Можливості ППО України зростають, а ракетні атаки з боку Росії стають менш ефективними - експерт по РЛС

Версия для печати

Тепер ЗС РФ залишається стріляти абияк.

Про це йдеться у статті видання novayagazeta.eu.

Ракетний терор РФ проти України продовжується, але стає все менш ефективним. В Україну почали надходити зенітні ракетні комплекси (ЗРК) західного виробництва, внаслідок чого різко побільшало російських ракет і безпілотників, які виявляються збитими до поразки цілей. 13 травня в Брянській області було знищено авіагрупу ВКС РФ, яка, ймовірно, заходила на атаку на Чернігів. Паралельно нібито невразливі гіперзвукові «Кинджали» намагалися знищити ЗРК «Петріот», розгорнутий для прикриття Києва, але виявилися збитими. Редакція "Нової-Європа" попросила розповісти інженера-розробника радіолокаційних станцій (РЛС) Андрія Горбачевського про те, як зростають можливості ППО України.

Тактика повітряно-космічних сил Росії

Поява нових засобів ППО в Україні змусила авіацію Росії діяти набагато обачніше.

До 2022 року ППО ЗСУ складалося зі старих радянських ЗРК середньої дальності «Бук-М1» (дальність стрілянини – 45–50 км) та невеликої кількості ЗРК великої дальності С-300 (дальність – 100–120 км). Незважаючи на те, що вже на другий день війни Міноборони РФ заявило про знищення ППО України, більшість цих ЗРК залишилися в строю. Звичайно, «Бук» до початку операції безнадійно застарів і міг би придушуватись сучасними комплексами радіоелектронної боротьби (РЕБ), але чи таких комплексів не знайшлося, чи російські льотчики на них не сподівалися, але літати поруч із «Буками» не наважувалися.

Поява великої кількості переносних ЗРК «Стінгер» біля лінії фронту (також лінія бойового зіткнення, ЛБС) утруднило для російських літаків навіть перетин цієї лінії. «Стінгер» може стріляти за висотою до 4 км, а за дальністю — до 6 км, тому долати ЛБС слід було б на висотах не менше 5 км, але на такій великій висоті літак може бути виявлений радарами звичайних ЗРК максимально можливої дальності. Зазвичай ця дальність удвічі перевищує дальність стрільби цього ЗРК.

У результаті насамперед повітряні сили РФ почали застосовувати тактику атаки на гранично малих висотах. Промінь станції радіолокації (РЛС) може поширюватися тільки прямолінійно, тому якщо літак летить нижче горизонту, то РЛС його не бачить. І будь-які високі предмети, розташовані поряд із РЛС, — будинки, дерева тощо — зменшують зону видимості маловисотних цілей. Тут і проявляється провідна роль «Стінгерів», які знаходяться настільки часто, що пролетіти повз них можна, тільки якщо застати оператора ПЗРК зненацька.

У результаті російське командування вирішило взагалі припинити прориви лінії фронту і, підлітаючи до неї на малій висоті, пускати дешеві некеровані ракетні снаряди по передньому краю супротивника на дальність до 5 км. Цілі в глибині знищувалися високоточними ракетами або великою кількістю снарядів не дуже точних гаубиць. Однак запаси ракет стали вичерпуватися, а гаубиці і стріляють на відстань до 30 км, і масивні залізобетонні конструкції зруйнувати не зможуть.

Тоді росіянам знову довелося змінювати тактику. Вирішили застосовувати високоточні бомби, що планують, які при пуску з висот більше 10 км могли пролетіти 40-70 км. Для цього використовувалися звичайні бомби калібром 500 або 1500 кг, і до них на зразок американської бомби JDAM прикріплювалися крило і кермо (одна з таких бомб упала в Білгороді 20 квітня в результаті «нештатного сходження боєприпасу» з російського Су-34). Спроба застосування такої тактики і була продемонстрована в Брянську, коли було збито ціле угруповання російських повітряних суден, що складається з Су-34, Су-35 та двох вертольотів.

Брянська позаштатна ситуація

Подробиці брянської операції не розкривають ні Росія, ні Україна, тож доведеться реконструювати картину самостійно. Небезпека польоту на висотах усвідомлювалася офіцерами російських повітряно-космічних сил цілком адекватно. Тому попередньо, мабуть, було проведено розвідку, яка показала, що в цьому районі діє українська ЗРК «Бук».

Так як ЗРК є пріоритетною метою для артилерії, то він розташовується зазвичай не ближче 20-30 км від лінії фронту. Відповідно, його зона поразки не могла простягатися за цю лінію більш ніж на 30 км.

