Чим саме незадоволені наші за кордоном? Чи справді українська медицина краща?

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  EPA/UPG

 За понад рік повномасштабного вторгнення багатьом українцям, які виїхали за кордон, довелося зіштовхнутися з місцевими медичними системами. Культурні розбіжності в підходах до лікування виявилися дуже помітними, через що можна зустріти чимало нарікань на європейські медзаклади.

Наприклад, на те, що візиту до профільного лікаря треба чекати по декілька місяців, інколи – рік-два, зазначає видання LB.ua.

На тлі цього українці починають порівнювати медсистеми західних країнах з вітчизняною на користь останньої. А дехто навіть їздить лікуватися в Україну. Чим саме незадоволені наші за кордоном? Чи справді українська медицина краща? Чому в такому разі тривалість життя в Україні на 10 років менша, ніж у Німеччині чи в Ірландії?

Польща: 3,5 роки в черзі до лікаря

У Польщі отримали прихисток найбільше українських біженців – 1,5 млн. Середня тривалість життя в цій країні складає 77 років проти 71 року в Україні. У Польщі діє державна страхова програма NFZ, до системи якої входять державні поліклініки. Вони безоплатно приймають усіх українців, які мають статус UKR і PESEL (щось на зразок ідентифікаційного коду). Відвідування медичного закладу – чітко за місцем проживання, яке вказується під час реєстрації. 

Українці в Польщі часто стикаються з необхідністю чекати на візит до лікаря.

Читайте також: Чи дійсно українська медицина краща за NHS Британії, бо біженці їдуть лікуватися додому

 "Сімейна дала нам скерування до окуліста з позначкою "терміново", пояснивши, що це для того, аби не чекати дуже довго, – розповідає біженка Ірина. – Виявилося, що найближчий терміновий візит був можливий через пів року, а нетерміновий – через 3,5 роки". 

Схожу історію розповідає Марина, яка виїхала до Польщі з Житомира в березні 2022-го: нещодавно вона хотіла записатися до невролога з болем у шиї, візит призначили на грудень 2023 року. “Тут таке постійно, ми ж спілкуємося з іншими дівчатами, які сюди приїхали, – говорить Марина. – Подругу до лора записали на 2024 рік. Насправді, це для мене одна з головних причин, чому хочемо повернутися додому. З такою медициною, боюся, довго не проживеш”.

Марина сподівається повернутися до України раніше, ніж прийде час її візиту до невролога в Польщі. Героїня попередньої історії – Ірина – вирішила свою проблему з окулістом, звернувшись до невідкладної служби.

"Для зовсім екстрених випадків є SOR, це цілодобова невідкладна служба, без скерувань і записів. Враховуючи,що ми приїхали на цей "терміновий візит" з іншого міста з 4 дітьми, то нас як виняток прийняли, як невідкладний випадок", – пояснює Ірина. Інший варіант – звернутися до приватного лікаря.

Деякі біженці в Польщі, навпаки, розповідають, що їм не доводилося довго чекати на візит до лікаря. “Кілька разів, коли малий захворів, мав високу температуру і не було як чекати – то ми просто приходили в порядку живої черги до педіатра”, – розповідає Оксана, яка разом із семирічним сином виїхала після 24 лютого в польське місто Живець. 

Складнощів із записом до профільних спеціалістів Оксана не мала. Каже, не раз записувалась одразу напряму до профільних лікарів: гінеколога, невролога – телефонуєш у місцеву поліклініку, тобі називають дату та час. "У 90% випадків тебе запишуть на сьогодні, в 10% – на завтра", – зазначає вона. 

Читайте також: Як війна погіршує епідемічну ситуацію в Україні

Ліки, звісно ж, платні, але є програми, за якими держава повністю покриває всі необхідні витрати. Наприклад, онкопацієнтам.

"Колега привезла сюди свою маму, в якої онко. Вона отримала статус UKR, і для неї тут усе безоплатно: утримання в лікарні в чудових умовах, аналізи, препарат, пачка якого в Україні 20 000 гривень", – розповідає Оксана.

Загалом, каже, польським медичним сервісом повністю задоволена: і якістю обслуговування, і швидкістю, і ставленням до пацієнта. 

Німеччина: штраф 800 євро за прогулянку на швидкій

До Німеччини, рятуючись від війни, приїхало близько мільйона українських біженців – вона друга за чисельністю біженців з нашої країни. Тут діє страхова медицина, яка реалізована через лікарняні каси. Середня тривалість життя в Німеччині складає 81 рік. Проте наші біженці в Німеччині, так само як і біженці в Польщі, нарікають на труднощі з доступом до медичної допомоги та інше ставлення лікарів до симптомів хвороб. 

