105 років тому на Київщині спалахнуло Медвинське повстання проти більшовиків

|
Версия для печатиВерсия для печати
На фото керівники Медвинського повстання

 Протягом зими та весни 1919 року російські більшовицькі війська захопили значну частину Української Народної Республіки, увели на окупованих територіях так звану продрозверстку — селянам лишали мінімум зерна, щоб тільки не померти з голоду, решту насильно забирали. Це викликало потужний рух спротиву.

В квітні-травні 1919 року на Київщині спалахнуло Медвинське повстання: жителі села Медвин і сусідніх Ісайок створили загони вільного козацтва, вибили більшовиків не тільки зі своїх сіл, але й з міста Богуслав, перебили чимало російських окупантів та їх місцевих посіпак, нагадує видання  «ФАКТИ».

Повстання очолили юрист, перекладач творів Ярослава Гашека Григорій Пирхавка (згодом він став заступником міністра внутрішніх справ УНР), прапорщик Трохим Коломієць та напівсліпий бандурист Антін Митяй. Зберігся показовий переказ, який характеризує вдачу Митяя: він почув у потязі, як якийсь пасажир говорить щось погане про Україну. Митяй дістав пістолет, навів його в бік того пасажира. «Скажете ще хоч одне гниле слово про Україну, живий звідти не вийдете!» Далі весь вагон їхав мовчки.

«Мы вас заставим забыть этот украинский петлюровский язык. Научим настоящему большевистскому — русскому»

- У 1919 році Медвинське повстання було придушено силами інтернаціонального полку Рудольфа Фекете (цей більшовицький діяч лишився в СРСР, і в 1938 році його розстріляли — Авт.), — розповіла «ФАКТАМ» співавторка книги «Медвинське повстання у фактах, постатях, спогадах» Марина Гогуля. — Але в наприкінці літа наступного 1920 року повстання спалахнуло знову. Важливо нагадати, які це були часи. На початку травня 1920-го в результаті потужного наступу українські і польські війська звільнили Київ від більшовиків. Але згодом, на жаль, під натиском переважаючих сил ворога були змушені відступати. З цього почався знаменитий похід червоної армії на Варшаву, якій закінчився для більшовиків воєнною катастрофою. 

Марина Гогуля: «У книжку увійшли глави, в яких я реконструювала біографії повстанців по розповідям їх родичів та по архівним матеріалам — з Архіву громадських об’єднань, де зберігається найбільше справ репресованих». Фото автора

Марина Гогуля: «У книжку увійшли глави, в яких я реконструювала біографії повстанців по розповідям їх родичів та по архівним матеріалам — з Архіву громадських об’єднань, де зберігається найбільше справ репресованих». Фото автора

 

На фоні цих подій в серпні 1920 року група більшовиків приїхала в Медвин, зібрала людей і видала таку тираду: «Ми знаем, что вы бандитское непокорное село. Но сейчас наша власть. Требуем от вас исполнить три вещи». І оголосили перелік вимог. Передусім, здати зерно по продрозверстці (а це фактично грабунок плодів важкої селянської праці). Друге — не заважати боротьбі з «петлюрівщиною». Мовляв, з самостійницькими, проукраїнськими настроями більшовицька влада миритися не буде. Третє — більшовики зажадали, щоб були мобілізовані до червоної армії 19-річні хлопці з Медвина. Селяни спитали непрошених гостей: «Чому ви до нас російською мовою говорите? Ми ж в Україні». «Мы вас заставим забыть этот украинский петлюровский язык. Научим настоящему большевитскому — русскому», — відповіли більшовики.

Читайте також: Медвинская республика и дуб-патриарх: как чествуют тех, кто не подчинился Буденному

— Звідки відомі ці подробиці?

- Про цей та багато інших фактів ми знаємо з мемуарів свідка тих подій жителя Медвина Івана Дубинця. У 1920-му йому було 17 років. Згодом він отримав в Києві вищу освіту, став геологом. Під час Другої світової війни йому вдалося виїхати за кордон. В США він написав книгу «Горить Медвин», з якої ми знаємо багато відомостей про повстання. На жаль, Дубинець трагічно загинув у власній квартирі у 50 років — начебто, через те, що вода витекла з кастрюлі і загасила вогонь на конфорці газової плити. Газ продовжував йти, і ним Дубинець отруївся. Поліція визнала, що причина смерті — нещасний випадок. Але в українській діаспорі підозрюють, що насправді Дубинця вбив агент КДБ, замаскувавши злочин під нещасний випадок. Ця версія доволі правдоподібна. 

