Шість історій українських мисткинь які попри війну зараз творять нове українське мистецтво

Версия для печати

 Кому потрібно мистецтво, коли навколо війна? Як знаходити сили на творчість, коли відчуваєш спустошення? Як пропускати кіловати болю крізь себе і спокійно пояснювати іноземцям, що не ми є агресорами? Чому залишатись на цій землі, а не робити кар’єру за кордоном?

На ці і сотні інших питань щодня шукають відповіді українські жінки, які попри війну зараз творять нове українське мистецтво, зазначає видання  "Локальна історія". Вибудовують тендітне незриме середовище сенсів і відчуттів, завдяки якому ми і наступні покоління зможуть бути українцями. Повномасштабне вторгнення перервало проєкти, якими вони жили. На їхні плечі звалилися турботи про виживання родин і страхи за долю близьких. Незважаючи на все, вони знаходять сили продовжувати творчість і поєднувати її з волонтерством.

Останні два роки проєкт "Волонтерки UA" працював над відеоциклом "Українські жінки: мисткині". Поєднуючи інтерв’ю та музичні мистецькі відео, цикл передає думки та почуття українських співачок, музиканток, акторок, композиторок, які стали волонтерками після повномасштабного вторгнення.

Героїнями та співавторками відеоциклу є: співачка і модель Ольга Баландюх, дослідниця давніх пісень, режисерка Уляна Горбачевська, акторка і співачка Софія Лешишак, композиторка Марія Олійник, музикантка і співачка Яся Саєнко та фріланс мисткиня Катерина Смірнова.

Шестеро українських мисткинь повертаються до творчості, записуючи музичні відео про себе та розповідаючи про власний досвід вигорання і відновлення. Окрім документації досвіду, відеоцикл має на меті також підтримати інших жінок, які переживають творчу кризу та емоційне вигорання.

Кожну хвилину розмов із цими жінками можна розібрати на цитати, але ми вирішили вибудувати історію, вибравши по одній темі від кожної мисткині, даючи можливість вам самостійно прослухати всі інтерв’ю та переглянути фільми. 

Цикл створено у співавторстві із мисткинями відеокомандами "КіноАртіль" і "UKR.STREAM" для громадської організації "YMCA Lviv" що втілює проєкт "Волонтерки UA" за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).

Читайте також: Музиканти із Донеччини про 100 літню родинну традицію, окупацію та виселення: почали життя з нової сторінки

Ольга Баландюх. Зустріч з війною

Оля — співачка з унікальним тембром, скрипалька, художниця, письменниця, модель. Окрім переживань війни, Оля бореться з хронічною хворобою Лайма, синдромом хронічної втоми та вигоранням.   

Яскравий дебют на "Голосі Країни", прем’єра в опері, виставки, фотозйомки, перфоманси… насичене мистецьке життя для Ольги різко перервалося. В часі повномасштабного вторгнення Олю вкусив кліщ, інфікований бактерією Борелія, спричинивши хворобу Лайма. Але всупереч всьому вона продовжує творити і це наповнює її силою. 

Нещодавно Ольга видала свої книги "Двадцята планета від Сонця" та "У нитках хаосу", частину прибутку з яких передає на потреби захисників та захисниць.

"Памʼятаю, що я спала. Тато заходить, каже: «Почалася повномасштабна війна». А я кажу: «Та нє, ти щось придумуєш, то мабуть навчальні сирени». Спершу так важко було це прийняти, повірити. Максимально швидко зібрала цінні папери, ми пішли з татом в супермаркет і стояли дві години в черзі, бо люди ходили теж купувати їсти. Потім весь день слухала новини. Я памʼятаю, в першу ніч спала з нічником, бо якось було лячно спати вночі, а ще коли були перші повітряні тривоги і не знала, куди бігти, що робити, куди ховатися — то страшно було. І без відомості, що буде далі…"

"20% з продажу моєї книги йде на ЗСУ. Я її ще переклала на англійську. Вона є на Amazon. Щоб проводити паралелі, що війну веде не Путін, а всі росіяни разом із Путіним. Бо деякі мої іноземні студенти думають, що то, напевно, росіяни проти, що  вони протестують. Я казала, що це не так, можна зайти в коментарі й почитати, що вони нам пишуть. Кажу, що, в принципі, всі росіяни мають відповідальність за це."

Як знаходити сили на творчість, коли не вистачає навіть сил на себе? В якому віці краще вчитися музики? Як мріяти книгами? Про це Оля розповідає в ексклюзивному інтерв’ю.

