Юрій Цикенюк: "Міна електронна, вона пропустить собаку, техніка проїде, а коли відчуває, що йде людина, міна "виплигує" і вибухає"

|
Версия для печатиВерсия для печати

Розтяжки з гранатами в дитячих ліжках, під посудом і одягом в будинках, "пелюстки", які не видно в траві. Все це залишають по собі окупанти на звільнених територіях. Недаремно міни називають одним із найпідступніших засобів ведення війни. Ворог докладає чимало зусиль, щоб від мін постраждало якомога більше і військових, і цивільних. Після нападу Росії дуже багато вибухонебезпечних предметів тепер є на території лісів, парків, полів, в будинках і подвір’ях мирних жителів. Тому з першим заступником начальника Мобільного рятувального центру швидкого реагування ДСНС України Юрієм Цикенюком ми говорили не лише про різновиди мін, які використовують військові рф, а й про те, що можна зробити, щоб убезпечити і самих саперів, які розміновують території, і жителів деокупованих територій.

Інтерв'ю з ним публікує видання Цензор.НЕТ.

"НАЙБІЛЬШУ НЕБЕЗПЕКУ СТАНОВИТИМУТЬ МІННІ ПОЛЯ І ПАСТКИ, ВСТАНОВЛЕНІ РОСІЯНАМИ"

– Скільки часу знадобиться, щоб розмінувати територію України, нині достеменно не знає ніхто, бо війна ще триває. Але, наприклад, міністр економіки заявила, що на це може піти до 70 років. А на ваш погляд, скільки часу ми витратимо на звільнення наших земель від мін?

– Як на мене, то однозначно не менше десяти років. Усе залежатиме від тієї кількості ресурсів, які буде залучено для проведення робіт з розмінування. Якщо після того, як війна закінчиться, до нас зайдуть іноземні компанії з розмінування, які допомагатимуть, і їх буде багато, це буде один термін. Якщо їх зайде менше – інший.

– А прогноз щодо 70 років теж може стати реальністю?

– Важко сказати. Ми розуміємо, що найбільшу небезпеку становитимуть мінні поля й пастки, встановлені росіянами. Бо така пастка може спрацювати не тільки від наїзду техніки, а й якщо на неї наступить людина. А йдеться саме про 70 років тому, що міна зі своїми характеристиками протягом 70 років може тримати свій бойовий стан. Тобто протягом цього часу теоретично вона може вибухнути.

Передовсім ми проведемо потрібні заходи, щоб зняти мінні поля, а от робота з боєприпасами, які зайшли в землю на глибину до 3 метрів і там залишились, – це кропіткий процес, який потребуватиме багато часу. Бо їх потрібно знайти, підняти і знищити. Тобто, це відбуватиметься у кілька етапів. Перший, як я сказав, – зняти усі поверхневі міни, а вже другий етап – глибинне очищення.

– Розкажіть, що означає гуманітарне розмінування, яким ви займаєтесь.

– Це комплекс заходів, у який входить технічне, нетехнічне обстеження, саме розмінування, інформування про мінні ризики, допомога постраждалим. Тобто, це досить великий спектр робіт.

Коли проходить процес деокупації міст, першими заходять військові сапери. Їхня основна задача – це шляхи подальшого просування і розміщення своїх військ. Після них заходять співробітники ДСНС, вибухотехніки Нацполіції. І починається першочергова робота з відновлення критичної інфраструктури. Щоб запустити в населених пунктах електрику, воду, газопостачання, електропостачання, інтернет. Тобто треба забезпечити очищення території, щоб могли зайти аварійні бригади і відновити роботу критичної інфраструктури. Це досить складний і важкий процес, тому що заміновано, на жаль, дуже сильно все. І якщо брати до уваги Харківську, Херсонську області, то там надзвичайно багато територій заміновано. І, на жаль, там досі багато людей і техніки підривається.

– Що відбувається після того, як запускається критична інфраструктура?

– Паралельно з цим перевіряються дороги, реагуємо на звернення громадян – люди повертаються додому і знаходять міни на подвір’ях, у самих будинках, серед них і міни-сюрпризи. І тільки після того, як закриємо ці первинні заходи, ми можемо далі вже переходити десь на поля, лісові дороги. Про всі ліси зараз навіть не йдеться, тому що справді дуже багато роботи і її важко виконувати, бо бракує засобів для такої площі. Та й людського ресурсу теж. Люди відпрацювали певний час, треба провести ротацію, бо в таких умовах працювати важко, адже вони постійно перебувають у напрузі, розуміючи, що під ногами може бути вибухонебезпечний предмет, який будь-якої миті може вибухнути.

