Версия для печати

Про наслідки цькування офісом Президента і керівництвом ЗСУ легендарного комбата з позивним "Купол" пише ВОЛОДИМИР ШЕВЧЕНКО, військовослужбовець, солдат 46 десантно-штурмової бригади, у своєму блозі у виданні Українська правда.

Не хочу довго писати про те, яке це дно. Це очевидно. Про те, що зараз ми повністю і як під кальку копіюємо сусіда епохи раннього ху*ла. 

Про те, що так не можна з професіоналами такого рівня під час вирішальної війни.

Я хочу написати про наслідки.

Головний з наслідків буде демотивація війська. Професійної та інтелектуальної його частини. 

Ці люди не бидло, без права голосу. Вони вибороли своє право на експертну оцінку та думку кров'ю, потом та роками війни. І немає іншого, більш вдалого, часу для її озвучення, ніж зараз – під час цієї війни.

Бо інакше ми її програємо. Без цієї експертної думки ми її програємо. Так. Перемога зовсім не очевидна. І ми не на фінішній прямій. І в нас не все добре.

Демотивація та відтік кадрів. Якщо суспільство проковтне це, якщо армія проковтне це, велика кількість військових профі пошле все під три чорти та будь-якими методами піде з армії. Хворіб, щоб списатись, в кожного з них за ці роки вистачить на роту.

З третього батальйону точно піде значна частина досвідченого особового складу. Я б сам пішов, якби з моїм комбатом вчинили так само. Бо особовий склад надихає не президент.

Несподівано.

Армії пофігу на президента. Взагалі. Зовсім. Абсолютно.

Армію надихають ті, що лишаються вдома, позаду, та ті, що ведуть вперед – командири. Комбати, ротні, взводніки, сержанти.

Нереальна ефективність нашої бригади не є заслугою президента чи будь-якої іншої особи.

Це в першу та єдину чергу заслуга всіх цих командирів, за якими і йде особовий склад. Їх здатності організувати, спланувати та забезпечити. Частіше за все, на жаль, не завдяки державі, а всупереч.

Ось думки деякіх військовослужбовців цього батальйону, тих, кого добре та давно знаю особисто – Ірини Коваленко, Олександра Погребиського. Підписуюсь під кожним словом цих військових. 

Анатолій Анатолійович (командир батальйону 46-ї окремої аеромобільної бригади з позивним "Купол" – ред.) не тільки комбат третього бату нашої бригади. Він був замкомбата мого другого батальйону 95-ї десантно-штурмової бригади. І це окрема історія. Загугліть "бог конвоїв". Не повірите. Але це буде правда. 

Я спілкувався з ним лише один раз особисто, але запам'ятав назавжди. Настільки мене вразив рівень цього командира. 

Я дуже сподіваюся, що все ж таки ця історія спричинить суспільний резонанс, який змусить вище військово-політичне керівництво відновити справедливість та переглянути своє ставлення до нас, до військових.

Ми не бидло. Ми не в рашці. Ми не будемо мовчати.

Звичайний солдат 46 десантно-штурмової бригади Володимир Шевченко.

Можете карати.

Нагадаємо: Генерал-майор Максим Миргородський карає підлеглих за правду про ситуацію на фронті.

На фото : командир батальйону 46-ї окремої аеромобільної бригади "Купол"

• Юрій Бутусов: зняття з посади "Купола" - це "російщина" в ЗСУ
• Як ЗСУ розбили еліту путінської армії у Мощуні та зупинили наступ на Київ (розслідування)
• Битва за Київ. Як зазнав краху "гостомельський десант" російських загарбників
• Як нова українська артилерія змінює перебіг війни?