Марта живе і працює в Берліні вже декілька років, має державне страхування, за яке щомісяця сплачує 350 євро.

"У них тут зовсім інакше ставлення до медицини. Навіть якщо температура 38-39, тебе, ймовірно, відішлють додому пити чай, щоб організм сам боровся, максимум ібупрофен випишуть", – розповідає вона.

&Фото: EPA/UPG

Через це, каже, зіштовхнулася одного разу з ускладненням і потім потрапила в лікарню.

"Мене так один раз довідправляли, що температура при ангіні дійшла до 41, я поїхала в лікарню, і там вже мене відкачували. Я через це дуже зла, бо мені здається, якби мені зразу щось виписали, то можна було б уникнути такої критичної ситуації", – ділиться Марта.

Тоді добиралася до лікарні на таксі, боялася отримати штраф за даремний виклик швидкої: пацієнта можуть оштрафувати за трансфер до лікарні на швидкій, якщо в тому не було реальної потреби. Команда швидкої не може відмовити пацієнту у трансфері, якщо той на ньому наполягає. Але потім необхідність трансферу перевіряє лікарняна каса, через яку здійснюється страхова виплата. Якщо каса вирішить, що пацієнт був не правий – штраф 800 євро.

Марта зазначає, що варто розрізняти критичні випадки і відвідування звичайного лікаря.

Читайте також: Як війна погіршує епідемічну ситуацію в Україні

"Якщо щось критичне, то вони суперово реагують: у них дуже круті лікарні, купа техніки нової, хороші лікарі. Якщо якась операція чи, наприклад, онкологія, то тут рівень вищий, ніж в Україні, і це все покривається страховкою", – пояснює Марта.

Вона каже, що звичайні прийоми в лікарів мають проблемні моменти. Перше – чекати на прийом можна місяцями.

"У мене були випадки, що я захворіла, мені зле, дзвоню лікарю, що прийду, кажуть: "Не приходьте, у нас немає місць сьогодні". І я така: "А що мені робити?" Вони: "Шукайте іншого лікаря". У мене тоді гайморит почався", – пригадує вона.

Водночас до профільного лікаря можна записатися безпосередньо, не треба отримувати направлення сімейного, тільки якщо це не направлення на операцію або якісь дослідження, наприклад, МРТ.

Друге – відчувається дефіцит лікарів, на пацієнта можуть виділити максимум 5 хвилин, не запитати історію хвороби. 

Третій момент – багато послуг не покриває звичайна страховка.

"Вона покриває, наприклад, один мазок у гінеколога на рік. А вже за УЗД у гінеколога треба платити”, – пояснює Марта. 

Також є лікарі, які не приймають людей з державною страховкою, тільки з приватною (а вона дорожча) або тих, хто платить повну суму сам. 

"Зазвичай у цих лікарів кращий рейтинг. У мене так знайомий рівняв у носі перегородку, не міг знайти нормального лікаря державного, знайшов класного приватного і заплатив пару тисяч євро за операцію. Мені теж треба буде робити таку операцію, то вирішила, що робитиму в Україні, бо тут у державних лорів здебільшого погані відгуки, а кілька тисяч євро я платити не збираюсь", – пояснює Марта.

Практично всі лікарі в Німеччині мають відгуки, а також власний сайт, де можна почитати про освіту лікаря, його послуги і команду.

"Є сайт, де можна записатися до будь-якого лікаря. Інше питання, що там майже ніколи немає вільних еппойнтментів. Але якщо тобі байдуже, до якого лікаря записуватись і які в нього відгуки, то в цілому Берліні можна знайти одного, в якого буде вільне місце в межах тижня", – зазначає Марта.

І додає: "Загалом мені здається, що в нас медицина таки гірша. Але не через те, що погані лікарі, а через те, що в німецьких лікарів більше можливостей і грошей".

Читайте також: Поранені військові – про черги, комісії та бюрократію: "Відчуття, що система хоче тебе позбутися, а не допомогти"

Ірландія: безкоштовні окуляри

Ірландія – ще одна популярна серед українських біженців країна. Середня тривалість життя – 81 рік. Наразі наших в Ірландії близько 70 тисяч. Вони зазначають, що ірландці ставляться до українців з особливим розумінням (оскільки теж проходили через схожі історичні моменти) і роблять максимум для того, аби переселенці почувалися комфортно. Українська медична реформа робилася за прикладом британської та ірландської: тут також діє солідарне страхування. Тобто держава оплачує всі медичні послуги в рамках певних пакетів. 