Медвин

Юрист, перекладач творів Ярослава Гашека Григорій Пирхавка став першим керівником Медвинського повстання. У 1928 році він повернувся з еміграції в радянську Україну, повіривши більшовицьким «казочкам», що це безпечно. Заплатив за помилку життям — був розстріляний у 1937-му

 

— Що Дубинець написав про те, як жителі Медвина відреагували на вимоги більшовиків віддати молодь в червону армію, віддати зерно?

- Люди не мали наміру коритися. Наступної ночі містечко не спало — селяни збиралися по хатах, щоб обговорити ситуацію. В домі кобзаря бандуриста Антіна Митяя (Петюха) організували штаб. Почалося нове повстання.

Цього разу ватажком обрали ветерана Першої світової війни прапорщика Хому Лебедя (справжнє прізвище Сидоренко). Зі своєю майбутньою дружиною Оленою він познайомився саме на війні — у них був фронтовий роман. Начальником штабу став інший ветеран — Микола Василенко (пізніше в еміграції він написав мемуари «Мова про пережите»). Організацію агітаційної роботи взяв на себе напівсліпий бандурист Антін Митяй, про якого я вже згадувала.

— Більшовики кинули війська на придушення повстання?

— Так. Для цього вони задіяли так званих будьонівців. Наприкінці серпня-початку вересня 1920 року залишки Першої кінної армії Будьонного поверталися з розгромного для них походу на Варшаву. Червоні були розлючені нищівною поразкою в Польщі. Тож, коли отримали наказ придушити повстання в Медвині, кинулися виконувати з особливою ненавистю. Будьонівці значно переважали медвинців за кількістю бійців та озброєння. Тим не менш, бої за село тривали три дні, врешті повстанці були змушені відступити в ліси.

Медвин не стало кому захищати, і будьонівці три дні розправлялися з мирним населенням: вбивали, ґвалтували, грабували, палили хати. Після жахіть, які чинили в Медвині ці нелюди, в село нагрянули чекісти, зайняти одну з хат в центрі села, зробили з неї катівню. Люди кажуть, що закатованих до смерті селян ховали біля тої хати. Ці жахливі злочини дуже нагадують те, що роблять російські загарбники на окупованих територіях України під час нинішньої війни. Минуло століття, а російські солдати лишаються вбивцями, ґвалтівниками і крадіями.

Читайте також: «Хліба немає, насіння теж, хоч вмирай з голоду»: Голодомор на шпальтах районної преси Київської та Чернігівської областей

«Взагалі жінки — це окрема тема. Вони були для будьонівців як воєнний трофей»

— Читав, що в охоплених повстаннями селах червоні брали заручників для того, щоб змусити селян припинити боротьбу — заручників розстрілювали, якщо відбувалася та чи інша акція проти більшовицької влади. В Медвині було те ж саме?

— Так. Заручників чекісти називали «отвєтчики». Скажімо, якщо повстанці, які пішли в ліс, нападали на якийсь загін більшовиків, то червоні розстрілювали селянина, якого вони схопили і сказали, що він буде «отвєтчиком». Потім вони хапали іншого дядьку чи хлопця, закривали в якомусь сараї, як нового «отвєтчика». Отака вона була «робітничо-селянська», як її називали більшовики, влада.

Найжахливіший злочин з захопленням заручників червоні вчинили 13 жовтня 1920 року. Того дня каральний загін будьонівців заїхав у Медвин, скликав людей до волосної управи. Наказав хлопцям і молодим чоловікам віком від 18 до 30 років зайти в карцер волосної управи. Їх там зачинили, і поставили ультиматум решті медвинців. Мовляв, було пограбовано більшовицький обоз. Якщо селяни хочуть, щоб заручників звільнили, хай повернуть те, що було в обозі. Чи взагалі було пограбування, невідомо. Принаймні людям не було, що повертати. Закінчилося тим, що увечері більшовицькі солдати погнали заручників за село і розстріляли в урочищі Ковтунів лісок. Селяни не мали можливостей запобігти цьому. Вночі родичі забрали тіла вбитих і поховали на цвинтарі. 

Повстанець Захар Миколенко

Повстанець Захар Миколенко

 

Спочатку селяни, не зважаючи на червоний терор, допомагали повстанцям передусім провіантом. Але згодом це ставало робити все важче й важче — через неадекватно великий продовольчий податок, який стягували з людей більшовики («продрозверстка»).

— Що в ті часи являв собою Медвин? Це було велике село?

