Чорний піар КДБ. Як радянські чекісти дискредитували організації які боролись з режимом

Версия для печати

 Однією з ключових задач Комітету держбезпеки СРСР на зовнішньому фронті була дискредитація і “розкладання” антирадянських емігрантських організацій. Негативні публікації в ЗМІ, викривальні прес-конференції, “листи від трудових колективів” - всі ці цілком “сучасні” методи чорного піару у КДБ використовували ще 60 років тому.

Під час підготовки матеріалу про співпрацю російських співвітчизників зі спецслужбами Росії, журналісти видання ТЕКСТИ  натрапили на методичку КДБ за 1968 рік, де йшлось про використання органами держбезпеки прикриття “культурних зв’язків” з еміграцією. Один з його розділів присвячений дискредитаційним кампаніям.

Інструкцію про вербування радянськийх громадян, чи "співвітчизників" разом із методичкою із залучення до роботи іноземців, а також посібником з інфільтрації агентів на Близькому Сході оприлюднило видання The Daily Beast ще наприкінці 2018 року, втім широкого розголосу ці публікації не мали. Кадебісти дуже пишалися своїми підривними кампаніями, тому щедро ділилися прикладами для “майбутніх поколінь” у навчальних посібниках. Отже, історія про використання медіа і доступних на той момент “піар-технологій”, які на диво майже не змінилися.

КДБ вважало, що використання ресурсів Радянського комітету з культурної взаємодії зі співвітчизниками (тодішній аналог сучасного Россотруднічества) має бути спрямовано передусім на боротьбу з “ворогами” Радянської держави у особі емігрантських організацій націоналістичного спрямування. Серед них і українські об’єднання в США і Канаді, білоруські, латиські, литовські, вірменські, грузинські рухи, а також білоемігрантські організації, представників яких у Радянському союзі вважали пособниками нацистів у роки Другої світової війни. Причина: такі рухи мали більше прихильників, матеріальних ресурсів, ніж прорадянські (їх називали “прогресивними”).

Читайте також: Як КГБ зірвало плани української діаспори на Експо-67 у Монреалі

Останні створювалися або силами КДБ і “культурного комітету” як противага “націоналістичним” організаціям, або були маргінальними представниками лівих рухів. Тобто типові сьогоднішні організації “соотечествєнніков”. Серед них - Товариство об’єднаних українських канадійців, Літературне товариство литовських робітників США, Ліга вірмен США тощо. Також КДБ і “культурний комітет” підтримували створення і розвиток різноманітних “антифашистських” організацій, сіоністських організацій, які збирали дані про “пособників нацизму” (щоб потім передавати їх СРСР).

Підривна робота проти антирадянських організацій мала кілька напрямків:

- дискредитація окремих лідерів задля нівелювання їх авторитету;

- дискредитація всієї організації - перед іншими емігрантами, перед урядом країни дислокації (в тому числі і звинуваченнями в роботі на Радянський союз руками третіх осіб);

- компрометація агентів західних розвідок, які працювали в цих організацій..

Кінцевою метою не завжди було домогтися знищення організації - часто достатньо було упередити проведення антирадянських акцій, ізолювати когось із керівників, позбавивши доступу до медіа чи публічної діяльності.

Медіахолдинг КДБ

Основним інструментом роботи КДБ в цьому напрямку були ЗМІ, які праціювали в структурі “культурного комітету” та його підрозділів у радянських республіках. Головним рупором чекістів була газета “Голос Родины” (до 1960 року - “За возвращение на Родину”), яка виходила кількасоттисячними накладами і безкоштовно розповсюджувалась серед організацій співвітчизників у 83 країнах по всьому світу.

Саме це пропагандистське видання, а також “вісники” з республік (наприклад, “Вісті з України”) і емігрантські “прогресивні” видання ставали майданчиком для розгону “чорнухи” про емігрантів, проти яких працювали чекісти. Також компрометуючі сюжети виходили на “комітетських” радіостанціях мережі “Родіна”, які мовили на Західну Європу, США і Канаду, а також на території СРСР національними мовами. 

Газета "Вісті з України" за 1974 рік

Знімалися “документальні” фільми про зрадників, які демонстрували в громадах лояльних емігрантів. Крім того, в посібнику є згадка про публікації КДБ-шних замовлень у газеті “Комсомольская правда”. У методичці гебісти хваляться, що розміщували статті і в “центральній західній пресі”, проте не згадують жодної конкретної назви.

Спектр тем і жанрів публікацій був різноманітним. Це могли бути викривальні документи про співпрацю антирадянських організацій з західними розвідками, інтерв’ю-розкаяння від агентів, які прийшили “з повинною”, звернення від колективів трударів або науковців, бездоказові наклепи, замасковані під листи-викриття від читачів, які переймаються “антинародною діяльністю” окремого лідера чи цілої організації. Також для викриттів проводилися прес-конференції: в методичці чекісти вказують, що такий спосіб донесення інформації користується довірою на Заході, бо говорить жива людина.