Уляна Горбачевська. Спів, що передає силу поколінь

Уляна — співачка, режисерка, дослідниця автентичного співу, авторка опери-міфу "Ukraine — Terra Incognita", формації "Коло Раю" та інших мистецьких явищ. 

На основі давніх українських пісень Уляна створила сучасну оперу "Ukraine — Terra Incognita", присвячену співаку і воїну Василеві Сліпаку. Із повномасштабним вторгненням росіян мрії про світові гастролі опери-міфу було знищено, частина команди пішла на фронт, а українська культура разом із самими українцями опинились перед загрозою смерті. Уляна, як і сотні інших мисткинь всі свої виступи спрямувала на збори коштів для ЗСУ. 

"Як не дивно, людям треба співати зараз у війні. Вони відчувають — це те, що їх витягне дуже швидко і стрімко з ступору або депресивного стану, і це правда. Бо для українців спів — це психотерапія. Здавна так було.

Читайте також: Чому культура під час війни перестає бути «м’якою силою»

Уляна Горбачевська / Фото: instagram.com

Я мільйон разів розказувала про українських бабусь: це образ, який мене також кольнув… То я ще не співала тоді, ще вчилася, студенткою була. На байдарки поїхали, на Полтавщині, розговорилися з бабцями. І вони кажуть: «Та, дитино моя, в сорокових роках (то був ще один голод в сорокові) оце йдемо босі, голодні, оце ноги оббиті, з поля, станемо ото на перехрестку, співаєм. Таке ж небо високе згори, і плачем, і плачем, і співаєм, і наче одлягло…». І все, йдуть далі, живуть життя. 

Що виходить? Через спів усе, що там десь закамʼяніло, усе, що тебе мучить, ти вихлюпнув. І йдеш жити далі. Тобто, для українців спів — це те, що нас зразу ставить на землю. Воно структурує моментально".

Про те, як вибирати людей до своїх творчих проєктів. Про мистецтво і материнство. Про те, як регулювати і використовувати напади емоцій. Про внутрішню силу. І ще про багато мудрих і глибоких речей дивіться в інтерв’ю з Уляною Горбачевською. 

Поетично-документальне відео "Доми"

Уляна зі своїм колективом записує пісню на текст Сергія Жадана "Як ми будували свої доми?". Це відео про поняття дому, його руйнування та відбудови, з якими зіштовхнулися зараз мільйони українців. Про відстоювання права жити на своїй землі.   

Софія Лешишак. Розповідати про нашу війну за кордоном

Софія — акторка Театру Лесі, співачка, співзасновниця та учасниця етногурту YAGÓDY.

Софія популяризує українські пісні, конвертує свою популярність у збори для ЗСУ, а кожен виступ за кордоном використовує, щоб розповісти про нашу війну.

Окрім потреби повністю викладатися на концертах, потрібно ще знаходити сили на спілкування про болючі питання з іноземцями, журналістами, нашими біженцями. Ти мусиш від запального виступу на сцені переходити до розважливості у спілкуванні і гірких почуттів, коли ніхто не бачить. І завжди залишається питання: чи не замало ти робиш? 

"Я часто їжджу за кордон, в основному це концерти з гуртом або гастролі з театром. Місія одна й та сама: кожен раз, коли ми виступаємо чи граємо виставу, ми обовʼязково розповідаємо про повномасштабне вторгнення і стараємось якось актуалізувати. Не просто говорити «В нас війна», а якось підкріплювати свій особистий досвід. Бо просто якісь загальні фрази вже не працюють.

Софія Лешишак / Фото: instagram.com

Ми не на початку повномасштабного вторгнення, коли люди дуже емпатували. Зараз вже трішки складніше з ними розмовляти. Тому важливо бути не емоційним — але це моя теорія, це я так себе веду з аудиторією. Говорю більш фактами, своїм особистим досвідом. Жалісливості, якогось «будь ласка, щось зробіть для нас», такого немає. І це працює. 

Був один дуже класний випадок, коли ми виступали в Угорщині. А це така країна, політично до України не дуже налаштована. Ми приходимо на майданчик, виходить освітлювач і каже: «Слава Україні!». Це було насправді так круто. Людина одразу розуміє, одразу виражає тобі свою підтримку таким простим слоганом, здавалося б. 

