більш ефективні системи тюремного ув'язнення, які гарантують безпеку, на яку мають право громадяни, і не позбавляють винного можливості покаяння". А тому, спираючись на Євангеліє, церква "рішуче виступає за її скасування в усьому світі" і каже: "Смертна кара - це неприпустимий захід, що ображає гідність особистості".

Тут можна заперечити, що католицька церква має власну державу, а тому не повинна підлаштовуватися під владу тих країн, де її паства. Але можна навести як приклад й іншу, крім РПЦ, православну церкву (і теж спадкоємицю Візантії), яка сформулювала не менш чітку позицію щодо смертної кари, - це Константинопольська православна церква. Її глава Вселенський патріарх Варфоломій (його резиденція розташована в Стамбулі) від початку повномасштабної війни Росії проти України прийняв під свій омофор не менше десяти священиків, яких РПЦ переслідувала за антивоєнну позицію.

Читайте також: Центральною фігурою у поширенні церковного мілітаризму в РФ для легітимізації агресії Кремля є Гундяєв

Папа Франциск і патріарх Константинопольський Варфоломій

Соціальна концепція Константинопольської православної церкви "За життя миру. На шляху до соціального етосу Православної церкви" була опублікована навесні 2020 року. І в ній теж немає спроби перекласти тягар моральної відповідальності на плечі держави, але є заклик до урядів відмовитися від смертної кари.

Читайте також: Путінізм розвинувся в фашизм

"Оскільки смертна кара відплачує злом за зло, її не можна розглядати як доброчесну або навіть терпиму практику. І хоча дехто може намагатися виправдовувати її як вираз співмірної справедливості, для християн подібна логіка неприйнятна. У Євангеліях Христос неодноразово відкидає сам принцип пропорційності. Він вимагає від Своїх послідовників дотримуватися правила прощення, яке не тільки перевершує вимоги "природної" справедливості, а й навіть залишає осторонь гнів Закону на користь його ж глибшої логіки милосердя", - йдеться в концепції.

Обговорюючи того ж 2020 року з папою Франциском ставлення церкви до смертної кари, патріарх Варфоломій зазначив, що неприйняття смертної кари - це "логічний і моральний наслідок" прихильності християнським принципам людської гідності. "Тому логічним і моральним наслідком є те, що той, хто засуджує війну, повинен відкидати і смертну кару", - сказав патріарх Варфоломій. Саме так - тільки з точністю до навпаки - треба сьогодні сприймати те, що говорить і робить патріарх Кирило.

—

Наталія Фролова, опубліковано у виданні  The Insider

В тему: 

• Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України
• Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи
• «Православный коммунизм» в фашисткой России: кто стоит за спиной Путина
• Як російські попи разом із силовиками насильно депортують українців до росії що має ознаки геноциду
• Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського"
• Чи існує змова між ОП та Новинським про захист московської церкви в Україні?
• Священики ПЦУ у заручниках окупантів
• Як бреше російська православна церква
• Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)?
• Церковь врага: как УПЦ МП влияет на украинцев
• Що не так з росією?
• Несостоявшееся государство путина
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці»
• Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни
• Археология войны. Что останется после вторжения России в Украину?