Музиканти із Донеччини про 100 літню родинну традицію, окупацію та виселення: почали життя з нової сторінки

Версия для печати

 Кілька поколінь великої родини Костюченків із Донеччини зберігає свою власну музичну традицію. В цій родині музиканти усі: доньки та внуки співають, а старші  родичі акомпанують їм на баяні та бубні. Себе називають “Вільненськими музиками”, адже родом із села Вільне, яке росіяни окупували в березні 2022.

Родині довелося пережити фільтраційні табори, знущання і втрату рідного дому. Проте, вони надалі продовжують займатися творчістю та пропагують українську культуру вже на Полтавщині, , пише виданна  Реальна газета. 

В родині Костюченків усі спілкуються українською, ба більше співають народні старовинні пісні та передають їх з покоління в покоління. Сестри Олена та Світлана розповідають, що їхню музичну традицію започаткував прадід Назар Сисойович. Він грав на гармошці і навчив свого сина — дідуся наших героїнь.

“В нас двоє дідусів грають на музичних інструментах. Один працював трактористом, а музика — це було його хобі. Він грав на гармошці на всіх весіллях, проводах в армію та інших урочистостях, які завжди в селі супроводжувалось співами та музикою. Інший дідусь по маминій лінії грає на бубні”, — говорить Світлана Фоменко.

Читайте також: Чому культура під час війни перестає бути «м’якою силою»

Жінка пригадує, що в її дитинстві кожне свято не минало без музики. Співали старовинні народні пісні притаманні саме донецькому регіону.

Переймають поволі традиції й наймолодші з родини — це діти Олени. ЇЇ донька також  вчиться грати на бубні.

“Нам залишилось знайти, хто буде грати на гармошці. Батько хоче навчити онука, аби наша родинна традиція продовжувалась. Наш гурт називається “Вільненські музиканти”, тому що ми самі із села Вільне, — зазначає Світлана.

У Донецьку виділялись серед студентів

За словами Світлани та Олени, вони ніколи не переходили на російську мову, навіть на заняттях, які проводили лише російською.

“Ми із сестрою навчались у Донецькому педагогічному коледжі. Обидві —  вчительки, — продовжує розповідь Світлана Фоменко. — Ще тоді ми ніколи не переходили на російську мову. Цим самим дуже запам’ятались всім викладачам. Таким чином ми розвінчуємо міфи, що, мовляв, на Донеччині не було української мови чи культури”.

Світлана після закінчення навчання стала директоркою Вільненського будинку культури. Її сестра Олена очолила відділ культури молоді та спорту Хлібодарівської громади.

Читайте також: Чи потрібні нам російськомовні автори, чи можливий компроміс, і чи потрібен він?

Обидві відчували себе на цих посадах як риба у воді. Розвивали українські традиції, проводили фестивалі, концерти  різні культурні заходи, виступали цілою родиною для жителів своєї громади. Відбувалося  все за 100 кілометрів від зрусифікованого на той час Донецька.

АТО та перша окупація

Під час АТО росіяни не брязкали перед мирними зброєю і не ходили зі списками, як нині. Тому вони сміливо чинили опір повній окупації та приєднання Вільного до так званої “ДНР”.

“У 2014 році ми нікуди не виїжджали, чули вибухи, але це було далеко від нас. Пригадую, в селі у нас теж планували провести “референдум”, як це було в окупованому Донецьку. Ми всі громадою виступали проти. Мене змушували відчинити будинок культури, але я цього не зробила” — каже Олена Костюченко.

Після 2014 року в родині Костюченків перестали  їздити в Донецьк, а всі побутові питання вирішували в Маріуполі, а саме візит до лікаря, чи отримання довідок, чи масштабні закупки.

Перші з родини покинули Вільне

Сестри зізнаються, що у 2022 році не очікували великого наступу росіян. Світлана пригадує, яка 24 лютого вранці прокинулась подоїти корову, аж раптом почула вибухи. В родині пролунало коротке: “Почалось!”

“Вибухи були з боку Волновахи. В школі в селі почали поміщати біженців із постраждалих районів. Постійно переглядали новини. Якось прибіг мій племінник і почув, що поруч стріляють. Тоді ми зібрали речі, теплий одяг і виїхали, щоб діти цього не чули. А вже за 3-4 дні росіяни окупували наше село”, — згадує Світлана Фоменко.

