Юрій Бутусов: 4 місяці наступу на півдні - аналіз, висновки

Версия для печати

Які переваги мали ЗСУ і чому не всі вони "спрацювали". Чому вдався "Балаклійський прорив". Про недоліки планування, про якість застосування дронів та ситуацію на фронті.

- 4 червня почався український наступ на Півдні, минуло 4 місяці. Зараз почалась осінь. Звичайно, темпи, інтенсивність бойових дій в цьому районі буде залишатися високою, будуть паузи, в зв’язку з погодою. Найближчим часом можна цього очікувати. Отже, зараз для того, щоб ми говорили предметно, подивімось на карти обстановки. Що змінилося? Яка обстановка на фронті зараз?

Це напрямок наступу українських військ. 589 день повномасштабної агресії російських військ і замість Києва за 3 дні ми обговорюємо наступ українських військ у Запорізькій області та спроби росіян стримати український прорив.

Отже, ми бачимо, що сталося. 4 місяці тому українські війська приблизно з цих рубіжів, які тут зображені, пішли вперед. Намагались від села Мала Токмачка та Новоданилівка з-під Оріхова пробитися на село Роботине, далі на Новопрокопівку і там нижче місто Токмак. Але ми бачимо, наскільки щільна оборона російських військ була побудована на цьому напрямку. Є велика кількість даних у нас про структуру російських бойових порядків. Ми знаємо, які сили Росія зосередила і бачимо результати. Ну, якщо чесно казати, результати тут показують, що бої були важкі, але за 4 місяці наші війська прорвалися на 9 км. І цей виступ дуже-дуже вузький. Це був один з напрямків основних зусиль. Ми про це можемо судити, тому що на цьому напрямку, саме тут, під Роботиним, були і новітні зразки західної бойової техніки, які отримувала Україна. Тут були Леопарди 2а6, тут були Бредлі. Тут зараз застосовується БМП Мардер, БТРи Страйкер, танки Челенджер 2. Тобто очевидно, що за зосередженням цієї техніки, яку тут фіксують в цьому районі, це один з напрямків основних зусиль українських військ. Бої тут ідуть важкі. Росіяни кидають тут усі сили. З того, що ми бачимо на цей момент, в цьому районі перебувають підрозділи 42 мотострілецької дивізії російської, з’єднання 58 загально-військової армії ЗС РФ, 42 дивізія, посилена бригада морської піхоти 810, бригади спецназу різноманітні. Так що тут Росія зосередила дуже-дуже великі сили. Ну і ми бачимо, результати достатньо… достатньо скромні. Втрати військ противника великі. Наші теж не малі. Будемо говорити трохи пізніше про це. 

Це ще один напрямок. Район П’ятихатки. Це напрямок на Василівку, на Енергодар. Очевидно, що тут наші війська намагаються вздовж русла Дніпра пройти на Василівку, далі на Енергодар. Ми бачимо, що тут за 4 місяці теж просування близько 3 км. Ми розуміємо, що теж достатньо обмежений темп. Теж дуже щільна оборона противника. На цьому напрямку, Росія зосередила 49 загальновійськову армію, яка побудувала оборону теж багатоешелоновану. Тут знаходяться підрозділи 4 військової бази ЗС РФ, 19 мотострілецька дивізія російська і різні частини посилення. Також і 58 армія, і 49 армія на цих напрямках посилені з’єднаннями російських повітряно-десантних військ, зокрема 76 десантно-штурмової дивізії. Вони воюють тут. Теж противник кидає, був змушений кинути тут на напрямку свої стратегічні резерви. Наступна карта.

Тут напрямок найбільший за масштабами. Це так званий Времіївський виступ. І на цьому напрямку нашим військам вдалось просунутися найбільше. Треба зазначити, що тут сприяла, звичайно, обстановка. Цей виступ ворог зробив для того, щоб взяти під контроль, максимально наблизитися до Великої Новосілки. Росіяни намагалися захопити це місто. Воно має дуже важливе стратегічне значення на Півдні Донбасу і вони були в принципі, до самих дійшли околиць Великої Новосілки. Але при тому у них були відкриті фланги і тут вдалось просунутися найбільше. На фронті в 32 кілометри просування близько 10 км. Звільнена значна кількість населених пунктів. Але для ворога цей напрямок не такий чутливий, як напрямок Токмака, тому що тут ми фактично зрізаємо цей виступ. Ми його зрізаємо, але зрізання цього виступу відбувається повільно. І якщо напрямок Токмака для ворога це стратегічно дуже вразливе місто, то тут ворог має такі резерви позиційної оборони. Вузлом оборони в позиціях російських є Старомлинівка. Поки що противник, на жаль, має сили її втримати. 

