Герой України Андрій Орлов: "Ми будемо їх давити і знищувати і жодного шматочка землі їм не залишимо"

|
Версия для печатиВерсия для печати

Ще 2014 року Андрій Орлов залишив посаду менеджера у міжнародній компанії та долучився до лав добровольчого батальйону. Після окупації Криму та Донбасу він розумів, що повномасштабне вторгнення РФ - це лише питання часу. Сьогодні Андрій - сержант 131-го розвідувального батальйону і Герой України. В ефірі проєкту "Хто з Мірошниченко" на "5 каналі" воїн розповів про найскладнішу операцію, втечу "другої армії світу" з Херсону та можливі хороші звістки щодо Криму.

"ХЕРСОН - ЦЕ ЕЛЕКТРИКА В КРИМ, ЦЕ ВОДА В КРИМ. ХТО ПАНУЄ НАД ЦИМ РЕГІОНОМ, ТОЙ КОНТРОЛЮЄ КРИМ"

- Андрію, за що ви отримали звання Героя України? Це була окрема операція чи загалом за події на Херсонщині?

- Це не було за якусь окрему операцію. Це було за події на Херсонщині. Ми брали участь у декількох операціях і під час цих операцій відбувались "певні події", за які я отримав це звання. Це був і порятунок поранених бійців, і досить вдала операція з визволення одного селища, бо нас там не чекали, а ми туди приперлись - і що? Правильно… селище наше.

- А коли Президент вам вручав звання, це було 14 листопада у Херсоні, для вас це було очікувано?

- Ні. Мені зателефонували за день до цього і сказали, щоб я був у певному місці у певний час. Мовляв, буде нагородження. Я навіть не очікував, що то буде президент. Я думав, може, керівництво ОК, або високопоставлені генерали, але не Президент. Ми приїхали в Херсон і лише там я дізнався, що буде Президент. Побачив себе першим у списку. Не знав, яку нагороду буду отримувати. Це мене приголомшило. Я не очікував. Це був великий сюрприз для мене.

- А це ваша перша нагорода?

- Я служив у Нацгвардії з 2014 року. І маю відзнаки Нацгвардії. Отримав від командувача тоді відзнаки. І все.

- Розкажіть свою історію. Ви були лише в Нацгвардії і ви не військова людина?

- Я не військовий. Займався менеджерською діяльністю. Працював у багатьох міжнародних компаніях. І в мене загострилося почуття справедливості, коли почалась АТО. Я долучився до лав добровольчого батальйону, де прослужив з 2014 року по 2016. І потім коли все впорядкувалось, ми залишались на своїх позиціях, супротивник на своїх. І тоді мені жінка сказала: або я, або війна. І я подумав-подумав - і повернувся додому. Але моя каска, мій бронік,  моя снаряга - усе лишилося, бо було доволі чітко зрозуміло, що усе це не закінчиться. Після анексії Криму, після війни на Донбасі,  це так не закінчиться. Колись-то воно буде….

- На момент повномасштабного вторгнення ви де перебували?

- Я був в Іраку… У Багдаді. Працював охоронцем на одну міжнародну компанію і домовився, що я закінчую контракт раніше. Це європейська компанія, вони мене зрозуміли, що це форсмажор і я поїхав, прилетів до Берліна, з Берліна до Варшави, підчепив товариша, з яким ми були на Донбасі з 2014–2016 року, і все. Так і пішли у 131 розвідувальний батальйон.

- Ви розвідник і снайпер?

- У 2016 році я навчався у Національній гвардії у школі снайперів і був заступником взводу снайперів.

- Складно було на Херсонському напрямку? У чому була найбільша складність для вас на Херсонщині?

- Миколаївську і Херсонську область розділяє річка Інгулець. І наводити мости було неможливо, оскільки з травня місяця вони стояли за кілометр від річки. Тільки в травні ми їх відштовхнули від тієї річки і щоразу, коли нам треба було йти на завдання, нам треба було форсувати цю річку. Добре, що це було літо. Бо частенько ми форсували просто вбрід. Зброю над собою, рюкзак за плечима і вбрід. На початку літа були дощі, була досить прохолодна погода, як для Херсонщини. То було непереливки після форсування ночувати під дощем. Ніяк не зігрієшся, ніяк не висохнеш. Тобто і для мене, і для мого напрямку це була складність. Також Херсон - це край полів і там дуже вузькі і дуже тонкі посадки дерев. Акація - і все. І вони просто вщент розтрощені ворожою артилерією і ти маєш пересуватися там, ховатися якось від ворожих квадрокоптерів. Тобто були свої нюанси.