Часто газети прорадянських емігрантських спільнот і мережі “Голосу Родіни” використовувалися КДБ для розвідувальних заходів. Приміром, посада кореспондента такої газети завжди могла бути зручним прикриттям для співробітника держбезпеки у групі іноземних туристів, на міжнародній конференції чи під час роботи “в полі”. Також шпальти газет використовували для “виманювання” в Радянський Союз зрадників Батьківщини, колишніх колаборантів з нацистським режимом. Для цього в газеті публікувалось оголошення від імені родичів потенційного об’єкта про розшук у сімейних справах. Це давало можливість встановити не лише адресу, але й справжнє ім’я, під яким співвітчизник ховався за кордоном.

Читайте також: Іван Судаков. Популярне катознавство

Крім публікацій в медіа, широкою популярністю користувалися викривальні брошюри і листівки. Завданням було розіслати їх в якомога більшу кількість цільових інстанцій, аби інформація точно потрапила до потрібної аудиторії. 

Газета Комсомольська правда за 1964 рік

Яскравий приклад того, як це працювало - дискредитація одного із представників емігрантських організацій, що проводив антирадянську діяльність в Швеції. Проти нього випустили брошюру у вигляді “покаяння” нібито завербованого ним агента. Спочатку матеріали публікувала емігрантська преса, потім “Комсомольська правда”, а потім історія “була просунута” в західних ЗМІ (схожу схему використовують і сучасні "чорні піарники, ТЕКСТИ писали про це в проекті "У нас погані новини"). Автори не уточнюють, у який спосіб відбувалось розміщення “джинси”, але маючи уявлення про методи КДБ, можна припустити, що це не обов’язково був прямий підкуп редакції.

Ще один приклад - дискредитація білоемігрантів в США: достатньо було, щоб КДБ розповсюдило брошюру про співпрацю окремих лідерів з нацистами, як газета “Новое русское слово”, редакція якої складалась з євреїв, відмовила білоемігрантам в подальших публікаціях.

Втім, іноді кадебісти відверто переборщували з пропагандою. Якось “контора” вела кампанію з пошуку серед емігрантів до Австралії зрадників Батьківщини. Для цього випустили брошуру про литовських і латвійських пособників нацизму, які нибіто переховуються в країні. Інформацією з брошури зацікавився місцевий опозиційний депутат Джеймс, який офіційно звернувся до радянського посольства за додатковими матеріалами, бо хотів виступити з цією антифашистською риторикою в парламенті.

Матеріали йому надали, але КДБ почало перевіряти самого Джеймса, аби визначити, чи його наміри щирі. Паралельно Австралію по іншим каналам просто засипали газетами, журналами, книгами, брошурами про інших зрадників. Щоб, так би мовити, “підігріти інформаційне тло”. З одного боку, це дискредитувало цих людей в очах місцевих громад, з іншого, Джеймс так і не виступив в парламенті. Перетиснули.

Кейс-стаді: дискредитація НТС

Проти Народно-трудового союзу російських солідаристів (НТС), однієї з крупних білоемігрантських організацій, КДБ розгорнуло цілу кампанію з дискредитації, щедро похвалившись нею в навчальному посібнику.

Читайте також: Будні провінційної ЧК на Харківщині: море самогону і крадене порося

Центральною складовою було видання та розповсюдження за кордоном брошури колишнього учасника Союзу Черезова “Маска НТС або НТС без маски”. Брошура була випущена великим тиражем російською, англійською та німецькою мовами. В ній вперше були опубліковані чекістами матеріали про використання організації з боку ЦРУ та британської розвідки. 

Обкладинка виданої за ініціативи КДБ книги про НТС

Перш ніж публікувати ці документи у “Голосі Родіни” і брошурі, їх “відмили” через групу “Земляки”, залегендовану як “викривачі” матеріалів одного з західних розвідників. Це мало додати довіри до “незалежного” походження документів. При цьому один з екземплярів дописувач “культурного комітету” з ФРН надіслав в представництво в Берліні [так немов “комітет” був не в курсі, і наче документи йому прийшли “з вулиці”]. Брошуру також розіслали в редакції “буржуазних” газет і спонсорам НТС, що суттєво підірвало зв’язки Союзу, вважають автори методички.

Крім шпигунської лінії, “Голос Родіни” поливав НТС брудом як “збіговисько морально-розкладених інтриганів і донощиків”. “Інсайди” з внутрішньої кухні організації КДБ взяло у колишнього співробітника видавництва НТС Астемірова, який раніше “зрадив Батьківщині”, а потім нібито розкаявся і хотів повернутися в Радянський Союз. Його слова щедро “приправили” дезінформацією від КДБ і від його імені видали ще одну брошуру “НТС як він є”. 