Для пуску бомб було виділено винищувач-бомбардувальник Су-34, а його прикриття — винищувач Су-35. Якщо бомбардувальнику потрібно було підлітати до ЛБС ближче, ніж на 30 км, потрібно було придушити «Бук» перешкодами. Для придушення було виділено два вертольоти Мі-8 – постановники перешкод так званого групового захисту. Ці постановники дуже потужні, але в цьому і полягає для них основна небезпека: на їхнє випромінювання може навестися зенітна ракета. Тому такий постановник не повинен входити до зони можливих обстрілів. Однак і знаходитися дуже далеко від ЗРК, що пригнічується, теж не можна: чим далі, тим менша потужність перешкоди досягне РЛС.

Цим і скористалися ЗСУ. Вони створили ілюзію, що цей район охороняється одним-двома «Букамі». Для безпеки «Буки» мали часто переміщатися та включатися по черзі. Однак реальну небезпеку представляв потай доставлений ЗРК великої дальності. Конкретний тип цього ЗРК не має значення. С-300 та «Петріот» мають аналогічні характеристики (дальність стрілянини до 120 км), а франко-італійський ЗРК SAMP-T поступається їм незначно.

Передбачуваний метод ураження, використаний ЗСУ

Припустимо, що РЛС ЗРК С-300 перебувала з відривом 30 км від ЛБС, а пускові установки ракет — 20 км. Усі вони мали бути старанно замасковані. Гелікоптери прилітають на безпечний, як їм здається, рубіж 40 км від ЛБС заздалегідь, і коли бомбардувальник і винищувач злітають з аеродрому, гелікоптери включають перешкоди «Буку». Так як схибленість «Бука» дуже невелика, то літаків він не виявить, а дочекатися того моменту, коли літаки опиняться в зоні поразки, для С-300, що знаходиться в засідці, необхідно. Тому пуск ракет по гелікоптерах проводиться через три-п'ять хвилин після включення ними перешкод. Пуск виробляється у потайному режимі, тобто без включення РЛС. Оскільки вертольоти летять з малими швидкостями, ракети можуть наводитися з їхньої випромінювання, а РЛС С-300 може стежити за перешкодою пасивному режимі і за необхідності коригувати ракету. Дальність до джерела перешкод РЛС та ракета визначають спільно методом тріангуляції. Після влучення ракет у гелікоптери перешкода зникає, і «Бук» бачить літаки, якщо вони не включили власні комплекси РЕБ. Однак перешкодозахищеність С-300 набагато вища, ніж у «Бука», а помітність (ефективна площа розсіювання, ЕПР) Су-34, що до того ж несе десяток бомб, дуже велика — на два порядки вища, ніж у американського винищувача F-35, виконаного за технологією «Стелс». Через таку помітність потужності РЕБ для придушення РЛС могло й не вистачити.

Виявити політ літаків можливо й іншим способом, якщо припустити, що винищувач побоювався потайної атаки та включив власну РЛЗ. Тоді наземна станція радіотехнічної розвідки може визначати напрямок на бортову РЛС та приблизно оцінювати дальність до неї.

Чому ж літаки не змогли уникнути атаки ЗРК? Винищувач міг оборонятися двома способами. Можна збивати атакуючі ракети власними ракетами «повітря повітря». Можна намагатися придушити наведення ракет на заваді. Однак обидва способи вимагають організованості та витримки. Збити ракету можна, коли вона потрапляє в сектор сканування бортової РЛС, який не перевищує 60°.

Якщо льотчик виявив атаку і одразу почав відвертати убік, то атакуюча ракета могла випасти із сектора.

Організувати оборону за допомогою перешкод ще складніше. Якщо включена перешкода лише з одного літака, ракета дуже успішно наводиться, використовуючи перешкоду як маяк. Для зриву атаки два літаки повинні організувати мерехтливий режим випромінювання, коли перешкоди вмикаються по черзі — то з одного борту, то з іншого. Але й тут відвертати під час атаки не можна: сектор, у якому випромінюються перешкоди, також дорівнює ±60°.

Встановити точну причину поразки літаків зараз вже неможливо, але ВКС РФ застосування бомб, що планують, доведеться різко скоротити. Ризик нарватися на замаскований ЗРК великої дальності занадто великий і зі зростанням поставок нових ЗРК Україні зростатиме.

Вгорі: український військовослужбовець наводить ракетну установку "Стінгер". Фото: EPA-EFE / OLEG PETRASYUK

«Аргумент»

На цю тему:

• Бригадний генерал Повітряних сил ЗСУ: «Ми зможемо завоювати перевагу в повітрі»
• Том Купер: «Будь-який радар, який вмикається на території України, стає видимим для цілої системи ворожих засобів радіотехнічної та сигнальної розвідки»
• Ігнат про ракетну атаку РФ: У нас недостатньо засобів проти балістики