«Мені кажуть, що я нічого не зміню»: як експрокурор справ Майдану Горбатюк бореться з бюрократією в армії

Оббивав пороги військкомату

24 лютого 2022 року 48-річний Горбатюк не міг сидіти склавши руки. Поїхав у Дарницький військкомат, де стояв на обліку як офіцер запасу з юридичною військово-обліковою спеціальністю. Тоді на нього лиш помахали головою: «Ви нам зараз не дуже треба. Ми вам подзвонимо». Та й по всьому.

«Поїхав додому і почекав до наступного ранку. Набираю сам і кажу: “Я вчора був, а ви мені не дзвоните”. Тоді мені вже відповіли бадьоріше: “Приїжджайте”. Я ще постояв у чергах, а під кінець дня вже визначились, що мене направляють у якусь новостворену частину», — згадує Сергій Горбатюк.

Тоді лиш формувався 23 окремий стрілецький батальйон. Офіцерських місць там бракувало, тому перші декілька днів колишній прокурор був у стрільцях. Потім — бухгалтером другої категорії, ще якийсь час — начальником продовольчої служби. Доки остаточно не визначилися з посадою.

«Впізнали в мені на другий день прокурора — тоді вже завели до командира і сказали: “У нас усе з нуля — купа паперів, є потреба допомоги саме в цьому”. Про цю військову бюрократію фактично ніхто нічого не знав. Усі ці папери, накази, положення, облік особового складу… Доводилося все вичитувати та вивчати».

У цьому батальйоні він і донині — тепер як старший помічник штабу з кадрів і стройової частини, а також т.в.о. юриста частини. І хоч Горбатюк працює в штабі, його підрозділ від минулого року на Лиманському напрямку — в одній із «найгарячіших» ділянок фронту.

«Справа в судах 5-й рік: це знущання»

Сергія Горбатюка, який із 2014-го очолював управління спецрозслідувань Генпрокуратури, звільнили у 2019-му — під приводом «реорганізації» відомства.

Прокурори тоді мали пройти переатестацію, але Горбатюк виступив проти ухваленого порядку: вбачав у ньому порушення законодавства й Конституції. Написав заяву іншого зразка, але на його пропозиції не пристали: до атестації не допустили. 

Наказ про звільнення підписав тодішній генпрокурор Руслан Рябошапка. Горбатюк назвав рішення незаконним і пішов до суду. Справа затягнулася на роки.

Я суджуся досі. Це таке собі знущання з ознаками помсти: справа про поновлення на роботі має бути розглянута в місячний термін, а пішов уже 5-й рік.

«По суду було багато порушень, але суть у тому, що затягували. Перша інстанція розглядала справу рік і відмовила. Апеляція так само відмовила, не маючи жодних підстав. 

Потім Верховний Суд теж рік тримав у себе, але все ж скасував рішення і направив на новий розгляд. Хоча там теж схитрили. Щоб мене не виправдовувати та не брати відповідальність за незаконне рішення, вони просто запустили все по другому колу», — пояснює колишній спецпрокурор. 

Сергій Горбатюк усвідомлював, що був незручним для керівництва. Каже, був готовий до звільнення, бо знав: те, що він не може змовчати про правопорушення керівництва, йому не минеться. Нині лише шкодує, що багато не встиг. Утім, згодом дозволив собі зітхнути з полегшенням: мовляв, нарешті можна відпочити. За час роботи в прокуратурі він мав 471 не відгуляний день відпустки. 

«Іноді виписують таку дурню, що на голову не налазить»

Таких як він — прокурорів-добровольців — мало. Принаймні, з його досвіду. Хто із колег на фронті — може перерахувати на пальцях однієї руки: 

«Єдине, що на “слуху”, — це прокурори Спеціальної антикорупційної прокуратури: Максим Грищук і його колеги. І ще двоє моїх колег, які свого часу працювали зі мною в Генпрокуратурі. Хоча от Ярослав Дух уже звільнився, бо його обрали до Вищої кваліфікаційної комісії суддів», — додає Горбатюк.