- Військові з Херсонського напрямку казали, що саме там були зосереджені потужні військові російські. І спецура, і десантники. Якого ворога ви побачили на Херсонщині?

- Той ворог, з яким я зіткнувся лицем до лиця, я не можу сказати про його причетність до певної структури. Бо у них ми не знайшли документів. Але вони – не здавались у полон. Місцеві кажуть, що це були "вагнерівці". Я не можу підтвердити. У тому селі було знищено пару військових високопосадовців. Тобто, мабуть, це не "вагнерівці", це були розвідники. І Херсон для них важливий, бо це ворота до контролю шляхів на Крим. Тобто ви знаєте, що після звільнення Херсонщини "Хаймарси" вже дотягуються до Армянська. Тобто ми вже націлені на цей перешийок на півострів. Вони будуть його захищати. Херсон - це електрика в Крим, це вода в Крим. Хто панує над цим регіоном, той контролює Крим. Як ми раніше контролювали. Вони ж пам’ятають ті блекаути. Як вони наповнювали дощовою водою водосховища в Криму і так далі. І вони перед самим відступом з Херсонщини, що було цікаво, збільшили своє угруповання. Вони ввели додаткові батальйонно-тактичні групи і були деякі сумніви, чи зможемо ми зайняти Херсон саме зараз, тобто до Нового року.

- Ви сказали, що вони не хотіли здаватися у полон. То вони намагалися себе вбити?

- У "вагнерівців" є така….не хочу робити їм зайву рекламу. Ті полонені там щось розмовляли, що у них дві гранати, одна для себе одна для ворога. Чесно, ці дві гранати полетіли у мене. Він не зміг підірвати себе.

- Можете детальніше розказати про цю історію….

- Ми, щоб полегшити собі завдання, пропонували їм здатися у полон. Ми казали: здавайтесь. Ми вас обміняємо. Вони не захотіли здаватись. І поранені також відкидувались гранатами. Вони самі зробили свій вибір.

- А поранення ви коли зазнали?

- Найсмішніше, що ніхто не знав про моє поранення з родичів, із близьких. Я тримав це в секреті. І його розповів Офіс Президента, коли нагороджував мене. Про це не знав ні мій син, ні моя мати. Ніхто не знав. І тут: алло, що за поранення? І багато знаків запитання. І потім – "я кричу". Це від мами було.

- Ну ви хоч вибачились перед мамою?

- Звісно, ну навіщо я буду тріпати їй нерви. Зараз вони знає, але в такому контексті, що вдихнула, видихнула… Усе добре.

- Ви почали говорити, що був період, коли збільшувався російський контингент, і ви розуміли, що важче буде проводити операції?

- Ми розуміли, що ми можемо проводити операції. Але було ясно, що це затягнеться. Питання в тому, що ми їх знищимо, не стоїть. Питання: коли? Тобто ми їх знищимо в будь-якому разі. Ми йдемо, наступаємо, давимо. На Харківщині ми зробили такий собі бліц-криг. А на Херсонщині ми від початку розбивали їхню логістику. Ми їх видавлювали. Були декілька спроб наступу і ми намагались прорвати їхні позиції і завершити наступ біля берегів Дніпра. Так, з кожною спробою ми відбивали кілометрів 10 нашої території. І я не кажу про маленькі виступи, це вся лінія фронту зсувалася ближче до Дніпра. Так, ми втрачали хлопців, це було важко. Вони захищались, а сили, які наступають, завжди втрачають більше. Але правильно сплановані дії, правильні точкові удари високоточними припасами – вдячні нашим партнерам за "Хаймарси", за смартбоєприпаси, за "Іскалібури"… вони робили свою роботу так, як потрібно. Збройні сили України увійдуть в історію. Бо у нас не так багато боєприпасів, але ми працювали точково і точно.

"ДРУГА АРМІЯ СВІТУ ВИРІШИЛА ЗРОБИТИ ЧЕРГОВИЙ ЖЕСТ ДОБРОЇ ВОЛІ"

- Ви можете розказати про найскладнішу операцію, яку провів ваш розвідзагін. І ви зокрема.