Дивний був концерт в цій країні. Там треба було дуже жорстко говорити. Під час цього концерту мене перекладала українка, яка знає угорську, і я говорила дуже жорстко — вона аж на мене так здивовано дивилася, але перекладала, і всі слухали. Дуже багато людей підходили і такі: «Вау, дякую, що ви говорите про це, це важливо, ми цього не знаємо». 

А який сенс їхати митцю за кордон? Щоб що? Просто виступити, чи що? Ну, це смішно зараз".

Читайте також: Чи потрібні нам російськомовні автори, чи можливий компроміс, і чи потрібен він?

Як говорити про війну для іноземної публіки? Що казати собі у хвилини виснаження? Як вести збори у соцмережах? Як навчитись цінувати свою працю? Про це розповідає Софія Лешишак:

Музичне відео "Крила"

Фільм складається з двох частин: документальної оповіді та кліпу. Документальна частина — це спостереження за записом авторської пісні на вірш Лесі Українки "Грай, моя пісне" у виконанні Софії Лешишак. Запис — непростий процес, та коли Софія знайде ідеальне звучання, народиться пісня. Кліп — це театральна розповідь про почуття українських емігрантів сто років тому та біженців сьогодні. 

Читайте також: Історія і музика Української республіканської капели, яка 100 років тому підкорила світ

Марія Олійник. Берегти свою культуру

Марія — українська композиторка світового рівня. Завершила Королівську консерваторію в Гаазі, творила в різних країнах, написала музику до опери-міфу "Ukraine — Terra Incognita", навчалась на стипендії Фулбрайта у США. Одразу по її завершенні Марія разом із донечкою Олівією повернулися в Україну, щоб бути ближче до тата — військового, який боронить нашу землю від російських окупантів.

"Я думаю, що ми говоримо про нас самих недостатньо. Про нашу історію, про нашу ідентичність. Я не маю на увазі тут якісь звернення до автентичних пісень, мені здається, що ми повинні заглянути в те, які наші характеристики, хто ми є. Ми відрізняємося від інших країн. Зрозуміти наше місце в світі, нашу роль. Бо ми тому і світу цікаві. Ми є на межі, ми завжди будемо на межі. Через це ми і є сильні.

Дуже часто я бачила, як дають дорогу людям з інших країн, які набагато менше талановиті, набагато менше значущі. А своїх просто не бачать і відкидають. Це теж про цей ресурс. І коли ми зараз втрачаємо на війні наш власний ресурс, ми повинні нарешті почати його цінувати. Бо ніхто нас не буде цінувати в світі. Тільки ми самі для себе є цінність".

Як поєднувати творчість з турботою про сім’ю? Де шукати можливості для молодих музикантів? Чому треба берегти свій ресурс? Як навчитись довіряти собі? Про це розповідає Марія Олійник в інтерв’ю: 

Музичне відео "Очікування"

Марії важко змусити себе творити піднесену музику, коли навколо війна, страх і невідомість. Вона опікується Олівією, підтримує чоловіка та його підрозділ. Марія шукає ресурс у фрагментах простого життєвого щастя та зберігає в собі здатність бачити промені краси навіть в похмурих днях. 

Стрічка розповідає про день радості і свята, коли її сім’я змогла побути разом. Марія з донечкою Олівією збираються в подорож, щоб побачити свого тата — військового ЗСУ. Рушаймо разом з ними.

Яся Саєнко. Молитва у вогні

Андріана-Ярослава Саєнко — співачка і музикантка. Після повномасштабного вторгнення Яся переїжджає з країни в країну для участі в театральних і музичних проєктах. Вона поєднує автентичні українські пісні зі сучасним мистецтвом, розповідаючи світові про нас. Повертаючись в Україну, Яся ділиться здобутими мистецькими практиками зі своїми учнями та подругами. Де би не знаходилась, дівчина постійно проводить збори для своїх друзів, які пішли захищати свободу України і всього цивілізованого світу.

"Ми працюємо над піснеспівом Гільдеґарди Бінгенської — це монахиня-бенедиктинка, яка жила у XII столітті. Музика в той час була моментом реального контакту з чимось божественним, трансцендентальним. Переважно це ангельські, високі, піднесені голоси, небесний райський спів. 