— Чимале — в ті часи там мешкало за різними даними від 12 до 16 тисяч люду. В Медвині діяв осередок товариства «Просвіта»: хата-читальня, театральний гурток та гурток бандуристів. Організували ці культурні установи місцеві освічені люди. Серцевину громади складали заможні селяни. Село підтримувало Українську Народну Республіку.

— Чекісти розправлялися з родинами повстанців?

— Конкретних відомостей про те, скільки родин постраждало, сказати не можу. Відомий факт, наприклад, коли червоні арештували кохану молодого повстанця, відвезли в Богуслав і звідти дівчина вже не повернулася. Взагалі жінки — це окрема тема. Вони були для будьонівців як воєнний трофей.

Читайте також: 

— Як я розумію, не зважаючи на червоний терор, повстання продовжувалося. Більшовики пропонували повстанцям скласти зброю і здатися на умовах амністії?

- Так, пропонували. Врешті сталося так, що отаман Цвітковський з частиною своїх козаків (15 бійцями) вирішили здатися і отримати за це амністію (подібне, до речі, було і з учасниками повстання в Холодному Ярі). Дехто з краєзнавців вважають, що Цвітковський планував таємно продовжувати боротьбу (були ж такі випадки, коли людина ставала, скажімо, радянським міліціонером, і передавала важливу інформацію загонам українських патріотів). Здався отаман влітку 1921 року, а восени чекісти викликали його в Київ, арештували і відправили в тюрму в Харків (тодішню столицю Української РСР). Звідти він вже не повернувся. Отака амністія.

Серед тих, хто не повірив обіцянкам більшовиків і не здався добровільно був бандурист Антін Митяй. Він загинув в бою: попри те, що був напівсліпим, воював до останнього.

Зауважу, що в ті часи відбулася ціла низка селянських повстань по всій Україні. На жаль, широкий загал досі не знає про багатьох з них. Тож, як писав в своїй книзі Іван Дубинець, добровільного приєднання до СРСР не було — Україну силою в нього затягли російські більшовики і їх місцеві посіпаки, використовуючи жорстокі методи терору і навіть геноциду. Фактично це була російська більшовицька окупація. Сучасні люди мають це знати.

— Більшовики пощадили хоча б рядових повстанців з Медвина, які здалися, повіривши обіцянці про амністію?

— Попервах частину з них не чіпали. Але мало хто з цих людей помер своєю смертю. Бо гинули під час Голодомору 1932−1933 років, а потім — в період масових репресій у 1937-му і особливо в кінці зими — весною 1938-го: колишніх повстанців розстрілювали цілими списками, складеними чекістами заради виконання плану зі знищення «ворогів народу». Спочатку їх везли на допити в Богуслав і Білу Церкву, а звідти — в Київ в катівню НКВД (знаходилась в будівлі колишнього Жовтневого палацу). Там й виконувалися розстрілювали. Тіла, скоріш за все, ховали в Биківні. Думаю, там поховано понад 100 колишніх повстанців з Медвина.

Вшанування пам'яті учасників Медвинского повстання. Фото 1990 року

Вшанування пам'яті учасників Медвинского повстання. Фото 1990 року

 

Репресували й родичів цих людей. Проте декому з них пощастило врятуватися. Найвідоміший приклад цього — видатний український оперний співак Микола Платонов (справжнє прізвище Слуцький). Його батько Павло був медвинським священником, брав участь в повстанні. Микола вчився співу в Києві, виступав в капелі «Думка».

— Він поміняв прізвище, щоб врятуватися від репресій?

- За переказами, до появи псевдоніму «Платонов» причетний знаменитий театральний режисер Станіславський. Він звернув увагу на талановитого українського співака в 1920-і роки, коли той був на гастролях. Запросив у свою Оперну студію в москві. Молодому таланту там довірили одну з провідних ролей — роль Ленського — в опері «Євгеній Онєгін». На афіші Микола побачив, що замість його прізвища надруковано «Платонов». Станіславський пояснив: «Коля! У Києві кожен другий швець — Слуцький. Тому відтепер ти будеш Платоновим». Так це прізвище стало псевдонімом. Платонов повернувся в Київ, був солістом оперного театру. Дивом пережив криваві 1930-і, коли режим масово винищував українську інтелігенцію. 

Читайте також: Битва под Замостьем: как Марко Безручко остановил наступление армии Буденного

«В 1960-і американці українського походження вдалося потайки привезти в Медвин примірники книги Івана Дубинця»

— Як сталося, що ви зайнялися дослідженням історії Медвинського повстання?