Водночас він певен: не всіх працівників прокуратури й інших правоохоронних органів державі треба бронювати. Під час війни ці органи мають функціонувати, але, на переконання Горбатюка, їхню структуру необхідно оптимізувати.

«У нас все відбувається через одне місце. Є велика кількість абсолютно штучних утворень. Наприклад, у тому самому Офісі генпрокурора — департамент забезпечення діяльності керівництва. Там, не знаю як зараз, але раніше працювало 80 людей. 

А ці патронатні служби, які постворювали в усіх міністерствах? Я взагалі цього не розумію. Тобто, якщо ми говоримо про мобілізацію, то ті, хто займає такі формальні посади, могли б іти служити».

Хоча зізнається, що з декого користі буде мало і в армії.

«У випадках самовільного залишення частини або дезертирства ДБР часто не може бодай зареєструвати кримінальне провадження. Немає відповіді по пів року, рік.

Часом виписує таку дурню, що на голову не налазить… А в разі незгоди радять іти в суд. Коли твоя частина на передовій, а тобі рекомендують виконати за них їхні ж функції. Ну, це наче знущання. Тож ти ставиш питання: навіщо такі люди взагалі потрібні у правоохоронних органах», — каже він.

«Бюрократія з’їдає все»

На запитання про проблеми в армії, з якими він стикався і стикається за час служби, Горбатюк зітхає: «Проблем багато».

Він навіть підготував цілий перелік на 15 сторінках із пропозиціями розв’язання типових проблем. Направив у Міноборони. Там повідомили, що документ опрацюють. Однак які результати та чи планують пропозиції впроваджувати — поки невідомо.

Бюрократія з’їдає все. У середньої ланки через це абсолютне небажання проявляти будь-яку ініціативу. Головна функція в армії — тебе ставлять, аби ти виконував вказівки зверху. Тоді більше шансів залишитися на посаді.

Ведення купи журналів обліку, відсутність комунікації «низів з верхами», незлагоджений рекрутинг, довга процедура призначень — лише частина проблем, які виокремив військовий юрист. Наводить такі аргументи.

• Відсутність зворотного зв’язку

«Ми оголосили рух до стандартів НАТО, а натомість у нас фактично відсутня комунікація “низів з верхами” щодо проблем, виконання бойових завдань, удосконалення. Є лиш вимоги надавати інформацію за встановленими формами. Вони вже надмірні, ще й постійно зростають. Вище командування навіть не надає відповіді “низовим” частинам. Лише вказівки згори шлють».

• Саботаж рекрутингу

«Під час розрекламованого рекрутингу ми вже втратили трьох мобілізованих, яких знайшли через онлайн-платформи з пошуку роботи. Хоч ми давали лист-відношення до ТЦК, зрештою з навчальних центрів наших “рекрутів” розподілили в зовсім інші частини: бо такі “рознарядки” Генштабу. Ми намагалися з’ясувати, як їх таки забрати. Я пояснював, що потрібно щось міняти. А мені на це поважні військові посадовці відповіли: “Нічого ви не зміните”».

"Дивіться: ми знаходимо людей, а ви вбиваєте в них бажання служити. Вони ж тепер усім знайомим скажуть не вірити рекрутерам ЗСУ." - Сергій Горбатюк, військовослужбовець і експрокурор

• Бюрократія щодо призначень

«За чинним законодавством командир частини не має жодних повноважень призначати, переміщувати чи звільняти підлеглих. Це може робити лише керівник вищої ланки — від комбрига і вище, а у випадку з офіцерами — лише вище командування. 

Для батальйонів це ще довша процедура — документи йдуть через дві ланки. Буває, що призначення затримується на кілька місяців. Я вже мовчу про доцільність деяких призначень або переміщень, коли це робиться без жодного погодження з командирами частин. Надто тих, які на передовій і без того вже недокомплектовані».

• Невизначена грошова винагорода

«Повний хаос із правовою визначеністю та чіткістю норм, які регулюють грошове забезпечення військових. Наявний закон, постанова Кабміну, наказ Міноборони суперечать одне одному. Тому МО шле листи-роз’яснення. Навіть юрист із досвідом не з першого разу зрозуміє, скільки кому мають платити згідно з цими нормативними актами. 