– Мені один із військових розповідав, що коли вони заходили в населені пункти, їхні інженери звертали увагу на те, що росіяни ставлять розтяжки на кількох рівнях. Не хочеться називати це креативом. Вам і вашим хлопцям теж із таким доводилось мати справу?

– Ми ж повинні розуміти, що як ми за ними спостерігаємо, звертаючи увагу на те, як вони працюють, так і вони за нами. І вносять зміни в штатні міни. І ці міни спрацьовуватимуть від того, що ти цю міну, наприклад, двічі перевернеш. Чи ти міну кішкою зняв, а вона спрацює через півгодини. І випадків, коли вносять зміни до конструкцій мін, дуже багато. Варіантів безліч.

Тому зазвичай ми наполягаємо, щоб усі підозрілі предмети знищувались на місці. Не переміщали їх, не стягували. Знову ж, враховуючи ситуацію, і територію, де такі предмети знаходять. Але все ж краще знищити на місці. Якщо військові рф стояли там довго, у них був час творчо підійти до процесу мінування, й випадки можуть бути складними.

– Тобто вони постійно вдосконалюються?

– І ми вдосконалюємось, й вони.

– На відміну від піхоти, де росіяни кидають своїх ненавчених щойно мобілізованих на штурм як "гарматне м'ясо", сапери у них все ж професіонали?

– Так. І в нас є, на жаль, втрати: й поранені, і загиблі. Це сапери, які справді були фахівцями, які знали, як воно працює, як може бути. Але все одно десь на якихось пастках ворога попались.

– А які це пастки?

– Зазвичай сапер шукає міношукачем і щупом обережно перевіряє. А вони міни спеціально ставлять так, щоб коли ти щупом перевіряєш, вона вибухнула. Вгадати, яким способом її встановлено, важко. Ти міну підняв – вона вибухнула. А є такі міни на східному й харківському напрямках, які спрацьовують на ходу людини. Вона пропустить собаку, техніка проїде, а коли відчуває, що йде людина, міна "виплигує" і вибухає. Вона підпускає на 8-10 метрів. Таку міну сапер просто не може побачити.

– На неї навіть не треба наступати, правильно я зрозуміла?

– Так. Міна електронна, там стоїть сейсмічний датчик, який і спрацьовує.

– А як же їх встановлюють?

– Таку міну встановлюють дистанційно. Вона випадає з касети, падає на землю і сама себе виставляє. У землю забивається шток, який є сейсмічним датчиком. Міна відчуває вібрації, й коли йтиме людина, зреагує. Врятуватись від неї неможливо, бо ми її не бачимо. У них є терміни самоліквідації, але багато випадків, коли вони чомусь не самоліквідувались. В якому вона стані знаходиться – бойовому чи ні, – теж ніхто не може сказати.

– Що ж з такими робити, як розміновувати, якщо підійти до них не можна?

– Якщо знайшли якість рештки корпусу касет, спостерігають із дронів, пробують розстрілювати. У нас зброї немає, просимо військових, щоб допомагали.

Окрім того, у росіян є комплекси, які управляють мінами. Комплекс НВУ-П "Охота". Один такий комплекс управляє п’ятьма мінами. За тим самими принципом, коли йде людина. Міни виставляються у певному порядку, воно людину підпускає і зі сторони, де вона йде, вибухає міна. Коли міна вибухнула, цей комплекс самоліквідується.

Як його розмінувати? Ніяк. Він закопаний у землю, міни закопані в землю, їх не видно.

– Де саме вони їх встановлюють? Тільки на полях чи в містах теж?

– У місті не встановиш, бо не закопаєш нормально і вона не так буде відчувати. В основному в полях. Ми такі комплекси бачили на Херсонщині, Донеччині, Харківщині.

– Там, де у них було більше часу. На Київщині, звідки їх швидко погнали, такого не знаходили?

– Ні, на Київщині такого не зустрічали. Тут найбільше мінувань з уловками було на броварському й іванківському напрямках. Наприклад, було таке, що механізм невилучення міни встановлювали. Було видно, де працювали професійні сапери, а де, скажімо так, дилетанти.

І так, ви праві, часу у них було небагато. Хоч ще не можна сказати, що все розміновано. Тому що ще не всі поля й ліси перевірили.

