Ігор Луценко: "Десятки тисяч безпілотників на місяць" має стати гаслом нашої держави

Версия для печати

ЗСУ треба 10 000 дронів на місяць. Що треба зробити, щоб в Україні нарешті почалося масове виробництво розвідувальних і ударних дронів.

Про це пише Юрій Луценко у своєму блозі у виданні Цензор.Нет.

Генштаб ЗСУ повідомив, що в українському війську формують ударні роти безпілотних літальних апаратів (БпЛА). Це добра новина. Можливо, ці роти допоможуть зменшити відставання України від ворога в галузі безпілотників. Де-факто на фронті зараз сотні підрозділів БпЛА, левова частка яких значаться механіками-радіотелефоністами чи вогнеметниками. Тож формалізація літунів, як їх називають у війську, – хороший знак.

Однак вузьке місце в розвитку спромоги ЗСУ бити противника дронами – це передусім самі дрони, точніше їхня кількість.

Навіть зараз, коли ще роти ударних БпЛА не створено, кількість операторів, здатних завдавати повітряних ударів за допомогою безпілотників, у рази перевищує можливості ці дрони десь дістати – у закордонних чи вітчизняних постачальників.

Якщо ж у нас будуть цілі військові частини, котрі спеціалізуватимуться на ударних БпЛА, то слід насамперед подбати, щоб ці висококваліфіковані бійці не сиділи без діла в очікуванні наступної партії зброї.

Тож для перемоги нам треба виробляти десятки тисяч дронів на місяць. Це зовсім не перебільшення, оскільки навіть розвідницькі БпЛА є витратним матеріалом, чиє життя рідко коли перевищує кілька тижнів. Що вже казати про потребу у дронах-камікадзе, котрі мусять постійно працювати на всьому спектрі відстаней: від кількох сотень метрів у найгарячіших точках на кшталт Вугледара чи Бахмута і до сотень чи навіть тисяч кілометрів углиб російського тилу.

"Десятки тисяч безпілотників на місяць" має стати гаслом нашої держави.

Це мусять зробити своїм пріоритетом численні дотичні відомства: Мінстратегпром, Міноборони, Мінцифри, Генштаб, Держспецзв’язок, Мінекономіки, Кабінет Міністрів тощо. Ба більше, наші спецслужби мусять також сприяти цій меті. Це і є привід для тотальної мобілізації країни.

Але навіть якщо десятки державних мільярдів гривень зайдуть у галузь БпЛА (віримо в це!), це може дати надто повільний і мізерний результат. Бо галузь ця зарегульована, розробки і виробництво тут вести дуже важко. З попередніх поколінь української влади тут, свідомо чи ні, набудовано максимальну кількість перешкод для забезпечення фронту масовою та ефективною зброєю.

Тож завдання для наших топпосадовців – це все нарешті прибрати.

Як це зробити?

Над цим уже працює ініціативна група, де присутні практики як у військових, так і в економічних і правових питаннях. Приклад діяльності цієї групи – аналіз галузі, здійснений Київською школою економіки. На суб’єктивну думку автора, він виявив загалом три великі перешкоди для вітчизняного виробника БпЛА (а втім, це стосується й інших озброєнь).

Перша перешкода – складнощі в імпорті запчастин. Зрозуміло, що без імпорту ми дрони робити не можемо, тож ефективна робота держави в цій сфері полягала б у знищенні всіх непотрібних перешкод на митниці та в інших регуляторних органах для завезення комплектуючих до БпЛА в Україну (перелік таких товарів уже визначено ініціативною групою). А також у сприянні державних інституцій українським виробникам у закупівлі чутливих товарів і технологій за кордоном. Приміром, наші західні партнери певні системи зв’язку будь-кому не продадуть, потрібне підтвердження від української влади – для чого має працювати швидка і прозора процедура.

Друга перешкода – це труднощі з роботою з бойовими частинами. Немає нормальних фізичних і правових умов для зберігання вибухівки, виробництва вибухових пристроїв, їхнього випробування тощо. У теорії все є, але реально на цьому ринку гравці – одиниці, і їх масштабування нині виглядає нереальним, якщо нічого не міняти.

Суміжне питання, котре нині все більш гостре – це повітряний простір для випробування/обльоту БпЛА. Літати нині заборонено, дозволи отримати – лотерея, від кількох хвилин до кількох тижнів, через що науково-дослідні і навчальні процеси катастрофічно гальмуються.

Третя перешкода – це приниження вітчизняного виробника порівняно з іноземним. Через це ряд українських бізнесменів просто перенесли виробництво за кордон. Суть, якщо хто не знає, – наявність обмеження валової прибутковості українських постачальників зброї і відсутність таких обмежень для іноземних компаній. У чому тут логіка, навіщо так дискримінувати власного виробника – незрозуміло. Крім усього, це створює стимули вітчизняним фірмам робити вартість своєї продукції якомога більшою, бо більша вартість – більший прибуток.

Так само зв'язує по руках і ногах українських виробників і обмеження на зарплати спеціалістам. Приміром, інженер з навігаційних систем для БпЛА нині коштує на ринку 3500 доларів на місяць, правила ж забороняють постачальнику МО платити йому більш ніж 600-700 доларів.

Через такі божевільні обмеження вигідніше збирати літаки і коптери в Польщі чи на Кіпрі, аніж у країні, котра через війну їх так сильно потребує.

Ці авгієві стайні нам слід почистити, і тоді наші новостворені роти – дійсно унікальні у світі – зможуть влаштувати росіянам належне пекло вже в найближчі весняні місяці.

«Аргумент»

На цю тему:

• Юрій Бутусов: Як "весільні" дрони виявили відсутність оборонної політики
• Оборонець Бахмуту Олександр Солонько: Ми або вирішимо проблему реалізації людського потенціалу, або програємо
• Юрій Бутусов: як здобути перемогу у 2023-му: створення «петлі Бойда» для України