На цій карті Бахмутський напрямок. Які зміни за літо? Українським військам станом на кінець вересня вдалося відбити значну територію в районі сіл Андріївка і Кліщіївка. Кліщіївка і Андріївка нами звільнені. Наші війська підійшли до Курдюмівки і Озарянівки і для противника цей рух – це вже серйозна загроза для Бахмуту. Оскільки там ми бачимо зараз на карті, лінія Опитне-Одрадівка – вихід на залізничну колію в цьому районі. Він дає можливість створити велику загрозу охопленню Бахмуту з півдня. Це для ворога серйозна загроза.

Це загалом який вигляд має Донбаський – Бахмутський, Авдіївський, Мар’їнський напрямки, напрямок Сіверська. Ми бачимо, що певні просування є в районі Первомайське, в районі Водяне, Опитне. Там невеликі просування вперед наших військ. Значне просування в районі Кліщіївка, Андріївка. Тут всюди ідуть бої. Інша частина фронту фактично є статичною. Це не значить, що там нічого не відбувається, усюди йдуть важкі позиційні бої. 

Це північна ділянка фронту Куп’янськ-Лиман. Ми бачимо, що тут ворог намагається просуватися на напрямку Макіївка, на напрямку під Куземівкою і Новоселівським тривають бої. Але фактично все це бої позиційні. Були повідомлення стосовно  російського наступу, стотисячна армія. Насправді наші сили тут не поступаються противнику і ніяких тут продовжень наступальних дій, Росія веде достатньо локальні бойові дії. Найбільше нам вдається контролювати обстановку на цій ділянці фронту, хоча тут також всюди ідуть дуже важкі бої. 

А це ми зараз показуємо весь південний напрямок. Є такі клини, певні позиції, де нам вдалося вклинитися в російську оборону за цей час. Але, на жаль, ще достатньо далеко до Токмака, 16 км. Достатньо далеко. До Старомлинівки близько 2 км, це ключовий такий вузол оборони російський. Якби ми вийшли на Токмак, це дійсно було би достатньо великий оперативний успіх на цьому напрямку. Дуже сильна російська оборона.

Далі. село Василівка. Залишилося близько 11 км. Російська оборона залишається ще достатньо сталою і вона ще не зруйнована. Ворог тримає в цілому оборону, є такі вузькі клини, є просування, але фронт російський не посипався.

Це напрямок Херсон, Берислав. Росіяни там заявляють про таку активність, російські телеграм-канали повідомляють, що там ніби якісь плацдарми, наступи українці планують. Фактично такої великої активності тут на даний момент не відбувається. Йдуть позиційні бої, дуже запеклі, за острови, за контроль смуги вздовж Дніпра. Але поки що якихось значних просувань глибоких через Дніпро немає.

Щодо наступу на Півдні. Запорізький напрямок. І Донецький напрямок. Південно-Донецький напрямок. 

4 місяці ішов наступ. Були введені значні сили бронетанкові, наші бронетанкові резерви буле введені, артилерія, значна кількість боєприпасів була зосереджена на цьому напрямку. Які були у нас плюси? Наступали ми на глибокоешеловану оборону. Пройти треба дуже багато. Вся ця територія, хочу сказати, ворог її захопив за приблизно перший тиждень, перші два тижні – ну от цей південний напрямок. Це перші два тижні війни. В Енергодар російські війська зайшли на п’ятий день війни. В Мелітополь – на другий день. В Бердянськ – на третій. Маріуполь – на п’ятий вже був у повному оточенні. Ворог вийшов на Мангуш. Фактично місто потрапило в оточення. А зараз 4 місяці ми за нього б’ємось. Ось така обстановка. Потім ще будемо повертатися до цієї карти. Тепер поговоримо про результати наступу.

Перше. Ми бачимо на карті просування насправді неглибоке. Нам не вдалося зруйнувати російську оборону. Треба об’єктивно визнати. Але порівняймо сили сторін.

Насамперед російські війська не поступалися особовому складу на цьому напрямку. По-друге, побудована глибокоешелована оборона, яка складається зі щільних, дуже глибоких мінних полів, глибиною до 7-8 км, які ворог постійно оновлює за рахунок дистанційних систем мінування. Також треба зазначити, що ворог мав інженерне забезпечення. Росіяни знали, де ми будемо йти. Вони розуміли, що нам треба за будь-яку ціну прориватися на Півдні. Вони зосередили інженерні засоби. Вони зосередили людей. У них була достатня кількість піхоти як для ведення боїв в обороні, так і для проведення контратак. Росіяни зосередили велику кількість бронетехніки, танки, зокрема новітні Т-90 "Прорив" у значній кількості також застосувалися тут.