“По прибуттю ти заповнюєш анкету, у тому числі є анкета з українським перекладом, і за деякий час тобі висилають поштою медичну картку. Ця карта дає тобі право на безоплатне медичне обслуговування. Їхня програма покриває все, крім стоматології”, – розповідає українська біженка Лілія, яка зараз мешкає в невеликому ірландському містечку.

Дублін, Ірландія, 21 жовтня 2020 р.

Фото: EPA/UPG. Дублін, Ірландія, 21 жовтня 2020 р.

Вона говорить, що чула скарги на черги до лікарів, проте сама із цим не стикалася. “В амбулаторії приймуть у порядку живої черги, якщо тобі погано. У нас було таке, що мою маму, коли ми прийшли без запису, лікар прийняв за рахунок свого ланчу. Ставлення дуже людяне – це мій досвід”, – каже Лілія.

Вона розповідає, що в Ірландії трошки інші підходи до профілактики: наприклад, немає такого, що мамографія проводиться раз на рік. Її призначає лікар, якщо бачить таку потребу.Також немає обов’язкового пап-тесту. “Але ти можеш розраховувати на безоплатний тест для перевірки зору і на безоплатні окуляри. Щоправда, їх теж доведеться почекати”. 

“Буває таке, що хтось дуже довго чекає на УЗД або рентген. Ця ланка трохи провисає. А от первинка і ургентна медицина працюють дуже швидко”, – говорить Ліля. 

Про ургентну медицину в Ірландії розповідає Ніна. Її оперували в місцевому університетському госпіталі.

"У мене з'явилася грижа живота, і GP (терапевт) сказав, що якщо буде сильно боліти, нудити, блювота та випирати це все – їхати в лікарню. Приступ стався у неділю ввечері. Я поїхала в приймальне відділення лікарні. Там медсестра оцінює твій стан і ти чекаєш. Мабуть, по мені не видно було, що сильно болить, тож чекала 10 годин. Усю ніч на стільчику. Ранком лікар зробив аналізи та подивився симптоми. Мене госпіталізували", – пригадує вона.

Після госпіталізації теж довелося чекати – цього разу на прийом у хірурга.

"Мені зробили аналізи, поставили крапельницю, бо рвало. Але хірург подивився лише через 7 годин. Зробили КТ і призначили операцію на ранок. Плюс поставили катетер. Мені пощастило, що знайшли ліжко, бо інші 15 людей ночували на стільчиках. Не вистачило місць", – розповідає Ніна.

Операція пройшла успішно, все вдалося зробити вчасно, до перитоніту, на щастя, не дійшло. 

"Сервіс, як у хорошій приватній клініці. Зручне ліжко, пульт виклику медсестри, пульт автоматичної подачі знеболювального, яке можна отримувати кожні 6 хвилин. Його чемно називають "button" і постійно нагадують "don’t forget/use your button, please". Хоча палати одномісної трохи не вистачало, але є перегородки-штори", – пригадує вона.

Медкартка покрила Ніні дві операції (обидві стосувалися грижі) і цілу низку обстежень та послуг: три МРТ, КТ, прийом у невролога, кожні два тижні огляд хірурга, коли гоїлися шви, 2-3 рази на тиждень перев'язки, безоплатні матеріали для неї.

Особливо вона відзначає ставлення персоналу до пацієнта:

"Медсестри чемно питають, чи можуть вони поміряти тиск, зробити аналіз чи якусь маніпуляцію. Ніхто слова не скаже, якщо ти попросиш ще раз поміняти постіль чи допомогти тобі. І коли тобі боляче чи неприємно – вони вибачаються. Лікарі все пояснюють без "як ви до того дійшли" і роблять усе дуже обережно. В Ірландії це загальний підхід до пацієнтів. Підтримка, турбота та повага. Навіть штори в багатомісній палаті – це про це. Щоб ти почував себе комфортно та спокійно".

Чому в українців складається таке враження від закордонної медицини? Пояснює експерт

“Послухавши відгуки наших біженців про медицину в Європі, можна зробити висновок, що європейці вже всі давно мертві. А насправді європейці не страждають. Вони живуть довге, щасливе і здорове життя”, – говорить співзасновник Українського центру охорону здоров’я Павло Ковтонюк.

LB.ua звернувся до Павла Ковтонюка з проханням прокоментувати, чому виникає така розбіжність між реальною якістю медичних послуг у Європі та відгуками про них від українців.

