Чому Україна та Європа мають знайти спільну відповідь на ракетний виклик Москви

Уже в червні цього рокузазначалось, що цивільна та економічна інфраструктура сторін, які беруть участь у війні, поступово стає важливішим театром бойових дій, ніж традиційний театр сухопутного наступу. Практично одночасно експерти Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Бенжамін Йенсен та  Ясір Аталан констатували, що протистояння Росії та України набуває характеру двосторонньої війни на виснаження — свого роду дуелі взаємних атак на інфраструктуру,  — і висловили припущення, що конкуруючі кампанії глибоких ударів з більшою ймовірністю можуть стати важелем примусу до завершення конфлікту протягом наступних шести місяців, ніж наземні операції, як передбачалося раніше.

Стратегічний характер повітряних ударів пов’язаний із пошуком «вузьких місць», ключових вразливих точок в інфраструктурі супротивника, ураження яких здатне завдати йому системної шкоди та вплинути на його здатність і  волю продовжувати війну навіть за умови, що його війська на фронті не зазнали поразок і залишаються боєздатними, — саме так концепція стратегічних ударів описується в офіційній доктрині ВПС США (→ USAF: Strategic Attack).

У 2026 році в ході російсько-української війни — найінноваційнішої війни з часів Другої світової — відбувся черговий важливий поворот. Основний фокус протистояння остаточно змістився від наземних операцій — які вже багато місяців перебувають у повному позиційному тупику — до повітряних.

Розвиток безпілотних систем різко підвищив ціну тактичного прориву на землі: необхідна для нього концентрація сил і засобів одночасно створює умови для їх ефективного ураження роями дронів, а тактичний прорив, навіть якщо він відбувається, вкрай складно перетворити на оперативний успіх (→ Watling: Emergent Approaches to Combined Arms Manoeuvre in Ukraine). У то ж час у повітрі розвиток дронових технологій створив принципово нову ситуацію вразливості сторін і принципову, хоча, можливо, й тимчасову асиметрію в засобах нападу та захисту на користь перших. У результаті саме тут відбуваються зміни, які ще не так давно було важко передбачити.

Читайте також: Кілька думок про ракетні удари московитів по Україні в цілому та про ситуацію у Харкові, Миколаєві та Запоріжжі

Росія першою розпочала наступ на інфраструктурному фронті взимку 2024/25 і, особливо, 2025/26 року, використовуючи свою перевагу в арсеналі далекобійних крилатих та балістичних ракет і атакуючи ними українські міста, а також, прицільно, — електрогенерацію та енергетику в цілому. Україна, яка не має значного ракетного арсеналу, намагалася сформувати свою відповідь у повітряній війні, спираючись на розвиток дронових технологій.

У 2025 році її контратака, спрямована на російську нафтопереробку, мала досить обмежений успіх. У 2026 році арсенал дронових засобів розширився, і нова повітряна кампанія досягла більш значного ефекту: Україні вдалося спровокувати літню паливну кризу в Росії, обмежити експорт російської нафти, нафтопродуктів та зерна й створити кризову ситуацію з постачанням до Криму та окупованої частини Херсонської області. У свою чергу Росія з другої половини літа різко збільшила масштаби та ефективність ракетно-дронових ударів по українській інфраструктурі  — портам, логістичним хабам, залізничному сполученню, а також по житлових кварталах та інфраструктурі великих міст.

На сьогодні можна виділити кілька найбільш небезпечних для України напрямків російського повітряного наступу. По-перше, це удари по чорноморських портах та шляхах українського експорту, які позбавляють країну значної частини експортних доходів і таким чином збільшують європейський тягар фінансової допомоги Україні.

Другим важливим напрямком стали українські залізничні перевезення. Окрім ударів по мостах та залізничних об’єктах на кордоні України з Молдовою, Румунією та  Польщею, через які в Україну надходить потік різноманітної матеріальної допомоги, великим критичним потенціалом володіє кампанія знищення українського парку локомотивів.

Загалом за перші вісім місяців цього року зафіксовано понад 1600 атак на рухомий склад та інфраструктуру національного залізничного перевізника «Укрзалізниця», при цьому понад половину з більш ніж 500 українських локомотивів, уражених Росією за час війни, було пошкоджено саме в цьому році. Проблема тут полягає в тому, що європейська та українська (колишня радянська) залізниця мають різну колію, тому пряме постачання локомотивів із Європи вкрай ускладнене.

