Як хунта М'янми допомагає росії вести війну проти України

|
Версия для печатиВерсия для печати

Росії у війні проти України допомагає весь набір країн-ізгоїв. Іран продає ударні дрони, Північна Корея — снаряди та ракети, Венесуела та Нікарагуа просто всіляко підтримують та виправдовують агресію. Не залишилася осторонь і М'янма — відносно невелика держава в південно-східній Азії, яка в минулому масово закуповувала у росіян зброю і військову техніку. Тепер правляча в М'янмі хунта відправляє Москві назад частина російського військового експорту, а заразом і міни свого виробництва.

Про це йдеться у статті видання The Insider.

СРСР та Бірма - брати по зброї

1955 року класик радянської документалістики Роман Кармен випустив фільм «На гостинній землі Бірми», присвячений візиту радянського генсека Микити Хрущова та глави уряду СРСР Миколи Булганіна до країни, яка зараз називається М'янма, а на той час звалася Бірмою. Одну зі сцен фільму знято в резиденції тодішнього бірманського прем'єра У Ну. Разом із ним та радянськими гостями у кадрі присутній і командувач збройних сил Бірми У Не Він.

Радянські документалісти знімають його мигцем, у фінальному монтажі генерал не має жодної репліки. Ніхто з присутніх у резиденції і не здогадувався, що саме У Не Він стане творцем нової політичної архітектури Бірми/М'янми, яка переживе всіх героїв та творців фільму та прийде на допомогу людині, яка через десятиліття займе кабінет Хрущова у Кремлі.

У 1958 році У Не Він цілком демократичним шляхом, через вільні вибори і при активній підтримці пішов у відставку У Ну зайняв пост глави уряду, але діяти в рамках виборної демократії, з активною опозицією і з постійною небезпекою втратити владу йому, схоже, було не за душі. Тому вже в 1962 році він влаштував переворот і про всяк випадок відправив у в'язницю свого попередника, якому так мило посміхався в радянському фільмі.


Микита Хрущов під час візиту до Бірми (М'янми). Фото: Frank Mastro/CORBIS

У Не Він націоналізував усі промислові компанії країни, вислав із Бірми всіх іноземних бізнесменів, заборонив усю легальну опозицію, а цивільних чиновників замінив вірними собі офіцерами. Саме такою — авторитарною країною з військовою хунтою на чолі — Бірма буде майже всі наступні десятиліття, а короткий експеримент із поступовою демократизацією держави обернеться громадянською війною та посиленням і так далеко не ліберального правління військових.

Однією з небагатьох країн, із якими Бірми збереглися добрі відносини після перевороту, був СРСР. Все-таки У Не Він оголосив про намір побудувати хоч і специфічний, з ухилом у буддизм та східну філософію, але соціалізм. Про теплоту стосунків із Москвою говорить хоча б той факт, що за У Не Віне головними тренерами бірманської футбольної збірної були радянські фахівці Михайло Божененков та Герман Зонін.

Зрозуміло, одним лише футболом співпраця не обмежувалася. Радянський Союз поставив Бірмі сотні одиниць танків, бронемашин, артилерійських установок та іншої військової техніки. Причому значна частина машин із тих радянських поставок досі у строю. Військово-технічна співпраця пішла на спад з початком перебудови в СРСР. Наприкінці 80-х бірманський уряд взагалі опинився під санкціями після кривавої розправи хунти в 1988 році над мирними протестувальниками, які вимагали демократизації держави.

Від китайських танків до контрактів із Росією

У 1990-ті головним постачальником зброї для вже перейменованої на М'янму країни став сусідній Китай. Танки та гаубиці йшли хунте справно, але мали одну неприємну для генералів особливість: в обмін на військові поставки Пекін вимагав надання концесій для китайських компаній у М'янмі, погодження з КНР позицій щодо низки зовнішньополітичних питань і навіть наполягав на виключенні з інформаційного поля країни будь-яких згадок Далай Ламе, якого китайці вважають лідером сепаратистів Тибету. Останнє було особливо болючим для буддистів-бірманців.

