"Кадировців на передовій немає": інтерв'ю чеченського бійця з Бахмута

Версия для печати

В обороні українського Бахмута, де проходять одні з найінтенсивніших і найзапекліших зіткнень з початку російського вторгнення, бере участь батальйон імені Шейха Мансура. У його складі є безліч учасників воєн за незалежність Чеченської республіки Ічкерія. Один із бійців батальйону – етнічний чеченець Аслан Очерхаджієв. Він змінив своє ім'я на Адама Фредріксена через запити Росії до міжнародних інстанцій з вимогами його видачі. На постійній основі співрозмовник редакції досі жив і вів бізнес у Норвегії, але коли Москва знову заявила "про імперські амбіції", він, за його словами, не зміг залишитися осторонь.

В інтерв'ю сайту Кавказ.Реалії Аслан Очерхаджієв поділився поточною ситуацією в Бахмуті, ставленням до кадировців та розповів про те, яким бачить майбутнє незалежної Ічкерії.

– Ви брали участь у війнах у Чечні. Розкажіть про цей досвід.

– Мій військовий досвід розпочався під час першої війни у Чеченській республіці Ічкерія. Потім, коли 1999 року, порушивши мирний договір, Росія вторглася в Ічкерію, я знову став на захист батьківщини. Скажу відразу: друга війна стала для мене великим випробуванням, тому що частина одноплемінників була завербована і, ошукавшись мирськими благами, перекинулася на бік Москви.

За рік війни в Україні багато хто порівнював її з подіями в Ічкерії. Паралелі напрошуються самі собою, вони [проявляються] у звіриній кровожерливості російського керівництва та армії. І там, і там застосовувалися тактика насильства на захоплених територіях, проведення фальшивих референдумів.

Росія визнала суверенітет України з моменту розвалу СРСР, а сьогодні його фактично заперечує. Так само вона визнавала суверенітет Ічкерії в 1997 році, але порушила його через два роки.

Розбіжності у двох війнах також є. Світова еліта підтримує Україну, а в ситуації з Ічкерією більше схилялася до Росії. Мабуть, Захід зрозумів, що до чого, і не хоче, щоб російський чобіт марширував європейськими столицями. Неспівставні масштаби наших держав: Ічкерія не мала власного ВПК і нормального озброєння, Україна ж має як власну, так і іноземну сучасну зброю.

– Як давно ви емігрували?

– Ще 2007 року. На той момент я серйозно захворів, і близько року пішло на лікування. На батьківщині на мене спробували "повісити" вбивства: співробітника спецслужб у 2008 році, а також кількох силовиків у 2013-2016 роках. Це були лише брехливі приводи, щоб Норвегія та інші європейські країни, в яких я опинявся у справах, на запит Росії видали мене.

– Чим ви займалися у Норвегії?

– Із самого початку відкрив бізнес – пару спортивних клубів, брав активну участь у громадському та політичному житті чеченської громади. Також офіційно займався спортивною стріляниною з пістолетів та гвинтівок, виступав як спортсмен.

Щоб полегшити пересування світом, довелося змінити ім'я на Адама Фредріксена, оскільки Росія продовжувала намагатися отримати мене. У 2016 році навіть затримали на кілька годин у Швеції, але після того, як шведська влада розібралася в ситуації, підтвердивши політичне підґрунтя оголошення в міжнародний розшук, Інтерпол видалив моє ім'я зі списку.

– Зараз ви перебуваєте у Бахмуті. Що відбувається у місті?

– Обстановка тут бойова, стабільна, загалом – зрозуміла. Місто під масованим обстрілом, обидві сторони буквально "трамбують" одне одного. Жодного снарядного голоду у росіян не відчувається. Навпаки, густина обстрілів дуже велика. Нам, щоби встановити паритет, потрібно збільшити її в рази. З російського боку стабільно активно застосовуються практично всі види великої ствольної артилерії, з обох боків працюють снайпери. Часом відбуваються штурми, противник намагається займати кордон за кордоном. Іноді – вдало.

Найманці з "Вагнера" та інших ПВК влаштували населенню Бахмута справжній хорор. Там, куди вони дійшли, масово вбивають мирних мешканців без розбору: жінок та дітей, молодих та старих. Це незрозуміла сатанинська різанина. Знаючи про те, що відбувається з перших вуст, ми ніяк не можемо зрозуміти, в чому сенс такого безглуздого знищення українців. Я порівняв би це з Голодомором 1930-х років.

- Як оцінюєте боєздатність "вагнерівців"?

– Найманці не є однорідною масою. Переважна більшість – непрофесіонали, що використовуються як витратний матеріал. Не скажу, що їх нищать бездумно. У тому, що так масово кидають на забій, видно чітке завдання. З їхньою допомогою ворог виявляє наші "точки", засідки та "секретки". Також напрошується версія про те, що російська влада не хоче повернення засуджених у суспільство та буквально нашими руками їх викошує.

Аслан Очерхаджієв з українськими військовослужбовцями

Полонені "вагнерівці" не справляють враження інтелектуалів або людей, які рефлексують над тим, що відбувається. Більшість взагалі не розуміє, навіщо вони тут. Єдине, що їм хочеться, – вижити за всяку ціну.

- Ви стикалися з підрозділами кадировців під час боїв?

