Вдалий наступ ЗСУ на Харківщині: перелом у війні поки не стався

Досі війну умовно ділили на два етапи. Під час першого, що розпочався 24 лютого, Росія стрімкими ударами спробувала захопити Київ та Харків, а також взяла під свій контроль території на півдні України.

Другий етап розпочався після того, як російські війська відступили від Києва, і російська армія почала повільно наступати в Донецькій та Луганській областях, розчищаючи собі шлях артилерійськими обстрілами.

Чи можна вважати, що в російсько-українському конфлікті розпочався новий, третій етап?

Протягом кількох місяців новини складалися із повідомлень про те, де і як російська армія наступає, які населені пункти атакує чи бере під контроль, і як ЗСУ на це реагує.

Тепер у новинах спочатку розповідають про дії України, а потім про те, як на ці дії реагує Росія. По суті це і є медійне відображення боротьби за ініціативу - найважливішої обставини будь-якої війни.

З кінця серпня Україна перехопила ініціативу наступу спочатку на херсонському, потім на харківському напрямку, і російські дії - це в основному реагування. Тому в цьому плані розпочався новий етап війни: до цього оборонялася та реагувала Україна.

Стратегічна ініціатива - здатність тієї чи іншої сторони у військовому конфлікті нав'язувати противнику місце, час та характер бойових дій на вигідних для себе умовах.

Реагувати на виклики набагато складніше, ніж їх створювати. Активна сторона, яка володіє ініціативою, має час і можливості добре підготуватися до наступу.

Тій же стороні, яка лише реагує на активні дії, залишається оперативно перекидати резерви, вводячи їх у бій без підготовки, витрачаючи на усунення загроз сили та кошти.

Медійний образ стратегічної ініціативи відрізняється від того, як виглядає цей конфлікт з погляду військової науки. Військові експерти, до яких звернулася по коментар ВВС, по-різному оцінюють ситуацію на фронті.

Ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман вважає, що ініціатива перебуває в руках ЗСУ з кінця серпня, коли під Херсоном почалися активні бойові дії.

Матьє Булег, експерт з євразійської безпеки та міжнародних конфліктів, науковий співробітник британського аналітичного центру Chatham House, набагато обережніший в оцінках.

"На цій стадії трохи передчасно з певністю говорити про те, чи набудуть українські наступи та контрнаступу форму військової ініціативи або, навпаки, стагнуватимуть, якщо не зупиняться в якийсь момент. Судити про контрнаступ такого масштабу з перших днів не можна. Потрібні тижні, щоб у нас було достатньо даних для того, щоб побачити, наскільки далеко може просунутися Україна, який рівень опору російських військ, наприклад, з точки зору можливого контрконтрнаступу, і як це вплине на перелом у війні", - сказав він.

Чи була очевидною загроза?

Наступ у Харківській області, всі обставини, за яких він відбувався, залишають багато запитань. І головне з них - як могла Україна домогтися раптовості?

Операція такого розміру повинна була готуватися задовго до її початку, про неї мав знати багато хто.

У такій операції на етапі підготовки залучено так багато сил і засобів, що, здається, плани противника не можуть не бути розкриті розвідкою. Проте, здається, український наступ став сюрпризом для російського угруповання.

"Повідомлення про накопичення сил у районі Балаклії були і у відкритих джерелах, починаючи з кінця серпня. Зараз ми бачимо заднім числом, що це була не просто сміттєва інформація, якої багато в інтернеті. Чи була проблема у збиранні інформації російською розвідкою в реальному часі, в її оцінці, у прийнятті рішень командуванням згідно з цією оцінкою, цього зі сторони, звісно, сказати не можна, ми бачимо лише результат: неготовність російських військ до оборони в цьому районі", - коментує Давид Гендельман.

Повідомлення в інтернеті дійсно були, про це писали багато експертів, проте ситуація в районі Херсона була настільки напруженою, що, здавалося, це і є головним напрямом удару.

Матьє Булег пояснює успіх ЗСУ на початку наступу двома факторами - по-перше, Київ уміло використав бойові дії під Херсоном "як наживку", прикувши увагу Москви до південного флангу. Другий чинник - ніхто особливо ретельно приготування і не приховував, Росія все одно не мала засобів, щоб протистояти удару.

"Проблема Росії тут не в провалі розвідки. Проблема в тому, що в цей момент Росія не мала достатньої кількості військових і матеріальної бази, щоб тримати відкритими три фронти. Не можна боротися і на півдні, і на Донбасі, і біля Харкова одночасно. Це просто неможливо", - сказав він.

Про гостру нестачу особового складу у російському угрупованні говорять уже давно. Росія намагається щосили знайти якнайбільше людей для поповнення своїх частин, активно агітуючи по всій країні, навіть у колоніях.

Давид Гендельман зазначив, що ця нестача на сильно розтягнутому фронті призвела до того, що на окремих його ділянках щільність військ була недостатньою: "На деяких ділянках оперативні щільності низькі, і за тонкою першою лінією майже немає других ешелонів, тому після прориву можна рухатись пару десятків кілометрів майже без опору. ЗСУ розкрили таку ділянку, зосередили великі сили та провели прорив".