Зі слів Світлани, окупанти зайшли в село вже 8-9 березня 2022 року. Тим часом їхні батьки, бабуся і дідусь залишались до останнього. Не хотіли покидати дім, велике господарство, сад та землю, на якій так важко працювали. 

“У нас було велике господарство у Вільному — три корови, бики, свині, кури, нутрії. Корів забрали наші друзі, — розповідає Світлана Фоменко.  — Це єдине господарство, що вдалося врятувати. Також вирощували городину. Не соромились роботи. Окупанти навіть оцінили, сказали, що тут живуть працьовиті люди. Забрали усі наші знаряддя праці, станки і навіть музичні інструменти”, — говорять сестри.

Читайте також: "Велика російська культура" виявилася такою ж недолугою субстанцією, як і "друга армія світу"

 Фільтрація та вигнання з будинків

Недовго змогли й прожити в окупації старші члени “Вільненських музик”. Місцеві колаборанти відразу здали їх.

“Прийшли росіяни забрали наших батьків, бабуся і дідуся. Всім заламали руки за спину. Дідусю 80 років, бабусі 77. Татові тоді зробили три операції, в нього відкрилась виразка. Але це нікого не хвилювало. Наших батьків і ще 40 людей з села забрали на фільтрацію, а насправді утримували людей в полоні у Старобешеве. Під конвоєм водили в туалет”, — ділиться Світлана.

Як каже жінка, тримали її рідних три тижні. За цей час вона не могла з ними зв’язатись. 

Росіяни поселились у хатах і розграбували все цінне

Окупанти заселились у хати Вільненських музикантів. І коли дідусь повернувся до себе додому,  у відповідь почув: “Какой хозяин? Иди отсюда!”

“Наші рідні приїхали в село – то їх просто вигнали із будинків. Окупанти зайняли усі наші хати, забрали все майно, автомобілі. Почали грабувати і вивозити все, що, на їхній погляд, має цінність, а все інше — на смітник”, — говорить Світлана.

Жінка та її сестра Олена знайшли гроші аби заплатити перевізникам і забрати рідних до себе на Полтавщину. Там вони й знайшли собі прихисток. В окупації й досі залишилась їхня тітка. 

Читайте також: Історія і музика Української республіканської капели, яка 100 років тому підкорила світ

“Ніхто тоді не думав, що їдемо на роки, і що не взяли дуже цінні речі, яких не купиш ніде і ніколи. Це – старі фотографії. Потім дивом вдалося врятувати декілька альбомів. Їх знайшли односельці неподалік Вільного, на смітнику. Альбом забрали, віддали тітці, а вона передала нам”,— розповідають жінки. 

Почали життя з нової сторінки

Зараз вся родина, а це 13 людей, проживають на Полтавщині. Дядько Олени та Світлани вже як рік служить в ЗСУ. 

Добрі люди із села Сонячне надали родині безкоштовно власний будинок і город.  У родини знову є господарство, вони тримають курей, кролів та свиней.

Читайте також:  Дивний всесвіт Поліни Райко: зруйнований російськими окупантами, але не знищений

“Починаємо все із нуля. Ми вміємо з сестрою писати проєкти і змогли відновити свою матеріально-технічну базу, придбали музичні інструменти і зараз співаємо, читаємо вірші, вирощуємо городину.

Мій батько грає на гармошці, і ми їздимо на фестивалі, виступаємо для переселенців і тримаємо дух українства. Звісно, хочемо повернутись додому і сподіваємось на нашу перемогу”, — резюмує Світлана.

— 

 Леся Родіна, опубліковано у виданні  Реальна газета

Читайте також: 

• Сотні бібліотек в Україні втратили книжки українською через війну та окупацію
• Країна мародерів: Як Росія грабує музеї окупованого півдня України
• Оксана Забужко: "Ви слухали росіян 300 років, що ви з того зрозуміли?!"
• Із бібліотек України треба вилучити понад 100 млн пропагандистських книг – директорка Інституту книги
• Культурний геноцид як складова частина міжнародного злочину Росії в Україні
• Російські фашисти розробили і втілюють чотири схеми для “денацифікації освіти” в Україні
• На захоплених територіях окупанти системно нищать українські підручники і взагалі книги українською