Але головним ходом Росії стала зимова повітряна кампанія проти української енергетики та систем життєзабезпечення. До осені 2026 року Росія різко збільшила свою перевагу в арсеналі засобів далекобійних ударів і приступила до систематичного бомбардування великих українських міст. Кількість жертв серед мирного населення вже у вересні стала однією з найвищих з початку війни, повідомляє Моніторингова місія ООН з прав людини в  Україні: загинуло щонайменше 328 цивільних осіб, а 2105 отримали поранення, що на 85% більше, ніж у вересні минулого року. Але головну небезпеку становить кремлівський план заморожування України в зимовий період за рахунок спричиненого ракетними атаками колапсу енергетичної та комунальної інфраструктури. 

Уже з 9 жовтня в деяких регіонах України через російські обстріли почали діяти погодинні відключення електроенергії, 18 жовтня їх було запроваджено по всій країні, а 27  жовтня тривалість відключень зросла до 6–10 годин для всіх категорій споживачів. Але це лише початок російської кампанії.

Швейцарська організація ACAPS, що спеціалізується на оцінці можливих гуманітарних криз, у  своєму звіті говорить про каскадний ефект відключень (порушення подачі води, роботи опалення, зв’язку та громадського транспорту) і розглядає два сценарії наслідків російських бомбардувань цієї зими. Базовий передбачає регулярні відключення електроенергії у великих містах тривалістю приблизно 16 годин, а стресовий описує ситуацію, коли електроенергія може зникати на термін до 72 годин. Завдання полягає в тому, щоб утриматися в рамках базового сценарію, не допустивши переходу до стресового.

Читайте також: Макрон: путін має бути притягнутий до відповідальності за воєнні злочини

Ще влітку ми писали, що в умовах наземного тупика у  Путіна, який зробив вибір на користь продовження війни, залишається не так багато варіантів: зимовий повітряний наступ, нова масова мобілізація та шантаж Європи прямим військовим конфліктом з Москвою, щоб змусити її обмежити підтримку України.

На сьогодні саме перший варіант виглядає як підтверджена ставка Москви на найближчі місяці. У цьому впевнене й українське керівництво. «Росія справді вважає, що ця зима може допомогти їй зламати нас», — наводить слова Володимира Зеленського Axios.

Якою може бути відповідь України?

Примус до перемир’я

Дискусія щодо можливостей України вистояти перед обличчям стратегічної російської ракетної атаки в основному зосереджена на питанні нестачі в  України засобів ППО, насамперед ракет Patriot, та спробах домогтися їх поставок від союзників і США. Однак цілком очевидно, що такі поставки в достатньому обсязі здійснені не будуть.

Окрім напруженості у відносинах між Україною та США й «проблеми Трампа» — його специфічного підходу до питань українського врегулювання, — існує й ширша проблема: засобів ППО не вистачає не лише в  України, їх не вистачає у всьому світі. Більше того, у найближчому майбутньому вони залишатимуться недоступною опцією з тієї причини, що їх вартість суттєво вища, а  темпи виробництва — значно нижчі, ніж виробництво наступальних ракет різних модифікацій, ерзац-ракет, реактивних та інших дронів, які беруть участь у ракетних атаках і перевантажують системи ППО.

У цій ситуації єдиним сценарієм захисту для України стає не оборона, а відповідний наступ. Колишній радник Ради національної безпеки США Ерік Чіарамелла у статті для Foreign Affairs формулює цей альтернативний сценарій стримування російської ракетної загрози. Щоб змусити Кремль відмовитися від атак на цивільне населення та економічну інфраструктуру України, потрібна комбінація погроз і дій, що стимулюють Москву.

Захід повинен допомогти ЗСУ наростити ударні можливості: США мають дозволити використовувати Starlink над прикордонною російською територією, що дасть змогу знищувати установки для запуску балістичних ракет, а Німеччина — розпочати навчання роботі з далекобійною системою Taurus.