Другий фактор, за його словами, - це "уповільнена система управління військами ЗС РФ та повільне реагування на ситуацію".

Матьє Булег вважає, що свою роль зіграла і загальна інерція, властива великим армійським з'єднанням. "Коли ви розумієте, що щось наближається, це зовсім не означає, що ви можете легко переміщати війська та техніку".

Іноземна допомога

Планування настільки масштабної операції включає складні логістичні завдання. Необхідно розмістити склади з боєприпасами, паливно-мастильними матеріалами, забезпечити війська продовольством, розмістити польові шпиталі, ремонтні підрозділи та багато іншого.

Крім того, необхідно побудувати лінії постачання так, щоб все працювало максимально злагоджено. Сама операція, дії бойових частин також підпорядковані складному плану, синхронізованому з логістикою.

Причому у випадку з Україною ця логістика включає не лише безпосередньо доставку необхідних засобів до місця бойових дій, а й на стратегічному рівні - синхронізованість з постачанням озброєнь та військової техніки з-за кордону.

Україна почала отримувати іноземну військову допомогу ще до початку війни, та її номенклатура змінювалася залежно від тактики, до якої готувалася українська армія.

Після початку постачання пускових установок HIMARS і високоточних ракет GMLRS до них українці стали завдавати ударів по складах у тилу росіян. З постачанням протирадіолокаційних ракет HARM ВПС України почали атакувати російські радари.

У серпні в постачанні іноземних озброєнь стали з'являтися засоби, які були б корисними при наступальних діях - легка артилерія підтримки, позашляховики, засоби розмінування. Київ готував наступ разом зі своїми союзниками. І це стосувалося не лише постачання.

13 вересня New York Times опублікувала матеріал "Найважливіша обставина швидкого просування України", в якому розповідається про те, як готувалася ізюмська операція ЗСУ.

"Голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Марк Міллі та високопоставлені українські військові регулярно обговорювали дані розвідки та військову допомогу", - йдеться у статті.

У ході підготовки наступу, під час навчань, на яких були представники Пентагону, з'ясувалося, що операція, швидше за все, завершиться провалом, але потім, пише New York Times, після кількох штабних ігор на картах були виявлені напрями ударів, які могли бути більшими успішними. Усе це було враховано в реальному плануванні.

Саме під час аналітичної штабної роботи, йдеться у статті, ґрунтуючись на даних американської розвідки, народилася ідея провести два наступи - один у напрямку Херсона, другий - у Харківській області.

Що далі робитимуть ЗСУ?

Наприкінці наступу українські війська повністю ліквідували ізюмський виступ, що нависав над Харковом і Донбасом, і витіснили російські частини на сході за береги Осколу, а на півночі - за державний кордон.

Цілі цього наступу не були оголошені публічно, і тому складно судити, чи зупинилися українці там, де планували спочатку, чи їх зупинили російські війська, чи просто початковий наступальний порив вичерпався - будь-яка операція зупиняється, щойно закінчуються ресурси, з'являються логістичні проблеми через розтягнуті комунікації, а солдати просто втомлюються.

Проте війна триває, обидві сторони розробляють свої плани та готуються їх втілювати.

Україна, як вважає Давид Гендельман, очевидно, має сили та резерви для того, щоб вести наступальні дії, проте ці плани мають свої плюси та мінуси.

"Є свої резони в продовженні наступів у найближчий період: розвиток успіху, поки противник не організував оборону на нових рубежах, виведення його з рівноваги, точніше - недавання йому шансу повернутися до рівноваги, з якої його вибив цей наступ, і бажання більше встигнути до осені, коли дощі та бруд уповільнять просування", - каже він.

Аргументами проти ізраїльський експерт називає можливу втому і стан військ: "Вони [резерви] безперечно ще є, але нам не доповідають, скільки саме і коли вони дійдуть до межі, після якої в бій їх більше кидати не можна і треба берегти, доки не будуть створені додаткові резерви та відновлені з'єднання, що зазнали втрат".

При цьому він зазначив, що вгадати напрямок, на якому Україна могла б розпочати новий наступ, досить важко.

Матьє Булег вважає, що теоретично ЗСУ могли б продовжити наступ і в Луганській області, але тут може виникнути багато ризиків через розтягнуті комунікації, які можуть призвести до того, що війська, що наступають, потраплять у котел, або будуть втягнутими в бої з російськими силами, які розпочнуть контрнаступ.

За словами експерта, "все зараз залежить від того, як Росія реструктурує свої війська, чи буде здатна чинити опір або, навпаки, повністю піде з попередніх позицій". "Це поки що неясно", - каже він.

Що зробить Росія?

Наступальна операція вимагає більших зусиль, ніж підготовлена ​​оборонна. Однак при розтягнутому фронті та за низької щільності військ на ньому той, хто володіє ініціативою і здатний створити локальну чисельну перевагу, може наступати, змушуючи супротивника реагувати там, де той до цього не готувався.

Поспіхом організована оборона не така ефективна, як підготовлена ​​заздалегідь. Стягнуті до місця прориву війська вступають у бій, не встигнувши до пуття розгорнутися й оцінити обстановку, і зазнають втрат.

Тому для російської армії важливо вгадати, де ЗСУ готують наступний удар. На цьому місці зберуть резерви, підготують позиції, організують запаси боєприпасів.

Давид Гендельман вважає, що для російської армії було б непогано перехопити ініціативу, почавши наступ, але сумнівається в тому, що росіяни мають для цього сили.

"На даному етапі ЗС РФ повинні організовувати й посилювати оборону на загрозливих напрямках. Провести власний великий наступ зараз складніше, і не факт, що для цього є наявні сили, які можна швидко зібрати в ударний кулак: той же 3-й армійський корпус, за повідомленнями, розпорошений по різних напрямках, і навіть на тих ділянках фронту, де оперативні щільності більші, це ще не означає наступальної конфігурації", - сказав він ВВС.

Інформації про те, що може зробити Росія, практично немає, і цю відсутність розуміння намірів експерт Матьє Булег розглядає із сумнівом - чи може російська армія взагалі перегрупуватися, як оголосило міністерство оборони РФ?

"Питання в тому, коли вони мають перегрупуватися. Чи вистачить у них сил, щоб щось зробити? Як виглядав би цей рух - як спроба зупинити наступ чи провести власний контрнаступ? Або, може, вже надто пізно і немає більше військ, щоб робити те, чого я теж не знаю? Тому що, ви знаєте, є багато різної інформації, багато суперечливої ​​інформації. Так ось питання, розумієте - яке там відбувається перегрупування?" - сказав він.

Але в будь-якому випадку, вважає Матьє Булег, важливим є те, що "до моменту, коли випаде сніг і почнуться заморозки, обидві сторони, швидше за все, захочуть зайняти найкращі можливі позиції".

Примус до капітуляції?

Є ще один розвиток подій, можливість якого експерти припускали й раніше: Росія може почати систематично завдавати ударів по інфраструктурі української держави. Кожна країна має "больові точки", від яких залежить, з одного боку, її обороноздатність, з другого - стан цивільного населення.

У неділю ввечері в результаті російських ударів були повністю знеструмлені Харківська та Донецька області, частково - Запорізька, Дніпропетровська та Сумська. Ракетами пошкоджена Харківська ТЕЦ-5, велика теплоелектроцентраль, що забезпечує електрикою та теплом більшу частину області.

Це викликало хвилю обурення у проукраїнських соціальних мережах, які звинуватили Росію в ударах по об'єктах життєзабезпечення. Реакція проросійських мереж була скоріше змішаною - одні говорили, що обстріли та бомбардування треба поширити на всю територію України, щоб схилити країну до капітуляції, інші сумнівалися у тому, що така кампанія призведе до такого результату.

"Побачимо, чи дійсно розпочнеться систематична кампанія ударів по інфраструктурі, поки це були удари в стилі "треба ж щось робити" у відповідь на наступ ЗСУ, а не планова довготривала робота. Якщо вона реально почнеться, це означатиме новий ступінь ескалації, як будь-яке розширення війни на об'єкти, які до цього чіпали менше або взагалі не чіпали, і визнання, що засоби і прийоми, що до цього часу використовувалися, не дали результату", - вважає Давид Гендельман.

Війна в Україні за всього її масштабу наразі залишається у певних відомих рамках. Важко сказати, чи були вони якось обумовлені, чи сторони накреслили їх інтуїтивно, але досі цілеспрямованих масованих ударів по цивільній стратегічно важливій інфраструктурі не було.

З іншого боку, Захід теж діє з певною обережністю у тих самих постачаннях озброєнь для ЗСУ. Наприклад, Україна досі не отримала оперативно-тактичні ракети MGM-140 ATACMS із дальністю до 300 кілометрів, танки західного виробництва та багато іншого.

Можливо, Росія та Захід намагаються утримати конфлікт у якихось рамках, але якщо Москва піде на такий серйозний крок, як систематичні удари по життєво важливій цивільній інфраструктурі, то, мабуть, без наслідків він не залишиться.

«Аргумент»

На цю тему:

• Сапер із Сімферополя: «Крим має бути звільнений військовим шляхом»
• Як воюють професори українських вишів. Зіркові та робочі будні 101-ї бригади тероборони Закарпаття
• Бойовий медик Маша Назарова про нашу тактичну медицину, її героїв та способи їй допомогти
• Як офіцер ЦАХАЛу Максиму П воює за Україну: "Я тут за виконання дуже специфічної роботи"
• Как украинские историки воюют, помогают фронту и работают. "Открытые архивы и декоммунизация очень злят Путина"
• Капелан Сергій Цьома: «Зараз усі конфесії об’єднує те, що проти нас один сатана»
• 20 дней в обороняющемся Мариуполе команда журналистов AP документировала военные преступления русской армии