Обсяги видобутку нафти в росії відкотяться на 20 років тому, галузь стрімко деградує

|
Версия для печатиВерсия для печати

Від нафтової галузі російський бюджет цього року недоотримає кілька трильйонів рублів. росія зіткнеться з безпрецедентними проблемами, що нагадують складності пізнього СРСР: низький рівень власної технологічної оснащеності, висока залежність від західних рішень, а також пошук ринків збуту замість західних. Наслідки — вимушена консервація родовищ, скорочення видобутку та деградація виробництва нафтопродуктів.

Про це йдеться у статті видання The Insider.

Зараз у Росії друге місце у світі за обсягами експорту нафти більше продає тільки Саудівська Аравія. 2021-го обсяг експорту сирої нафти становив 230 млн тонн, з яких на Євросоюз припало 47%. Найбільшим покупцем серед країн із 2017 року залишався Китай — його частка у 2021 році досягла 30,6%. У США Росія поставила 7,4 млн. тонн — тобто 3,2% від загального обсягу. Експорт нафтопродуктів (бензин, дизель тощо) становив понад 144 млн тонн.

Введені наприкінці 2022 року західні обмеження разом з репутаційними витратами, які негативно позначилися насамперед на вартості російських нафти і нафтопродуктів, не змогли суттєво вдарити по позитивній динаміці російського експорту нафти — 243,1 млн. тонн за підсумками року, а ось експорт нафтопродуктів постраждав ще до санкцій - просідання до 130 млн тонн. Влада очікує, що так буде й надалі: більше первинної сировини та менше нафтопродуктів (це називається деградацією експорту). Експорт нафтопродуктів планомірно падатиме і досягне в 2025 році 110,8 млн тонн. Постачання нафти, як очікує уряд, навпаки, мають зрости: до 255 млн тонн у 2024 році (5 млн барелів на добу).

З 5 грудня 2022 року Росія втратила європейський ринок для своєї нафти, а з 5 лютого 2023 року — і для нафтопродуктів. У Європі залишилося лише кілька покупців, які продовжують працювати з Росією як виняток: Угорщина, Словаччина і Чехія, які не мають виходу до моря, отримують російську нафту трубопроводом «Дружба», а сильно залежна від російської нафти Болгарія домоглася відстрочки заборони на постачання по морю. На ці чотири країни припадало приблизно 15% всього нафтового експорту Росії до ЄС. Нинішній обсяг постачань «Дружбою» оцінюється в 286 тисяч барелів на добу, морський експорт до Болгарії — 140–150 тисяч барелів на добу. Від російських поставок також відмовилися Велика Британія (10 млн тонн сирої нафти та нафтопродуктів у 2021 році) та США.

Західні країни синхронізували нафтове ембарго та стелю цін на російську нафту. З грудня європейські та американські компанії не можуть брати участь у торгівлі чи перевезенні російської нафти, якщо її ціна перевищує $60 за барель. Стеля може бути переглянута раз на місяць. Обмеження перетворили Індію та Китай на найбільших і фактично безальтернативних покупців російської нафти. Обидві держави не приєдналися до санкцій, проте з радістю скористалися 30% дисконтом, який викликали введені обмеження.

Виконання санкцій західні країни контролюють через страхування судів, ця галузь практично повністю перебуває у європейських країнах, тому оминути обмеження практично неможливо. Росія спробувала створити власний «тіньовий флот» — так називають понад сотню танкерів різних обсягів, які протягом 2022 року змінили власників на маловідомі компанії і тепер використовуються для транспортування російської нафти, але це навіть не допомагає збільшити відпускну ціну на російську нафту — ніхто не хоче ризикувати.

До ідеї стелі нафтових цін аналітики спочатку поставилися зі скепсисом: не було гарантій, що Китай та Індія скористаються можливостями, які надає їм механізм. Подібний крок міг, навпаки, спричинити черговий стрибок цін на нафту. Кремль до того ж зазначив, що просто не постачатиме нафту тим країнам, які посилатимуться на стелю цін. Однак, як показав перший місяць після набуття чинності ембарго і стелі, російський експорт нафти впав, а ціни на Urals виявилися нижчими за $50 при закладеній до бюджету вартості $70 за барель.