Артилерія. Велика кількість артилерії. Самохідна артилерія, реактивні системи залпового вогню, велика кількість. Основні сили авіації російської працювали саме тут. Кориговані авіабомби, КАБи. Постійно ворог завдає ударів безперервно саме на цьому напрямку. Російські гелікоптери почали дуже активно діяти. Зараз ворог їх застосовує з коригуванням з безпілотників. Вони знають дистанцію до цілі. Вони чітко виходять на об’єкт атаки і звичайно, це дуже теж ускладнює бойові дії. Тобто у нас не було раптовості. У нас не було переваги кількісної в піхоті. У нас не було переваги в кількості стволів, в бронетехніці і ворог мав велику перевагу в повітрі. Фактично треба сказати, що Росія в авіації, в гелікоптерах панувала в повітрі. Мала велику кількість зенітно-ракетних засобів і має в цьому районі. Але цього разу такий був ключовий фактор, який, мабуть, вперше зробив оці російські сили, дійсно їх посилив, в цьому районі треба відмітити на півдні Запорізький, Південно-Донецький напрямок, росіяни зосередили велике угруповання дронів. Треба сказати, що зараз ворог не тільки не поступається у дронах, а по багатьох типах переважає нас у дронах. Тобто панування противника у повітрі - це стала кількісна перевага не тільки в авіації і гелікоптерах, а це кількісна перевага у дронах. Дрони, які забезпечують спостереження, розвідку.

Також тут основні сили дронів Ланцет, ударних дронів-камікадзе далекої і дії, і значні сили росіяни зосередили тут ударних дронів FPV-дронів-камікадзе (нерозб). Все це в комплексі призвело до того, що звичайно прорвати таку оборону одним ударом швидким за рахунок мотивації неможливо.

Які ж переваги мали українські сили? Перше. Була зосереджена кількість свіжих бригад. Велика кількість нових резервних військових з’єднань. Наші війська отримали значну кількість західної бойової техніки натівської. На жаль, ми не мали переваги кількісної. Але вперше в нашій армії з’явилася значна кількість бронетехніки, у якої є якісні тепловізійні приціли, які оптимізовані для нічного бою, які достатньо надійні, забезпечують, дуже серйозно зберігають життя екіпажу, дозволяють тривалий ефективно працювати. Бредлі, Леопард 2а6, Челенджер2, Страйкер, Мардер – все це дуже високоякісна бойова техніка.

Далі. У нас була перевага – значна кількість боєприпасів. Вперше за часи війни українське військове командування зосередило і постачало на позиції тривалий час велику кількість боєприпасів, снарядів, ракет для знищення цілей і треба зазначити, що наша артилерія діяла з безпрецедентною щільністю. Ворог також зазнавав чуттєвих втрат через те, що закрити нашу артилерію ворогу не вдалося. Наша артилерія вела потужний вогонь буквально годинами. Таке було. Коригований вогонь такої сили – це дуже вагомий фактор. Ворог від цього мав великі втрати.

По тактичних цілях типу "опорний пункт" зосередження вогневих засобів на передовій завдавалися удари ракетами Хаймарс. Тобто на такому тактичному рівні в такій кількості Хаймарси теж раніше не застосовувалися. Тому були певні переваги. Але. Чому все ж таки, ми бачимо, ця битва вилилася в таку битву на виснаження і в таке повільне просування? Річ у тому, що ворог готувався приблизно з жовтня. Будував потужну лінію оборони. Там не було в той момент такої кількості боєприпасів, засобів ураження. Росіяни робили це, відверто кажучи, в достатньо комфортних умовах. Вони прив’язалися до висот. На панівних висотах зосереджувалися вогневі засоби, засоби ураження, і перед ними було обладнане передпілля, піхота і мінні поля. Все це насправді обумовлювали дуже високі вимоги до організації наступу. Але. В цій ситуації, на жаль, покладатися виключно на мотивацію нашої піхоти – а це наша основна перевага у війні, тобто перевага у мотивації наших військ, тобто ще раз порахуємо: мотивація – да. Мотивація, боєприпаси, нова бронетехніка в певній кількості. Але все це не спрацювало чому? Давайте подумаємо.

Не спрацювало, не дозволило нам прорвати тому, що, перше, не було, на відміну від подій 22 року, коли у нас був успішний наступ. Перше, у нас не було раптовості. Стратегічно раптовість у діях наших військ цього разу була відсутня, тому що ворог розуміє три основні речі.

Перше. Для того, щоб Україна могла далі розвивати, вести війну, нам потрібно перерізати коридор на Крим. Тобто наявність сухопутного коридору в Крим є одною зі стратегічних цілей Російської Федерації в цій війні. Якщо росіяни стабілізують фронт на Півдні, то звичайно, вони захочуть назавжди силою зброї відрізати цю землю, побудують там бетонні укріплення в кілька рядів, які фізично буде взагалі дуже важко вибити. Тому росіяни розуміли, де ми будемо йти.