У  результаті загроза чутливих ударів у відповідь по російській території може стати інструментом примусу Кремля до домовленостей про енергетичне перемир’я або, принаймні, до непублічної відмови від ескалації ударів по українській інфраструктурі. Хоча Путін поки що не готовий відступити від своїх максималістських цілей в Україні, в умовах значної небезпеки він може піти на тактичну деескалацію. Путін не один раз демонстрував готовність до таких маневрів — наприклад, у випадку зернової угоди з Україною у 2022 році, зазначає Чіарамелла.

Читайте також: Чому росіяни напали на Україну та тримають весь світ на межі ядерної війни? Україна показала, що з ними треба робити.

Цю тезу можна, втім, сформулювати й у ширшому контексті: неготовність Путіна відступити від своїх максималістських цілей значною мірою ґрунтується на уявленні про збереження переваги Росії в повітрі за рахунок завдяки далекобійним ракетам у поєднанні з дедалі масовішою та різноманітнішою армією дронів.

Відмова від максималістських цілей можлива, якщо ця нова формула перемоги виявиться недієвою, так само як недієвою стала формула перемоги, заснована на уявленні про перевагу Росії в живій силі. Однак для цього Україна повинна знайти й пред’явити Кремлю таку загрозу у відповідьних ударів, яка зробить в очах Путіна зимову ескалацію нераціональною через надто високі зворотні витрати.

Поки що Україні не вдається визначити таку мету. Українська кампанія, спрямована на блокування російської цивільної авіації, дійсно помітно погіршила ситуацію з доступністю авіарейсів. Згідно зі статистикою, зібраною Re: Russia на сайті Airports.ru, з 31 серпня по 29 жовтня кількість випадків закриття повітряного простору в Росії зросла майже на третину  — приблизно з 97 до 126 на тиждень.

Обмеження поширюються на все більшу кількість аеропортів: якщо в найгірший тиждень вересня (з 22 по 28) вони стосувалися в середньому понад дев’ять аеропортів, то в середині жовтня  — 16–17, а 16 жовтня одночасно охопили вже 31 аеропорт. Але ключовим параметром є обмеження в основних транспортних вузлах. З 9 по 29 жовтня в Шереметьєво було затримано щонайменше 3791 рейс, з них 927 скасовано, у Внуково відповідно  — 3247 і 601 рейс, у Пулково — 3225 і 420, а у Домодєдово зафіксовано 1578 затриманих рейсів.

Закриття аеропортів у Росії, червень–жовтень 2026 року, загальна кількість випадків

Однак до паралічу цивільного авіасполучення, яким Зеленський погрожував у серпні (цей план із посиланням на українських військових описував у  The Atlantic журналіст Саймон Шустер), ще далеко — при тому, що невідомо, чи є такий параліч достатньо вагомим чинником, щоб його можна було «обміняти» на обмеження російських ударів.

Ще одна мета ЗСУ — удари по дата-центрах — призвела до різкого зростання кількості збоїв у роботі Рунету. За статистикою сервісу Сбой.рф, кількість скарг на роботу ключових сервісів почала зростати з ночі з 7 на 8 жовтня, коли ЗСУ атакували дата-центри «Яндекса» в Сасово та Калузі. Найбільшу кількість збоїв зафіксували «Альфа-Банк» (більш ніж удвічі вище норми) та «Авіто» (зростання майже в 50 разів), а також «ВКонтакте» та мобільні оператори МТС і «МегаФон».

Після удару по дата-центру «Яндекса» у Володимирі 11 жовтня також спостерігався сплеск збоїв різних сервісів. Атака на дата-центр «Сберу» у Балакові 14 жовтня призвела до чотирикратного зростання кількості повідомлень про збої в роботі онлайн-сервісів компанії. Того ж дня зросла кількість збоїв у «МегаФона», а також у МТС та «Білайна».

Пошкодження дата-центру «ВКонтакте» під Санкт-Петербургом 18 жовтня призвело до трикратного зростання кількості збоїв у роботі цього сервісу та серйозних порушень у роботі «Авіто». Кількість скарг на роботу зв’язку та деяких банківських сервісів залишалася досить високою, хоча й не критичною, 20–22 жовтня (у МТС, «МегаФона», «Білайна», «Альфа-Банку» — понад 700, а у «Авіто» — понад 1200), але вже до 26–27 жовтня воно фактично повернулося до норми.