Сторінки книги "Маска НТС або НТС без маски"

“Брудна білизна” мала викликати чвари уже всередині керівництва організації “шляхом оприлюднення непристойних подробиць особистих взаємин між членами цієї верхівки”, взаємного підсиджування та пліток. “При цьому враховувалася відома схильність емігрантів до смакування пікантних подробиць із життя відомих у цих колах осіб. Передбачалося, що ця схильність має особливо сильно проявитися щодо представників НТС, як організації шпигунського характеру, що користується поганою славою серед еміграції”, - написали автори посібника.

Паралельно КДБ взялось за окремих представників НТС - Клімова та Бевада. В прорадянських емігрантських виданнях вийшли матеріали зі звинуваченнями у роботі на іноземні розвідки.

Також здійснювалися заходи з дискредитації НТС-івців перед західними розвідками та їхніми ж колегами. Тепер “вудочку” закинули уже в антирадянські газети, які написали про двох агентів ЦРУ Брука та Шафхаузера, що насправді вони - радянські шпигуни, і що НТС - це ледь не прохідний двір КДБ. Напівбрехню підживлювали і правдивими фактами: адже частина людей дійсно погодилися працювати на СРСР (хоча це була і викривальна робота проти НТС). Особливо по-ієзуїтськи виглядала публікація некрологу на одного з нещодавньо померлих лідерів НТС у “Голосі Родіни”, де про нього говорилося як про людину, яка нібито багато зробила для боротьби з ворогами Батьківщини із білоемігрантського середовища.

Читайте також: "Петлюра, як звичайно, вірить у "краще будуче”

За даними КДБ, свої “КРІ” вони виконали: у доповідях йшлось про те, що проти НТС відкрили розслідування спецслужби ФРН, а американські спецслужби скоротили фінансування організації і перейшли на “постоплату” її послуг, оплачуючи лише проведені антирадянські акції.

Приклад: дискредитація Закордонних частин ОУН

Органи держбезпеки ставили собі завдання підірвати вплив 3Ч ОУН серед української еміграції, поглибити розбіжності між ЗЧ ОУН та іншими українськими націоналістичними організаціями, скомпрометувати керівництво як шпигунів, пов’язаних з іноземними спецслужбами, передусім, зі службою розвідки ФРН (БНД).

Центральним заходом кампанії у КДБ обрали проведення прес-конференції активіста ЗЧ ОУН Джугало, який тривалий час перебував у так званій "ланці зв'язку з Краєм" [з Радянською Україною] і відповідав за підготовку агентури для закидання в СРСР. Автори не уточнюють, за яких обставин його вдалось завербувати, проте описують, що його заява про співпрацю ОУН і БНД у підривній діяльності проти СРСР спричинила бурхливу реакцію західної преси, а також вороже налаштувала проти ОУН частину українців в УРСР.

“Методична рекомендація” від КДБ полягає в тому, що прес-конференція має бути частиною більшого спектру заходів. Щоб зацікавити ширшу аудиторію, слід акцентувати не на самих антирадянських організаціях, а на західних розвідках, які їх використовують. "Такий посил має більше шансів відгукнутися у західних читачів".

Після конференції слова Джугало рознесли по всіх емігрантських виданнях. Далі у “Вістях з України” і “Голосі Родіни” на підкріплення його виступу вийшла стаття Горбанюка, колишнього агента гестапо і резидента БНД, де були розкриті понад 10 агентів БНД в ОУН. За словами гебістів Організація змушена була від них відректися.

Паралельно КДБ проводило роботу з посіяння розбрату серед українських організацій за кордоном. Для цього завербували двох "націоналістично налаштованих" викладачок університету США - етнічних українок - які регулярно приїздили в Україну як туристки і входили до керівництва “Українського конгресового комітету Америки”. З ними сконтактували від імені української філії “культурного комітету” - Товариства з культурних зв’язків з українцями за кордоном. Повернувшись до США, жіночки почали розповідати "націоналістам" про гарне життя в УРСР. Це викликало подив і звинувачення в зраді, середовище розділилось, виникла публічна сварка.

Читайте також: Леопольд Авзегер: Записки таємного цензора МҐБ

Тим часом КДБ через двох “туристок” уже встановлювало контакти з іншими представниками "націоналістичних кіл", підливаючи олії у вогонь конфлікту. Крім того, Товариство організувало туристичну групу “творчих працівників”, які приїхали до Канади і США “за обміном”. У групі були агенти КДБ, які під час зустрічей з "організаціями націоналістів" (організованих резидентурами КДБ) проводили з ними дискусії з метою розколоти їхні спільноти довкола різних тем. Серед інших у організації диверсійної поїздки звинувачували ЗЧ ОУН, що ще більше мало підмочити їхню репутацію.