Яся Саєнко

Суть нашого проєкту в тому й полягає, що сьогодні та музика точно звучить не так. Вона звучить українським автентичним народним голосом. Цей контакт людини з божественним сьогодні можна відчути або передати саме через український традиційний спів. У цьому полягає ідея: вона ніби віддзеркалює те, що відбувається з нами зараз, те, що ми проживаємо. Це наш воєнний досвід. Для мене особисто це — молитва у вогні. Власне, одна з пісень, яку я виконую, називається O Ignis Spiritus, що означає "палаючий дух", звертання до духу, який палає. Для мене палаючий дух — він зараз саме тут, в Україні. І може звучати тільки так".

Де вчитись традиційного співу? Як знаходити мотивацію? Як війна змушує приймати реальність і діяти далі? Дивіться в інтерв’ю з Ясею Саєнко: 

Музичне відео "Анночка"

Це фільм про силу пісні, яку ми чуємо навіть крізь звуки сирен. Яся сідає у нічний потяг на львівському вокзалі, відправляючись у нову подорож. Дорога для неї — це можливість для рефлексії, переосмислення і вдячності. Бентежний шлях переходу "від" і "до", прощання з пройденим і зустрічі з новим. 

Купальська пісня з Полісся "На нашій юлонці" стає ниткою, що наче проводить героїню, поєднуючи два світи. Зовнішній та внутрішній. Світле і темне. Минуле і теперішнє.

Катерина Смірнова. Відбудовувати і мріяти

Катерина Смірнова — фріланс мисткиня, співачка, волонтерка, перекладачка. Після повномасштабного вторгнення російських військ Катерина припинила творчість і почала займатись збором коштів для підрозділів ЗСУ, де воюють її друзі та долучалася до відбудови зруйнованих війною міст і сіл. 

Тільки на другий рік повномасштабного вторгнення Катерина почала проводити тренінги з хореографії для дітей з волонтерських і військових сімей. Поступово, через допомогу іншим, почався її шлях повернення до творчості. 

Читайте також: "Велика російська культура" виявилася такою ж недолугою субстанцією, як і "друга армія світу"

“Я б хотіла привезти сюди людей з-за кордону, які співають поліфонії, щоб вони так трохи потримали soundhealing для цього місця. Дуже мені подобається, як на толоки приїжджають багато закордонних волонтерів, працюють разом. Деякі з них залишаються тут жити, починають вкурювати різницю між своїм життям «до» і «після». Цінують, бачать, що тут є що цінувати. Дуже б хотілося, щоб закріпився такий образ України. 

З одного боку, хочеться, щоб всі просто відчепилися від України. А з іншого боку, щоб люди просто вшарили, наскільки ми інші від їхніх попередніх уявлень. Наскільки ми сильні, і наскільки тут багато реального життя. Відфільтрованого. Життя на перехресті. Тут інтенсивність всього наче підкручена. Але так, що цим хочеться ділитися. Я б дуже хотіла якісь такі проєкти робити".

Про "вимушений матріархат" через війну. Про відбудову українських сіл. Про автентичний спів і відчуття укорінення розповідає Катерина Смірнова: 

Музичне відео "В пітьму дивися як хижак" 

Цей фільм про вигорання, важкість і важливість зібратись і продовжувати роботу. Про тривожність і тривогу. Про пошук руху, що має сенс. Про виснажливий процес запису пісні Катерини Смірнової на вірші Василя Стуса "Вмирає пiзно чоловiк" та "Мов жертва щиростi — життя".

Попри повітряні тривоги і тривоги власні, долаючи сумніви і беручись творити ніби вперше, українські мисткині продовжують свою працю. Не для всіх творчість є легкою, а теми — радісними, але головне говорити, розповідати і творити, бо ніхто цього не зробить, окрім нас. Це історії шістьох українських мисткинь, а їх — сотні, і завдяки кожній крізь уламки війни проростає майбутня Україна. 

—

Юрко Вовкогон, менеджер мистецьких та ветеранських проєктів YMCA Lviv; опубліковано у виданні "Локальна історія"

Читайте також: 

• Сотні бібліотек в Україні втратили книжки українською через війну та окупацію
• Країна мародерів: Як Росія грабує музеї окупованого півдня України
• Оксана Забужко: "Ви слухали росіян 300 років, що ви з того зрозуміли?!"
• Із бібліотек України треба вилучити понад 100 млн пропагандистських книг – директорка Інституту книги
• Культурний геноцид як складова частина міжнародного злочину Росії в Україні
• Російські фашисти розробили і втілюють чотири схеми для “денацифікації освіти” в Україні
• На захоплених територіях окупанти системно нищать українські підручники і взагалі книги українською