В умовах спровокованої Москвою енергетичної кризи у 2022 році навіть 30% знижки дозволяли російському уряду почуватися відносно комфортно. Однак після введення санкцій у грудні від спокою не залишилося й сліду: вже в січні 2023 року середня вартість російської нафти марки Urals склала всього $49,48 за барель — це в 1,7 разу менше від показників січня 2022-го, а дисконт до нафти марки Brent досяг рекорду 41%. Середня ціна Urals у березні - $47,85 за барель (проти $89,05 за барель у березні 2022 року).

Скорочення нафтогазових доходів уже призвело до рекордного дефолтного 1998 року дефіциту бюджету — доходи Росії від нафти впали приблизно на ті ж 40%: з $30 млрд у січні 2022 року до $18,5 млрд через рік. На цьому тлі уряду знову довелося перекроювати податковий ландшафт у нафтовій галузі.

Скажені знижки на російську нафту змусили уряд примусово обмежити дисконт для російських компаній. Згідно з ідеєю Мінфіну, з квітня російські компанії сплачуватимуть податки не за фактичною ціною Urals, а за визначеною за допустимого дисконту ціни Urals по відношенню до Brent. Розмір «допустимого дисконту» з квітня не зможе перевищувати $34 за барель. Надалі розмір знижки має скорочуватися на $3 щомісяця, доки досягне $25 у липні.

Маневр не обмежує російські компанії у наданні знижок на свою нафту, а фіксує податкові надходження, оскільки директиви Мінфіну будуть застосовуватись лише для підрахунку податків. Таким чином влада перекладає головні фінансові втрати з бюджету на нафтовиків, які не дорахуються доходів. Економічний ефект від «граничного дисконту» Мінфін оцінює приблизно 600 млрд рублів. Експерти вважають, що принципово ситуація не зміниться — компанії продовжать постачати нафту, намагаючись всидіти одразу на двох стільцях. Однак у перспективі кількох років це вдарить по нафтовій галузі — зростання податкового навантаження зменшить рентабельність усієї сфери.

Без директиви Мінфіну російський бюджет щомісяця втрачав би близько 250 млрд. рублів, або близько 3 трлн. 1 за барель. Прогноз російської влади вельми оптимістичний. Наприклад, експерти Центру досліджень в галузі енергетики та чистого повітря (CREA) оцінюють втрати від санкцій на нафту приблизно €160 млн ($174,4 млн) на день, а разом з обмеженнями на нафтопродукти — €280 млн ($305,3 млн ). У річному вираженні це приблизно $111 млрд, або 7,8 трлн рублів.

Згідно з прогнозами Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), через санкції видобуток нафти в Росії може повернутися на двадцять років тому, якщо впаде на 2 млн. барелів на добу. За більш скромними оцінками, падіння становитиме від 500 тисяч до одного мільйона барелів на добу. Скорочення вже анонсувала і російська влада. Щоправда, перший віце-прем'єр Олександр Новак, який курирує енергетику, видав цю необхідність за «добровільне скорочення», яке розпочнеться вже з березня 2023 року і триватиме як мінімум до червня. Чиновник запевняє, що міра тимчасова, хоч і визнав, що ризики подальшого скорочення зберігаються.

Згідно з останніми квотами угоди ОПЕК+ Росія має право видобувати приблизно 10,478 млн барелів на добу, проте на кінець 2022 року вітчизняні компанії були далекі від цього рівня. За оцінками того ж Новака, на початок лютого видобуток опустився до рівня 9,8–9,9 млн барелів на добу, а в березні — ще на 700 тисяч барелів на добу.

До війни, у січні 2022-го Росія видобувала трохи більше 11 млн барелів на добу, тобто за рік без прямих санкцій видобуток уже впав на 15% і падатиме далі.

Скорочення видобутку грає на руку партнерам Росії з ОПЕК+. Країни картелю у жовтні погодили скорочення видобутку нафти на 2 млн барелів у зв'язку з побоюваннями, що нові ковидні обмеження у Китаї зменшать попит. Проте ті 2 млн стосувалися загальної квоти на видобуток, реально ж вона мала скоротитися приблизно на 1,1 млн барелів на добу. Взимку ОПЕК+ продовжив жовтневі квоти, проте російський видобуток продовжив падати: за квоти в 10,5 млн барелів на добу в березні Росія видобуватиме лише 9,3–9,4 млн барелів, тобто Росія практично поодинці закрила весь обсяг, який картель мав скоротити видобуток. Подібна ситуація на руку лише конкурентам Росії та одночасно партнерам країни в рамках ОПЕК+, які зможуть нарощувати свій експорт та забрати у Москви частку ринку.