Крім політичної та економічної залежності від Китаю, що йде в навантаження до військової техніки, генералам у М'янмі не подобалася не завжди висока якість китайських танків і бронемашин. Для того, щоб вирішити проблеми з якістю техніки та знизити залежність від сусіднього Китаю, у двохтисячні М'янми почала закуповувати озброєння в Ізраїлі, державах колишньої Югославії та в Індії.

Крім того, у країні відкрилося і власне, організоване за участю українських спеціалістів, виробництво бронетехніки. Але найбільше вигоди прагнення хунти уникнути китайської залежності принесло Росії. У нульові роки в М'янму йдуть російські літаки МіГ-29 і гелікоптери Мі-35 і Мі-17, хунта оплачує навчання у російських військових академіях тисяч своїх офіцерів, на оборонних заводах РФ розміщуються замовлення на виробництво боєприпасів та запчастин для далекої азіатської країни. За двадцять років, з 2001 до 2021 року, тільки офіційно М'янма заплатила Москві $1,7 млрд за виконання військових контрактів. Для країни, де середня зарплата і зараз трохи перевищує $300 на місяць, це досить велика сума.

Комуністи, меншини та інші повстанці

Зброя та підготовлені в російських академіях фахівці військової влади М'янми були необхідні для боротьби з повстанцями, які не змирилися з царювання офіцерів та ліквідацією всіх політичних свобод. У перші роки після перевороту 1962 року першу скрипку у повстанському русі грали підтримувані Китаєм комуністи, але вже через кілька років Пекін, в обмін на низку політичних поступок з боку хунти та вигідні економічні контракти, підтримку припинив підтримку червоних партизанів. Мляву війну в джунглях і селах це не зупинило, а місце комуністів як лідерів збройної боротьби з центральною владою досить швидко зайняли загони ополчення з представників національних меншин.

М'янма – країна поліетнічна. У деяких її регіонах титульні бірманці у меншості, а от у владі ніхто, крім них, до ладу не представлений. Невдоволення таким станом речей і призвело невдовзі після воцаріння хунти до зростання тлілих ще з колоніальних часів (з 1824 по 1948 Бірма була частиною Британської імперії) сепаратистських настроїв серед представників нацменшин. Сепаратистів з околиць підтримували різноманітні продемократичні сили і навіть озброєні групи студентів. В результаті в країні то тут, то там спалахували бої та лилася кров.

Відійти від практики безумовного насильства та спробувати налагодити з опозицією діалог хунту змусили вже згадані протести 1988 року. У них взяло участь понад два мільйони людей по всій країні, і влада військових вперше за всю історію свого існування опинилася у реальній небезпеці.

Протести у М'янмі, 1988 рік

І хоча протести в результаті були придушені силою (за різними даними, в ході розгонів мітингів і пікетів було вбито від кількох сотень до кількох тисяч осіб), військові змушені були піти на поступки для недопущення нових спроб повстання. Так, голова хунти У Не Він пішов у відставку, перед цим давши згоду на проведення перших з моменту перевороту 1962 року багатопартійних парламентських виборів.

Гра в демократію

Вибори відбулися 1990 року, і перемогу на них здобула Національна ліга за демократію — політична сила, на чолі якої стояла одна з культових фігур протестного руху — Аун Сан Су Чжі. Але військові не пустили Лігу до влади. Хунта просто скасувала результати виборів, які не влаштували її, і заарештувала або відправила у вигнання найбільш активних опозиціонерів. Сама Аун Сан Су Чжі на довгі роки опинилась під домашнім арештом. Її не випустили навіть для здобуття Нобелівської премії миру, яку Аун Сан Су Чжі надали в 1991 році. Загалом під домашнім арештом, виходячи з-під нього, то знову повертаючись, політик провела близько 15 років свого життя.

Аун Сан Су Чжі

Усі ці роки на хунту з вимогою звільнити опозиціонерку тиснув чи не весь світ. На переговори з генералами прилітав навіть генсек ООН Пан Гі Мун.

Під тиском зовнішніх акторів та внутрішніх обставин генерали звільнили Аун Сан Су Чжі, дозволили їй повернутися у політику та навіть дали сформувати уряд за підсумками переможних для її партії парламентських виборів 2015 року.