На українське командування в цей час тиснув фактор часу. Стратегічно я розумію задум зараз – те, що ми зараз бачимо, мені зрозуміло, що прагнуло зробити командування українське. Намагалися не дати ворогу закріпитися, побудувати дуже щільну лінію оборони, не дозволити росіянам стабілізувати лінію фронту на південному напрямку і якомога далі відкинути противника від тих рубежів, які він займає зараз, щоби нав’язати битву на виснаження саме на конкретному, вигідному для України напрямку і таким чином позбавити росіян стратегічної ініціативи. Прикувати усі основні сили в цей район. Зосередити там усі основні сили – не тільки української армії, але і росіян, які були змушені кидати в цю битву всі сили. Тобто це була боротьба за стратегічну ініціативу на всьому фронті. Тому ми розуміємо, що у нас багато, знаєте, казали, що хтось нам наказує, Захід, швиденько наступати. Насправді – ні. Ніякої політичної залежності цього наступу не було.

Наступ на Півдні нам диктує просто військова необхідність, військова потреба. Якщо ми допускаємо стабілізацію фронту в цих рубежах, росіяни посилять оборону – ще більше посилять. Вони будуть економити свої сили. Вони будуть зменшувати напруження на свої війська. Вони будуть спиратися на потужні лінії, з яких потім, щоби вибити звідти – це буде як війна Північної і Південної Кореї. Вибити їх звідти буде дуже важко і незрозуміло, в які терміни. Тому як тільки назріла така обстановка, стала придатною, стало тепло, встановилася нормальна погода для коригування вогню і таким чином, щоб можна було застосувати перевагу в артилерії, застосувати нову бронетехніку, українське командування було змушено піти в наступ. Чи був він ретельно підготовлений? Тут, звичайно, що сказати? Наступали новосформовані частини. Є у нас така думка у військовому командуванні, яку озвучують багато старших командирів, що злагодженість відпрацьовується не на навчанні, а в бою. Виключно причому в бою. І що в оборонному бою будуть проблеми і втрати, що в наступальному бою будуть проблеми і втрати. Таким чином, термін, вислів "Злагодженість відпрацюєте в наступі" - це не просто так слова. Це думка, яка є у значної кількості наших військових командирів. Таким чином, висока мотивація української піхоти була використана для того, щоб створити фактор раптовості і намагатися проломити ударом по кількох напрямках російську оборону.

Спочатку 4 червня був наступ на допоміжному напрямку. Це напрямок від Великої Новосілки. Наші війська раптово для противника почали зрізати Времіївський виступ. Частково це вдалося в деяких місцях, на жаль, не вдалось. Ворог готувався, підкреслюю. 8 червня в атаку вже пішли наші війська напрямком на Токмак. Судячи з угруповання і того, що ми бачимо, цей напрямок був намічений для основних зусиль. Судячи з техніки, яка там зосереджена, яку ми бачили за ці 4 місяці. Тому на українські війська в першу чергу тиснули стратегічні фактори. І стратегічні фактори обумовили те, що у нас там не було, на відміну, давайте подивимось на Балаклійський прорив відомий 22 року, який змінив стратегічну обстановку.

У 22 році чому наступ був успішний? Перше. Основні сили російської армії, стратегічні резерви, повітряно-десантні війська були повністю скуті боями на херсонському плацдармі, боями навколо Херсону. Там були зосереджені основні російські сили і засоби ураження. Росіяни кидали туди все: основні сили авіації, артилерії, протиповітряної оборони. Там були всі резерви. Це призвело до того, що на північній ділянці фронту, в Харківській області росіяни свої резервні частини, повітряно-десантні, познімали і перекинули на інші напрямки. Тобто оборона противника була послаблена дуже серйозно. І ворог у принципі не очікував нашого наступу в цьому районі. Вони відбивали атаки українських військ на Херсонському плацдармі.

29 серпня 22 року почалася наступальна операція на Херсонському напрямку і наші війська намагалися прорвати глибокоешелоновану оборону. Так, це не вдалося зробити. Але всі стратегічні резерви росіян були скуті в цьому районі. І в цей момент, використовуючи цю ситуацію, на іншому флангу, там, де не було достатньо резервів, угруповання наших військ прорвало одним стрімким ударом, просто проїхало російську оборону і вийшло на тили Ізюмського угруповання. Що призвело до панічної втечі російських військ. Що важливо? Що наступ Балаклійський робили на той момент ще достатньо комплектні, якісно підготовлені кадрові наші військові бригади -92 механізована, 80 десантно-штурмова і 25 повітряно-десантна. Також вони були посилені різними іншими підрозділами сил спеціальних операцій і так далі. Тобто нам вдалось створити на тому північному напрямку не тільки на певних ділянках кількісну перевагу, але і якісну перевагу освічених військ, яким можна було ставити задання і вони йшли вперед і могли знести будь-який спротив.