Читайте також: Поранені, знищені житло та авто: наслідки ударів рф по Київщині

Отже, і тут системного ефекту досягнуто не було. Можливо, розрахунок полягав у тому, що, як зазначала журналістка-розслідувачка Марія Коломиченко, вразливість російської інтернет-інфраструктури пов’язана з її надмірною централізацією відповідно до законодавства про « суверенному інтернеті». У результаті пошкодження її окремих вузлів може позначатися на працездатності всієї системи: наприклад, у серпні відключення електроенергії на телекомунікаційному вузлі ММТС-9 у  Москві призвело до колапсу в роботі інтернет-сервісів по всій країні. Однак у цілому ефект українських ударів поки що виявився, як бачимо, вельми й досить обмеженим.

Найуспішнішим напрямком, як і раніше, залишаються удари по нафтопереробці. Російський уряд досить ефективно балансує внутрішнє споживання бензину та дизельного палива на межі відчутного дефіциту за рахунок низки заходів, у тому числі імпорту, що покриває 10% внутрішнього споживання. Власне виробництво нафтопродуктів, за останніми даними Росстату, на 17% нижче за минулий рік і приблизно на 21% нижче норми (у вересні минулого року під впливом атак виробництво також скорочувалося). У жовтні, із закінченням високого сезону, обмеження у роздрібному продажу послаблювалися або скасовувалися у більшості регіонів.

З 15 жовтня Україна під тиском Трампа була змушена де-факто призупинити удари по російських НПЗ, про що свідчить насамперед статистика самих атак, а крім того, джерела The Wall Street Journal. Це саме по собі стало прямою допомогою Кремлю, оскільки удари мають накопичувальний ефект і перебувають у своєрідному спринті з темпами ремонту. З 1 листопада Україна відновила удари, і це негайно призвело до розширення обмежень у роздрібному продажу (зокрема, у Нижньогородській області).

Однак невідомо, чи має Україна достатньо далекобійних дронів, щоб спричинити системну кризу на російському ринку палива в зимовий сезон, коли споживання є низьким. У серпні Зеленський поставив завдання наростити ударні потужності до рівня 1000 запусків на день проти 300, які здійснювалися цього місяця. Але дата трикратного збільшення не була публічно визначена.

В принципі, паливна криза, що перевершує за масштабами липневу, здатна дестабілізувати соціальну ситуацію у великих містах, серйозно порушивши їх звичний побут. Але, найімовірніше, більший потенціал мають удари по генерації, мережах та комунальній інфраструктурі, аналогічні російським. Так чи інакше, оптимальним сценарієм для України є виявлення вразливих місць у російській інфраструктурі та накопичення ударних засобів для їхнього масового ураження наприкінці осені  — на початку зими, щоб домогтися, якщо не формального, то непублічного енергетичного перемир’я.

Втім, у пошуку такого сценарію значною мірою зацікавлена не лише Україна, а й Європа. Адже йдеться про ширший виклик — принципову вразливість перед повітряними ударами.

Читайте також: Війна Путіна проти довкілля: Україна торує шлях до покарання за екоцид крізь правовий вакуум та інертність світу

Нове стримування — для України та Європи

Протягом досить тривалого періоду часу в умовах холодної війни та панування «блокового мислення» ядерний парасолька була головним механізмом стримування, що виконувала роль запобіжного засобу, зокрема, й для конвенційних воєн. США та НАТО, з одного боку, та СРСР і  Варшавський блок — з іншого, давали зрозуміти, що негайно перейдуть до ескалації конфлікту у разі вторгнення в зону їхньої відповідальності.

Розпочата Путіним війна проти України відкрила «скриньку Пандори» конвенційних воєн за участі ядерних держав, що розгортаються нижче ядерного порогу. Водночас кілька десятиліть миру поза рамками глобального протистояння призвели до розмивання «блокового мислення». Сьогодні країни, що межують з  Росією країни не впевнені в тому, що союзники нададуть їм повномасштабну допомогу в разі нападу Москви, а самі союзники точно не готові до переростання конвенційної війни в ядерну.