- Одне селище штурмували сили піхоти. І вище командування ніяк не могло отримати справді оперативну інформацію звідти, тому вирішили, що наша група має вийти і з’ясувати, що відбувається у тому селищі, яке штурмують сили піхоти. І ми туди пішли втрьох. І ми дійшли до того селища і вирішили, що будемо штурмувати наступну вулицю і штурмуватимемо втрьох і піхотинці, які бодались там уже другу добу… І от ми зробили це. Вилізли і видавили їх з тієї вулиці. Але потім щось пішло не так - і ми отримали наказ виходити на підготовлені позиції. Піхота вийшла, і ми за ними. Потім вони зайшли з десантниками і змогли їх видавити. Це було здорово. Здорово, коли ми втрьох зайшли в те село, підтягнули за собою піхоту і почали наступ. Це було круто.

- А чи багато втрат противник мав на Херсонському напрямку?

- Так. Давались взнаки точкові удари по логістичних центрах. По скупченню їхніх БК, по розташуванню особового складу. Тобто ми брали в полон. Ми знаходили листування і судячи з них і розповідей полонених, вони втрачали дуже багато. Ну от з листування ми бачили: "мы залетели на Херсонское направление и вот мы щас будем мочить хохлов". Проходить тиждень… "нас тут так расп#здовывают, я не знаю, куда деваться, я выжил после "Хаймарсов", а тот и тот не выжил". Тобто ми їх валили здорово.

- Але вони ж там окопались. І ми думали, що вони стоятимуть там до останнього. Що сталося?

- А щось сталося. Щось таке відбулося. Просто друга армія світу вирішила зробити черговий жест доброї волі. Ну от знаєте, як друга армія світу, вони просто роздають свої території. Під час евакуації їхні колони накривались на мосту на Антонівському, там вони побудували переправи. Чесно кажучи, ми намагалися їх наздогнати. Село за селом. Зайшли в ту саму Снігурівку, питаємо, де вони. Вони там-то і там-то. Летимо туди. Їх там вже нема. Але зайти туди парадом ми не можемо. Ми маємо підійти, розвідати спочатку. Розвідали. Нема. Летимо в друге село. Нема. Тільки пішли. Ми вранці залітаємо, а нам тільки вночі кажуть, що вийшли колони.

- Ви згадали про Снігурівку. Ваш батальйон там піднімав прапор. Як люди зустрічали?

- У Снігурівку ми заходили досить повільно. Була ж інформація, що вони вийшли. Ми під’їжджаємо до Снігурівки на машинах і бачимо піхоту. І піхота нам каже, що вони там ще є. Ну добре. Туман. Ранок. Заїжджаємо. Бабулька іде на нас. Вона ще не розуміє, що за машина їде. Вони бачать, що хрести. Українські прапори. Але, по обличчю, вона не вірить, що заїжджає колона української техніки. І уже на наступному перехресті люди просто зрізають осінні квіти, біжать до нас із квітами. Я таких емоцій не відчував. І біжать з українськими прапорами…

- Вони ж, мабуть, ховали їх десь?

- 8 місяців ця жіночка ж була на низькому старті… Колона повільно суне. Нам місцеві кажуть, що вони вийшли. Але ж ми знаємо "русскіє своіх не бросают" і чоловік 10-15 може десь блукати. Треба бути насторожі. Але люди все одно сунуть. Біжать на нас із прапорами. Вивішують на заборах прапори. Де ж вони 8 місяців їх ховали? І ось фраза "ми вас так чекали" - це найпоширеніша фраза. "Ми вас так чекали…так чекали"… І хлопці розповідали, як бабуся йде старенька, натикається на колегу мого і питає: "Вибачте, можна пройти?". Він такий: "У сенсі? Ви ж у себе вдома. Йдіть, куди хочете!" А у росіян треба було питати. Бо якщо військовий стоїть, то точно якась заборона. І вона каже: "Ви що - наші?" Вони в сльози. Вона його обіймає. І ще найскладніше було нам встати і піти далі. Нам же треба рухатись далі. Нести Україну в села. А вони кажуть: "Нє, нє! Ми маємо вас нагодувати". "Я ось ці закрутки ховала від тих п#дарасів, я оце вас чекала". Ми кажем, що нам не потрібно. Нам треба йти далі. А вони: "Нє, нє, нє!". Одна година – і вже стоїть казанець із борщем. Огірки, сало. Усі щось тягнуть. Вони хочуть нас нагодувати, показати, які вони вдячні. І в наступному селі ми лишаємось на ночівлю і вони кажуть: "Ось хати, живіть де хочте. Ось ліжка для вас, ви ж свої і ми будемо вам допомагати. Ми ж так натерпілись. Ночами не спали". Бо коли москалі були на ротації, вони не знали, хто виїде, а хто заїде. І кожна ротація – це обшуки, підвал. Чоловіки, а особливо проукраїнські, вони натерпілися добряче.