На Балаклійський район оборони, він не був прикритий стаціонарними лініями оборони. Там не було ешелованої оборони противника. Там навіть тактичні резерви були дуже слабенькі. В районі Ізюму зосереджені. Ворог навіть не встиг їх вивести на рубежі оборони. Вони були розбиті дуже швидко. Тобто були всі ці фактори… Да, і треба відмітити ще рельєф і місцевість. Там не було мінних полів. Місцевість не була такою відкритою. Було дуже багато лісів, які дозволяли скритно накопичуватися,  пересуватися приховано. Там не було таких дистанцій для ураження далекобійної зброї. І ще один фактор. Не було такої великої кількості дронів. У росіян в тому районі не було ударних дронів. Не було ніяких FPV, не було ланцетів і навіть була дуже слабка аеророзвідка.

Так ось аеророзвідка зараз у сучасній війні, дрони. Дрони – це той фактор, який посилює боєздатність, мультиплікує ефект будь-якої зброї в рази. Що відбулося зараз на півдні, за ці 4 місяці? Всі ті фактори, які працювали в Балаклійському прориві, на жаль, тут не могли бути застосовані. Все це не мало місця. Свіжесформовані частини, які були дуже добре мотивовані, складаються з патріотів, з мотивованих людей. Вони готові були йти вперед. Але обстановка виявилася іншою. Ворог чекав наступу, зосередив великі сили, і прорив просто перетворився на битву на виснаження. Да. Ось таким чином це відбулось.

Але тепер давайте скажемо, що це – успіх-не успіх. Я сказав всі фактори, які змушували Україну наступати. Відверто кажучи, у деяких високих керівників були дуже оптимістичні щодо цього наступу, сподівання. Але фактично вибору у нас не було. На відміну від Балаклійського прориву, наступ на півдні, у Запорізькій області і на Південному Донбасі у 2023 році – це не була шахова гра. Це не була шахова партія. Це був удар ломом з усієї сили по наглухо зачинених бронедверях. З першого удару ми ці двері не пробили. Ми били-били в них 4 місяці, ми продовжуємо бити зараз. І виходячи з цієї обстановки, що є, будемо продовжувати бити далі. Хочу сказати, що у нас не було інших варіантів дій на стратегічному рівні.

А тепер подумаймо, що ж можна було зробити краще і чи можна було зробити краще? Так от, що проявилося? Які помилки? Проявилося все ж таки в повний зріст, що відпрацювання злагодженості у бою, у наступі все ж таки, я сподіваюсь, військове командування визнає помилковим кроком. Бій у наступі висуває набагато більші вимоги до управління організацією військ, до підготовки. Тому що наступ – це концентрація усіх сил, усіх ресурсів для виконання завдання в конкретній точці на конкретній ділянці на конкретному місці. Під час наступу ти не можеш когось навчати. Під час наступу усі мають іти вперед і працювати як злагоджена машина.

Бій в обороні дає інші можливості. Під ударом новосформована частина, якщо вона займає лінію оборони може навіть розміняти час на територію. Вона може відійти. Вона може якісь позиції залишити. Але вона виграє час. За цей час вона може вдосконалювати систему управління. Оборона дає можливість розуміння, де буде йти ворог. Вдосконалювати систему управління, розвідки, проводити допідготовку особового складу. Якщо, звичайно, є ініціатива командирів.

Наступ таких можливостей не дає. В наступі потрібен кожен солдат вперед. Кожен снаряд в ціль. Це інші умови. Да, у нас за 9 років війни всі керівники звикли, що війська готуються, як в АТО – заходить бригада на рік, сідає в окопи і починає там навчатися, вести фактично реальну бойову підготовку. Да, так було. Але в наступі в повномасштабній війні це не проходить. І значні втрати бойової техніки, людей пов’язані з тим, що були недоліки, особливо на початковому етапі, і в підготовці, і в організації. І особливі недоліки основні були в управлінні. Тому що управління командування має враховувати особливості своїх військ, виходячи з їхнього реального рівня підготовки. А коли у нас там один командир корпусу постійно тільки кричить "вперед-вперед!" і ставляться тактичні завдання, коли командувач корпусу ставить завдання взводам і ротам окремим, фактично не покращуючи управління, а тільки його фрагментуючи, це, на жаль, не може бути ефективним в сучасних бойових діях. Сучасні бойові дії – це дії не по карті. Не точки, напрямки, стрілочки. Це бачення з дрона. Це децентралізація управління. Це прояв ініціативи на місцях, щоб основні люди зараз, під час сучасних наступальних дій – це командири рот. Це максимум командири батальйонів. Їм не треба заважати під час штурмових дій. Бригада, корпус мають забезпечувати їхні дії, а не намагатися їм нав’язати якесь своє бачення. Я думаю, що це дуже важливий урок, про який треба говорити. Також сучасна війна вимагає абсолютно іншого підходу до організації управління засобами розвідки.

