Версия для печати
Про це в інтерв'ю 4 каналу розповів Герой України, полковник Сергій Собко.
"З точи зору тактичної грамотності, що мені більше принесло користь, - це беззаперечно навчання в США. Ті підходи, які існують у них, суттєво відрізняються від наших підходів. У нас залишається ключове. Якщо ти хочеш отримати добру оцінку чи досягнути успіху, ти повинен вивчити напам’ять, зазубрити якийсь матеріал а зараз уже і достатньо мати його роздрукованим на папері, вийти до дошки, вийти до карти впевнено, гучно, бажано голосом з металом доповісти цю відповідь, або рішення, або доповісти обстановку. Важливо те, що ти взяв шаблон і чітко вийшов, доповів. Тобто від цього треба відходити. Там немає ніяких шаблонностей, немає ніякого механічного заучування цього матеріалу. Важливо сам процес. Важливо те, як працюєш з людьми, як ти мислиш. Там вчать мислити поза межами існуючих доктринальних документів. Воно називається так зване недисципліноване мислення. У нас же все повинно відповідати тим керівним документам, які є на сьогоднішній день. Ти можеш озвучити якусь ідею. А тобі у відповідь скажуть: а у нас в керівних документах так неможна робити, тому треба робити, як написано. Це також написано. Там заохочується творчість, творчий підхід", - розповів Собко, який на цей момент проходить навчання в Національному університеті оборони.
"Є, звичайно, позитивні моменти. Я їх особисто спостерігаю на прикладі тих викладачів, які проходили також підготовку за кордоном. Це дуже чітко видно і воно контрастує в університеті. Викладач навчався там, він це все відчув і коли прибуває сюди – я спілкувався з такими – вони перші місяці ходять з великими круглими очима. Вони задають собі питання: як я раніше тут працював в таких умовах? Ці офіцери по певним причинам залишають стіни університету. Вони не можуть залишатися там. Ті умови, які існують, на них тиснуть і вони надають перевагу піти можливо на посаду з меншим посадовим окладом, але щоб уйти від того середовища, яке існує в цій організації. Можу привести яскравий приклад. Начальник інституту державного військового управління, генерал-майор. Він з початком агресії 2014 року замість того, щоб знайти спосіб, як реалізувати свої знання і вміння, допомогти війську протистояти агресору, він вирішив надати перевагу вирішенню своїх особистих питань. Що він зробив? Звільнився і призвався практично одного і того ж дня. Що це йому дало? Дало можливість отримувати пенсію, а також грошове забезпечення, зарплату, не змінюючи міста служби. Не виходячи навіть зі свого службового кабінету. Розумієте, да? Крім того, даний керівник є прикладом такого яскравого совкового керівника і токсичного лідера. Це все проявляється у наступних речах. Безсенсовних щоденних тривалих нарадах з підлеглими, особовим складом. Придушення будь-якої ініціативи. Приниження підлеглих. Пан генерал любить, наприклад, щоб у нього або в кабінеті, або в приймальні завжди хтось очікував. Трапляються випадки, коли його підлеглі сидять фізично в цих місцях без діла по декілька годин. Рекорд уже є. П'ять годин перебувала людина без перерви, просто чекав, що він йому хоче сказати", - розповів Собко.
"Це навмисно. Це цілеспрямовано і свідомо все це відбувається. Можна навести і декілька висловів даного генерала. Серед останніх, які мені запам’яталися це Голодомор 33 року і інші репресії – це ж хто з нами зробив? Не українці, це іноземці з нами зробили? Це українці з нами робили. Росіяни ж не всі погані, це керівництво у них таке. А російський народ, він хороший народ. Ще, що стосується російської мови. Від деяких українських слів мене коробить. Українська в 90-х роках і український офіцер – це щось було непоєднане. Отакі вислови можна почути від генерала. І це людина, яка навчає і яка виховує стратегічних лідерів. Яка впливає на виховання наших офіцерів. Мені здається, що йому вже треба остаточно піти на пенсію. На жаль, є і серед викладачів така риторика зі сторони офіцерів, які служили особливо в Радянському Союзі про те, що треба якимось чином примирюватися з Росією, що вона нам не ворог. Є такі випадки, так, що сіються зерна недовіри до наших партнерів, до Сполучених Штатів Америки, що Сполучені Штати Америки нас заведуть не туди, куди треба. Це все звичайно, на ці речі я реагую, присікаю, тому що розумію, що вони не тільки в моїй аудиторії про це говорять, що вони і іншим таке все розповідають. І звичайно, з часом вони дуже себе обережно ведуть в присутності мене. Але я не даю гарантію, що такі всі речі не доносяться до вух інших слухачів в інших кабінетах", - додав Герой України.