Це не була перемога демократії над військовою хунтою, як багатьом на той час хотілося б вірити. Офіцери з політики не пішли, вони залишалися в парламенті, уряді, на важливих адміністративних постах та контролювали всі силові органи М'янми. Не лише армія, а й поліція підкорялися не цивільним чиновникам, а генералам. Та й сама Аун Сан Су Чжі, як показали подальші події, могла діяти лише у дозволених військових рамках.

Так, коли армія розпочала у 2016–2017 роках насильницьку депортацію переважно мусульманського народу рохінджу, цивільний уряд не заступився за жертв організованих генералами погромів. Тоді навіть звучали заклики позбавити Аун Сан Су Чжі Нобелівської премії через те, що вона закрила очі на справжній геноцид. До речі, в атаках на села Рохінджа були задіяні саме російські літаки.

Депортацію рохінджу назвали геноцидом

Та криза, втім, не похитнула позиції громадянського уряду. Воно впало лише у 2021 році, після чергових парламентських виборів. Демократичні сили знову здобули на них переконливу перемогу, але військові, як за двадцять із лишком років до цього, раптом передумали грати в демократію. Результати виборів були оголошені сфальсифікованими, Аун Сан Су Чжі та її соратників кинули до в'язниці, а на їх прихильників оголосили полювання, яке досить швидко перетекло у справжню громадянську війну, кінця якої досі не видно.

Зустріч не на найвищому рівні

На чолі нового військового уряду став командувач армії Мін Аун Хлайн. Загалом через кілька тижнів після перевороту генерал дав інтерв'ю російському «Московскому комсомольцу», в якому розхвалював керівництво РФ і обіцяв, що дружба між двома країнами триватиме вічно.

Ватажок хунти взагалі виявився справжнім русофілом. Ще до перевороту, у період з 2013 по 2020 роки він чотири рази приїжджав до Росії, звідки повертався з контрактами на постачання нових літаків, ракетних систем та бронемашин. Тому не дивно, що один із перших іноземних візитів у новому статусі Мін Аун Хлайн здійснив саме до Москви. І знову поїхав туди вже за кілька місяців.

У Росії її приймали на досить високому, але все-таки не на найвищому рівні. Він проводив час із главою МЗС та військовим міністром, але не з президентом. Мабуть, тоді все ж таки давалася взнаки різниця в статусах двох правителів. Мін Аун Хлайн був очевидним узурпатором влади, не визнаним міжнародним співтовариством і таким, що страждає, в тому числі, і від персональних санкцій.

Путін тоді ще міг дозволити собі поводитися як всенародно обраний правитель, на рівних прийнятий лідерами провідних держав. Для нього бірманський генерал був, звичайно, союзником, але далеко не найголовнішим, якому й компанії Шойгу достатньо. Та й офіційно їхні ранги не співпадали. Мін Аун Хлайн хоч і де-факто головний правитель у М'янмі, де-юре — лише друга особа в державі після маріонеткового президента М'їн Шве. І, можливо, Путін просто нехтував зустріччю з тим, хто ще й нижчий за нього в політичній ієрархії.

Мін Аун Хлайн та Сергій Шойгу. Фото: Vadim Savitsky

Реекспорт зброї з М'янми до Росії

Все змінилося із вторгненням Росії в Україну, яке, до речі, хунта всіляко вітала. В іншому світі Путін не просто досить швидко перетворився на ізгоя, а й потрапив до міжнародного розшуку за підозрою в організації масових депортацій українських дітей з окупованих територій. Мін Аун Хлайн не міг наростити свій статус для того, щоб стати рівним російському президенту, а ось Путіну виявилося під силу впустити свій настільки, щоб ватажок хунти став для нього дорогим гостем.

Ці двоє нарешті зустрілися на Східному економічному форумі у вересні 2022 року. Офіційно розмова між двома узурпаторами йшла про демократію. За підсумками цієї зустрічі російська сторона навіть взяла на себе зобов'язання допомогти азіатській хунті провести у себе вибори, про що без жодної іронії повідомили офіційні медіа М'янми.

Про що йшлося під час неофіційних розмов представників двох режимів, можна судити з того, як розвивалися події далі.

До осені 2022 року вже навіть Володимиру Путіну було зрозуміло, що війна проти України не буде простою та швидкою. Можливо, у Владивостоці він попередив генерала, що через величезні втрати у військовій техніці, знищеній українською армією, Росія змушена буде урізати військову співпрацю з М'янмою, яка після перевороту досягла свого піку.

