Тімоті Снайдер про витоки сучасної України: Спадщина Грушевського та Рудницького, або Коли українці стали нацією. Лекція №2

|
Версия для печатиВерсия для печати

Наприкінці серпня професор Єльського університету Тімоті Снайдер, 53, прочитав курс лекцій про формування сучасної України. На YouTube-каналі YaleCourses викладено записи шести лекцій. Аргумент вже публікував переказ першої з них (Тімоті Снайдер: Україна знаходиться в абсолютному центрі багатьох подій, які ми вважаємо центральними).

Нижче – стислий переказ другої лекції курсу Снайдера.

Будь-яка нація існувала не завжди. Але як тільки нація виникає, то починає розповідати про своє минуле у спосіб, який їй видається найбільш правильним і справедливим.

Хитрість полягає в тому, що нація як така є абсолютно сучасним явищем. Але як тільки нація зʼявляється, вона претендує на контроль над своїм минулим. І тоді стає важко змістовно відповісти на питання, звідки ж вона взялася.

Нація як форма політики

Є перша зрозуміла відповідь, звідки зʼявляється нація. В життя більшості людей нація як ідея приходить із найбанальнішим практичним сенсом – системою національної освіти, завданням якої є формування національної свідомості та ідентичності. Мабуть, нікому з вас у школі не розповідали, що якби американська війна за незалежність закінчилась перемогою англійців, то, можливо, американців як нації могло не існувати.

Очевидний спосіб, яким відбувається націогенез, – це інституційний шлях. Нація бере контроль над державою, держава бере контроль над освітою, освіта бере контроль над дітьми, а потім діти вірять у те, що вважається у суспільстві здоровим глуздом. І в 99 випадках зі 100 ви до кінця життя залишаєтеся в пастці, до якої вас загнали ще в семирічному віці.

Менш очевидний спосіб, яким нація опановує минуле, пов’язаний не з інституціями, а з трирівневою формою історії.

Лекція №2 Тімоті Снайдера про витоки сучасної України

Вона полягає в тому, що колись існували невинність та стан загального добробуту, які наразі були втрачені через низку обставин. І тепер нація повинна зайнятись відновленням цієї невинності, аби завершити свій природний історичний цикл. 

Іронічно, але часто саме імперські або постімперські нації зосереджені на невинності. Вони зосереджені на часі, коли все було добре.

Але насправді історія працює не так. На практиці цих трьох частин чи фаз не існує. Історія всього-навсього відображає метаморфози, які відбувається з нацією. І одна з них – це залучення чим більшої кількості людей у політику. Це не феодалізм, не монархія, не аристократія, не олігархія.

Такий механізм управління не обов’язково означає встановлення демократії, але нація – це форма політики, в якій суб’єктом виступає народ.

Сучасники історії: марксизм та ідея нації

Марксизм і сучасна ідея нації виникають фактично одночасно – приблизно у середині XIX століття. Між ними існує жвава комунікація, і вони навіть чимось схожі, за винятком одного: марксистська історія стосується ненаціонального робітничого класу, тоді ж як національна – окремих націй.

Модернізація не усуває національного питання, а навпаки, стає пусковим механізмом народження нації.

Приблизно в 1900 році декілька марксистів, серед яких Казімеж Келлес-Крауз (Kazimierz Kelles-Krauz), зауважили, що модернізація не усуває національного питання, а навпаки, стає пусковим механізмом народження нації.

За капіталістичного устрою, який створює умови для міського «котла», найменшим спільним комунікативним знаменником для людей, відірваних від локальних традицій, стає їхня мова, яка відокремлює їх від усіх інших. І таким чином на тлі почуття відчуженості у людей відбувається перехід до національного пробудження.

До того ж держава, яка проходить модернізацію, «навчає» громадян, робить із них освічених людей, що також впливає на процес самоідентифікації. За таких умов грамотність сприяє не ототожненню імперським центром, а ототожненню з певною нацією, чиєю мовою ви читаєте та пишете.

Тому Келлес-Крауз дійшов до висновку, що нація є результатом певних видів модернізації, і аж ніяк не є чимось стародавнім. Як приклад цьому, він наводить євреїв та українців. На початку XX століття ідея про те, що євреї були нацією, загалом вважалася абсурдною, оскільки їм бракувало того, що тоді вважалося об’єктивними атрибутами нації. Наприклад, території.

У своїх роботах Келлес-Крауз спонукає нас винести за дужки те, що вважається минулим, і подивитись, як модернізація впливає на людей. Виявиться, що не важливо, чи присутні ці «об’єктивні ознаки», чи ні. Важливо лише те, що модернізація спричиняє процес відчуження, урбанізації, які згодом призведуть до появи нових форм солідарності.

Що думали про націю самі українці?

Процес теоретизування щодо витоків української нації розпочинається у XIX столітті і повʼязаний із діяльністю Михайла Грушевського. Він був першим, хто став займатися популізмом на території сучасної України. За тогочасних умов популізм означав вихід до народу і намагання з’ясувати, хто ж він такий цей народ.

Але що, якщо є інші люди, які не розмовляють тією ж мовою, що й ви, або мають суттєво інші звичаї, але при цьому тривалий час проживають поряд із вами? В українському суспільстві тоді такими були євреї, поляки та росіяни. Що з ними робити у процесі становлення української держави?

На це запитання відповідає інший учасник дискусії українського націогенезу – В’ячеслав Липинський. Він каже, що сама нація має бути достатньо політично кмітливою, аби промовити: «Гаразд, повинно бути місце для польської шляхти. Має бути місце для євреїв. Має бути місце для людей, які раніше були власниками нашої землі. Ми не можемо просто абстрагуватись від них».

На противагу цій теорії виступає Дмитро Донцов, найважливіший ідеолог української ультраправої політики. Він вважає меншини абсолютними ворогами нації та наполягає на важливості етнічної однорідності народу.

Крапки над «і» у цих історичних дебатах врешті-решт розставляє Іван (Степан) Рудницький. Він дотримується позиції, що нація є принципово політичним актом. Звичайно, модернізація, традиційні класи землевласників та євреї мають значення. Усе це має значення, але нація – це фундаментально політичний акт, спрямований у майбутнє.

Роботи Рудницького мали безпосередній вплив на те, якою Україна є зараз, тому що теоретизування нації – це не абстрактна річ. Це також про те, як саме ви формуєте націю.

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

17:37
В.о. декана Кропивницької Льотної академії НАУ засуджено до п'яти років за ґратами за хабар для здійснення польотів - ОГ
17:16
Яхту Медведчука продадуть на аукціоні, а кошти передадуть Україні - The Guardian
16:39
"Хотіли допомогти ЗСУ": у Гостомелі ідіоти вкрали шматок стіни з графіті британського художника Бенксі, дикунів затримали
16:06
Єврокомісія криміналізує порушення санкцій: загрожуватиме від 5 років позбавлення волі
15:43
Влада роз'яснила, чому забороняють УПЦ МП: небезпечна для здоров’я і життя
15:02
Вікарій Київської митрополії УПЦ МП отримав підозру
14:41
У Куп’янському районі знайшли схованку зі списками поліцаїв та доноси колаборантів під час окупації (ФОТО)
14:07
Джон Хербстс: для припинення ракетних обстрілів рф потрібно відключити SWIFT
13:47
СБУ повідомила про підозру митрополиту Кіровоградської єпархії УПЦ (МП) Іосафу
13:09
Закривавлені пакунки з очима тварин: в МЗС повідомили про нові залякування з рф

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]