"Сьогодні можна почути дуже часто в ході процесу реформування Збройних сил України і переходу так звані стандарти НАТО, що основний принцип – це те, що людина завжди стоїть попереду всього, що людина – найголовніше. Тут ми бачимо, я особисто бачу трішечки хибне розуміння цього принципу. Неможна щось ставити вище іншого – чи людину, чи виконання завдання. Це повинно бути збалансовано. В якийсь період, якийсь момент людина повинна стояти вище завдання. Щось треба зробити більше для того, щоб зберегти людей. В якийсь період, в якийсь момент завдання повинно бути вище людини. Неможливо відокремите одне від іншого. Воно все взаємопов’язане. Адже всі завдання виконують люди. Є такий принцип в більшості країн НАТО. Він звучить Mission First, People Always. Тобто місія – це перше, а люди – це завжди. Що мається на увазі? Армія, держава створить такі умови для військовослужбовця, для його сім’ї вдома, коли він виконує завдання, що йому не треба буде думати про те, чи забезпечена його сім’я, чи в безпеці вона, чи мають вони все належне, щоб існувати, чи вирішаться проблеми, якщо буде мати проблеми жінка чи діти її, чи отримає вона допомогу. Там це все працює як злагоджений механізм. Створюються такі умови, що військовослужбовець може повністю сконцентруватися на виконанні свого завдання. У нас це все наразі має декларативний характер", - пояснив Собко.
"Можна чути про багато позитивних речей, що є прогрес, що ми наближаємся в НАТО впевненими кроками. Але не зважаючи на те, що я по натурі оптиміст, я не дуже розділяю такий оптимістичний настрій. Я вважаю, що недостатньо робиться для того, щоб покращити нашу боєздатність. Наприклад, можемо обговорити впровадження стандартів НАТО, які успіхи ми маємо в цьому процесі в цілому. Успіхи і неуспіхи. Я ще коли навчався в Одеському інституті сухопутних військ в 2001 році, ще в ті часи тема НАТО обговорювалася. І мені викладачі казали, що от тобі повезе, нарешті ти будеш служити вже в НАТО по випуску в 2005-6 році. І з того часу я пам’ятаю, як ми рухаємся, рухаємся, рухаємся. І зараз рухаємся в НАТО. Вчимо мову, приймаємо стандарти і так далі. Звичайно, дуже багато зроблено вже, щоб реформувати наше військо. Але знову ж таки, цього, я рахую, недостатньо. Можна побачити все на наступних прикладах. Для того, щоб впровадити певний стандарт НАТО, в першу чергу треба розуміти його. Давайте, що таке взагалі стандарт НАТО? Стандарт НАТО – це документ, який визначає певний порядок спільних дій, процедури, які повинні використовуватися однаково в країнах. Технологія, порядок уніфікації певних технічних процесів, уніфікації озброєння, інших матеріально-технічних засобів. Все це націлено на те, щоб ми були здатні виконувати спільно завдання з підрозділами, частинами, з’єднаннями збройних сил інших країн. Тобто на нашу взаємосумісність. Зміни стосуються великої кількості людей, підрозділів, з’єднань, організацій. І просто щось змінити, написати щось нове і спустити це вниз і очікувати, що воно буде працювати – цього недостатньо. З цього постає друга проблема. Якщо немає належного розуміння всіх цих речей, то тоді керівництву треба запити в тих, хто розуміє це. Це можуть бути або радники, або ті офіцери, які проходили підготовку в закордонних навчальних закладах. Тобто вони вчили всі ці речі безпосередньо там, в тих країнах. І що я бачу, те, що зазвичай в більшості випадків таких офіцерів використовують у кращому випадку як перекладачів. На жаль, не цікавиться керівництво тим, чого тебе там навчили, а що корисного ти можеш нам запропонувати, як реалізувати ті підходи, ті процеси, яких тебе там навчили. Це не цікавить нікого, можливо, за винятком якихось одиничних людей", - констатував Собко.