Невиправдано ускладнена система нарахування виплати додаткової винагороди в розмірі 100 тисяч гривень тим, хто виконує бойові завдання на передовій. Складається враження, що військово-політичне керівництво соромиться прямо і чітко сказати, що грошей на всіх не вистачає. Слід розробити чіткі законодавчі критерії виплат, залежно від бойових завдань та місця їх виконання».

• Морока зі списанням майна

«Відома всім проблема: на списання майна різними службами витрачається величезна купа часу. Останнім часом почали вносити зміни в законодавство, але по суті ситуація не змінилась. Кількість документів зменшилась на один-два. Служби та бойові підрозділи замість того, щоб думати про виконання завдань, займаються складанням купи паперів, щоб списувати знищене майно. Контроль тут безумовно має бути, але на сьогодні це даремна трата часу й зусиль.»

На думку Сергія Горбатюка необхідно, зокрема: 

• зменшити централізацію ухвалення рішень;
• налагодити комунікацію з «низами»;
• створити базу даних позитивного досвіду бригад;
• мінімізувати кількість паперових облікових документів;
• кардинально спростити процедуру списання майна;
• реформувати правоохоронні органи й суди щодо розслідування воєнних злочинів.

Горбатюк усвідомлює, що як нинішньому військовослужбовцю за порушення порядку розв'язання проблем у ЗСУ до нього можуть бути претензії. А проте він певен: про проблемні питання, які системно не розв’язують, варто говорити:

"Важливість проблем переважує можливі негативні наслідки через розголос для мене особисто."

Справи Майдану: реальних вироків не буде десятки років?

Наостанок питаємо Сергія про його оцінку щодо подальшого розслідування справ Майдану, про які на десяту річницю трагічних подій нещодавно звітували в Офісі генпрокурора: мовляв, уже є 13 обвинувальних вироків, 18 засуджених і перший вирок до довічного позбавлення волі. 

«Прогрес є, і слава богу, що не припиняється розслідування», — каже колишній керівник слідства у справах Майдану.

А потім додає: «Президент, генеральний прокурор, ДБР можуть відзвітувати: “Справи рухаються”. Тільки питання в тому, що реального покарання — позбавлення волі за тяжкі злочини — практично немає. А в більшості справ його і не буде: бо так, як розвивається ситуація у багатоепізодних справах і не тільки, ми цих вироків не побачимо десятки років».

Відсутність реальних вироків означає, що формально вони можуть бути винесені, а фактично засуджені не відбувають за ними покарання, — роз’яснює Горбатюк.

До прикладу: щодо розстрілів на Інститутській, суд справді виніс вирок п’ятьом колишнім «беркутівцям». Та згодом одного виправдали, другому призначили покарання, яке дорівнювало відбутому терміну в СІЗО, а трьох інших засудили заочно. 

«Найшвидша справа розглядалася до вироку 7 років. Там, де було 48 загиблих і 85 поранених. Януковичу ж і решті інкримінується загалом десь понад 400 потерпілих — тобто втричі більше. За простою арифметикою, треба помножити 7 на 3. Це 21 рік. Чи буде користь від того вироку через 21 рік?».

Як визнавали й в Офісі генпрокурора, у майже 70 справах Майдану вже вийшли терміни давності.

ДАІшники, які підробляли рапорти, звільнилися від відповідальності ще 5 років тому. Тепер по більшості справ, де немає вбивств, а скажімо було побиття — теж виходять строки давності в 10 років. Тут уже ніхто ні за що відповідати не буде».

Сергій Горбатюк після стрільб, фото надано hromadske

«Аргумент»

На цю тему:

• "Працює не зовсім": рекрутинг до ЗСУ — де збій і як виправити
• Горбатюк о «деле Майдана»: ни по одному прокурору, следователю и судье приговоров нет
• «Прокурор Майдана» Горбатюк: Луценко не має нічого спільного з законом