Цю ситуацію експерти Лінді Дісмаеле та Остін Купер називають «діркою в ядерному парасолі». Попередня концепція перестала діяти; потрібна нова концепція стримування нижче ядерного порогу. Як альтернативу колишній логіці «вертикальної ескалації» — загрозі застосування ядерної зброї  — вони пропонують «горизонтальну ескалацію», за якої країни-союзники використовують переважно далекобійну зброю, вражаючи у разі нападу російську тилову інфраструктуру й позбавляючи, таким чином, Росію можливості наступати.

У свою чергу, у контексті російсько-української війни логіку стримування за рахунок далекобійних ударів формулює старший радник Женевського центру політики безпеки (GCSP) Волтер Кемп: взаємна вразливість може зробити вигідною відмову від конкретного виду ударів задовго до того, як сторонам стане вигідно припинити війну в цілому. А експерт Норвезького інституту оборонних досліджень Фабіан Хоффманн послідовно викладає логіку нового стримування у застосуванні до всієї Європи.

Росія виробляє приблизно в півтора-два рази більше балістичних і крилатих ракет, ніж Європа — перехоплювачів, і поки що значно випереджає ЄС у виробництві безпілотників великої дальності. Крім того, залежність від дорогих перехоплювачів поточного покоління робить європейську стратегію протиракетної оборони, по суті, неефективною з точки зору витрат і нестійкою в довгостроковій перспективі.

Стримування, засноване на протиракетній обороні, більше не є життєздатною стратегією. Хоффманн вкрай скептично ставиться й до можливості уражати пускові установки супротивника: і досвід України в цьому плані, і досвід США та Ізраїлю у війні з Іраном продемонстрували марність цих зусиль — уражати мобільні пускові установки вкрай складно.

Тому основою нової європейської концепції стримування має стати стратегія контрнаступу, заснована на покаранні. При цьому Гоффманн виключає удари по містах: стратегія стримування має бути зосереджена на загрозі матеріальним цінностям, а не життям людей. Перш за все вона має зосереджуватися на ключових галузях, що забезпечують як збройні сили, так і поповнення бюджету; у випадку Росії — насамперед на нафтогазовій інфраструктурі. Хоча масовані ракетні атаки такого типу також пов’язані з ризиками ескалації у відповідь, така стратегія залишається найкращим варіантом серед обмеженої кількості можливих, переконує Гофманн.

Читайте також: Як можна виміряти те, що війна забрала в України, для виставлення рахунку за майбутнє 

По суті, дві проблеми  — російська загроза завдати поразки Україні за рахунок масованих ударів по її енергоінфраструктурі та системах забезпечення цієї зими та російська загроза використання вразливості Європи до повітряних ударів  — зливаються в одну проблему нового стримування. І як відповідь на обидва виклики пропонується одне доступне на даний момент рішення: загроза контрударів далекобійними повітряними засобами, які виглядатимуть для Москви як неприйнятна ціна.

При цьому для Європи очевидно кращим, а для світу безпечнішим виглядає сценарій, коли вразливість Росії виявляється й перевіряється в рамках вже триваючої російсько-української війни, а не в рамках наступної  — вже між Росією та країнами НАТО. Якщо таку вразливість буде виявлено та продемонстровано цієї зими, ймовірність другої війни суттєво зменшиться. 

—

Євген Антонов, опубліковано у виданні Re: Russia

Читайте також: 

• Сучасна ПРО: чи зможуть технологїї Заходу зламати ядерний шантаж росії
• Фатальний збій чи політичний шантаж: американська система раннього попередження про балістичні ракети та Україна
• Уроки «Кілхаузу»: як український бойовий досвід ламає підходи армії США до підготовки операторів дронів
• План стійкості Києва на мінус 5 градусів та 5 місяців суперечок на шляху до резервного опалення столиці
• Дірявий «Купол»: російська система попередження про ракетний напад
• У Трампа заперечують причетність до обмежень Starlink в Україні, але Маск викрив цю брехню
• Українці довели, що «силу» росії переоцінювали — The Atlantic
• FT: США погрожують зупинити постачання зброї Україні за програмою PURL
• Мистецтво "кидати" союзників - як Білий дім перетворив гарантії безпеки на сезонний розпродаж