– Міністр оборони теж публічно заявляє, що на розмінування території нашої країни потрібні будуть десятки років, тисячі фахівців, але можна все це прискорити за рахунок сучасних технологій. Ви можете як практик сказати, що саме могло б пришвидшити ці процеси? Які саме сучасні технології?

– Наприклад, потужні машини для розмінування, які за допомогою спеціальних молотків, валу перебивають землю на глибину до 30 см. Частина мін детонує, частину вони розбивають.

Якщо використовувати такі машини, ми наражаємо менше людей на небезпеку.

Звісно, що за машиною будуть іти і перевіряти все сапери, але ми точно мінімізуємо ризики. Бо якщо, наприклад, будуть міни, які спрацьовують на ходу людини, така машина їх просто переб’є. Вони якщо і спрацюють, машині шкоди не завдадуть.

Їх зараз у нас кілька штук, та наскільки я знаю, перемовини про постачання провадять. Але вони надзвичайно дорогі.

– З іншого боку, якщо наші міжнародні партнери хочуть, щоб Україна і надалі постачала зерно, то вони розуміють, наскільки важливо пришвидшити розмінування полів. Бо ми ж усі бачимо, що відбувається зараз на Херсонщині, яку росіяни інтенсивно обстрілюють. Таке враження, що вони прагнуть максимально забити снарядами поля, щоб там нічого не можна було виростити.

– Ви ж бачили, що росіяни витворяли торік. Їхнє завдання було вивезти все, що у нас залишилось, розграбувати заводи, зерносховища. Потім це зерно переправляти ще кудись. Їм не цікаво, щоб Україна розвивалась.

Щодо міжнародної допомоги, то наскільки я знаю, таких машин з розмінування загалом небагато. На їхнє виробництво йде певний час. Раніше на них не було попиту. Зараз потреба виникла, але тепер треба час, доки таку машину виготовлять, доки вона до нас надійде.

Упевнений, що перемовини дадуть позитивний результат, і міжнародні донори нам допомагатимуть.

– Не уявляю, наскільки це емоційно важко працювати, знаючи, що будь-якої миті на тебе може "виплигнути" міна просто тому, що ти до неї підійшов. Але ж так само від них може постраждати будь-яка людина, яка йтиме повз. І це страшно.

– Це лише одна з проблем. Не менш проблемними є міни ПФМ чи, як їх називають у народі, "пелюстка". З боку Ізюма їх там повно насипано. Вони в дворах, на дахах будинків, у лісах, на полях. Багато людей на них підривається. Вигнала бабуся десь корову пасти, наступила – відірвало ступню. Десь діти грались – наступили.

– А нещодавно ж був випадок, коли в селі Сніжківці Ізюмського району чоловік на городі на таку міну наступив.

– Їх там справді дуже багато порозкидали ще торік. Вони за розміром приблизно як коробка сірників, до якої прикріплена лапка. Вони зелені, коричневі – побачити серед зелені на городі, в полі, а тим паче в лісі вкрай складно. Людина йде собі, думає, що це чисте поле, а міна десь у траві лежить. І від того, що людина наступила, вона вибухнула.

– І що ж робити? Нікуди не ходити?

– Ходити перевіреними стежками.

– Як дізнатись, що вони перевірені?

– Якщо стежка натоптана і вона ґрунтова, то ходити можна. Якщо трава до коліна, то я б не рекомендував туди заходити.

– Ви сказали, що росіяни позакидали людям такі міни у двори, на дахи. Як бути в таких ситуаціях? Ви ж кожен двір не обійдете.

– Обходять хлопці. На Харківщині у нас багато розрахунків зараз працює. Важливо, щоб власники будівель були вдома. Люди подають заявки, і до них приходять.

Так, це затяжний процес, бо роботи чимало, але хлопці працюють, бо це ж безпека людей.

– Куди треба звертатись із такими заявками?

– В органи місцевого самоврядування, вони координують ці питання.

"КОЛИ ТИ КОВДРУ БЕРЕШ, ВИБУХАЄ ГРАНАТА, СХОВАНА ПІД ПОДУШКУ"

– Спеціальні машини для розмінування дорогі і їх мало. А щось менш дороге і більш поширене може використовуватись? Наприклад, якісь роботи?

– Роботів використовують в основному для розвідки. І якщо вони виявляють міну, ми можемо до неї дистанційно підвести заряд і підірвати. Тобто не людина йтиме, а робот – і на нього міна, чутлива до наближення людини, не спрацює. Також їх зручно використовувати, коли йдеться про касетні боєприпаси, які теж мають терміни самоліквідації, але чомусь вони спрацьовують з більшим проміжком часу, ніж це має бути, чи взагалі не спрацьовують. Тому намагаємось дистанційно доставити снаряд, щоб підірвати.

