Тімоті Ґартон Еш: «Після виборів Європа в давно забутій небезпеці»

Версия для печати

Тріумф правих у провідних країнах-членах може потягнути весь ЄС у правий бік і занапастити Україну.

Про це пише британський історик Тімоті Ґартон Еш у статті у виданні Тиждень.

Європі, яка щойно відсвяткувала на пляжах Нормандії 80-ту річницю Дня «Д», що започаткував її звільнення від війни, націоналізму й фашизму, знову загрожує фашизм, націоналізм і війна.

Прошу не вестися на легковажну заяву президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн про те, що «центристи втрималися» у так званий день «В» — день виборів 9 червня 2024 року, коли оприлюднили результати голосування 27 країн — членів у Європейський парламент. Це правда, якщо дивитися на загальний розподіл місць між основними партійними силами в парламенті ЄС, і Європейська народна партія фон дер Ляєн упевнено вийшла в лідери. Однак ЄС керують радше національні уряди, ніж його парламент, обраний прямим голосуванням, а день «В» забезпечив праворадикалам суттєвий, а подекуди й такий успіх, що шокував, у провідних країнах-членах.

Жодній із цих євроскептичних партій не спаде на думку закликати до шляху британського Brexit, запроваджуючи Frexit, Dexit чи Nexit. Натомість вони ізсередини тягнутимуть і далі ЄС у правий бік: уживатимуть жорсткіші заходи щодо імміграції; рішучіше протестуватимуть проти програми охорони довкілля, терміново потрібної для протидії зміні клімату; зменшуватимуть підтримку України; як націоналісти вириватимуть у Брюсселя контроль, зосереджуючи владу в руках національних урядів. Тож не слухайте тих, хто каже, що «не все так погано». Погано, а може стати ще гірше.

Найбільш драматична ситуація у Франції. Я був у Нормандії з нагоди річниці «Дня Д» і спостерігав, як президент Емманюель Макрон намагався скористатися Міжнародним днем вшанування пам’яті (що його пропустив прем’єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак) для натхненної історії, як те визволення проклало шлях для сучасного Європейського Союзу. Однак у довколишніх селах я бачив переважно передвиборчі плакати «Національного об’єднання» Марін Ле Пен і чув розповіді про широку підтримку, якою вона користується. Очевидно, день «В» приніс «Національному об’єднанню» блискучу перемогу: понад 30 % голосів. А Макронова ліберально-центристська партія «Ренесанс» зазнала поразки. У маленькому містечку Вер-сюр-Мер, де мій батько висадився колись разом із багатьма іншими британськими солдатами, які 6 червня 1944 року розпочали визволення Західної Європи, «Національне об’єднання» здобуло 33 % голосів. Велика частина мешканців Вер-сюр-Мер віддали голоси за Маріон Марешаль — ще радикальнішу племінницю Марін Ле Пен. Її партія зветься «Реконкет», тобто «відвоювання» Європи у нібито чужих, передусім мусульманських мешканців. Про це відкрито заявляє засновник цієї політичної сили Ерік Земмур.

Затим вийшла сенсація. Макрон, чия завжди неперевершена самовпевненість нині помітно згасає, оголосив про розпуск французького парламенту й призначив нові вибори на 30 червня, а другий тур на 7 липня. «Як на мене, таке рішення має вітатися», — прокоментувала Ле Пен. Ідеться про неабиякий ризик у розрахунку на те, що в бездоганній двораундовій виборчій системі Франції виборці в більшості округах віддадуть перевагу іншому кандидату замість «Національного об’єднання» у вирішальному другому раунді. Однак з огляду на обурення громадськості існує серйозна небезпека, що за три дні після того, як Велика Британія отримає уряд прагматичних, дуже обережних проєвропейських лівоцентристів за результатами виборів 4 липня, Франція тим часом отримає уряд євроскептичних праворадикалів, зв’язавши руки Макрону — головному поборнику зміцнення Європи. У такому випадку для Франції настане час Brexit, щоправда, без подальшого фактичного виходу з ЄС.