Розвідка і управління вогнем потребують багатоешелонованої концентрації і застосування усіх розвідувальних засобів, щоб був порядок, щоб хтось спланував чітко, причому бажано на електронній карті. На електронній – не паперовій. Деякі розвідувальні засоби зосереджуються. Який підрозділ за який сектор несе відповідальність. На яку глибину організована розвідка. Які засоби є. Яка витрата цих засобів. Це все треба планувати. Бо сучасне поле бою – це не те, що три роки тому навіть вивчали в наших військових академіях. Я вже не кажу про більш ранні етапи. Зараз сучасне поле бою насичене сенсорами, насичене дронами, які проглядають, спостерігають кожний крок. Зараз, коли піхотинець один іде вперед, то це вже не питання, що його може помітять, може ні. Може вдасться проскочити, може ні. Навіть одну людину, особливо на такій відкритій місцевості обов’язково помітять. Навіть одну. Я не кажу про групу. Навіть одну помітять. І навіть по цій одній людині буде завдано вогневе ураження. Тому коли піхота йде, це має бути комплекс дій. Керованість має бути з дрону, щоб, не дай бог, не було оцих полонених, зниклих безвісти, які можуть бути під час сучасного наступу, якщо у тебе є дрони, є взаємодія, є вогневі засоби. Це завжди має викликати питання. На жаль, оце управління, яке має іти насамперед, управління в сучасній війні має використовувати оцю величезну кількість засобів ситуаційної обізнаності. Нових засобів. Тисяч дронів, сотні дронів, які працюють на полі бою. Дані сотен тепловізійних прицілів сучасної бойової техніки. Все це треба інтегрувати в одну картину ситуаційної обізнаності. Чи було це створено? На жаль. Планування цих дій, планування застосування розвідувальних засобів, планування застосування дронів під час наступу сплановано не було. Це серйозний недолік в сучасній війні.

Ми самі бачимо, що таке російський наступ, який був у січні, лютому, березні на Вугледар. Коли російське командування бронетанковими колонами намагалося прорвати нашу оборону. Що їх зупинило? Фронт дронів. Дрони, які спостерігають і заздалегідь виявляють цілі, по яких завдається ураження, війська переходять у бойову готовність. Так і тут. На півдні основний фактор – це не мінні поля. Це навіть не велика кількість піхоти, яку росіяни зараз зосередили і вона контратакує і займає позиції.

Фронт дронів. Фронт дронів – це ключовий фактор сучасної війни. Дрони вже є не тільки у нас. Вони не в меншій, а інколи і в більшій кількості у росіян. Вони проглядають наші ближні тили. Вони проглядають позиції вогневих засобів, командні пункти, - з цим треба маневрувати. На це треба реагувати. Так само і з нашого боку. Розвідка має бути всебічною, комплексною. Протистояти фронту дронів росіян має фронт дронів, який має створювати перевагу в ситуаційній обізнаності за рахунок організації і управління.

Якість. Тобто кількість, нова техніка – не працює. Тільки якість. І ще я хотів би відмітити. Тактика. Перевага в тактиці, перевага у взаємодії, злагодженості військ – це ті речі, які в сучасній війні у наступі не відпрацьовуються. Це треба відпрацьовувати на полігоні. Війська, які не відпрацювали взаємодію дронів і штурмових груп, дронів і артилерії, дронів, артилерії і штурмових груп, дронів, артилерії, штурмових груп і бронетехніки, взаємодію цілевказування бронетехніки і дрона, взаємодію штаба роти, командира роти, його дронів, його техніки з командиром батальйону, з командиром бригади, з союзними силами на флангах. Це треба відпрацьовувати. Хоча б має бути короткий цикл підготовки. Хоча на рівні командного складу. Це не можна імпровізувати. Тому я сподіваюсь, що загалом ситуація така. Ми не могли не наступати на півдні. Ми мали діяти там. І стратегічний задум, те, що було намальовано на карті, він виправданий. Його логіка зараз, через 4 місяці – ми її розуміємо і бачимо. На великих картах намалювали задум, в якому була логіка, є сенс і ця битва триває. Ми не можемо від цієї битви ухилитися.