Цікаво, що під час втручання Росії у вибори в США одним з голоних методів було саме радикалізувати дискусії різних спільнот навколо гострих тем.

Агенти КДБ проводили дискусії в спільнотах емігрантів з метою розколоти їхні спільноти довкола різних тем

Методичка КДБ описує також кейс про те, як їм вдалось “погасити” активність українських організацій на Всесвітній виставці у Монреалі-67. ТЕКСТИ писали про це 2018 року на основі інших даних з архівів КДБ, але з точки зору розвінчування “успіхів” чекістів.

Інші методи

Ще одна успішна “операція”, якою хвалилось КДБ в ті роки - нівелювання впливу Всесвітнього конгресу вільних українців, який пройшов у листопаді 1967 року у Нью-Йорку - в дні святкування 50-річчя Жовтневої революції. Українці мали передати до ООН звернення про “поневолення України”, звернення до українського народу в Україні, все це, а також участь відомих американських політиків в заході дуже дратувало КДБ. Тож вони взялися дискредитувати захід як такий, що суперечить інтересам США і вносить розкол в ряди української еміграції. 

Читайте також: «Нелегальні синагоги» та «ворожі» ялинкові іграшки: КГБ УРСР проти сіонізму

Перший Конгрес СКВУ. Маніфестація в Медісон сквер гардені. Нью-Йорк. 1967 рік. Архів СКВУ/СКУ. Фото звідси

У газеті "Вісті з України" вийшла низка статей про колишнього співробітника американської військової розвідки, який керував ВКВУ, про захід писали як про “антинародний” і “антиамериканський”, “ворожий інтересам пом'якшення міжнарідної напруженості та розвитку американо-радянських відносин”. Від імені низки [очевидно підконтрольних КДБ] редакторів емігрантських газет був інспірований відкритий лист президенту США Джонсону, в якому вказувалося, що ВКВУ за своїм характером і складом учасників (громадяни США і Канади) є втручанням у внутрішні справи СРСР і призведе до подальшого загострення американо-радянських відносин. Паралельно через своїх агентів КДБ вдалось внести смуту в ряди націоналістів: частина організацій не підтримали всі рішення, частина залишила захід.

Аби досягнути цілей і не допустити небажаних подій, у КДБ не гребували і шантажем і фальсифікаціями. На 50-річчя Революції антирадянські емігранти готували вихід “Золотої книги еміграції”, де збиралися підбити підсумки півстолітньої роботи і їхнього внеску в світову культуру. Щоб “збити” цю ідею, кадебісти інспірували в “Голосі Родіни” кілька статей нібито від імені емігрантів зі США, де сама ідея “Золотої книги” була підтримана, проте критикувалась її реалізація обмеженим колом організаторів без широкого демократичного обговорення в пресі (яка знайома теза про “свободу слова”! - прим. авт.)

Автори статей висловлювали "побоювання", що написання "Золотої книги" потрапить до рук “безвідповідальних політичних елементів” і вона може перетворитися на чергову антирадянську агітку. Паралельно через “культурний комітет” встановили контакт із головою ініціативної групи Сержем Лифарем, відомим балетмейстром, який проживав у Франції. Лифар дуже хотів поїхати до СРСР, проте йому заважала це зробити колишня “антирадянська” діяльність. Тож КДБ через своїх підручних зробило йому пропозицію, від якої було важко відмовитися: “Золота книга” не повинна бути антирадянською - і тоді можна буде поїхати на Батьківщину. В результаті цей підхід не збігався з підходом інших авторів, група розпалась, книга не побачила світ. КДБ намалювало собі ще одну “зірочку”.

***

Якщо вам, як і нам, деякі методи роботи здалися підозріло знайомими - в цьому немає нічого дивного. Адже “історична пам’ять” і “тяглість поколінь” у спецслужбах ретельно оберігається. Крім того, слід також зважати на те, що у авторів методичок не було соцмереж, пошуковиків, мобільних телефонів і захищених месенджерів, не кажучи вже про сучасний інструментарій оперативно розшукової діяльності. Тож про коефіцієнт, на який слід “помножити” викладені тут приклади, можна лише здогадуватися.

Олексій Набожняк,  опубліковано у виданні ТЕКСТИ

В тему:

• Баварські криївки та альпійські курорти Бандери
• «Таємний фронт» Володимира Мурського
•  Злочини СРСР на заході України: ув’язнення, тортури, страти і депортація
• Очевидці Голодомору 1932—1933 про "Торгсин": "Торгують синами нашими"
• Невигадані історії з архівів КДБ: Українські митці під ковпаком чекістів