"Якщо ж ви не запитуєте тих людей, які навчалися за кордоном, то ви самі повинні мати нагоду відкрити той керівний документ Сполучених Штатів Америки чи Великої Британії, сісти, розібратися на оригінальній мові, на англійській. І що ми бачимо? Що до сих пір кожен двадцятий офіцер – це в кращому випадку, а серед генералів я знаю тільки одного-двух, які вільно володіють англійською мовою. Ми використовуємо перекладачів. А перекладач – це зайва ланка. І як наслідок ми маємо приклади. Можна провести аналогію з російською мовою, коли документ англійський перекладається на українську це все виглядає наче як роды войск перекладають як пологи військ. Четверта проблема запровадження стандартів НАТО – це незнання і невміння знову ж таки реалізовувати такі стратегічні зміни. Те, що спускається вниз, воно зустрічає значний опір. Люди звикли працювати по тим процедурам, по тим порядкам, які існували в минулому. І переформатувати їх дуже важко. Треба провести відповідну роботу, роз’яснити, показати, в чому ж перевага цього всього. Зробити так, щоб вони захотіли все це прийняти", - пояснив він.
Відповідаючи на питання, чи не виникає у нього труднощів через одкровення щодо проблем в армії, Собко розповів: "Є незначні. Якби я вів себе тихіше і не піднімав ту чи іншу проблему, можливо б мені служилося краще. Але мене це не стримує. Я розумію, що рано чи пізно велика ймовірність буде того, що агресія знову активізується, що нам прийдеться знову воювати. І я себе не пробачу за те, що спостерігаючи певні речі, які мені не подобаються, які я думаю і впевнений в тому, що вони можуть виконуватися краще, які будуть мати наслідки позитивниші для Збройних сил, для нашої готовності. Вот мета, для чого я це пишу. Для того, щоб почули, що є проблема, займіться. Ми повинні витрачати кожну хвилину цього часу, який у нас є сьогодні в рамках так званого перемир’я для того, щоб стати сильнішими, щоб краще підготуватися для подальших дій".
Собко також навів кілька прикладів несправедливості щодо нього: "Наприклад, цей ступінь освіти крайній, про який ми говорили на початку інтерв’ю, в інституті державного військового управління, я мав нагоду отримати у Сполучених Штатах Америки в 2018-19 році я пройшов весь відбір у Збройних силах України. Відбір, який здійснювався також і представниками Сполучених Штатів Америки. Я був одним кандидатом єдиним на місце в навчанні в воєнному коледжі сухопутних сил збройних сил США, що знаходиться в Пенсильванії. Термін навчання там близько 10 місяців, майже 1 рік. Це навчання повинно було проводитися в 20 році і завершитися якраз в цьому році в червні-місяці. Тобто другий мій курс підготовки зараз в інституті державного військового управління я мав нагоду провести у воєнному коледжі збройних сил США. Але трапляється, що за 1,5 місяці до убиття на це навчання, коли головнокомандувач Збройних сил України побачив моє прізвище в списку, так трапилося що по незрозумілим причинам мою кандидатуру замінили. Безпосередньо перед убиттям і мені не пояснили взагалі причин, чому так відбулося. Я до теперішнього часу не знаю причини. Я звернувся офіційно із заявою, щоб мені роз'яснили, чому так сталося. Але інформації досі немає. Хоча були пояснення американській стороні. Їм повідомили, що, так, ми знаємо, що Собко - фахівець, він навчався і в минулому у вас, у нас є плани на нього, ми плануємо підвищити і призначити на посаду, навіть не чекаючи, поки він закінчить своє навчання в Національному університеті оборони країни. Минув майже рік. Ніякого призначення немає. Ніяких рухів. Тобто мене планували призначити на посаду вищу терміново, тому що треба мої особисті якості. А за результатами попереднього розподілу, то серед всіх моїх однокурсників мене призначають на найнижчу посаду зі всіх. Мало того, що на найнижчу. Хай вона буде з найменшим посадовим окладом. Але на цій посаді я не зможу і не буду мати нагоди реалізувати ті знання, які я отримав. Вони там будуть непотрібні, на цій посаді. ... . Я зараз проходжу навчання в інституті. У мене залишається 3-4 місяці до випуску. Я уяви не маю, де я буду служити. Це все вирішуються знову ж таки тими методами, які працювали в минулому, які не відповідають будь-яким стандартам і нормам НАТО. Ніяких рейтингів – це нікого не цікавить взагалі. Тобто якісь, я так розумію, особисті бажання, особисті погляди – ось це визначає, хто де буде служити".
"Взагалі я спостерігаю таку тенденцію, що знову ж таки за останніх півтора роки ті, хто у 2014 році, я скажу м’яко, проявив слабинку, не пішов воювати, вирішив залишити лави збройних сил України, вирішив відсидітися десь, або можливо проявили себе з не дуже доброї сторони, а інколи і погано проявили себе, зараз вони повертаються. Зараз вони можуть займати певні керівні важливі посади", - додав Собко.
На цю тему:
