Ердоган ризикує втратити владу в Туреччині після 20 років правління

|
Версия для печатиВерсия для печати

Реджеп Тайіп Ердоган ризикує втратити владу в Туреччині після 20 років правління. Про нього, його суперника, про те, як турецькій опозиції вдалося об'єднатися і до чого тут землетрус, розповідає сходознавець Руслан Сулейманов.

Статтю вченого публікує видання Важные истории.

Як Ердоган перетворив Туреччину на автократію

Ердоган розпочав зниження впливу армії. У Туреччині вона була важливим інститутом збереження республіки, за необхідності організуючи військові перевороти. Вже 2003 року засідання Ради національної безпеки (РНБ) стали проводитися не щомісяця, а раз на два місяці. Наступного року генеральним секретарем РНБ вперше стала цивільна особа – дипломат Йігіт Альпоган. У 2010 році було прийнято поправки до Конституції, які значно звузили правомочність військових судів. Крім того, організаторів військових переворотів можна було залучати до суду.

Переворот таки відбувся – у липні 2016 року, але провалився. Після цього з впливом військових було покінчено. Було проведено масштабну військову реформу: начальник Генштабу став підзвітний президенту, багато військових академій було розформовано, що викликало кадрову кризу в турецькій армії.

Система правління стала суперпрезидентською після референдуму щодо поправок до Конституції 2017 року. З невеликою перевагою (51,4% голосів) Ердогану вдалося досягти свого: посаду прем'єр-міністра було скасовано, а президент отримав право:

- законодавчої ініціативи (він може видавати закони в обхід парламенту);

- призначати більшість членів Конституційного суду (12 із 15);

- розпускати парламент з будь-яких підстав.

Але головна зміна полягає в тому, що політична відповідальність глави держави стала обмеженою лише президентськими виборами — один раз на 5 років. У президента можуть бути два терміни по 5 років, але якщо протягом другого терміну буде оголошено дострокові вибори, його попередні каденції обнуляються. Так Ердоган фактично отримав декларацію про довічне правління.

Паралельно останніми роками значно посилився тиск влади на опозицію та громадянське суспільство — саме це багато в чому зробило безперспективними переговори щодо вступу Туреччини до Євросоюзу.

Різко зросла кількість кримінальних справ за статтею «за образу президента» — понад 38 тисяч з 2014 до 2021 року. За чотирьох попередніх турецьких президентів з 1980 по 2014 рік за цією статтею було заведено лише 1716 справ. У рейтингу свободи преси «Репортери без кордонів» Туреччина скотилася з 99 місця (2002 року) на 149-те (2022 року) зі 180 місця.

Мабуть, найвідоміший політичний ув'язнений у Туреччині — колишній співголова прокурдської Демократичної партії народів (ДПН) Селахаттін Демірташ, який уже сьомий рік перебуває за ґратами у кількох сфабрикованих справах, наприклад про «пропаганду тероризму» та «образу президента».

Вибори в Туреччині, як і раніше, мають значення. 2019 року мерами трьох найбільших міст стали представники опозиції.

Цікаво, що у 2018 році, вже перебуваючи у в'язниці, Демірташ брав участь у президентських виборах і навіть посів третє місце, набравши 8,4% голосів. Саме вибори сьогодні залишаються у Туреччині єдиним демократичним інститутом, за допомогою якого можна щось змінити у країні. Наприклад, на муніципальних виборах 2019 року мерами найбільших міст Стамбула, Анкари та Ізміру стали представники провідної опозиційної Республіканської народної партії (РНП). 

Найбільш болючим для Ердогана та його Партії справедливості та розвитку (ПСР) стали вибори у Стамбулі, який він сам очолював у 1990-ті роки. Він любив повторювати, що «той, хто володіє Стамбулом, володіє усією Туреччиною». Спочатку кандидат від опозиції Екрем Імамоглу з мінімальною перевагою, буквально кілька тисяч голосів, переміг екс-прем'єра Біналі Йилдирима (48,77% проти 48,61%). На вимогу ПСР було призначено перевибори, де Імамоглу переміг уже впевнено: 54,22% проти 45%. Загалом вибори в Туреччині, як і раніше, мають значення.