Але що виникло? Основна проблема? Розрив між стратегією, задумом, і тактикою, виконанням. Тобто сплановано і прораховано все на вищому рівні, а виконання не дороблено. А як це виконати? Задум хороший. А як це зробити практично? Вперед-вперед? І термін поставити? Ну, намалювали. Он у нас один командир корпусу так намалювався, що… я думаю, прийде час, то ми про нього розкажемо. У нас багато людей обвішуються високими нагородами і думають, що управління – це коли ти сидиш у штабі і там постійно нервово покрикуєш на підлеглих: а чого це ви до того рубежа ще не дійшли? Дуже часто під час цих подій хотілося б деяких високих командувачів на один день все ж таки запросити до посадки якоїсь, щоб вони подивилися, якою є війна з точки зору піхоти, коли тобі треба наступати, але тобі не дають бронетехніку, бо її швидко виб’є дрон. Над тобою дрони противника і по тобі обов’язково завдається ураження. Тим не менше тобі треба іти вперед. Тут питання не просто страху. Я хочу сказати, що оці кілометри, які пройшли – 9 км на Роботине і на Новопрокопівку. Ці кілометри, які пройшли на Макарівку, Новомайорське. Повірте, це дуже дорогі для України кілометри. Назавжди дорогі. І там будуть стояти пам’ятники дуже-дуже багатьом нашим героям. Дуже багатьом людям, які пролили свою кров. Це для нас будуть святі місця. Те, що там зроблено, - це подвиг. Жодна армія світу, я переконаний, не могла б зробити те, що зробила на цих напрямках українська піхота. Фактично це було просто масовий героїзм і самопожертва. Російська армія не змогла пройти ні кроку взагалі по таких позиціях при такому спротиві. Українська пройшла. Були завдані великі втрати і завдаються зараз росіянам завдяки снарядам, ракетам, завдяки героїзму наших воїнів, які йдуть до кінця. Але такий розмін, я думаю, всі розуміють, для нас невигідний. Треба створювати якісну перевагу не тільки на стратегічному рівні, але і на тактичному. Дива не станеться. Ворог зробив висновки з подій 22 року, з боїв за Херсонський плацдарм, з Балаклійського погрому російських військ. Тобто з нашого вересневого наступу вони зробили великі висновки і повторити це другий раз неможливо. Ворог не хоче програвати, зосереджує усі сили, панує в повітрі, обладнує потужні інженерні рубежі які чомусь, на жаль, не обладнує українська армія і українська влада чомусь не будує з будівельними організаціями. Але вони це роблять і з цього треба робити висновки. Це дуже важливо.

Ми маємо не тільки на стратегічному рівні переважати. Ми маємо будувати перемогу в тактиці, щоб планування було зверху вниз, щоб там, внизу, командир відділення теж розумів, що він має інформацію, розуміє, куди йде, які засоби його підтримують, на які рубежі реальні він має вийти, завдяки яким засобам. І що він неодноразовий, а що він має дійти і повернутися. І що для цього командування все зробило. А воювати, наказуючи здійснити подвиг, вперед-вперед, йдіть на подвиг – ну, знаєте, так в двадцять першому столітті не воюють. І я хочу сказати, що 23 рік, на моє переконання, це був останній рік, коли як російська армія, так і українська, намагалися прорвати фронт за рахунок передусім зосередження мас піхоти, артилерії і бронетехніки. Якщо ми хочемо перегравати ворога на всіх рівнях, перше, з чого треба починати, - це планування застосування дронів. Перевага має бути, забезпечуватися у дронах. Не тільки в кількості. Для дронів важлива не кількість насамперед, а якість. Організація дронів. Якість застосування. Як розвідувальних, так і ударних дронів різних типів. Ось це основне. Командувач, який починає в 23 році, зараз вже, буде починати наступні наступальні дії не з планування застосування дронів, не з застосування і планування роботи засобів РЕБ, не з застосування засобів ППО, не з застосування засобів радіоелектронної розвідки, - ця людина не сучасна. Ця людина не здатна добиватися результатів. Ця людина просто не усвідомлює природу сучасної війни. Наступ піхотою, артилерією і танками повторюватися вже не буде, якщо, звичайно, командувача цих військ цікавить результат. І нам треба готуватися до змін у війні – війни дронів. Це основний урок для мене оцього наступу на півдні. Війна дронів вимагає нових технологічних рішень.

Ми маємо реалізовувати насамперед перевагу в інтелекті наших військ, в мотивації наших військ, а не просто в героїзмі, в готовності йти з автоматом вперед за будь-яку ціну. З ким нам розмінюватися? З російськими оцими мобіками чи найманцями, яких вони зараз там набирають? Навіщо? Отже хочу сказати, що наступ на Півдні в 23 році – мені зрозуміла його логіка, зрозумілий час, терміни, зрозуміло, чому не було часу виправити багато помилок. У всьому цьому є недоліки. Всьому цьому є пояснення, є логіка. А от помилки, які треба виправляти обов’язково – це помилки, які у нас утворюють оцей розрив між стратегією і тактикою.

Тактику теж треба планувати. Управління військами теж треба відпрацьовувати. Злагодженість у наступі, деякі шановні наші високі командири, хочу сказати, не відпрацьовуються у сучасній війні. У вас звідки взагалі було взяте? У нас таких прикладів навіть нема. Тому злагодженість має відпрацьовуватися в обороні і тільки так. Або шляхом тривалої підготовки з досвідченими кадрами десь на полігонах. Але це все треба планувати. Іде реальна війна і реальна бойова підготовка і обкатка військ – це обкатка в обороні. Це досвід світових війн теж. Все це треба проходити. Давайте згадаємо – багато прикладів. І Перша, і Друга світова війна – застосування новосформованих військ. Основні проблеми – це завжди проблеми організаційні, проблеми злагодженості, які дуже знижують в цілому наступальні можливості військ.