Скорочення експорту сирої нафти для російського бюджету може бути навіть вигідним завдяки зростанню нафтових котирувань, а ось санкції проти експорту нафтопродуктів призведуть до, ймовірно, найпотужніших негативних наслідків усередині нафтової галузі. Ембарго на нафтопродукти і стелю цін на них набули чинності 5 лютого 2023-го: ЄС і країни Великої сімки визначили граничну ціну $45 за барель мазуту і $100 за барель дизеля. Росія недостатньо потужностей для зберігання нафтопродуктів — із цією проблемою ще у квітні зіткнувся «Лукойл», який попередив про можливу зупинку НПЗ через брак потужностей для зберігання мазуту. Тоді в Татарстані й справді призупинив роботу нафтопереробний завод «Таїф», що спричинив переповнення сховищ і неможливість реалізувати свою продукцію через падіння попиту на європейських ринках.

Логістику нафтопродуктів перебудувати буде складніше, оскільки багато НПЗ орієнтовані продаж продукції західним країнам. Сира нафта набагато легша для експорту, особливо на далекі відстані, тоді як нафтопродукти вимагають серйозніших витрат на транспортування. Після введення ембарго Росія зможе знайти покупців лише на третину свого дизельного експорту, а виробництво решти доведеться зупинити. Згідно з офіційними прогнозами, через логістичні складності та ембарго обсяг нафтопереробки цього року знизиться на 15% — до 230 млн тонн.

Квітневі побоювання «Лукойлу» вже починають збуватися: на кінець грудня запаси дизельного палива та мазуту всередині країни зросли до рекордного рівня. Запаси дизеля, наприклад, склали 23,1 млн барелів — це на 20% вище за показники 2021 року. Незважаючи на спроби російських компаній експортувати нафтопродукти до набрання чинності ембарго, внутрішній ринок все одно залишається перенасиченим продукцією. Попит у країні тим часом відповідає темпам накопичення запасів: споживання палива за умов економічної стагнації не зростає.

Падіння обсягів переробки та експорту нафтопродуктів разом зі зниженням видобутку можуть призвести до закриття родовищ, вважають у Міжнародному енергетичному агентстві (МЕА). Така доля загрожує у тому числі проектам у Західному Сибіру та на півострові Ямал, оскільки нафта та нафтопродукти звідти зручніші для експорту у західному напрямку, а перебудувати логістику у цих зонах дуже складно. Деякі родовища, особливо найстаріші, після зупинки та закриття можуть вже не запуститися знову. Ситуація нагадує кінець радянської доби. Якщо в 1988 році Росія, будучи у складі СРСР, видобувала близько 569 млн. тонн нафти на рік, то після розпаду Союзу цей показник впав до 300 млн. тонн, а на колишній рівень галузь не змогла повернутися навіть досі — сукупний видобуток у 2022 році. становила 535 млн тонн. Розконсервувати старі родовища та свердловини технологічно набагато складніше, ніж бурити нові.

Про це говорять експерти з компанії «Яков і партнери» — спадкоємиці консалтингового гіганта McKinsey, яка залишила російський ринок через війну в Україні. Вони прогнозують, що в умовах високої залежності російської нафтової галузі від західних технологій видобуток нафти в Росії може впасти на 20% до 2030 року. При цьому відновити колишні обсяги видобутку просто неможливо. На даний момент 52% нафтових проектів значною мірою залежать від технологій західних країн, якщо говорити про морський видобуток, то цих проектів вже 80%.

Ембарго на нафтопродукти скористаються ключові покупці російської нафти - Індія, Туреччина та Китай. Індія, що стала найбільшим імпортером, збирається переробляти сировину і продавати свою продукцію на європейському ринку, а Китай за останні місяці істотно збільшив експорт дизельного палива. Пекін при цьому переважно постачає вантажі сусідам, тому, ймовірно, конкуруватиме з Росією, а не займатиме європейський ринок, що звільнився.

Навіть за збереження високого рівня експорту сирої нафти російська галузь ризикує зіткнутися з незворотними наслідками західних санкцій: закриттям нафтопереробних заводів та зупиненням розробки родовищ. Запустити процеси наново може бути складно, а десь практично нереально. Збереження статус-кво загрожує нафтовій галузі стагнацією та деградацією, на її відновлення знадобляться роки, якщо не десятиліття — повернутися на вершину в умовах глобального енергопереходу вже навряд чи вийде.

Фото з відкритих джерел

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]