Максим Віхров: Про "бійців" уявних "фронтів"

|
Версия для печатиВерсия для печати

А ви теж помітили, як багато в нас стало «фронтів»? Економічний, інформаційний, комунальний, педагогічний, культурний, медичний, мовний, мистецький, продовольчий, цифровий, креативний і ще бозна-скільки інших. І майже кожен, виявляється, «не менш важливий», ніж той, на якому стріляють…

Про це явище пише Максим Віхров, головний редактор видання Тиждень.

«Мене дуже дратує, коли цивільні люди, які не задіяні ні в яких процесах війни, кажуть “ми даємо відсіч”. Не ви», — пише у твіттері військовослужбовиця, і на неї сходить лавина обурених коментарів: «Не треба ділити українців на сорти!», «не розколюйте націю!», «люди мають відчувати єдність!», «я плачу податки — я теж залучений!», «а я плів сітки!», «а я доначу!»…

Так, це криза, і ми всі чудово розуміємо, як у ній опинилися.

Тема єднання в опорі запанувала в публічному просторі з початком великої війни — це нормально. Погано, коли б сталося якось інакше. Але в якусь мить мотиваційна фразеологія вийшла з-під контролю — на жаль, не без допомоги тих, хто в теорії мав би цей контроль здійснювати чи принаймні усвідомлювати межі прийнятного. Доклалися всі: чиновники, журналісти, блогери й далі за списком. Мотивація тихцем перетворилася на саморозбещення. Чим би ти не займався — на тобі цьом, боєць ти наш незламний.

На відчуття причетності до великого чину швидко «підсідаєш». І не дивно, що будь-які спроби його підважити викликають настільки гостру реакцію, аж до звинувачень у «знеціненні» й реалізації ворожого ІПСО. Хоча де тут у біса знецінення? Це ж про функціональну нерівнозначність. Нас усіх об’єднує спільна історична доля, але пишуть її саме хлопці й дівчата в піксельній формі. Якщо їм, не дай боже, щось не вдасться, решта «фронтів» посиплеться, як доміно. Навіть наші донати мають сенс лише доти, доки є кінцевий реципієнт усіх тих корчів, теплаків, мавіків і всіх інших волонтерських підгонів — армія. Санчо Панса має місце в сюжеті, тому що є Дон Кіхот, але більшість із нас не дотягує навіть до ролі зброєносця.

Ще раз: це не значить, що ніщо, крім служби в ЗСУ, не має значення. Медики мають лікувати, педагоги — навчати, підприємці — рухати економіку, комунальники — вивозити сміття й лагодити інфраструктуру (список доповніть самі). Але те, що ми, цивільні, виконуємо свої професійні обов’язки у воєнний час, ще не робить нас бійцями якогось там «фронту» чи навіть просто «залученими в обороні». Винятки існують, але їх набагато менше, ніж здається. І що швидше ми приймемо цю даність, то менше проблем буде в майбутньому.

А проблеми таки будуть.

Повномасштабна війна запустила трансформацію всього соціального порядку: з’являються нові суспільні групи, змінюються усталені ієрархії, перебудовуються мережі горизонтальних зв’язків. Усередині національного «ми» з’являються нові поділи. Якщо вас дратує слово «поділ», зробіть МРТ чи УЗД — наш організм є внутрішньо диференційною системою, усі елементи якої волею Божою працюють на спільний результат.

Після 2014 року військові стали помітною, а зараз ще й величезною суспільною групою. Вона нікуди не подінеться й після війни, тому що Україні, судячи з усього, доведеться постійно існувати в режимі боєготовності. І щоб фронт урешті порозумівся з тилом, ми, цивільні, маємо адекватно усвідомити групові межі.

Ще раз: це не про «розкол» чи «ділення на сорти». Шлях до більш-менш гармонійного співіснування починається з усвідомлення й визнання відмінностей. Консенсусу за формулою «ми пахали — я і трактор» не буде. Не вірите? Ну спробуйте розповісти комусь із військових, як ви тримаєте, наприклад, інформаційний фронт…

Попереду в нас довга та складна реінтеграція до нової дійсності, у якій ми всі опинилися. Буде багато суперечок, непорозумінь, часом конфліктів. Що можна зробити зараз? Для початку відмовитися від інфантильного бажання називатися бійцем якогось уявного «фронту». Ми просто робимо свою роботу й допомагаємо тим, хто дає відсіч.

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]