Я думаю, що нам не треба повторювати таких біг по історичних граблях, а треба робити висновки зі своїх помилок. І ще одне дуже я би хотів сказати, останнє. Що в армії потрібні… у нас склалася така традиція, де на багато позицій приходять такі командувачі, які завжди хочуть повідомляти чомусь хороші новини начальству. Не хочуть приносити критичні новини. У них завжди все добре. Завжди обстановка напружена, але контрольована. Стереотипна доповідь – все завжди добре, ніяких проблем. В принципі доповіді такі може робити… курсант якийсь може робити. На мій погляд, під час великої війни на командні посади мають ставитися люди з самостійним мисленням, у яких основне завдання не створити проблеми занепокоїти начальство, а вирішувати проблеми. Які мають критичне мислення, самостійне, які пропонують плани дій, а не просто є адміністраторами: нічого не трапилося, не відбулося, бум-бум-бум, напружено, контрольовано, дякую вам, питань нема, все вирішуємо. Такі командувачі в сучасній війні непотрібні. Потрібні люди, які дають результат у війні. Результат за рахунок того, що ворога треба перегравати тактично.

Зараз позиційна оборона утворилась. Фактично та лінія фронту, яку ми з вами розглядали, без змін. Вона практично приблизно така сама, як була у листопаді 22 року. Тобто фактично фронт стабілізований. Його не вдалося ні росіянам, ні нам, на жаль, прорвати, розірвати, обрушити оборону в 23 році. Ця війна позиційна переходить в 24 рік. Треба бути ефективним у позиційній війні. Економити людський ресурс, насамперед. Ось в чому талант командира. Не просто послати всіх вперед-вперед, а економити основне, за що йде війна – людський ресурс. Бо війна на виснаження виснажує що? Не кількість снарядів. Не кількість танків і гармат, а кількість людей. І особливо кваліфікованого особового складу. І особливо в піхоті. Насамперед. Ось це основне завдання генерала. Основне завдання командувача. Економити наявний ресурс. Розумно застосовувати. А не сидіти: окей, вперед пішли, дайте мені ще – люди закінчилися. Так не воюють. Витрачати можна те, що тобі потім будуть відновлювати. Техніку дадуть, дрони дадуть, снаряди. Танки дадуть. Людей не дадуть. Тих людей, що витрачаються в лобових атаках, не дадуть. Їх не буде. Тривала позиційна війна вимагає насамперед ретельного планування для збереження людських ресурсів, для збереження кваліфікованого особового складу. Ось це основний виклик війни.

Отже, друзі, на сьогодні, мабуть, ми закінчимо. Я найближчим часо проведу ще один стрім. Я буду відповідати на всі ваші питання, які накопичилися. А зараз ми так коротко концентровано проговорили по наступу. Сподіваюсь, основні аспекти пройшли. Я буду ще деталізовано по цьому питанню звертатися. Мені надали інформацію з багатьох наших бойових бригад, командувань. Я достатньо добре розумію цілком деякі аспекти обстановки. Не буду стверджувати, що все. Я можу помилятися в деяких деталях, деяких нюансах. За те, що я зараз сказав, я відповідаю і можу це донести. Аргументів у мене багато. Я вам дуже вдячний за цей ефір. Дякую за розуміння. Я вважаю за необхідне отак чітко висловити свою позицію по наступу, по його проблемах і досягненнях, його необхідності. Таку загальну рамку для себе сформувати. Буду ще про це писати. Скоріш за все, це не буде така відкрита детальна доповідь. Частина буде публічна, частина буде непублічна.  Побачимось із вами в ефірі. Дуже радий всіх бачити. Дякую, що були з нами. Велика битва за Південь триває. Велика битва на всьому фронті. Українські воїни йдуть вперед. Російські окупанти намагаються досі і в цей момент стримати наш наступ. Будемо вірити, ми віримо в перемогу. Віримо, що українська воля й інтелект виявляться сильнішими за загарбників. Сьогодні, як ніколи, я впевнений у нашій перемозі. Дякую вам за те, що слухали і слава Україні.

Автор: Юрій Бутусов, Цензор.НЕТ

«Аргумент»

На цю тему:

• Марк Міллі: наступ України триватиме до 10 тижнів і буде дуже кривавим
• Наступ Сил оборони передбачатиме звільнення Криму — президент
• Данильченко ака Ронін: Наступ. Легко не буде
• Кирило Данильченко: Наступ. Жорна мелють
• Наступ: як українці беруть штурмом окопи росіян - репортаж ВВС
• Український наступ: 6 висновків