Як об'єдналася опозиція

Об'єднана турецька опозиція є ковдрою з шести дуже різних партій. Крім РНП, до Національного альянсу входять націоналістична Добра партія (İYİ Parti), ісламістська Партія щастя (Saadet), Демократична партія, а також дві нові партії ліберального спрямування, створені колишніми сподвижниками Ердогана: Партія майбутнього на чолі з колишнім прем'єр-міністром міністром закордонних справ Ахметом Давутоглу та Партія демократії та прогресу, ведена колишнім віце-прем'єром та екс-главою МЗС Алі Бабаджаном.

Незважаючи на ідеологічні розбіжності, опозиціонери об'єднані однією метою — покласти край гегемонії Ердогана та його партії, а також повернути Туреччині парламентську систему правління. Компроміси досягаються багато в чому завдяки домовленостям про те, кому яка посада дістанеться у разі перемоги.

Лідери опозиції довго не могли визначитися з єдиним кандидатом — знадобилося понад десять засідань Національного альянсу, але зрештою змогли домовитися. 6 березня вони оголосили, що єдиним кандидатом від опозиції на виборах стане голова РНП Кемаль Киличдароглу. 

У разі перемоги він призначить одразу сім віце-президентів: п'ять лідерів партій — партнерів із коаліції плюс популярні мери Стамбула та Анкари.

Хто проти Ердогана

Киличдароглу – ветеран турецької політики. З 2002 року він шість разів обирався у Великі національні збори (парламент) Туреччини. У 2009 році балотувався на посаду мера Стамбула, але з 37% голосів поступився кандидату від правлячої партії. З 2010 року Киличдароглу очолює провідну опозиційну силу країни – РНП.

Висунення його кандидатури — своєрідна данина поваги до 74-річного політика. Політичні мітинги в Туреччині завжди відбуваються дуже масштабно, майже в атмосфері рок-фестивалів. У цьому плані літній Киличдароглу поступається молодшим і енергійнішим соратникам, які вміють завести публіку. Проте голова РНП упевнений у своїй перемозі та переконаний, що вибори закінчаться у першому турі.

Підтримка Киличдароглу продовжує зростати. Дуже важливе рішення тиждень тому ухвалила ДПН (її електорат — 10–12% населення): вона не виставлятиме свого кандидата. Демірташ, який сидить у в'язниці, активно підтримує Киличдароглу.

Кандидат від об'єднаної опозиції Кемаль Киличдароглу став фаворитом президентської гонки. Фото ERDEM SAHIN / EPA / SCANPIX / LETA

Які у нього козирі

Крім об'єднаної опозиції, незадоволеної «режимом однієї людини», їх дві. Перший – економічні проблеми. У 2010 році Ердоган обіцяв, що до 2023 року країна увійде до десяти найбільших економік світу (зараз Туреччина на 19-му місці).

Він проводив нестандартну політику, ердоганоміку. Попри економічні закони, президент вимагав від Центробанку знижувати відсоткову ставку для стимулювання ділової активності, а незгодних керівників відправляв у відставку. За два роки було звільнено трьох голів ЦБ. За законами економіки це призвело до девальвації ліри та стрибка інфляції. Торік у листопаді інфляція в Туреччині перевищила 85% (до листопада 2021-го) — це максимум з 1998 року, а за підсумками року становила 64,3%. Курс ліри по відношенню до долара за 5 років знизився майже вп'ятеро — з 4 до 19,1 ліри за долар.

Особливо швидко дорожчають продукти. За останній рік м'ясо в Туреччині подорожчало на 188%, картопля – на 166%, вершкове масло – на 134%, а булгур – на 328%.

Ердоган списує проблеми економіки на складну геополітичну ситуацію. Однак опозиціонери, особливо з-поміж його колишніх прихильників, звинувачують у кризі самого президента. «Причина інфляції не є російсько-українською війною, причина інфляції — це ви», — казав Ердогану Бабаджан. За однією з версій, Ердоган вирішив перенести вибори (спочатку вони мали відбутися 18 червня) саме у зв'язку з економічним становищем: навіть один місяць багато що вирішує.

Киличдароглу вміло використовує соціальний порядок денний. З нею пов'язаний і другий козир, який несподівано опинився на руках у опозиції: страшний (понад 50 000 жертв) землетрус 6 лютого. Воно суттєво змінило розклад перед виборами і не на користь Ердогана.

Від землетрусу до землетрусу

Жахнувшись наслідками катастрофи, люди почали запитувати, чи все було зроблено, щоб запобігти їм. Запитання були дуже неприємні для Ердогана.

Саме в період правління його ПСР у Туреччині розпочався бум будівництва багатоквартирних будинків, а допустима висота будівель була збільшена з 20 до 37 поверхів. За даними Інституту статистики Туреччини, більше половини будівель у десяти найбільш постраждалих регіонах було зведено після 2001 року.

Ердогану пригадали, що у 2002 році він сам прийшов до влади на хвилі народного обурення урядом, який не впорався з наслідками землетрусу.

Туреччина переоцінює і результати будівельних амністій для незаконних будівель, які оголошувалися за Ердогана вісім разів. Остання та наймасштабніша в історії була оголошена у травні 2018 року, перед виборами. Люди могли заплатити мито та легалізувати самобуд. З майже двох мільйонів схвалених заявок 294 тисячі незаконних будівель були амністовані у провінціях, які найбільше постраждали від землетрусу. Адже голова національної палати інженерів-будівельників Джемаль Гекче, який критикував саму ідею будівельних амністій, попереджав, що через неї міста «можуть перетворитися на цвинтарі».

Вже в перші години після катастрофи Ердоган та його прихильники почали закликати не політизувати тему землетрусу, а навпаки, згуртуватися навколо загального горя. Киличдароглу навідріз відмовився.

Епіцентр землетрусу, місто Кахраманмараш. ФОТО: OZAN KOSE / AFP / SCANPIX / LETA

Ердогану пригадали те, що в 2002 році він сам і його тільки створена ПСР прийшли до влади на хвилі народного обурення урядом, яке не впоралося з наслідками руйнівного землетрусу 17 серпня 1999 (близько 20 тисяч загиблих).

Коли не політизувати наслідки землетрусу не вийшло, Ердоган та його партія почали використовувати образ рятівника нації, обіцяючи жителям найбільш постраждалих провінцій грошову допомогу та швидке відновлення їхніх будинків. «Ми відновимо кожну зруйновану будівлю, ми виконаємо це протягом одного року», — пообіцяв президент 23 березня у місті Кахраманмараш, епіцентр землетрусу.

Будь-яка критика влади за непідготовленість до природної катастрофи стала жорстко припинятися. 7 лютого Генпрокуратура Стамбула розпочала розслідування стосовно двох журналістів за «підбурювання населення до ненависті та ворожості». А наступного дня в Туреччині був частково обмежений доступ до «Інстаграма», «Твіттера» та TikTok. Особливе обурення населення викликає робота ЗМІ, 95% із яких належать оточенню Ердогана. В одному з прямих включень кореспондентка телеканалу Show TV просто перервала інтерв'ю з дівчиною, яка постраждала, яка скаржилася на неефективну роботу рятувальних служб.

Незважаючи на всі зусилля рейтинг Ердогана падає. Дев'ять опитувань, проведених у березні різними соціологічними службами Туреччини, показують, що Киличдароглу впевнено випереджає Ердогана. Найвищий (57,1%) результат у лідера опозиції за версією агенції PİAR. Віддає йому перевагу і ринок прогнозів Metaculus.

«Ердоган прийшов до влади з руйнуваннями від землетрусу 1999 року... Очевидно, він піде з руйнуваннями від землетрусу 2023 року. Ця катастрофа <…> поховає і його під руїнами [його] політики», — переконаний один із найвідоміших турецьких журналістів Джан Дюндар (кілька років тому йому довелося переїхати до Європи).

Які козирі у Ердогана

Проте Ердогана рано списувати з рахунків. Багато хто в Туреччині переконаний, що в нього, напевно, прихований ще не один козир у рукаві і взагалі президент, який за 20 років при владі пройшов через багато чого і встояв перед військовим переворотом, просто так не віддасть владу.

Не маючи серйозних досягнень у країні, Ердоган активно пред'являє електорату свої зовнішньополітичні успіхи. Наприклад, роль посередника між Росією та Україною. Ердоган та його оточення піднесли великим зовнішньополітичним досягненням зміну минулого року міжнародної назви Туреччини в ООН із Turkey на автентичне Türkiye. Складну та мінливу позицію турецького президента щодо вступу Фінляндії та Швеції до НАТО також можна вважати однією з карток, яку він розігрує напередодні виборів.