— Завдяки батькам я з дитинства брала участь в заходах з вшанування пам’яті повстанців. Мій тато Петро Гогуля ще з 1985 року почав збирав свідчення жителів Медвина про повстання — в ті часи ще лишалися очевидці тих подій. Збирання свідчень було справою не простою, адже радянська влада так залякала людей, що навіть зараз дехто боїться розповідати про те, що чули про повстання, а в 1980-і страх був й поготів.

Найбільше люди говорили з татом про бандуриста Антіна Митяя, бо він був легендарною особою. Всіх цікавило, де він міг бути похований? Відшукати його могилу врешті вдалося аж в Черкаській області.

Мені запам’яталося, що тато їздив у київські архіви, від руки записував біографії повстанців. Зараз я можу сфотографувати телефоном і потім перекинути в комп’ютер. А татові доводилося все переписувати, бо ксероксів або не було, або копії коштували занадто дорого.

Я вам вже казала про книгу спогадів Івана Дубинця про Медвинське повстання. Так от, цікаво, що її примірники опинилися в Медвині ще на початку 1960 років.

— Ці мемуари радянська влада не могла не вважати «націоналістичними» і антирадянськими. Тож в Медвин вони могли потрапити тільки нелегально. Хто їх туди привіз? Хтось з української діаспори в США?

— Саме так — майстриня сценічних костюмів Олександра Бражник поїхала на початку 1960-х в радянську Україну, щоб провідати родичів в Медвині. Вона надійно сховала у валізі декілька примірників тієї книжки. Принаймні, радянські митники їх не знайшли. Тож американка українського походження змогла подарувати книжки родичам. Місцеві потайки їх читали, перефотографовували і розповсюджували. 

Американка українського походження Олександра Бражник (третя ліворуч) під час приїзду у Медвин. Фото 1960-х років

Американка українського походження Олександра Бражник (третя ліворуч) під час приїзду у Медвин. Фото 1960-х років

 

 

— Чи зберіглися ці книжки?

- Я бачила одну з них в Центральній бібліотеці Медвина. Книжка зачитана-зачитана. Справжній раритет.

Маю надію, що окрім книги «Горить Медвин», Дубинець залишив ще якісь спомини про це повстання, і їх вдасться відшукати в його особистому архіві.

— Якщо вони існують, то у кого можуть знаходитись?

- Особистий архів Дубинця спочатку міг опинитися у подружжя майстрів сценічних костюмів Федора та Олександри Бражників або інших сім’ях української діаспори в Америці. Правда, Федір помер ще у 1970-і, а Олександра — на початку 2000-х. Нині фонди Івана Дубинця знаходяться в Українському історико-освітньому центрі в Нью-Джерсі.

Важливо також зауважити, що хоча Дубинець, писав свою книжку, як хроніку Медвинського повстання (тобто, передусім наводив конкретні факти), але там є й його оцінки та узагальнення, адже він був аналітиком. Зокрема, пише про те, як Українській державі важливо мати сильне регулярне військо. А також — що повстанці мали б доєднатися до Дієвої армії УНР під проводом Симона Петлюри. Це дало б реальний шанс захистити і Медвин, і Україну в цілому.

На головному фото керівники Медвинського повстання. На фото зліва направо сидять і стоять: Іван Плаксун, Тимофій Хижняк, Омелько Радчук, Хома Сидоренко, Микита Сидоренко, Микола Василенко, сотник Дніпровий

Опубліковано у виданні «ФАКТИ» 


Читайте також: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У четвер короткочасні дощі у більшості регіонів України
18:08
Російськомовні "вертухаї" Божковської колонії побудували росію на Полтавщині: виродки роками знущалися та калічили в'язнів (ФОТО, ВІДЕО)
17:12
Цей погодить що завгодно: ексзаступник Резнікова Замлинський, який погоджував закупки "яєць по 17 грн", тепер відповідає в МЗС за озброєння, - ЦПК
16:29
Справа одеського ексвійськкома Борисова щодо незаконного збагачення на понад 142 млн грн вже в суді
16:28
Економічна вигода: Переваги володіння новим автомобілем Renault
16:11
Китай закликає Ізраїль припинити атаку на Рафах, але не закликає росію припинити атаку на Харків
16:06
Тариф на електроенергію для населення з 1 червня зросте майже вдвічі
15:46
У "Резерв+" з безпідставного "розшуку" зняли 710 тисяч українців
14:17
В офісах Європарламенту у Бельгії та Франції пройшли обшуки через вплив спецслужб РФ
14:03
Пошуки «крота»: чим може закінчитися криза між НАБУ та САП

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]