Трохи менше занепокоєнь викликає Німеччина. Попри те, що правоцентристське об’єднання ХДС/ХСС здобуло впевнену перемогу, на другому місці опинилася праворадикальна Альтернатива для Німеччини (АдН), яка здобула приблизно 16 % голосів — більше, ніж будь-яка з трьох партій, що входили до панівної коаліції країни, включно із соціал-демократами канцлера Олафа Шольца. АдН. Це така радикальна партія, що навіть Ле Пен не захотіла долучатися до її парламентської групи після того, як чарівний очільник АдН Максиміліан Кра сказав в інтерв’ю, що не всі члени СС були злочинцями.

Тим часом в Італії перемогла партія «Брати Італії» постнеофашистської прем’єр-міністерки країни Джорджії Мелоні. В Австрії теж у лідери вийшла праворадикальна Партія свободи. У Нідерландах Партія свободи ісламофоба Ґерта Вілдерса лише трохи відстала від лівоцентристів. Найбільш тривожним є те, що чимало із цих партій мають популярність серед молодих виборців, особливо серед молодих чоловіків. Згідно з проведеним напередодні виборів опитуванням, приблизно 36 % французів віком від 18 до 24 років підтримують «Національне об’єднання».

Насправді є і більш обнадійливі результати виборів у Польщі й Угорщині; та ці країни (укупі з Великою Британією) лише засвідчують, що для відмови народу від популістів-націоналістів треба, щоб вони кілька років побули при владі, а це не дуже-то втішає.

Навіть якщо праворадикали не прийдуть цього літа до влади у Франції, результати нинішніх виборів завадять єдності й рішучості ЄС у таких питаннях, як зелений перехід. Ще більш нагальною проблемою є те, що ще складніше буде забезпечити посилення військової допомоги Україні в час, коли (якщо відверто) постала серйозна загроза поразки в наймасштабнішій війні в Європі з 1945 року.

Попри те, що серед праворадикальних партій немає одностайності щодо України (наприклад, Мелоні наразі активно підтримує багатостраждальну країну), загальний вплив таких результатів голосування буде негативним. У Німеччині приблизно чверть голосів дісталася праворадикалам (АдН), ліворадикалам («Ліві») і дивній популістській партії, яка поєднує правих і лівих (Альянс Сари Ваґенкнехт), що виступають за щось подібне до миру, а по суті — за капітуляцію українців. На жаль, Шульцівські соціал-демократи, схоже, схиляються до вмиротворення цих миротворців. Наслідки перемоги фашистської Росії Владіміра Путіна для Європи й для всього світу наблизять європейців до повернення в страшне минуле.

І все це відбувається напередодні найважливіших для Європи виборів цього року, що відбудуться поза її межами. Перемога Дональда Трампа на листопадових президентських виборах послабить і, найімовірніше, призведе до ще глибшого розколу в Європі, адже праворадикальні популісти й націоналісти (цілком можливо, включно з Мелоні) позиціюватимуть себе європейською опорою Трампа.

То що робити? Емігрувати в Нову Зеландію? Звісно, ні!

Ще лишається та більшість європейців, яка не хоче втрачати Європу в її найкращому вигляді. Але їх треба мобілізувати, надихнути, переконати, що ЄС дійсно постав перед екзистенційними загрозами.

Нині я із жахом чекаю торгування, що почнеться в ЄС найближчими тижнями. Яка партія з якою зійдеться? Кому дістанеться лідерство? Брюссель гратиметься, поки Харків і наша планета палають. Насправді нам потрібно, щоб національні уряди та європейські інституції об’єднали зусилля й забезпечили житло для молоді, робочі місця, життєві перспективи, безпеку, зелений перехід і підтримку для України. Чи схаменеться Європа, поки не пізно?

Вгорі: Тімоті Ґартон Еш. Фото з відкритих джерел

«Аргумент»

На цю тему:

• Проукраїнські сили перемагають на виборах до Європарламенту
• Правий марш. У 2023 році вкрай праві досягли в Європі вражаючих успіхів
• Стартували вибори до парламенту ЄС: 27 країн оберуть 720 депутатів