Інша карта, яку багато хто побоюється, — військова. Найкращий сценарій — війна з Грецією через острови в Егейському морі — начебто викинута в кошик. У Туреччині останній рік обговорювали можливість війни, але греки одними з перших зголосилися на допомогу Туреччини після землетрусу, що мінімізувало ймовірність конфлікту. Не можна виключати і нову військову операцію Збройних сил Туреччини в Іраку чи Сирії проти загонів забороненої у країні Робочої партії Курдистану. А у разі загострення ситуації (наприклад, обстрілу турецької території) Ердоган може запровадити в країні воєнний стан — за Конституцією, це єдина причина, через яку можна відкласти вибори.

А ось для опозиції зовнішня політика — мабуть, непророблена тема. Логіка опозиціонерів у тому, що спочатку потрібно виграти вибори, а згодом займатися зовнішньополітичними питаннями. Національний альянс досі не сформулював дорожню карту ні щодо припинення війни в Україні, ні щодо майбутнього російсько-турецьких відносин. Киличдароглу 19 березня наголосив, що не бачить причин для змін у відносинах Анкари та Москви. У разі його перемоги відносини Анкари та Москви не зміняться, вважає Хакан Аксай: «Перші місяці можуть бути напруженими, але в будь-якому випадку обидві держави традиційно бачать одна в одній незамінних партнерів».

Росія робить ставку на Ердогана. ФОТО: AP/SCANPIX/LETA

Москва ж, мабуть, робить ставку на перемогу Ердогана, не розглядаючи інших варіантів. Про це можна судити, наприклад, за наданими Анкарою 20 мільярдами доларів на будівництво АЕС «Аккую» або відстроченням платежу за поставлений торік газ, теж на 20 мільярдів доларів.

Вітаючи Ердогана з 69-річчям 26 лютого, Владімір Путін називав його не інакше як «дорогий друг»: «Упевнений, що ми й надалі планомірно втілюватимемо в життя взаємовигідні спільні проекти, продовжимо координацію зусиль у вирішенні важливих питань регіонального та глобального порядку денного». У разі переобрання Ердогана контакти Росії та Туреччини, за словами Аксая, все більше перетворюватимуться на його особисті стосунки з Путіним.

У самій Туреччині перемога Ердогана стане страшним ударом по опозиції і зміцнить тренд на встановлення диктатури. Ердоган вже неодноразово заявляв про плани ухвалити нову конституцію замість схваленої 1982 року, після чергового військового перевороту. Отже, хто б не переміг на виборах, 29 жовтня Туреччина зустрічатиме 100-річчя від дня проголошення республіки зовсім іншою країною.

Угорі: 20-РІЧНЕ ПРАВЛІННЯ ЕРДОГАНА У ТУРЕЧЧИНІ НАЗИВАЮТЬ «РЕЖИМОМ ОДНІЙ ЛЮДИНИ» ФОТО: NECATI SAVAS / EPA / SCANPIX / LETA

Автор — сходознавець, ведучий телеграм-каналу RV_Suleymanov

«Аргумент»


На цю тему:

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У понеділок в Україні мінлива хмарність, де-не-де дощі, вдень +20-25°С
19:11
Як улаштовані в'язниці, в яких російські спецслужби тримають мирних українців, захоплених на окупованих територіях
18:11
Штучний інтелект відбере робочі місця переважно у жінок (дослідження)
17:09
Маша-Бентлі на службі ГРУ: під виглядом скромної співробітниці ООН працювала російська шпигунка-мільйонерка
16:38
Бутусов: Навіть війна не може змусити Зеленського відмовитись від корупційних призначень
15:17
“План відбудови України має включати українізацію сакрального простору” — доктор Андрій Смирнов про календарну реформу і не тільки
14:05
Проросійські депутати Черкаської облради провалили голосування за звернення про розрив договору на оренду з УПЦ МП (ПРІЗВИЩА)
13:03
WSJ: росія обдурила ОПЕК+ і не скоротила обсяг видобутку нафти
12:14
У Туреччині розпочався другий тур президентських виборів: Ердоган і кандидат опозиції Киличдароглу мають приблизно рівні шанси на перемогу
11:02
ОВА: ситуація в регіонах України станом на 28 травня

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]