За рік, що пройшов з моменту повалення уряду Аун Сан Су Чжі до початку повномасштабного вторгнення в Україну, росіяни поставили до М'янми зброї та військову техніку аж на $276 мільйонів. Для порівняння, Китай за той же період виконав військові контракти з М'янмою лише на $156 мільйонів.

Не виключено, що Путін уже тоді просив Мін Аун Хлайн повернути частину проданої хунті продукції російського ВПК. У будь-якому випадку, дуже скоро дійшло до цього. Зіткнувшись із виходом з ладу великої кількості військової техніки та неможливістю через західні санкції модернізувати до сучасних стандартів старі танки та бронемашини зі складів, Росія запросила назад комплектуючі, які раніше продала в азіатські країни.

Японське видання Nikkei з'ясувало, що росіяни купили в Індії за $150 тисяч продані туди раніше системи наведення для зенітних ракетних комплексів, але головне викупили назад тисячі прицілів для танків, які до цього самі поставили М'янмі.

За повернуті приціли Москва заплатила $24 мільйони. Причому пішли танкові комплектуючі на те саме підприємство, з якого раніше вирушили до М'янми — Уралвагонзаводу. Це головний російський виробник танків і бронетехніки, на складах якого досі припадають пилом тисячі старих танків, здатних після модернізації повернутися в дію.

Варто зазначити, що перші реекспортні постачання з Азії відносяться до серпня 2022 року. Тобто, процес повернення комплектуючих до Росії розпочався до зустрічі Путіна та Мін Аун Хлайну. А це означає, що у Владивостоці ці двоє цілком могли обговорювати, зокрема й танкові приціли. І, схоже, не лише їх.

У березні минулого року начальник Головного управління військової розвідки України Кирило Буданов повідомив, що росіяни намагаються заповнити дефіцит боєприпасів для продовження війни за рахунок закупівель у третіх країн. Серед країн, з якими Москва веде переговори, Буданов згадав і М'янму. Хунта заперечувала навіть сам факт таких переговорів, вказуючи на те, що це Росія, а не М'янма є одним із найбільших у світі виробників озброєнь, а тому навряд чи потребує допомоги інших країн.

Твердження більш ніж сумнівне, враховуючи, що на момент його публікації Росія вже кілька місяців бомбила українську громадянську інфраструктуру іранськими дронами-камікадзе і досягла угоди з Північною Кореєю про постачання артилерійських снарядів для потреб окупаційної армії, яка воює в Україні.

Вже за кілька місяців після заяв Кирила Буданова перші мінометні снаряди з М'янми «засвітилися» на відео, зняте самими окупантами десь на позиціях в Україні.

Всі ці поставки відбувалися і, можливо, відбуваються досі на тлі громадянської війни, що набирає обертів, у самій М'янмі, в якій у військ хунти далеко не завжди була перевага. Але хунти на те й хунти, щоб діяти нелогічно, а часто навіть на шкоду самим собі.

Переклад: «Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У четвер дощ та мокрий сніг лише на заході України
19:04
Пропагандистам Зеленського є чому повчитися: мерія Туркменбаші перед візитом посла США влаштувала "потемкінські" базари і поставила за прилавки вчителів англійської
18:06
Ексочільник Хмельницької обласної прокуратури Олійник продовжує працювати прокурором після скандалу з інвалідністю
17:33
Бюджетні електромобілі: що пропонує ринок
17:04
Покидька Царьова ще раз засудили - тепер до 8 років в'язниці
16:24
Тепер вже колишній полковник СБУ отримав 10 років тюрми за хабар в $60 тисяч
15:42
А ви воюйте. Суд скасував арешт майна родини ексміністра енергетики Ставицького, який обікрав Україну
14:02
Ймовірно кожен двадцятий чоловік в Україні загинув на війні, або отримав важкі поранення – The Economist
12:11
Від фіктивного днопоглиблення та "буксирних схем" на Одещині — до хабарів із київських маршрутників: суд поновив на посаді одіозного портовика
12:04
З фронту вилучили партію неякісних 82-мм мін

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністерство оборони закликало громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях.

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]