– Ні я, ні батальйон імені Шейха Мансура загалом ніколи з кадировцями не стикалися. Тому що на передовій їх немає, кадирівці повністю не мають мотивації вмирати за інтереси Кремля. Вони лише імітують участь у війні, знімаючи постановочні відео для тиктоку, де стріляють незрозуміло куди й навіщо. Так, кадировці зазнають втрат. Здебільшого там, де їх припруть і нема куди подітися, або коли українці б'ють по них високоточною далекобійною зброєю.

У цілому нині роль кадировців у цій війні сильно роздута російської пропагандою. Мабуть, на початку хтось поставив завдання використовувати "страшних чеченців" проти України, але такий піар-хід провалився. Причини банальні – мінусова мотивація кадировців, їхня неефективність змінили і військові плани, і ставлення до них у Кремлі.

Війна в Україні – нелегка та вкрай небезпечна справа, шанси на виживання тут вкрай низькі. Це не те саме, як оточити одного чи двох бійців із залишків опору та масовим обстрілом знищити їх. Тут проти росіян воює сучасна армія, яка не має браку бійців і має гідне сучасне озброєння. Українці борються за батьківщину – у цьому їхня принципова різниця із загарбниками.

- Судячи з даних про вбитих російських військових, Кремль активно спрямовує на передову уродженців національних республік. Як ви вважаєте, чому?

– Думаю, Москва спеціально зберігає етнічно російське населення центральних регіонів, знищуючи малонадійне з погляду імперії чоловіче населення Кавказу та інших окупованих територій. З цією ж метою на передову тисячами відправляють засуджених вагнерівців, яких просто перемелюють на фронті.

– Ви вірите у перемогу України? Що для цього потрібно?

– Україна має всі шанси виграти цю війну і позбавити землю від ненаситної імперії. Нас підтримує весь світ, є великий людський ресурс і мотивація не стати рабами, що паразитує на мимовільних народах метрополії. Для цього потрібно збільшити масованість обстрілів далекобійною артилерією, вирішити проблему з нестачею окремих видів озброєнь, причому зробити це максимально швидко та чітко.

Зараз підсохне земля та бронетанкові частини у взаємодії з піхотою мають піти у контрнаступ. Вся армія має рушити вперед. Окупант пізнає муки пекла на українській землі.

- Вірите, що зможете повернутися до незалежної Ічкерії? Яким уявляєте її майбутнє?

– Якщо буде на те воля Всевишнього, ми повернемось на батьківщину переможцями. Допоможуть у цьому Україна та решта світу – добре. Ні – самі докладемо для цього максимальних зусиль. Після того, як Ічкерія стане вільною, першочерговим завданням бачу не допустити бідності населення та встановити справедливу систему правління. Не допустимо, щоб влада в республіці захопили тирани, щоб був безлад.

***

Зараз відомо про шість чеченських підрозділів, що воюють на боці української армії. Це батальйон імені Шейха Мансура (командир Муслім Чеберлоєвський); батальйон імені Джохара Дудаєва (командир Адам Осмаєв, при батальйоні активна "група Адама"); ОБОН ВС ЧРІ (Окрем батальйон особливого призначення, командир – Рустам Ажієв); Шалена Зграя "Шалена зграя" (Казбек Абдурзаков); SOG (Спеціальна оперативна група) та батальйон імені Хамзата Гелаєва.

Вісім місяців російська армія намагається прорвати оборону Збройних сил України у Бахмуті. Місто практично повторює долю чеченського села Бамут, яке більше року залишалося незахопленим під час першої війни в республіці. Участь чеченців у боях за Бахмут наголошувалося у Головному управлінні розвідки Міноборони України. "Чеченські добровольці продовжують захищати Україну у складі Міжнародного легіону у найгарячіших точках фронту", – йшлося у повідомленні. До цього легіону входять громадяни інших країн, які виявили бажання протистояти російській агресії.

За останні п'ять місяців у районі українського міста Бахмут загинули близько 20 тисяч російських військових, близько 80 тисяч було поранено, а загалом наступ на Бахмут застопорився, заявив у понеділок координатор зі стратегічних комунікацій у Раді національної безпеки США Джон Кірбі з посиланням на американську розвідку.

Контрнаступ Збройних сил України з метою деокупації раніше захоплених Росією українських територій очікується, згідно з заявами Києва, найближчим часом, наприкінці весни – на початку літа. Для цього влада України запитувала у західних союзників бронетехніку, боєприпаси, включаючи ракети дальністю понад 150 кілометрів, та літаки F-16. Ракети та літаки українські військові, згідно з офіційними заявами, так і не отримали. У той же час, за даними британської розвідки, російська армія обладнала рекордну в сучасній історії кількість фортифікаційних споруд на територіях, які можуть бути атаковані ЗСУ.

Раніше глава Чечні Рамзан Кадиров обіцяв мільйон доларів за інформацію про місцезнаходження командирів чеченських підрозділів, які виступають на боці України.

Верховна рада прийняла ухвалу про визнання Чечні тимчасово окупованою Росією територією, а також засудила "геноцид чеченського народу". За ухвалу проголосували всі 287 присутніх депутатів. Гончаренко був одним із авторів постанови.

Вгорі: воюючий в обороні Бахмута Аслан Очерхаджієв (Адам Фредріксен). Фото з відкритих джерел

«Аргумент»

На цю тему:

• Ще не вмерла Ичкерия. Как настоящие чеченцы воюют за Украину против путинской России
• Вони мстяться росії за історичні образи: NYT розповіла про добровольців ЗСУ з колишніх радянських республік
• Республіка Ічкерія визнала Голодомор геноцидом українського народу