"МИ МАЄМО ЇХ ЗНИЩИТИ, І ТУТ ІНШОГО НЕ ДАНО. ЗАРАЗ - ЖОДНИХ ПЕРЕМОВИН"

- Андрію, ви можете пояснити поведінку російських військових? Ну хіба ж це війна, коли людина приходить на чужу територію, коли вбиває жінку, дитину, людину похилого віку. Ви зрозуміли, яка мотивація в тієї людини?

- У мене своя мотивація. Вона складається з декількох факторів. Не можна приходити отак, по-перше, до мене додому. По-друге, якщо я не закінчу цю війну, то моя дитина візьме зброю і піде воювати. По-третє, хто якщо не я. Я ж уже здобув якусь певну військову підготовку. Так, я міг лишилися в Іраку й отримувати нормальну заробітню платню. Жити в Польщі чи деінде. Але це мій дім і я маю його захищати. А ось, що у них в голові, я не знаю. У мене складається враження, особливо, коли спілкуєшся з полоненими, що реально ми воюємо з медбатом, або з штабниками, або з мінометниками. Ось попався один на днях. Забули вони двох гавайців. У нього були документи, він встиг спалити свою нагородну книжку. І у документах було написано – "Расчет миномета. Номер обслуживания". Тобто, ти мінометник. Ти ж по нас гатив. "Та, нє, пацани, яке гатив…у нас мін не було, тільки висвітлювальні міни". Тобто ми воюємо лише з медиками, або зі штабом, або з мінометниками, які в нас стріляють висвітлювальними мінами. У них навіть не вистачає сміливості сказати: "Так, я воюю і я воюю за те і за те. Я прийшов воювати, що я не вписався в угол дома". Ну я не знаю, що у їхніх головах.

- А яка мета у Путіна?

- У Путіна імперіалістичні замашки. СРСР 2:0. Російська імперія… Не знаю, що він собі в голову всунув. Я не знаю, на що такі люди розраховують. Можливо, коли ти маєш багато грошей, то тобі потрібно щось інше. Щось довести інше, довести собі самому. Але нехай наведе владу у своїй країні. Навіщо ти сунеш на інші країни…Ми маємо їх знищити і тут іншого не дано. Зараз - ніяких перемовин. Вони мають вивести свої війська. Платити контрибуції. Відбудовувати те, що вони знищили. І після обстрілів нещодавніх Запорізької області у мене бажання вийти на їхній кордон і пройти ще 20 кілометрів зачистити, зробити таку сіру зону, щоб там ніхто… Хай виїжджають нахрін. Щоб там ніхто не жив.

- Чи сповільняться зараз наші дії на фронті? Вони ж там сили перекидають з Херсонського напрямку на інший.

- Ну ми ж теж перекидаємо. Є велика водна перешкода. Це такій рубіж, через який як нам, так і їм буде складно пересунутись. То зараз дії дійсно сповільняться. На Південному напрямку так точно. Зі сторони Запоріжжя - так точно. З тієї сторони, так. Але Донецьк, Луганськ - я не впевнений, тому що там така специфіка регіону, що там одне місто перетікає в інше. Тобто там військові дії будуть продовжуватися і інтенсивність не буде згасати.

- У Міноборони припускають, що до кінця грудня можуть бути приємні звістки щодо Криму. Як думаєте?

- Так, я чув генерала Гаврилова. До кінця грудня – ні. Можливо, до кінця зими. Це такий оптимістичний прогноз. До кінця літа наступного року має все скінчитися. Я тримаю кулаки, щоб все скінчилося. Будуть діяти санкції, закінчуватися їхні грьобані ракети. Пішла інформація, що у них будуть труднощі з отриманням від Ірану ракет і "мопедів", то ситуація буде складатися на нашу користь. І ми цим скористаємось. І ми будемо їх давити і знищувати і жодного шматочка землі їм не залишимо.

- Де набратися такого драйву, як у вас?

- Не знаю. У нас драйв іде від команди. У нас уже крутий загін. Дуже круті хлопці. І ти знаєш, що вони прикриють спину і будуть поруч і до кінця. Я в них упевнений. Це розсудливі люди, які не будуть творити якусь фігню, яка потім на голову не налізе. Це мотивовані і підготовлені бійці і я в них упевнений. Тому я впевнений у перемозі.

«Аргумент»


На цю тему:

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]