– А такі роботи у нас уже є?

– Теж поки що одиниці.

– Вони вітчизняного виробництва чи іноземного?

– В основному іноземного, але у нас їх теж почали розробляти. До нас звертаються люди, які розробляють платформи і готові їх модернізувати так, щоб робити роботів, які могли б дистанційно доставляти снаряди до вибухонебезпечних предметів.

– Думаю, дуже важливо розвивати цей напрям, враховуючи, як багато нам треба розмінувати територій.

– Люди дуже швидко орієнтуються. Зараз почали використовувати дрони, які доставляють заряд до цих боєприпасів. І за допомогою дронів, і за допомогою роботів шукають, як зробити процес розмінування безпечнішим для людей.

– А як саме дрони використовують?

– Коли є ризик підходити до мін, які реагують на ходу людини, до неї заряд доставляється дроном, і сапери вже підривають.

– Ви працюєте багато років. Скажіть, якщо порівнювати досвід розмінування в 2014-2016 роках, він дуже відрізняється від того, що робите зараз?

– Кардинально. Тоді у нас, можна сказати, була лайтова версія. Так, для нас це було, порівнюючи з тим, що ми займались боєприпасами, які позалишались після Другої світової війни, важко. Але не було стільки різних типів мін і стільки пасток, які наразі використовують російські війська. Були, в основному, протитанкові міни. Були осколкові, але не так багато. Зараз дуже багато фугасних протипіхотних мін, касетних протипіхотних мін, взагалі касетних боєприпасів. І щільність мінування в сотні разів більша, ніж була тоді.

– Ви в якому режимі працюєте? У вас хоч трохи часу є на відпочинок?

– У нас п’ятиденний робочий день, але в суботу-неділю хлопці чергують. Ну, є вихідний – добре, немає – то, значить, немає. На сході наші розрахунки так само працюють. Окрім того, проводимо ротації. Тому люди працюють у різних регіонах, і графік уже залежить від того, яка там обстановка.

Роботи дуже багато. Люди розуміють, що вони роблять, навіщо вони це роблять. Люди вмотивовані.

– А не звільняються, розуміючи, наскільки це важко і небезпечно?

– Ні. Навпаки торік ми набрали близько 30 чоловік, які вже розуміли, куди вони йдуть.

Нам теж важливо розуміти, що людина морально буде стійкою й не зламається. Тому з тими, хто хоче у нас працювати, спочатку проводить співбесіду психолог. На окремій співбесіді ми чесно кажемо: ти маєш усвідомлювати, що можеш загинути. Ми ризикуємо. На жаль, є такі випадки, що наші люди травмуються.

– Що здебільшого кажуть у відповідь?

– Що все розуміють, що готові працювати, бо є діти, і коли вони спитають, де батько був під час війни, їм буде що відповісти.

– Це цивільні до вас приходять і ви їх навчаєте?

– Так. Ми набрали цивільних людей, яких навчали. Набрали дуже відповідальних хлопців, які дуже гарно працюють.

– Що росіяни мінують найчастіше в населених пунктах, коли їх звідти женуть чи вони самі відходять?

– Переважно будівлі, де перебували. Можливо, це були і ефесбешники, які знали, як зробити так, щоб і дуже підступно, і дуже професійно було заміновано ці споруди.

Наприклад, у Бучанському й Броварському районах Київщини були випадки, коли окупанти робили це не дуже професійно, просто намагались залишити по собі щось погане для цивільних людей. Десь гранату поставили на розтяжку так, щоб вона вибухнула, коли людина відчинятиме двері. Чи поставили розтяжку під одяг, який висить у коридорі. Знімає людина куртку з вішалки і зриває чеку з гранати. Були випадки, коли хлопці знаходили розтяжки в дитячому ліжку. Коли ти ковдру береш, вибухає граната, схована під подушку. Не скажу, що це мінували професійні сапери, радше якісь відморозки. Ті, які не вміють воювати з військовими, а просто прагнуть зробити щось підле для мирних жителів, у чиїх будинках жили.

У Бучанському районі був випадок, коли сапер відкрив кухонну шафу, звернув увагу на одну з чашок. Вони там всі стояли перевернутими. А начальник групи мені розповідав потім: "Не знаю чому, але мене одна з чашок збентежила. Почав обережно її стягувати, а під нею була граната вже без чеки, в якій скоба утримувала ударник просто за рахунок корпусу чашки.