Читайте також: Ендопротезування для захисників: чому треба підписати петицію до Президента України. Історія одного солдата

Фото: надано Павлом Ковтонюком

Павло наголошує на тому, що ми збираємо враження біженців – а це специфічна категорія, люди, які мають відчуття загроженості і які перебувають у спеціальному статусі в країнах перебування:

– Вони там не жили, в тих суспільствах не зростали; вони там опинилися проти своєї волі, їм там незатишно і тривожно. Є туга за Батьківщиною і відчуття чужини, яке теж дуже сильно впливає на тривожність. Відповідно, їм приємніше і комфортніше повернутися в Україну, де вони все розуміють і все знають. Де у них є телефон педіатра, лора і невролога – зв’язки, які вони вибудовували роками, шукаючи по знайомству спеціалістів, які підходять саме їм і родині.

Особливо це стосується мешканців великих міст (у маленьких українських містах вибір лікарів часто відсутній, не кажучи вже про села).

– Найбільше відгуків ми маємо зі свого кола, від людей з Києва та інших великих міст. І взагалі найбільше біженців в Європу виїхало з великих міст. Тобто вони в Україні користуються не тією системою охорони здоров’я, якою користується більшість українців. А в Німеччині вони потрапляють у передмістя Баварії і йдуть у лікарню, яка є аналогом лікарні в Ємільчиному Житомирської області.

Читайте також: Внутрішній фронт. Медична бюрократія проти поранених на фронті

Медичні системи західних країн історично мають дуже багато – їм вдалося забезпечити максимальне покриття максимальним набором послуг. Набір послуг просто розкішний, є такі послуги і такі ліки, про які ми в Україні навіть не мріємо. І ці послуги доступні всім, але є певний порядок їх отримання – інакше економіка тих країн просто не витримала б навантаження.

Зараз зростає середній вік пацієнта, зростає попит на охорону здоров’я, тому в майже всіх країнах Європи регулювання попиту стає дуже жорстким. У різних країнах його намагаються стримувати по-різному. Явище очікування візиту до лікаря стало звичним, місцеві ставляться до цього набагато спокійніше. Вони там виросли і знають: їхня система охорони здоров’я не дасть їм померти. Якщо станеться щось дійсно погане, людину швидко врятують.У українців такого немає, навпаки, так історично склалося, що ми не довіряємо державі й очікуємо від неї найгіршого. Дуже довго ми жили в СРСР, де державі було байдуже: помруть люди, не помруть. І зараз, якщо українці швидко не отримують послугу, то починають переживати.

Оскільки в Україні система ще не врегульована, не побудована – в неї потрапити легше, але отримати допомогу важче. В Україні щось серйозне вилікувати складно, часто це трагедія для людини та її родини. Потрібно самому шукати лікарів чи ліки. Нема такого, що ти потрапив в систему і вона про тебе подбає. Зате є відчуття, що ти можеш з ноги відкрити двері в Інститут ортопедії й отримати в провідного фахівця консультацію щодо свого сколіозу. У Британії це було б неможливо – там консультацію такого рівня тобі призначать, тільки якщо всі інші лікарі країни не змогли допомогти", - говорить Павло. 

***

Отже, українцям у перспективі доведеться обирати між тим, що ми вже маємо зараз (доступність медицини, кумівство, неефективна допомога, пошук дорогих ліків, страх перед лікарнями з байдужим персоналом) і тим, що можна вибудувати за прикладом Європи (черги до лікарів, ефективність системи, довіра, покриття дорогих процедур і ліків для важких хворих – з онкологією, інсультами й інфарктами). Що оберуть українці? Це цікаве питання.

Вікторія ҐуерраКатерина Амеліна,  опубліковано у виданні LB.ua


В тему: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У четвер в Україні мінлива хмарність і надзвичайна спека
19:10
DW розповіла, як рф переслідує українські церкви в окупації
18:03
Падіння гривні: девальваційний податок на кожного українця
17:14
Якби армія жила за такими правилами, за якими зараз живе керівництво держави, ми програли б війну ще два роки тому
16:17
Юрій Бутусов: Українські дипломати та прикордонники створили канал контрабанди у Європу, його організатор - генерал Слюсарєв
15:50
Призначено старшого представника НАТО в Україні
13:36
Держспецзв’язку зобов’язала операторів мобільного зв'язку забезпечити 10 годин роботи мережі без світла
12:06
Андрій Соколов: Проблемні питання організації війська та оборони
10:01
Мародерство влади: прокурори не змогли забрати в оточення Татарова "недоарештовану" землю Медведчука у Києві, – Bihus.info (ВIДЕО)
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті та втрати ворога на 17 липня

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]