І якби хтось із мешканців будинку просто потягнув цю чашку, граната впала б під ноги й вибухнула.

– Як кажуть, врятувала професійна чуйка.

– Багато таких випадків, коли чуйка рятувала хлопцям життя. Не знаю, як пояснити. Але вона працює (посміхається, – авт.).

– Дорослих не завжди вдається переконати, щоб вони зайвий раз зараз не ходили в ліс. З дітьми ще важче. Як їх убезпечити?

– Ми постійно проводимо інформування з мінної безпеки. У школах, у вищих навчальних закладах. Показуємо ролики, розповідаємо, як це виглядає, як може бути заміновано, які матиме наслідки. І я вам скажу, що діти, які навчаються в 5-7 класах, уже настільки обізнані, що я їм кажу: "Я вже вас готовий в сапери брати". Вони вже знають, які є міни, як вони працюють. На жаль, дітям довелось вивчити оцю непотрібну їм науку.

– Ви сказали, що трапляється, коли ваші хлопці дістають травми. Що це за травми?

– Наприклад, в одному з випадків начальник групи, яка працювала на Харківщині, підірвався на ПФМ.

– Це та непомітна в зелені "пелюстка"? Якщо таке може статись із професійним сапером, то що вже казати про звичайних людей...

– Цей офіцер справді високопрофесійний фахівець, який неодноразово проводив навчання для інших служб. Але, на жаль, так сталося.

– Сильно постраждав?

– Ступню, на жаль, ампутували.

– Що в таких випадках казати людині, щоб вона не падала духом і хотіла жити далі?

– Ми його підбадьорюємо, не даємо змоги себе жаліли. Постійно його відвідуємо. І керівництво служби налаштоване на те, щоб цих людей не звільняти, а давати інші посади, аби вони могли й далі працювати. Та й люди налаштовані не йти зі служби. Встановлять протез, можна далі працювати.

– Загалом у вас там круті хлопці.

– У нас зараз усі хлопці, які стали на захист країни, круті.

– Дівчат берете в сапери?

– Зверталось кілька дівчат, але відмовляю їх від такого наміру. Поясню чому. Прошу не ображатись і питаю: "Яка у вас вага?" Одна з них відповідає: "50 кілограмів". Кажу: "Тепер будемо рахувати. Бронежилет – 12 кілограмів, плюс бронешолом, екіпірування. Це все важко на собі носити. До того ж, ми знищуємо не лише міни, але й боєприпаси. А, наприклад, вага боєприпаса 152 мм 48 кілограмів. Так, ви попрацюєте рік-два, але спини у вас уже не буде". А дівчата молоді, їм ще жити і жити, дітей народжувати і виховувати. У 80% чоловіків зірвані спини. А дівчину так навантажити задля чого?

Хоч жінки нині воюють нарівні з чоловіками, все ж хочеться їх берегти. Війна обов’язково закінчиться, а здоров’я не повернеться, тому все так чесно їм пояснюю.

– В одному з інтерв’ю ви сказали, що ваша професія – це як грати в шахи зі смертю.

– На жаль, так і є. Або ти прорахував усі ходи і виграв, або щось не врахував і програв.

– Бували ситуації, коли ви були близьким до того, щоб програти?

– Була одна ситуація, коли не врахував один із факторів, але її вдалося виправити.

– Що це за ситуація?

– Це ще було в 2014-ому в Слов’янську. Розтяжка на гранатах в лісі, яка стояла високо, – на рівні грудей. Я зайшов за дерево, розумів, що мені треба відрізати розтяжку, щоб розігнути чеку. Але не врахував одного нюансу. Коли важіль до гранати піджав, бойок трохи припіднявся, а так, як розтяжку було натягнуто, запобіжна чека – там була шпилечка – вискочила під натягом цієї розтяжки. Ножа с собою не було. І оце я стояв і тримав за деревом гранату. Покликав хлопців. Хлопці прийшли, вставили назад чеку, взяли гранату. Все зробив правильно, але, як виявилось, не зовсім (посміхається, – авт.).

Тому ситуації бувають різними. Звісно, намагаєшся все прорахувати максимально, але бувають якісь моменти, які неможливо передбачити. Так чи інакше, наше головне завдання – зробити свою роботу і вберегти людей. Що ми й намагаємося робити щодня.

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]